Принципы трудового права

ТЕМА 1. ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА

1. Питання для самостійного  вивчення

2. Поняття, система, значення  основних принципів трудового  права України.

3. Основні права і свободи  громадян, закріплені в Конституції України, що виражають принципи правового регулювання трудових відносин.

4. Принципи трудового  права, закріплені в Кодексі  законів про працю України та в інших законодавчих актах про працю.

5. Зміст основних принципів  трудового права. 

Принципи правового  регулювання трудових відносин та безпосередньо  пов'язаних з ними інших відносин стосуються концептуальних питань трудового  права. Правові принципи — не тільки правова, а й філософська, соціологічна категорія. Кожна галузь права має свої принципи, які визначають для цієї галузі найсуттєвіше, характерніше.

Принципи трудового  права визначені Законами України, і насамперед — Конституцією України, міжнародно-правовими документами про працю, КЗпП. Принципи трудового права лежать в основі правового регулювання праці всіх видів трудових відносин, пронизують трудове право, виражають сутність чинного трудового законодавства.

Серед науковців  існують різні точки зору щодо поняття принципів трудового права. Професор В. І. Прокопенко під основними принципами трудового права розуміє виражені в правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень, основних засад правового регулювання трудових відносин, які визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси його змісту1.

Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Фірма "Консум", 1998. — С. 38.

Професор О. В. Смірнов  вважає, що під принципами трудового права слід розуміти закріплені у чинному законодавстві основоположні керівні засади (ідеї)1.

На думку правознавців Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, під принципами трудового права слід розуміти основні керівні ідеї (засади); вони закріплені в нормах або виводяться з них і є такими, що характеризують зміст трудового права й напрями його подальшого розвитку2.

Професори К. Н. Гусов  і В. Н. Толкунова вважають, що принципи права не можна вважати ідеями, позаяк правові ідеї — це категорія  правосвідомості, яка може значно випереджати  чинне право. Правові принципи —  принципи самого чинного права. Основні  принципи правового регулювання праці — це головні положення, що стисло розкривають суть чинного трудового законодавства3.

Професори Р. З. Лівшиць  і В. І. Прокопенко виокремлюють два  різновиди принципів права — принципи норми та принципи, які виводяться з норм4.

В. І. Прокопенко вказує, що в правовій нормі правові принципи можуть бути закріплені двома шляхами: безпосередньо або побічно. Безпосереднє закріплення правового принципу має місце у тих випадках, коли формулювання норми закріплює певний правовий принцип. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами, які відрізняються від інших норм важливістю сформульованих положень, визначають зміст інших правових норм. Побічне закріплення правового принципу має місце у тих випадках, коли формулювання норми прямо не закріплено в правових нормах, але правові принципи можуть бути виведені з них.

Значення основних принципів правового регулювання праці полягає в тому, що вони:

• відображають сутність і загальну спрямованість усієї  системи норм трудового права, допомагають  зрозуміти зміст трудового законодавства, його зв'язок з економікою та мораллю суспільства;

Трудовое право: Учебник / Под ред. О. В. Смирнова. — М.: "Статус ЛТД +", 1996. —С. 23-24.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. — С. 85.

Див.: Гусов К. Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник. — М.: Юристъ,1999. — С. 55.

Див.: Лившиц Р. З. Теория права: Учебник. — М.: БЕК, 1994. — С. 196.; Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Фірма "Консум", 1998. — С. 39.

• визначають сутність майбутніх правових норм, дають змогу  усувати прогалини в чинному  трудовому законодавстві при  застосуванні правових норм;

• є однією з підстав об'єднання окремих норм трудового законодавства в систему даної галузі;

• визначають становище  суб'єктів трудового права, їх права й обов'язки тощо.

Наприклад, ст. 2 КЗпП охоплює основні трудові права  працівників, а ст. 2-1 — рівність трудових прав громадян України.

Зауважимо, що принципи трудового права виявляються  через права й обов'язки працівників, їх зміст значно ширший.

При реалізації норм права, коли відсутня конкретна правова норма, принципи трудового права набувають особливого значення, виникає потреба застосувати аналогію закону чи аналогію права. Правові принципи застосовуються органами, що розглядають трудові спори, для тлумачення нормативно-правових актів.

Правові принципи дають  можливість порівнювати право різних держав, створюють основу для єдиного розуміння положень чинного законодавства про працю, дають змогу тлумачити норми трудового законодавства.

Наголосимо, що правові  принципи трудового права є обов'язковими приписами, керівними вказівками законодавця  щодо організації праці.

У теорії права розрізняють: принципи права в цілому (загальні); міжгалузеві принципи, властиві тільки деяким галузям права; галузеві принципи; принципи окремих інститутів галузі права.

 

 

 

ТЕМА 2. СУБ’ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА

План семінарського  заняття (2 год.)

1. Поняття та класифікація  суб’єктів трудового права України. 

2. Правовий статус суб’єктів  трудового права України: 

— громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права України;

— власник або уповноважений  ним орган як суб’єкт трудового  права України;

— підприємство як суб’єкт  трудового права України;

— трудовий колектив, профспілковий  орган як суб’єкт трудового права України.

— інший уповноважений  на представництво трудовим колективом орган як суб’єкт трудового права України.

 

Суб’єкти трудового  права — це учасники індивідуальних і колективних трудових відносин, які мають трудові обов’язки відповідно до законодавства. 

 

До суб’єктів  трудового права належать: працівники; власники підприємств, установ, організацій; уповноважені власниками органи чи фізичні особи — роботодавці; трудові колективи; підприємства; установи; організації; державні органи та ін.

Громадяни виступають суб’єктами трудового права, оскільки Конституція України проголошує, що кожен має право на працю. Після укладення трудового договору громадянин стає працівником (службовцем або робітником), тобто суб’єктом трудового права. Працівники мають ряд прав і обов’язків, передбачених законом: право на відпочинок, безпечні умови праці, об’єднання у професійні спілки, обов’язок сумлінно працювати, додержуватися трудової та технологічної дисципліни тощо. Громадянин може стати суб’єктом трудового права з 16 років, але за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює, як виняток, — з 15 років; учні у вільний від навчання час також за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює, — з 14 років.

Іноземці згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» від 04.02.94 також мають  право займатися трудовою діяльністю в Україні. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають трудові права і обов’язки нарівні з громадянами України. Для інших категорій іноземних громадян для працевлаштування в Україні потрібен дозвіл.

Крім цього, громадяни  можуть виступати як фізичні особи-роботодавці, адже згідно зі ст. 21 КЗпП України вони мають право на використання праці інших громадян на договірній основі. Таке саме право Законом України «Про власність» від 07.02.91 надане власникам підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органам. При цьому власник зобов’язаний забезпечити найманому працівникові соціальні та економічні права і обов’язки, передбачені законом.

Власник може здійснювати  управління процесом праці безпосередньо  або за допомогою уповноваженого ним органу. Уповноважений власником  орган може бути одноособовим (директор, президент або інші посадові особи) або колегіальним (рада, правління, комітет тощо). Структура органів  управління визначається статутними документами  підприємства.

Підприємство, установа, організація також є суб’єктами трудового права. Згідно із Законом України «Про підприємства в Україні» підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство вважається створеним і стає юридичною особою з дня його державної реєстрації і є таким до його ліквідації. Відповідно до законодавства України підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, режими робочого часу і часу відпочинку.

Учасниками багатьох відносин, які виникають у процесі  реалізації права громадян на працю, є профспілки — добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). В Україні профспілки здійснюють свою діяльність відповідно до Конституції, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.99, Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.06.92, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів. Профспілки незалежні у своїй діяльності і підпорядковуються тільки закону. Вони є юридичними особами. Мета їх діяльності — захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Деякі державні органи також іноді виступають суб’єктами трудового права. Наприклад, Міністерство праці та соціальної політики управляє діяльністю інших суб’єктів трудових і похідних від них відносин. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про працю.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про  працю на підприємствах, які перебувають в їх галузевому підпорядкуванні.

Державний нагляд за додержанням норм праці здійснюють органи державного пожежного нагляду  управління пожежної охорони МВС  України, органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України та ін. Здійснюючи функції нагляду за додержанням нормативних актів з охорони праці, ці органи виступають суб’єктами трудового права.

Місцеві державні адміністрації, виконуючи такі повноваження, як забезпечення реалізації державної політики в  галузі охорони праці, встановлення квоти для прийому на роботу молоді, інвалідів та деякі інші, також  виступають суб’єктами трудового права.

Суб’єктом трудового  права є і трудовий колектив. Він  складається з усіх громадян, які  своєю працею беруть участь у діяльності підприємства, установи, організації на підставі трудового договору. Права та обов’язки трудового колективу визначені Кодексом законів про працю України, Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», Законом України «Про підприємства в Україні», статутом підприємства чи положенням про нього та іншими нормативними актами. До основних функцій трудового колективу належать економічна, соціальна, політична, виховна.

Нормативно-правове  регулювання трудових та похідних від  них відносин відбувається на підставі норм, які формують джерела трудового права.

Джерело трудового  права — це форма (спосіб) державного виразу та закріплення норм права, що приймаються компетентними органами держави і регулюють відносини, які є предметом трудового  права.

Головним джерелом трудового права є Конституція  України. Особливість його полягає  у тому, що норми Конституції мають найвищу юридичну силу. Вона забезпечує єдність правового регулювання праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях; закріплює рівність перед законом у трудових відносинах, право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових прав та інтересів, рівне право доступу до державної служби, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, право на працю та належні безпечні і здорові умови праці, на зарплату, не нижчу від визначеної законом, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на відпочинок, право на соціальний захист при безробітті, тимчасовій непрацездатності тощо (ст.ст. 24, 36, 38, 42—46).

Другим за важливістю нормативним актом у галузі регулювання  праці є Кодекс законів про працю України (КЗпП). Це кодифікований закон, затверджений Верховною Радою УРСР 10.12.71 і введений у дію з 01.06.72. За роки дії Кодекс зазнав багато змін. Сьогодні він складається з преамбули та 18 глав, які містять 265 статей.

Крім Конституції  та КЗпП, трудові відносини також  регулюються іншими законами. Це —  Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про державну службу», «Про зайнятість населення», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про пенсійне забезпечення», «Про відпустки», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та ін.