Аналіз споживних властивостей пральних порошків

 

 

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

Кафедра товарознавства непродовольчих товарів

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Основи наукових досліджень ”

 

на тему:

“________________________________________”

 

 

                                                                 Студента (ки) __ курсу _____групи

                                                                 напряму підготовки «Товарознавство і

                                                                 торговельне підприємництво»

                                                                  спеціальності «Товарознавство і

                                                                  комерційна діяльність»

                                                                 __________________________________

                                                                                           (ПІБ)

                                                                Керівник __________________________

                                                                 __________________________________

                                                                (посада, вчене звання, науковий                 

                                                                             ступінь, ПІБ)

                                                                 Національна шкала_________________

                                                                 Кількість балів:____ Оцінка: ЕСТS____

                                                                 Члени комісії:

                                                               _______  __________________________

                                                                (підпис)         (ПІБ)

 

                                                                _______  __________________________

                                               (підпис)     (ПІБ)

                                                             

                                                     

Полтава – 2014

ЗМІСТ

 

Вступ ……………………………………………………………….3

1. Загальні поняття  процесу пізнання  ………………………...5

2. Характеристика  споживних властивостей ……………..…..10

3. Характеристика  об’єкту дослідження …………...……..……16

4. Характеристика  методу дослідження………………………...25

5. Аналіз споживних  властивостей пральних порошків……...28

Висновки  …………………………………………………………...31

Пропозиції …………………………………………………………..33

Список рекомендованої  літератури …………………………….34

Додатки ……………………………………………………………...36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

    З тих пір, як людина почала робити одяг з тканини, її хвилювало питання очищення цього одягу. В різний час і в різних країнах до цього питання підходили по-різному, але все-таки в більшості випадків для чищення одягу використовувалася вода.

    Процес позбавлення одягу від бруду отримав назву прання. Проте далеко не всяке забруднення вдавалося прибрати з одягу простою водою, і найперші миючі засоби з'явилися для того, щоб відпирати одяг від жиру. Ці миючі засоби були в основному рослинного походження, наприклад корінь мильнянки, який широко використовували слов'яни, або мінерального, як калієва зола. Згодом, коли було винайдено мило, якраз воно стало основним миючим засобом на довгий час.

    Крім прання білизни, тобто очищення його від бруду, з початком виготовлення кольорових тканин виникла проблема збереження кольору, а білі тканини, що з'явилися після кольорових, породили проблему вибілювання. Спочатку для цієї мети використовувалися натуральні засоби, які, на жаль, не сприяли збереженню тканин. Через багатократні прання одяг або білизна досить швидко занепадали і приходили в непридатність.

З часом розвиток хімії сприяв створенню синтетичних миючих і вибілюючих засобів, які справлялися з очищенням і вибілюванням тканин краще, ніж натуральні.

    Еволюція миючих засобів продовжується і у наш час.

    У побуті ми практично щоденно зустрічаємося з продуктами хімічної промисловості та з хімічними процесами. Це прання білизни, миття посуду, доглядання за підлогою та меблями застосування клею, а також готування їжі, умивання з милом, догляд за шкірою обличчя та інша особиста гігієна тощо.

   Нині побутова  хімія — це самостійна галузь  промисловості. Щороку у світі виробляється майже 30 млн. т. товарів побутової хімії. [1]

   Це мийні, чистячі, дезінфікуючі засоби, засоби догляду за меблями й підлогою, для боротьби з комахами і захисту рослин, засоби для вибілювання, підкрохмалювання, підсинювання, різноманітні фарби, клеї, автокосметика тощо.

    У побуті широкого застосування набули мийні засоби. Річ у тім, що чиста вода добре видаляє із забрудненої поверхні лише розчинні в ній речовини.      Часточки нерозчинних речовин, але які змочуються водою (гідрофільні), можна видалити за рахунок механічного впливу. Якщо ж речовини не змочуються водою (гідрофобні) І до того ж мають підвищену в'язкість, то практично їх не можна видалити водою. Це стосується жирових забруднень, воску, стеарину, олії, різних органічних речовин тощо У таких випадках застосовується мило, а ще краще— синтетичні мийні засоби (СМЗ), що належать до групи поверхнево-активних речовин (ПАР).

   Хімічна промисловість випускає великий асортимент різних клеїв, широкий асортимент засобів особистої гігієни і парфумерно-косметичних препаратів, засобів боротьби з комахами та по догляду за автомобілем, плямовивідні засоби і багато іншого. У цій галузі здійснюються науково-дослідні роботи і асортимент товарів побутової хімії постійно розширюється.

   Тому метою курсової є дослідження  вимог споживачів та якості синтетичних миючих засобів , а саме пральних порошків . Для досягнення поставленої мети в роботі було виконано  ряд наступних  завдань :

- вивчено загальні поняття  процесу пізнання ;

- охарактеризовано споживні  властивості ;

- надана характеристика  прального порошку ,що є об'єктом  дослідження ;

- вивчено методи дослідження ;

- проведено оцінку якості  прального порошку ;

 

1 ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ

 

 

 

Процес поступу людської думки від незнання до знання називають пізнанням , в основі якого лежить відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її суспільної ,виробничої й наукової діяльності, так званої практики .[2]

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності людей, тобто знання не народжуються в свідомості людей самі собою. Пізнання може зростати лише на родючому ґрунті реальної справи. Реальні справи людей формують практику.

Практика — це суспільно-історична діяльність людей, спрямована на змінення природи, суспільства та самих себе з метою задоволення своїх потреб.

Практика включає всю розмаїту діяльність людей. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге —рушійною силою його; по-третє — кінцевою метою пізнання; по-четверте — критерієм істини.

Практика була і є основою виникнення і розвитку всіх наук. Саме потреби практики не лише в минулому зумовлювали виникнення тих чи інших галузей пізнання. Вони постійно стимулюють і сучасний його розвиток. Всі сторони пізнавальної діяльності, усі її необхідні моменти прямо чи опосередковано в основі своїй мають практичне походження. В процесі освоєння суспільної практики формується суб'єкт пізнання. Всі його пізнавальні здібності й здатності в остаточному підсумку мають практичне походження. Роль практики як основи пізнання полягає також у тому, що завдяки їй суб'єкт нібито "втручається" в природний процес і, перетворюючи його, відкриває нові процеси і явища, які стають об'єктами пізнання.[3]

Людина, змінюючи предмети в процесі практики, має можливість розглядати їх з усіх сторін, граней, зв'язків, які закриті для пасивного споглядання. Від рівня розвитку практики залежить, наскільки глибоко людина може осягнути сутність дійсності. В процесі практики створюються та удосконалюються також засоби пізнання: прилади, експериментальні установки тощо.

Практика є також рушійною силою пізнання, тому що саме вона постійно ставить перед пізнанням певні проблеми і завдання, вимагаючи їх вирішення. Саме потреби практики визначають напрямок наукових досліджень, характер розвитку пізнання, його спрямованість і темпи. Людина в процесі практики змінює умови своєї життєдіяльності, а вони, в свою чергу, ставлять нові питання, які можуть і мають бути вирішені в процесі пізнання.

Практика є також і метою пізнання. Пізнання здійснюється не заради самого пізнання, а насамперед є необхідною умовою практичної перебудови світу. Саме цим визначається основне призначення і гуманістична функція пізнання.

Пізнання явищ природи і суспільства можливе лише в процесі самої практики, практичного впливу людини на оточуючу його природу і суспільне життя. Річ до тих пір буде залишатися таємницею для людини, "річчю у собі", доки її не торкнеться практика, праця. Лише в процесі практичного перетворення природи людина може з "речі у собі" зірвати печатку невідомості, перетворити її в "річ для нас", у річ, що пізнана. Знання, яким керується людина в своїй життєдіяльності, завжди є неповним, обмеженим певним рівнем, досягнутим наукою в певний час, "насьогодні". Але практична діяльність не може чекати, поки будуть одержані більш глибокі знання і постійно піддавати сумніву їх істинність. В іншому разі вона взагалі не могла б функціонувати і розвиватися. Практика потребує негайного застосування усіх набутих знань як цілком повних, досконалих, всебічних.

Отже, на кожному конкретному історичному етапі розвитку людське знання, будучи обмеженим та неповним, самою практикою організовується в завершену і всеосяжну систему, яка має дати цілком адекватні відповіді на всі або майже всі питання, вирішення яких забезпечує функціонування та розвиток життєдіяльності людини і суспільства.

Основним критерієм істини є практика. Але її розуміння не збігається в різних філософських напрямках. Так, для неопозитивізму практика — це чуттєвий досвід, для екзистенціалізму — чуттєві пізнання, відірвані від об'єктивної реальності. Матеріалізм розуміє практику, як вже зазначалося, насамперед як ціленаправлену, чуттєво-предметну діяльність суспільства, спрямовану на перетворення об'єктивної дійсності. її змістом є праця.

Саме така практика є критерієм істинності наших знань. Лише на практиці людина може довести істинність своїх знань. Але вона не створює цю істинність, а лише дає змогу її встановити. Якщо висновки, отримані на основі наших знань, підтверджуються практикою, а діяльність виявляється успішною, то ці знання істинні. Наприклад, треба перевірити істинність твердження, що теплота може перетворюватися в механічний рух. Щоб це зробити, людина будує парову машину, яка працює на принципі перетворення теплової енергії в механічну. Робота машини покаже, що таке твердження істинне, відповідає дійсному стану речей.

Слід підкреслити, що практика як критерій істини має діалектичний характер: вона і абсолютна, і відносна. Абсолютність її полягає в тому, що вона остаточно перевіряє істинність теорії. Відносність полягає в тому, що практика доводить правильність теорії тільки за певних умов, з певним ступенем точності, тобто правильність цієї теорії як відносної істини.

Практика як критерій істини функціонує в єдності з теорією, з уже накопиченими і перевіреними практикою науковими знаннями. Іншими словами, щоб стати критерієм істини, практика має освоїти усі наявні наукові досягнення у тій галузі, для якої вона призначена. Єдність теорії і практики є необхідною умовою не лише плідного наукового дослідження, а й дійсного доведення істинності його результатів. Практика разом із науковою теорією доводить як об'єктивність наукових істин, так і їх відносність. Проте, як уже зазначалось, відносність істини не виключає її об'єктивності й абсолютності.

Процес пізнання, обумовлюючись практикою і підкоряючись в кінцевому результаті її законам і цілям, характеризується також і відносною самостійністю. Це пояснюється:

— наявністю внутрішніх законів та внутрішньої логіки розвитку пізнання;

— існуванням спадкоємності на різних етапах розвитку пізнання;

— наявністю ланок між практикою та пізнанням, що опосередковують їх взаємозв'язок. Останній має складний діалектичний характер. Практика стимулює розвиток пізнання, але і пізнання не просто йде за практикою, воно вирішує також ті проблеми, що породжуються попереднім розвитком наукової думки. Людське пізнання оперує всією сукупністю знань, успадкованих від попередніх поколінь. Тому розвиток науки, вирішуючи конкретні наукові проблеми, може випереджати практику і спрямовувати її розвиток.