Повноваження суб єктів управління водним транспортом

Основні техніко-експлуатаційні особливості  та переваги морського транспорту:

можливість забезпечення масових  міжконтинентальних перевезень зовнішньо-торгівельного  обороту;

незначні початкові вкладення  в транспортні шляхи;

низька собівартість перевезень;

незначні витрати енергії (палива) завдяки гладкості шляху;

висока продуктивність;

практично необмежена пропускна здатність;

високий рівень механізації перевантажувальних робіт;

у великому каботажі вигідніше залізничних перевезень у кілька разів.

Пароплавства мають особливий  правовий статус - статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, яким затверджено «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту - річкове судно.  Річкове судно - це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна  - річкове судно «річка-море» - судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно «річка-море» має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа - Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.

Зареєстрованому в Судновій книзі  України судну присвоюється реєстраційний  номер з літерою К (наприклад, 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:

а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;

б) довідка про зареєстровані  іпотеки за наявності звернення  про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.

У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.

Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).

Судно набуває права плавання під  Державним прапором України після  його реєстрації у Судновій книзі  України та після одержання суднового білета.

Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внутрішнього водного  транспорту, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 

15 жовтня 1955 р. № 1801 з урахуванням наступних змін  та доповнень.

Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб суднового екіпажу і суднової команди. Встановлено спеціальні умови, яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління суднами і судновими механізмами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Складова  інфраструктура  водного транспорту .

Важлива складова інфраструктури річкового  транспорту - це порти і пристані. Порти і пристані є спеціалізованими підприємствами, які обслуговують перевізників у частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів. Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, пов’язані з перевезеннями пасажирів і багажу.

По роду здійснюваних операцій порти  і пристані поділяються на пасажирські, вантажні, об’єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).

Порти і пристані, відкриті для  виконання операцій по пасажирських перевезеннях, мають вокзали для  обслуговування пасажирів, прийому  і видачі багажу і зберігання ручної поклажі.

У залежності від обсягу і характеру  виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комерційних операцій у визначені години, а при необхідності - цілодобово.

Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.

У населених пунктах по берегах  судноплавних шляхів виділяються пристанські ділянки загального безкоштовного користування за погодженням з органами, що регулюють судноплавство. Ці ділянки призначаються для короткочасного причалу суден і плотів, навантаження і вивантаження вантажів.

Підприємства й організації, що систематично відправляють і одержують вантажі при перевезенні по внутрішніх водяних шляхах судновими відправленнями, зобов’язані мати в пунктах навантаження і розвантаження суден постійні причали з глибинами водяних підходів, що гарантують безпечну постановку до причалу порожніх і навантажених суден при повному осіданні.

Ці причали є причалами незагального користування. Власники причалів незагального користування зобов’язані створити умови для здійснення відповідних  операцій, забезпечити безпеку (обладнати  причали механізмами, влаштовувати навіси, освітлення), провести всі інші заходи, передбачені Статутом внутрішнього водного транспорту та правилами.

У пунктах, не обладнаних постійними причалами, Статут зобов’язує відправників вантажу і вантажоодержувачів мати містки, виведені на глибину, достатню для безпечного навантаження-розвантаження. Відправник вантажу і вантажоодержувачі на причалах незагального користування зобов’язані також мати необхідну кількість вагових приладів.

Організація перевезень пасажирів  і багажу внутрішнім водним транспортом в межах населених пунктів здійснюється місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за погодженням із центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту та зв'язку.

Організація туристичних та інших перевезень на замовлення юридичних та фізичних осіб здійснюється перевізниками в установленому законодавством порядку.

Організація перевезень вантажів внутрішнім водним транспортом здійснюється перевізниками  на замовлення вантажовласників або уповноважених ними осіб, а також згідно з державним замовленням.

Організація перевезень пошти здійснюється відповідними підприємствами зв’язку.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 Вивчення та аналіз зазначених функцій показує, що водний  транспорт є самостійною галуззю економіки, до складу якої входять комплексні системи - авіаційний, автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний транспорт, міський електротранспорт, метрополітен тощо, які крім процесу транспортування включають організаційні (управлінські) процеси, процеси матеріального та нематеріального виробництв; охоплюють значну кількість працюючих; розташовуються на всій території України та мають у своїй структурі підприємства й організації різних форм власності. Отже, і його правове регулювання потребує значної комплексної нормативної бази, яка може презентувати себе як окрема комплексна галузь національного права України і ніякі цивільно-правові договори перевезення не врегулюють зазначені у функціях організаційні (управлінські) питання. Тому транспортне право може існувати як самостійна галузь права. Ці обставини необхідно підкреслювати тому, що існує думка, згідно з якою підставою утворення галузі права може бути тільки наявність окремо кодифікованої самостійної галузі законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

 

1.Закон України «Про транспорт». ВВР.1994.

2. Державне управління. Теорія і практика . За заг. ред. В Б Авер янова. - К.:      

    Юрінком Інтер, 1998.

3. Адміністративне право України. За заг. ред. академіка С.В. Ківалова. Одеса.:   

   «Юридична література », 2003.

4. Транспортне  право  України: Навч. посіб./ Демський Е.Ф., Гіжевський С.Е.,  

    Мілашевич  А.В.; Ін-т економіка  і  права  « Крок ». – К.: Юрінком Інтер  ,

    2002. - 414 с.

5. Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С.  Транспортне  право :  Навч. – метод. посіб.  

    для  самост. вивч. дисципліни / Ф.П.Шульженко , Р.С.Кундрик,  Київ. нац.  

   екон. ун-т, Київ. держ.  акад. вод. трансп. – К., 2004 – 214 с.