МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

      КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

      Ім. В. ГЕТЬМАНА

Теорія фірми

 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав

Студент 3 курсу, спец 6507,

10 групи

Радецький О.Ю. 
ЗМІСТ 
 

 

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. Економічна наука  вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві. Поділ економічної науки на "мікроекономіку" і "макроекономіку " пов'язаний насамперед з розглядом різних рівнів, на яких ухвалюються рішення. Так, якщо макроекономіка має справу з вищим рівнем – економікою в цілому – і оперує низкою агрегованих показників (детально див. частину II), то мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) – фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т. ін.

      Мікроекономічний  рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.

      В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво  продуктів (товарів), а й будь-яка  діяльність в економічному, соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем.

      Виходячи  з цього Мікроекономічний рівень господарювання – це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.

      Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської  діяльності:

• домашні господарства (сім'я);
• підприємства.

      Підприємство  є другим суб'єктом мікроекономічного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).

      У ринковій економіці підприємство –  це товаровиробник і основна виробнича  ланка економіки. Воно є суб'єктом  господарювання; товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.

      Суб'єкт  господарської діяльності стає підприємством  лише за певних умов:

      1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи – статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

      2) виконує господарські функції,  виготовляє продукцію (товари) чи  надає платні послуги;

      3) зберігає умови постійного повторення  процесу виробництва – індивідуального відтворення;

      4) проходить (повторює) життєвий цикл.

      Підприємство  має майно, завдяки чому може виконувати господарські функції, зобов'язання перед  партнерами, державами, приймати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати) життєвий цикл.

      За  часів командно-адміністративної системи, при відсутності ринкової економіки, підприємства були організаційною часткою  єдиного державного господарства. У  такого підприємства майно належало державі; воно здійснювало лише оперативне управління майном в інтересах власника – держави; виконувало господарські функції згідно з директивними планами держави, яка жорстко контролювала виконання усіх планових показників і відповідно до цього заохочувала чи "наказувала" підприємство. За виконання зобов'язань підприємство відповідало не майном, що йому не належало, а лише грошовими сумами, призначеними для премій та надання інших благ найманим працівникам; життєвий цикл та індивідуальне відтворення забезпечувались державним майном. Такі заводи та фабрики не були суб'єктами економічних, ринкових відносин.

      Отже, господарююча одиниця (суб'єкт) стає підприємством  з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

      Викладене вище зумовлює актуальність дослідження  фірми (підприємства) з точки зору особливостей її функціонування у ринковій економіці.

      Об’єктом  дослідження курсової роботи є теоретичні основи мікроекономіки.

      Предмет дослідження – теорія фірми в ринковій економіці.

      Метою курсової роботи є дослідження теорії фірми в ринковій економіці.

      Мета  курсової роботи передбачає виконання  таких завдань:

• дослідити поняття фірми в ринковій економіці;
• охарактеризувати процес виробництва, ресурси і випуск з точки зору мікроекономічної теорії;
• дослідити виробничу функцію;
• визначити місце вартості у діяльності фірми.

      Для розв'язування поставлених завдань  використано такі методи наукового  дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

      Головні завдання курсової роботи обумовили  її структуру. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків і  списку використаної літератури. 

 

Розділ 1. Поняття фірми в економіці

      1.1. Фірма як економічний  агент

      Фірма (firm), або підприємство – економічний агент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми – максимізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва.

      Суттєвими припущеннями теорії при розгляді фірми  є:

• раціональність її поведінки – фірма максимізує власну вигоду (прибуток) і здатна шукати й знаходити шляхи досягнення цієї мети;
• суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності [9].

      Економічна  теорія практично не розглядає проблему вибору технології виробництва, проблему організації управління фірмою, що є завданням конкретних економічних наук.

      Припущення  про єдину мету діяльності фірми є певним спрощенням, фірма може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою довгострокової діяльності повинна бути саме максимізація прибутку, інакше фірма не зможе втриматись у своєму бізнесі в ході конкурентної боротьби і не зможе боротися за досягнення інших цілей.

      Основними типами фірм щодо правових аспектів є  індивідуальна підприємницька фірма, партнерство (колективне підприємство) та корпорація.

      Індивідуальна підприємницька фірма має одного власника, який одночасно є й менеджером. Партнерство має кількох співвласників, які водночас можуть працювати на своїй фірмі. Нарешті, корпорація має багатьох власників – акціонерів, які для управління фірмою наймають менеджерів.

      В Україні правові аспекти діяльності підприємств регулюються Господарським кодексом, Законом України "Про власність" та ін., в яких визначаються поняття підприємства, підприємництва, організаційно-правові форми підприємств тощо.

      У подальшому розгляді зосередимось на аналізі поведінки індивідуальної підприємницької фірми. Звичайно, наведене вище визначення фірми не є вичерпним. Але з урахуванням припущень та окресленої мети діяльності цього достатньо для розгляду питань ціноутворення і активності фірм на ринках з різною структурою. Зокрема, в межах даної теорії можна розв'язати такі економічні проблеми:

• яку саме продукцію і в якому обсязі слід виробляти фірмі;
• які фактори виробництва і в якому обсязі слід використовувати;
• які з потрібних факторів виробництва купувати на ринках і які власні ресурси використовувати у виробництві продукції.

      1.2. Процес виробництва.  Ресурси і випуск

      В мікроекономіці процес виробництва  розглядається суто функціонально  – як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

      Випуск  – це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

      Ресурси, або фактори виробництва  – блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції; основні види факторів – капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

      Технологія – знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.

      З огляду на можливості фірми змінювати  обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

      Короткостроковий  період – період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.

      Довгостроковий  період – період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).

      Для спрощення у подальшому аналізі  буде розглядатись використання лише двох узагальнених видів ресурсів –  капіталу, що може варіюватись лише в довгостроковому періоді, і  праці, обсяги використання якої можуть змінюватись і в короткостроковому періоді. Будемо також вважати, що кожна фірма випускає лише один вид продукції в обсязі Q.

      Процес  трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками  сукупного, середнього та граничного продуктів.

      Якщо  зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої будемо позначати літерою L), тоді сукупний продукт змінного фактора виробництва (праці – TP_L) визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі L використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Аналогічний показник для капіталу позначається як ТР_К.

      Середній  продукт змінного фактора виробництва  (праці – AP_L, капіталу – АР_К) – це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту [14, 64]:

      Ці  показники мають також назву  продуктивність праці, продуктивність капіталу.

      Граничний продукт змінного фактора виробництва  (праці – MP_L, капіталу – МР_К) – додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу [14, 64]: