Економіка праці

Перелік категорій робочих місць, за яким Держкомстат представляє дані в галузевому розрізі у статистичних таблицях «Потреба підприємств у працівниках за видами економічної діяльності» (Табл. 1), не співпадає з аналогічним переліком, яким користується ДСЗУ (Рис. 1). Держкомстат подає дані відповідно до списку, причому не повного, базових категорій КВЕД (іноді об'єднуючи їх), які де-факто більш деталізовані (але також не співпадають з класифікацією, на яку спираються користувачі бази даних ДСЗУ). Так, до переліку категорій не ввійшли «Оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі», «Рибальство та рибництво», «Діяльність домашніх господарств. Діяльність екстериторіальних організацій», «Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту».

Співвідношення потреби підприємств у працівниках та рівня працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за видами економічної діяльності у січні - вересні 2012 р.

Водночас Держкомстат частково розукрупнює категорії КВЕД при аналізі руху кадрів за галузями та глибоко деталізує кількісні показники прийому / вивільнення кадрів за кожним видом промисловості у щоквартальних експрес-випусках «Рух кадрів та використання робочого часу найманих працівників». На жаль, ці відомості не надають інформації щодо попиту та пропозиції робочої сили, а описують стан міжгалузевого розподілу зайнятого населення та його вивільнення у визначений період часу. Крім того, аналіз галузевого розподілу попиту та пропозиції робочої сили відбувається за укрупненими категоріями, хоча зведення численних фахових позицій до однієї статистичної категорії унеможливлює реальну оцінку динаміки попиту та пропозиції робочої сили у різних галузях економіки.

За даними Держкомстату, найбільший попит на робочу силу спостерігається у галузях: переробна промисловість; торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; державне управління; операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям; діяльність транспорту та зв'язку. Щодо пропозиції, найбільш чисельними є вакансії у сферах: торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; сільське господарство, мисливство та лісове господарство; переробна промисловість; діяльність транспорту та зв'язку; охорона здоров'я та надання соціальної допомоги.

Згідно даних недержавних агенцій, найзатребуванішими позиціями в галузях, не пов'язаних з промисловим індустріальним виробництвом, на початок осені 2012 р. були:

- Менеджери з продажу харчових продуктів, непродовольчих товарів масового споживання. Фахівці із продажу є найбільш затребуваними: з початку 2010 р. кількість вакансій зросла на 25-30 %, проте кадровий дефіцит зберігався. Сфера продажів є неоднорідною і має специфічні незадоволені потреби, зокрема: брак фахівців на ринку продажу фармацевтичної продукції, який пов'язаний з відсутністю в Україні системи їх підготовки; нестача кваліфікованих фахівців, які спеціалізуються на експортних продажах зерна; недостатня кількість спеціалістів із управління, прогнозування та розвитку напрямів роздрібної торгівлі. Зазначена інформація, вочевидь, не потрапляє до Служби зайнятості, і ця тенденція не враховується при підготовці та перепідготовці осіб, які знаходяться на обліку в ДСЗУ.

- IT-фахівці. Сфера ІТ−послуг забезпечує роботою понад 40 тис. кваліфікованих фахівців і продовжує розвиватися. Україна охоплює 20 % ринку експорту програмного забезпечення у Східній Європі та знаходиться на другому місці в регіоні після Росії за цим показником. Проте, за даними служби зайнятості, ІТ посідає 19 місце (з 23-х) за кількістю пропонованих вакансій, а Держкомстат взагалі не виділяє ІТ з категорії «Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям». Держава не пропонує можливостей перенавчання за цим напрямком, і внаслідок недостатньої уваги до тенденцій розвитку ІТ можливості цієї сфери не використовуються, зокрема для відносно швидкого та дешевого працевлаштування сільського населення, жителів депресивних регіонів, осіб з обмеженими можливостями тощо.

- Інженерні та конструкторські спеціальності, пов'язані із застосуванням новітнього обладнання (як правило, електронного, високотехнологічного, допоміжного для сфери ІТ або нестандартних розробок для харчової, фармацевтичної промисловості, медицини тощо) та розробкою нових технологічних рішень.

- Агрономи. Підприємства сільського господарства потребують фахівців у сфері сучасних агротехнологій, підвищення врожайності та ефективного використання ґрунту.

- Лікарі у сільській місцевості. Ця позиція стабільно не заповнюється, що свідчить про необхідність заохочення медичних фахівців (середньої та вищої професійної ланки) до роботи в сільській місцевості. Притаманні селу складні умови життя та побуту відштовхують підготовлених медиків, які або поповнюють лави незайнятого населення, або працюють не за фахом у містах.

3. Перспективи ринку праці України

Отже, незважаючи на позитивну динаміку за цифрами Держкомстату, найактуальнішими проблемами ринку праці України залишається широкомасштабна трудова міграція, зростання неформальної зайнятості, дисбаланс попиту й пропозиції робочої сили, некваліфікованість працівників, занепад регіональних ринків праці основних галузей господарства, низький соціальний захист непрацездатних громадян.

Варто зазначити, що всі процеси, які відбуваються на ринку праці нерозривно пов'язані з процесами підприємницької, грошово-кредитної, податкової, інвестиційної діяльності країни. Тому пріоритетними напрямками розвитку українського ринку праці є:

*- вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп;

*- підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;

*- сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;

*- запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, перекваліфікація працівників, якісна освіта, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва;

*- розробка та прийняття державою відповідних юридичних, трудових, фіскальних законодавчих актів.

Таким чином ринок праці дзеркально відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми, які спричиняють поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

На ринку праці постійно виникають проблеми як економічного, так і соціального характеру. Тому створюються відповідні інститути, діяльність яких була б спрямована на вирішення цих проблем. Такі інститути зумовлюють утворення інфраструктури ринку праці.

До інститутів, які забезпечують функціонування ринку праці, відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівнів; недержавні заклади сприйняття зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці, і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці.

На початок 20012 року спостерігалось погіршення ситуації на ринку праці. Середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ та організацій зменшилася на 1,3%, на що вплинула як сезонність, зумовлена характером виробництва в сільському господарстві, так і збільшення обсягів звільнення працівників та скорочення штатів у промисловості (на 51,4 тис. осіб), будівництві (на 21,8 тис. осіб) та торгівлі (на 16,9 тис. осіб). Водночас набуває поширення застосування адміністрацією підприємств вимушених адміністративних відпусток та скороченого робочого часу. Кількість працівників, які перебували і відпустках, становили 5,8% штатних працівників. Такі відпустки застосовували, головним чином, підприємства транспорту (30,1% штатних працівників), лісового господарства (12,9 %), будівництва (9,7%) та промисловості (9,1%). Серед безробітних кожен другий раніше займав місце робітника, кожен третій - посаду службовця, а кожен четвертий - місце, що не потребувало професійної підготовки [2].

На початок 2012 року порівняно з 2011 роком спостерігається покращення ситуації на ринку праці. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2013р. становила 585,6 тис. осіб, або третину всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 76,5% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій - посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

Отже, рівень зареєстрованого безробіття на 1 лютого 2013р. становив 2,1% населення працездатного віку. У сільській місцевості цей показник збільшився на 0,3 відсоткового пункта і становив 3,2% населення працездатного віку, у міських поселеннях - на 0,1 відсоткового пункта і 1,7% відповідно.

Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійно- кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався в Полтавській області (4,1%), а найнижчий - у м. Києві (0,4%) .

Зважаючи на сучасний стан ринку праці в Україні можна запропонувати такі заходи подолання негативних наслідків фінансово-економічної кризи:

спрямувати роботу центрів зайнятості на вдосконалення системи перекваліфікації працездатного населення для розвитку гнучкого ринку робочої сили;

- надати дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу;

- розробити політику регулювання міграції як щодо експорту, так і щодо імпорту праці, що забезпечить захист національних інтересів України;

забезпечити збалансованість попиту і пропозиції робочої сили.

Висновки

Ринок праці України на сьогоднішній день характеризується зниженням рівня безробіття по всім регіонам, зростанням зайнятості населення, збільшенням пропонування робочих місць. В той же час, є небезпека виникнення дисбалансу попиту праці та її пропозиції, що може негативно позначитися на добробуті підприємств, призвести до зростання соціальної напруги серед населення. Вже сьогодні можна спостерігати збільшення соціально-економічних проблем, спричинених зростанням рівня інфляції, низькою ефективністю державної політики, зростанням тіньового сектору зайнятості тощо. Подальший розвиток вітчизняної економіки потребує інноваційно - інвестиційного пожвавлення, оновлення основних фондів на новій, конкурентоспроможній основі. Для подолання безробіття, неефективну і тіньову зайнятість, необхідно боротися з їх причинами, а не наслідками.

Отже, ринок праці в Україні нині знаходиться на завершальній стадії першого етапу його формування. На фоні роздержавлення економіки виникає потреба активного державного втручання в економічні процеси з метою формування господарського порядку, запобігання хаосу і безладдю. Не останню роль тут відіграє податкова політика держави, яка повинна бути підпорядкована плану перспективного розвитку України як в економічній, так і в політичній сферах. Зрозуміло, що процес формування ринку праці може і повинен спиратись на досвід інших країн, де цей ринок збудований, а їх економічна модель найбільше відповідає тій, що будує Україна. Але, як показує світовий досвід, теорія ринкової економіки, кожна країна повинна мати свою власну модель ринку праці та політику регулювання ринковими процесами. Адже вихідні умови як внутрішні, так і зовнішні для кожної країни свої.

Список використаної літератури

1. Державний комітет статистики України// www.ukrstat.gov.ua <http://www.ukrstat.gov.ua/>.

. Державна служба зайнятості України// www.dcz.gov.ua.

3. Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за жовтень 2010 року: Рівень життя населення : / Л. Ільчук // Центр перспективних соціальних досліджень. - 2010. - Режим доступу : http://www.cpsr.org.ua. - (дата звернення: 15.04.2011).