Повноваження суб єктів управління водним транспортом

  

      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩИЙ                    НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

  ВІДКРИТИЙ  МІЖНАРОДНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ                                ЛЮДИНИ  “ УКРАЇНА ”

 

 

                                     

 

 

 

 

                                                КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

 

                     з  дисципліни  “ ОСНОВИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН 

                                                НА АВТОТРАНСПОРТІ ”

 

                 Тема : ПОВНОВАЖЕННЯ  СУБ ЄКТІВ  УПРАВЛІННЯ 

                                            ВОДНИМ  ТРАНСПОРТОМ .

 

 

 

 

                                                               

 

 

 

Виконав :

              студент  6  курсу 

       

      Перевірив :

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

     

  КИЇВ-2009

              З М І С Т

 

Вступ....................................................................................................................3

1. Річковий транспорт України, його склад

    і система управління ...................................................................................4-5

2. Основні  завдання Укрморрічфлоту .........................................................6-7

3. Основні  суб єкти  у  сфері  річкового  транспорту................................8-12

4. Складова  інфраструктура  водного  транспорту .................................13-14       

    Висновок........................................................................................................15

    Використана   література..............................................................................16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           

                                                               Вступ

З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення  та розвитку транспортного комплексу  України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи. Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс, в комплексі з  заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

 

 

 

 

1.  Річковий транспорт України, його склад і система управління .

Обсяги вантажних і пасажирських перевезень річковим транспортом незначні, але є найбільш рентабельними  за рахунок міжнародних сполучень  із використанням басейнів рік Дніпра і Дунаю, а також прибережних  вод Чорного моря у напрямку країн Центральної і Південно-Східної Європи. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близько 20 %) у порівнянні з розвинутими країнами Заходу.

Річковий транспорт як галузь народного  господарства є одним із найважливіших  видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах.

Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі транспортного права здійснюється загальним законодавством (Законом України «  Про транспорт» і галузевими актами, зокрема, Статутом внутрішнього водного транспорту та законодавством, яке регулює перевезення як морським, так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мореплавства і т. д.).

Відповідно до Закону України «Про транспорт» до складу річкового транспорту входять підприємства річкового  транспорту, що здійснюють перевезення  пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління - Міністерством транспорту та зв’язку України та спеціальним урядовим органом - Державним департаментом морського і річкового транспорту, який діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку та підпорядковується йому.

Департамент морського і річкового  транспорту створено Постановою Кабінету Міністрів України 30 березня 2000 р. на базі Державної адміністрації 

морського і річкового  транспорту, яка ліквідована. Державний департамент морського і річкового транспорту діє на підставі Положення, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Основні  завдання Укрморрічфлоту .

Згідно з Положенням основними  завданнями Укрморрічфлоту є:

участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

забезпечення розвитку морського  і річкового транспорту з метою  задоволення потреб населення і  суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

здійснення державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

додержання вимог законодавства  щодо гарантування безпеки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює

різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимоги міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно, тощо.

Інша складова системи управління - спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографічного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством «Укрводшлях», що підпорядковано Державному департаменту морського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації».

Місцеві державні адміністрації в  межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залученням під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.

Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності  до

Закону України «Про місцеве  самоврядування» у галузі річкового  транспорту встановлюють у порядку  і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту .

Відносини, пов’язані із здійсненням судноплавства на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, регулюються Законом  Про водний  транспорт, Цивільним та Господарським кодексами України, Кодексом торговельного мореплавства України, Водним та Земельним кодексами України, Законом України “Про транспорт”, іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі – міжнародні договори України).

Умови та правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти внутрішнім водним транспортом, порядок експлуатації суден внутрішнього плавання, внутрішніх судноплавних річкових шляхів, гідротехнічних споруд, забезпечення безпеки судноплавства, сертифікації персоналу суден визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв'язку за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

3.  Основні   суб єкти  у  сфері  річкового   транспорту .

Основним господарюючим суб’єктом  у сфері річкового транспорту є пароплавства (ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.

Річковий транспорт - один з найстарших у країні; він має особливе значення для місцевості, де низка щільність  залізничних і автомобільних

доріг або ж вони взагалі відсутні .

Річкові шляхи підрозділяються  в залежності від глибини і пропускної здатності на 7 класів і 4 основні групи: надмагістралі (1-й клас), магістралі

(2-й клас), шляхи місцевого значення (4-й, 5-й класи), малі річки (6-й, 7-й  класи). На річковому транспорті  існують різні технічні споруди,  що забезпечують ефективність та безпеку роботи. Це, насамперед шлюзи для переходу кораблів із одного рівня води на інший, бакени - знаки для позначення небезпеки на шляху або огородження фарватеру, створи - знаки у вигляді баштових споруд або стовпів, які встановлюють на лінії фарватеру для позначення напрямку, місць поворотів і т.д., семафори - мачти на березі, які посилають сигнали, що дозволяють або забороняють прохід кораблів.

Основні техніко-експлуатаційні особливості  і переваги річкового транспорту:

висока провізна спроможність глибоководних шляхів (наприклад, на Волзі при глибині фарватеру 120-140 см. провізна спроможність у 2 рази вище, ніж на двоколійній залізниці);

порівняно низька собівартість (сумарно  на 30 % дешевше собівартості залізничного транспорту, наприклад перевезення  нафти в 3 рази дешевше, лісу - у 5 разів дешевше);

питома витрата палива в 4 рази менша, ніж на автомобільному транспорті,

і в 15-20 разів менша, ніж на повітряному транспорті;

висока продуктивність;

менші капіталовкладення, чим у залізничний транспорт (у 10 разів);

менша металоємність  на 1 т вантажопідйомності.

Відносні недоліки річкового транспорту:

сезонність роботи ( приблизно 180 днів). У США, Німеччині питома вага річкового транспорту вище, тому що в цих країнах навігація триває 10-11 місяців на рік;

невисока швидкість кораблів і  доставки вантажів;

роз єднаність річкових басейнів, які розташовані, в основному, у меридіанному напрямку;

використання річок у природному стані (нерівномірність глибин, звивистість  шляху та ін.).

Технологія роботи річкового транспорту:

несамохідними баржами (методом штовхання  при розташуванні буксира позаду знижується опір води, що знижує вартість перевезення на 20-25%);

секційними поїздами-ваговозами (6-8 барж) загальною  вантажопідйомністю до 23 тис. т;

груповим методом роботи на постійних  вантажних лініях із стійким вантажопотоком за графіком руху, з урахуванням  потужності причалів і роботи суміжних видів транспорту. Графік особливо необхідний на річках зі шлюзовою організацією руху;

на одному кораблі можна відправити вантажі за однією або декількома адресами.                                                                                                                                                                             

Морський транспорт - вид транспорту, що здійснює перевезення вантажів і  пасажирів морськими кораблями  на міжнародних і внутрішніх (каботажних; від 

« каботаж »: малий - це плавання в акваторії одного моря; великий - плавання в межах акваторії декількох морів.) лініях.

Морський транспорт використовується, в основному, як міжконтинентальний для міжнародних перевезень масових  накидних (насипних) і наливних вантажів і контейнерів. У пасажирських перевезеннях він має обмежене значення і використовується, насамперед, як круїзний.

Поняття «шлях сполучення» на морському  транспорті специфічне - це морські  лінії (лінійне плавання кораблів), заздалегідь встановлені напрямки, які використовуються для проходу кораблів.