Економіка праці

Вступ

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України як однієї з найбільших держав Європи пов'язане з вирішенням таких важливих питань, як розбудова сучасної соціально-орієнтованої економіки, відродження вітчизняного виробництва, відновлення соціальної захищеності населення. У практичному вирішенні цих найгостріших проблем одне із центральних місць займає ринок праці, що, як невід'ємна складова ринкової економіки, забезпечує розподіл і перерозподіл суспільної праці по галузях господарства, видах та формах діяльності, в територіальному просторі, за критерієм максимального ефективного використання трудового потенціалу домашнього господарства, підприємства, регіону, держави та згідно зі структурою суспільних потреб і форм власності.

Економічні зміни, що відбуваються в Україні, спричинені насамперед світовою фінансовою кризою, активізували вирішення низки соціально-економічних проблем щодо формування та ефективного функціонування ринку праці. Існуюча інфраструктура ринку праці не в змозі виконувати свої функції, значними залишаються обсяги безробіття, що обумовлює деградацію трудового потенціалу. Гостро постають питання збалансованості попиту та працевлаштування робочої сили, зберігається нераціональна структура зайнятості.

Актуальність: Проблеми сучасної економіки необхідно розглядати виходячи зі стану і перспектив розвитку ринку праці - головної складової ринкової системи, оскільки економіка - це, насамперед, відносини між людьми, які формують їх рівень життя.

Дослідження проблем ринку праці та аналізу окремих його аспектів займались такі вітчизняні вчені: А. Аблов, О. Волкова, С. Головіна, С.Кривенко, О. Крушельницька, А. Колот, П. Мазурок, С. Мочерний, В. Пухлій та інші.

1. Загальна характеристика ринку праці в Україні

Вихід з фінансово-економічної кризи, що в певній мірі характеризує сучасну українську економіку, відбувається повільно та нерівномірно для окремих виробничих галузей і підприємств, що неминуче призводить до диспропорції національного ринку праці, до різновекторності розвитку окремих його сегментів. Існуюча робоча сила не відповідає сучасним вимогам роботодавців ні по професійно-освітній, ні по трудовій, дисциплінарній чи мобільній підготовці. Наслідком незбалансованості пропонованої робочої сили із попитом на неї стає безробіття.

На ситуацію на ринку праці впливає: загальна соціально-економічна ситуація в країні і регіоні, якісний показник людського капіталу, становище у сфері надання соціальних послуг, національно-культурні особливості, соціопсихологічні чинники та ін. В докризовий період (2004-2008 рр.) 22,3 млн. осіб у віці від 15 до 70 років становили основну робочу силу країни, з них 20,5 млн. - особи працездатного віку.

В 2009-2010 р.р. ситуація змінилася: відбулося значне скорочення «офісних працівників», лише банківських службовців скоротили 70-80 %; у будівельній сфері звільнили близько 170000 осіб; своєрідна проблема виникла в медичній сфері в зв'язку з так званою епідемією «свинячого грипу», коли попит на дану професію в 2009 році зріс, а в 2010 році, при спробі провести певні реформи в медицині, запит на медичних працівників різко зменшився в містах, в селах - при величезній потребі в таких спеціалістах, при обіцянці молодим спеціалістам п'яти тисяч гривен виплати по першому місцю роботи, медичних працівників все рівно не вистачає. Потреба у програмістах більше стосується іноземних компаній, де працює велика кількість українських спеціалістів; середня зарплата в них у 2009 р. склала 8,5 тис. грн., тому освітні заклади повинні максимум уваги приділити підготовці спеціалістів-програмістів.

Сьогодні потреба є в маркетологах, торгових представниках, інженерах-технологах, ветеринарах, програмістах-тренерах, працівниках ресторанного бізнесу і сфери харчування, працівниках сфери послуг, фахівцях в галузі страхування.

Причинами сучасного становища ринку праці є не лише світова фінансова криза, а й не вирішені внутрішньо-державні проблеми таких, як нерівномірний розподіл трудових ресурсів по території держави - основна концентрація характерна для східних регіонів (понад третина від працюючого населення країни); найбільший міграційний приріст характерний для м. Києва; найбільший відплив робочої сили відбувається із Чернівецької, Івано-Франківської, Черкаської та Київської областей; надлишок робочої сили характерний для Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей; тривале безробіття охопило Житомирську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську області.

Українські вчені визначають найважливішою проблемою ринку праці - деформацію в галузевій структурі та професійно-кваліфікаційному складі. Причиною низького рівня кваліфікації можна назвати матеріальну мотивацію, обмежену можливість трудовлаштування, відсутність гарантії стабільності виробничої діяльності за фахом, невідповідність структури професійної освіти перспективним потребам ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Більшість студентів (78%) занепокоєна з приводу майбутнього працевлаштування, 2% про це ще не замислювались, а 20% студентів не хвилюються над своїм працевлаштуванням, проте 8% із них не певні, що отримають бажану роботу. За цими даними видно, що у молоді немає надії на бажану роботу в майбутньому або взагалі не має надії на працевлаштування. Причинами цього є як неефективна політика держави, так і низка інших проблем українського ринку праці. Їх вирішення можливе лише через реалізацію ефективного комплексу заходів щодо працевлаштування молоді. економічний ринок праця

Низький рівень життя українців та пов'язана з цим еміграція висококваліфікованих спеціалістів за кордон є ще однією причиною недостатності висококваліфікованих кадрів. За даними Держкомстату, протягом останніх п'яти років Україну залишили 234 доктори та 779 кандидатів наук. 25 % молодих людей учасників міжнародних олімпіад уже навчаються за кордоном. Від'їзд українських мігрантів лише до ЄС має тенденцію до зростання, а саме: у 2006 р. відсоток мігрантів на захід із числа вибулих з України становив 21 %, у 2007 р. - 31,6 %, у 2008 р. - склав 34,4 %, у 2009 р. - на рівні 39,6 % та за 10 місяців 2010 року був зафіксований у розмірі 48,7 %.

Зважаючи на наведені дані, український ринок праці потребує глибокого реформування з тим, щоб максимально забезпечити можливість власної реалізації наукової еліти, що забезпечить відповідний інноваційний розвиток і підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції чи послуг. Потрібно заохочувати повернення мігрантів на батьківщину і сприяти їм у використанні результатів трудової міграції в інтересах розвитку домогосподарств мігрантів, місцевих громад, регіону та країни в цілому. Оскільки Україна є активним учасником світових економічних процесів, що супроводжуються підвищенням прозорості державних кордонів і розмиванням державних економічних інтересів інтересами компаній, часто транснаціональних, необхідним постає: забезпечити захист прав українських громадян, працюючих за кордоном; посилити роль держави і її органів влади у організації міграційних процесів в інтересах і окремих громадян, і суспільства в цілому, а особливо для мінімізації впливу на міграційні процеси організованих кримінальних угрупувань, заснованих на корупційних зв'язках, так як це є загрозою соціальній безпеці українського суспільства.

Недосконалість, недостатня гнучкість, структурна диспропорційність ринку праці України призвели в кризовий період 2008-2010 р.р. до застосування власниками і адміністрацією підприємств вимушених відпусток, скорочення робочого дня та звільнення працівників. Ці процеси найбільше охопили транспортну (30,1 %), лісову (12,9 %), будівельну (9,7 %) галузі та промисловість (9,1 %), тому безробіття лише на кінець 2008 року було в межах 1,4 млн. чоловік. Максимальну кількість безробітних зафіксовано в Тернопільській (5,1 %), Черкаській (4,9 %), Рівненській (4,7 %), Полтавській (4,7 %) та Чернігівській (4,7%) областях .

В певній мірі зберегти трудовий потенціал країни дозволяє тіньова зайнятість, яка в умовах трансформаційної економіки є абсолютно очевидним фактом, а її наявність зумовлена слабкістю соціально-економічних інститутів. Зайнятість у тіньовій економіці сприяє розвитку нових підприємницьких здібностей кожної людини; кращому адаптуванню власної здатності до праці відповідно сучасним ринковим умовам; можливості задовольнити свої потреби. Все це зумовлює високу ефективність механізму формування зайнятості в умовах тіньової економіки, що в свою чергу, дозволяє зберігати трудовий потенціал країни. Є і негативні сторони тіньової зайнятості, але в умовах кризи її наявність дає частині населення гарантії виживання чи вирішення власних проблем. Як свідчать розрахунки, у 2000-2008 рр. тіньова зайнятість в Україні перебувала у межах 17-35 %. На 2010 р. рейтинг тіньової зайнятості порівняно з офіційною зайнятістю розподіляється таким чином: сільське господарство - 40,33 %, промисловість - 33,42 %, будівництво - 27,26%, транспорт і зв'язок - 24%, послуги - 21,33 %.

Всесвітній Економічний Форум, досліджуючи конкурентоспроможність країн відзначає, що ринок праці України має певні резерви щодо підвищення конкурентоспроможності робочої сили, особливо серед країн, що переходять з першої стадії розвитку (залежності економіки від факторів) до другої стадії (залежності від ефективності): за показником якості початкової освіти Україна займає 49-те місце серед світових країн, за доступом до вищої освіти - 17-те, за якістю математичної і природничо-наукової освіти - 44-те, за якістю всієї освітньої системи - 47-ме, за практикою наймання і звільнення персоналу - 17-те, за відношенням продуктивності праці до заробітної плати - 26-те, за здатністю до інновацій - 40-ве місце. Позитивних позицій набирається лише 18 проти 92 позицій недоліків.

Виходячи із зазначеного ми можемо констатувати, що, спираючись на вище зазначені резерви, Україна повинна працювати на майбутнє, опікуючись якістю робочої сили, забезпеченням та закріпленням прогресивних зрушень у регіональній та галузевій структурі зайнятості, забезпечуючи належні умови для гідної результативної праці. Саме цим держава повинна забезпечити практичну реалізацію людського потенціалу нації.

2. Попит і пропозиція на ринку праці України

Незважаючи на схвалення Стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів на період з 2010 до 2020 року, в Україні не застосовується комплексний підхід до прогнозування потреб виробничої та невиробничої сфер у кваліфікованих працівниках з урахуванням структури національної економіки, а сучасний ринок праці України визначається значною професійно-кваліфікаційною розбалансованістю. Однією з найбільш серйозних проблем є відсутність працюючої системи комплексного оцінювання співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці України, що унеможливлює запровадження заходів щодо вирівнювання професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Зокрема, слід виділити наступні аспекти:

Розбіжності у кількісних показниках державної статистики щодо ринку праці, які надходять з різних джерел. За даними Держкомстату України, кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості на 01.12.2012 р., становила 479,1 тис. осіб, а кількість зареєстрованих безробітних на 01.12. 2012 р. − 449,7 тис. осіб.

Державна служба зайнятості України (ДСЗУ) станом на 01.12.2012 р. акумулює 1 131 957 резюме працівників, які шукають роботу за допомогою держави. Проте ДСЗУ також повідомляє, що кількість шукачів роботи на ту ж саму дату складає 438 862 осіб. Отже, існує значна розбіжність між кількістю резюме та чисельністю громадян, які шукають роботу через ДСЗУ. Але всі ці припущення не дають змоги реально оцінити ефективність діяльності служби зайнятості із працевлаштування незайнятого населення.

*Співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили за даними Державної служби зайнятості (станом на 01.12.2012)

Кількість вакантних посад, заявлених підприємствами, установами й організаціями, на 01.12.2012 становила 74 тис. ДСЗУ ту ж дату пропонує лише 59 131 вакансію, тобто розбіжність між даними складає 20 %, що не дає змоги реально визначити кількісні параметри потреби підприємств у робочій силі, спираючись лише на дані, які подаються відповідними державними органами та службами.

Недосконалість якісної складової державних статистичних даних стосовно попиту та пропозиції робочих місць. За даними ДСЗУ, у жовтні 2012 р. галузевий розподіл кількості вільних робочих місць (вакансій) був таким: 48,7 % − для робітників, 35,3 % - для службовців, 16 % - для осіб, які не мають професії. У загальній кількості вакантних посад кожна п'ята припадала на підприємства переробної промисловості, кожна сьома - на торгівлю та ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, кожна дев'ята - на державне управління.