Соціальні пільги. Соціальне обслуговування

Право на соціальне обслуговування мають громадяни України, а також  іноземні громадяни та особи без  громадянства, якщо інше не встановлено  міжнародними договорами України.

Більш детально законодавство  України виділяє наступних суб'єктів, яким надається соціальне обслуговування:

а) особи похилого віку, які не можуть себе самостійно обслуговувати;

б) діти;

в) інваліди або інші особи, які втратили працездатність;

г) малозабезпечені сім'ї;

д) безробітні;

є) особи, які постраждали  від техногенних катастроф.

Основною підставою для  надання соціального обслуговування є складна життєва обставина  — тобто така, що об'єктивно порушує  нормальну життєдіяльність особи, наслідки якої вона не може подолати самостійно.

Потрапивши у складні  життєві обставини, особа втрачає  засоби до існування, внаслідок чого стає малозабезпеченою, потребує лікування, не може самостійно себе обслуговувати, а тому виникає потреба надання  їй соціального обслуговування.

За чинним законодавством органами, що надають відповідні види соціального обслуговування, є державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального  обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади  та органам місцевого самоврядування, юридичні особи, що утворені відповідно до законодавства і не мають на меті отримання прибутку. Соціальне  обслуговування може також надаватися фізичними особами.

Соціальне обслуговування застрахованим  громадянам надається органами відповідних  фондів загальнообов'язкового соціального  страхування. Незастрахованим особам соціальне обслуговування надають  територіальні центри соціального  обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; відділення соціальної допомоги вдома; спеціальні будинки-інтернати для престарілих  та інвалідів; дитячі будинки-інтернати; будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; геріатричні  пансіонати; пансіонати для ветеранів  війни і праці; психоневрологічні  інтернати тощо.

Соціальне обслуговування зазвичай здійснюється у формі надання  соціальних послуг, а подекуди і  у формі матеріальної підтримки. Соціальні послуги можуть бути різноманітними за своїм характером. Найчастіше їх розглядають як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших  заходів, спрямованих на окремі соціальні  групи чи індивідів, які перебувають  у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою  поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Залежно від мети надання  соціальні послуги поділяють  на: соціально-побутові послуги, соціально-медичні  послуги, психологічні послуги, психолого-педагогічні  послуги, соціально-економічні послуги, правові послуги, послуги з соціальної і професійної реабілітації та адаптації, послуги з працевлаштування та інформаційні послуги.

Рідше соціальне обслуговування відбувається у вигляді матеріальної підтримки. Вона полягає в наданні  особі, яка перебуває у складних життєвих обставинах, матеріальних благ: продуктів харчування, засобів санітарії  і особистої гігієни, засобів  догляду за дітьми, одягу, взуття, та інших предметів Першої необхідності, палива, а також технічних і  допоміжних засобів реабілітації.

Ще рідше соціальне  обслуговування здійснюється у вигляді  надання грошової допомоги чи грошової компенсації.

Найбільш поширеними видами соціального обслуговування, що мають  самостійне юридичне значення та встановлені  чинним законодавством, є:

і) соціальне обслуговування громадян похилого віку (стаціонарне  або на дому);

2) соціальне обслуговування дітей (стаціонарне, за місцем навчання або проживання);

3) соціальна реабілітація інвалідів (працевлаштування, освіта);

4) санаторно-курортне лікування;

5) забезпечення протезно-ортопедичними виробами;

6) забезпечення засобами пересування.

 Соціальне  обслуговування громадян похилого  віку

Соціальне обслуговування громадян похилого віку здійснюється на дому або  в спеціалізованих установах (стаціонарне  соціальне обслуговування). Зазвичай воно надається безоплатно, хоч у  деяких випадках, визначених законодавством, здійснюється за плату.

На дому соціальні послуги  пенсіонерам та одиноким непрацездатним громадянам надаються структурними підрозділами територіальних центрів  соціального обслуговування пенсіонерів  та одиноких непрацездатних громадян, які створюються за рішенням відповідних  органів місцевої виконавчої влади  за погодженням з головним управлінням  праці і соціального захисту  населення обласної державної адміністрації (див. наказ Міністерства соціального  захисту України від 1 квітня 1997 р. № 44 "Про затвердження типових  положень (взірцевих) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і про відділення соціальної допомоги вдома").

Одним із структурних підрозділів  територіального центру є відділення соціальної допомоги вдома, яке створюється  за наявності не менше 80 одиноких непрацездатних громадян, які мешкають на відповідній  території та потребують соціально-побутової  допомоги вдома.

Відділення приймає на обслуговування одиноких непрацездатних громадян (пенсіонерів), в тому числі  одинокі (бездітні) подружні пари та інвалідів  І і II групи незалежно від віку, які частково або значно втратили здатність до самообслуговування і  за висновками медичного закладу  потребують соціально-побутового обслуговування та догляду в домашніх умовах на підставі картки медичного огляду, акта обстеження матеріально-побутових  умов проживання та особистої заяви. До числа одиноких непрацездатних громадян належать громадяни, в тому числі  подружжя, які не мають працездатних родичів, що зобов'язані за законом  їх утримувати.

У територіальних центрах  утворюються також інші відділення, які надають соціальні послуги. До них належать: відділення організації  надання грошової та натуральної  адресної допомоги, відділення соціально-побутової  та медико-соціальної реабілітації, стаціонарні  відділення територіальних центрів  соціального обслуговування пенсіонерів  та одиноких непрацездатних громадян.

Стаціонарне соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів  здійснюють:

— будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

— геріатричні пансіонати;

— пансіонати для ветеранів війни і праці;

— психоневрологічні інтернати;

— спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів.

Будинки-інтернати для  громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці  і психоневрологічні інтернати  надають наступні види послуг:

забезпечення житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і  твердим інвентарем та столовим посудом;

забезпечення раціональним 4-разовим харчуванням з урахуванням  віку і стану здоров'я осіб, що проживають в інтернаті, в межах  натуральних норм харчування;

забезпечення цілодобовим  медичним обслуговуванням, консультативною  допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених за інтернатом лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я;

забезпечення слуховими  апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними  виробами, зубним протезуванням, спеціальними засобами пересування, медикаментами  та життєво-необхідними ліками відповідно до медичного висновку;

забезпечення комунально-побутовим  обслуговуванням;

організацію культурно-масової  та оздоровчо-спортивної роботи з урахуванням  стану здоров'я і віку мешканців  будинку-інтернату;

створення умов, що сприяють адаптації осіб, які перебувають  в інтернаті, у новому середовищі.

Ще одним органом, який здійснює соціальне обслуговування, є спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів (див. постанову Ради Міністрів УРСР від 2 березня 1990 р. № 49 "Про спеціальні будинки-інтернати для престарілих  та інвалідів"). Він є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II груп престарілих громадян (чоловіків  віком понад 60 років, жінок — понад 55 років) із числа звільнюваних з  місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших  осіб, за якими відповідно до чинного  законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які  направляються з приймальників-розпо-дільників  із числа вказаних інвалідів і  престарілих, раніше судимих або  неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного  обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і  громадських організацій.

Соціальне обслуговування неповнолітніх

Соціальне обслуговування неповнолітніх  здійснюється в основному спеціалізованими соціальними установами (стаціонарне  соціальне обслуговування). Останнім часом більшого розвитку набувають  різні види соціального обслуговування неповнолітніх за місцем проживання (на дому).

Можна виділити 3 основних види соціального обслуговування дітей:

— соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в дошкільних дитячих установах;

— соціальне обслуговування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьків;

— соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку.

Соціальне обслуговування дітей  дошкільного віку в дошкільних дитячих  установах відповідно до Закону України  від 23 травня 1991 р. "Про освіту" (в редакції Закону від 23 березня 1996 р.) здійснюється в дошкільних навчальних закладах. Закон виділяє наступні види таких закладів: ясла; ясла-садки; дитячі садки; ясла-садки компенсуючого  типу; будинки дитини; дитячі будинки  інтернатного типу; ясла-садки сімейного  типу; ясла-садки комбінованого типу; центри розвитку дитини; дитячі будинки  сімейного типу.

Найбільш поширеною дошкільною дитячою установою є дитячий  садок з денним перебуванням і  обслуговуванням у ньому дитини в робочі дні тижня.

Соціальне обслуговування дітей  у державних і комунальних  дошкільних та інтернатних навчальних закладах надається за плату, розмір якої встановлюється органами місцевого  самоврядування.

Соціальне забезпечення дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського  піклування, здійснюється спеціалізованими дитячими установами: школами-інтернатами; дитячими будинками сімейного типу.

Соціальне обслуговування дітей  з вадами фізичного або розумового розвитку здійснюється дитячими будинками-інтерна-тами. Вони є соціально-медичними установами для постійного проживання дітей  віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування (див. Типове положення про дитячий  будинок-інтернат, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України  від 2 квітня 2008 р. № 173). До дитячого будинку-інтернату  приймаються на державне утримання  діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового і  медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда

Соціальна реабілітація інвалідів  — це відповідний комплекс заходів, що спрямовані на відновлення здоров'я  і здібностей інваліда та створення  йому необхідних умов і рівних можливостей  у всіх сферах життєдіяльності.

Основними видами реабілітаційної  допомоги інвалідів є: медична реабілітація (відновна терапія і реконструктивна  хірургія з поступовим протезуванням); професійна реабілітація (професійна орієнтація, професійне навчання або  перекваліфікація, раціональне працевлаштування); соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування).

Основним документом, що визначає види, форми й обсяг реабілітаційних  заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальна  програма реабілітації інваліда, що розробляється  МСЕК з урахуванням місцевих можливостей, соціально-економічних, географічних і національних особливостей (див. Положення  про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затв. постановою Кабінету Міністрів  України від 23 травня 2007 р. № 757).

Індивідуальна програма реабілітації має рекомендаційний характер. Інвалід  може відмовитися від того чи іншого виду, форми й обсягу реабілітаційних  заходів або від реалізації програми в цілому. За наявності згоди інваліда з індивідуальною програмою реабілітації він зобов'язується активно сприяти  її реалізації.