Сутність сучасних держав соціально-демократичної орієнтації

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права  та держави- Навч". посібник. Вид. 6-е - X.- Консум, 2002. — 160 с.

Тема 5 Сутність сучасних держав соціально-демократичної  орієнтації

Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави

Страница 1 из 2   Знання про  сутність сучасних держав озброюють державних службовців, юристів розумінням справжньої соціальної ролі їх професійної діяльності в суспільному житті, відчутно впливають на ставлення людини до держави — до її політики, діяльності, до її різноманітних органів, службових і посадових осіб. Викладені тут  положення дають змогу зрозуміти, якою саме має бути держава, що прагне стати правовою і демократичною; на що можна сподіватися, розраховувати людині, яка у такій державі проживає. Отже, ці положення можна використовувати як концептуальні критерії для оцінки того, якою мірою діяльність держави відповідає її деклараціям, проголошеним цілям і намірам, для визначення повноти й ефективності виконання нею основних функцій.    1. Майбутня держава соціально-демократичного типу: сутність і передумови У першій половині XX ст. в багатьох країнах світу  розпочався поступовий, здійснюваний різними шляхами, засобами і темпами перехід від традиційно буржуазного суспільства (суспільства спочатку «вільного», а потім монополістичного капіталізму) до громадянського суспільства соціальної демократії — суспільства трудівників-власників. Саме останньому має відповідати правова держава, котра водночас не може не бути державою соціальної демократії. Громадянське суспільство — це спільність вільних, рівноправних людей та їхніх об'єднань, яким держава забезпечує юридичні можливості бути власником, а також брати активну участь у політичному житті. Основні ознаки громадянського суспільства: - людина, її інтереси, права, свободи є головною його цінністю; - рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед приватної (в її групових та індивідуальних різновидах); - економічна  свобода громадян та їхніх  об'єднань, інших суб'єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності; - свобода і  добровільність праці на основі  вільного вибору форм та видів трудової діяльності; - надійна та  ефективна система соціального  захисту кожної людини; - ідеологічна  і політична свобода, наявність  демократичних інститутів та механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики. Реальне здійснення основних прав кожною людиною можливе лише у такому суспільстві, де ліквідовано її відчуження від засобів виробництва і результатів особистої праці, а також її відчуження від політичної, насамперед державної, влади. Таке суспільство може утворитися за умов, коли: - по-перше, саме трудівники є власниками (чи то колективними, чи індивідуальними) засобів виробництва і результатів своєї праці; - по-друге, такі трудівники-власники становлять більшість дорослого населення країни, дорослих громадян держави; - по-третє, політична система суспільства (зокрема, порядок виборів до представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування) забезпечує вільне і адекватне волевиявлення дорослих громадян; - по-четверте, такому волевиявленню населення належить керівне, вирішальне значення в суспільному житті (через забезпечення панування законів держави, через їх найвищу юридичну силу); - по-п'яте, безумовною змістовною межею волевиявлення більшості населення є основні права людини: непорушність, незаперечність, недоторканність цих прав має бути абсолютною. Основні права людини — це той універсальний кордон, який не може перетнути будь-яка більшість. Сучасні тенденції  соціального розвитку дозволяють, як видається, прогнозувати поступове утворення такого суспільства, де всі трудівники будуть власниками чи співвласниками (у тій або іншій формі) засобів та результатів праці. Таким чином, громадянське суспільство соціальної демократії — це, як би там не було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство (якщо мати на увазі капіталізм XVIII — початку XX ст.). А держава у такому суспільстві має бути за своєю сутністю державою трудівників-власників. Є певні підстави для того, щоб відобразити таку державу окремим, спеціальним поняттям під умовною назвою «держава соціальної демократії». Можна запропонувати наступне визначення цього поняття: держава соціальної демократії — це організація політичної влади трудівників-власників (що складають більшість суспільства), яка реально забезпечує максимальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. Викладене свідчить про соціально-змістовну єдність правової держави і держави соціальної демократії. Власне, це той самий феномен, котрий розглядається у дещо різних аспектах. Належність  даної держави до певного типу визначатиметься, як і в інших випадках викладеної соціально-сутнісної типології держав, якісною своєрідністю (своєрідним різновидом) виробничих відносин. Йдеться про комбінацію таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова й індивідуальна) і суспільна (державна та комунальна, муніципальна). Хоча їм усім забезпечуватимуться формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва перебуватиме саме у приватній власності. При цьому трудівники — абсолютна більшість населення країни — матимуть можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Таким чином, у соціальній структурі суспільства вперше кількісно переважатиме клас трудівників-власників. Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин в історії людства ще ніколи не існувало. Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, котрий і становитиме об'єктивну основу його якісно нового найчисленнішого соціального утворення (трудівників-власників) і відповідного типу держави — держави соціальної демократії.

2. Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації

Якісно новому станові всесвітньо-історичного  розвитку людства — його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії — відповідає у політико-юридичній сфері і зорієнтований на соціальну демократію перехідний тип держави.

Держава соціально-демократичної орієнтації — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними формами приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

Соціально-демократичне спрямування такої держави знаходить прояв у тому, що вона:

- створює для  всіх громадян формально рівні  можливості участі у приватизації  значної частини засобів виробництва  та іншого майна, активно стимулює цей процес;

- послаблює  відчуження людини від управління суспільством, надаючи їй можливості впливати на вироблення і здійснення державної політики шляхом участі у загальних виборах, референдумах, діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань тощо;

- не тільки зберігає права і свободи, які були раніше здобуті у політичній боротьбі, але й розширює їх;

- є прямим  учасником, «співорганізатором»  суспільного виробництва як власник  вагомої частини сучасних виробничих засобів;

- бере пряму  участь у розподілі матеріальних благ через систему соціальних допомог, виплат, пенсій, прагнучи забезпечити мінімально необхідний рівень життя значної частини громадян;

- розширює сферу  виконання важливих загальносоціальних  функцій, що здійснюються в  інтересах усього суспільства і питома вага яких в усій державній діяльності помітно зростає;

- користується  підтримкою більшої частини населення  країни;

- проводить  миролюбну зовнішню політику, бере все ширшу участь у розв'язанні глобальних, тобто загальнолюдських, проблем — екологічних, енергетичних тощо.

У сучасних умовах можна виділити два основних різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які  існують у промислове розвинених країнах соціальне орієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;

б) держави, які  існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо-соціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення (зокрема, колишні радянські республіки та історично аналогічні їм держави).

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА - К. Г. Волинка.

 

 

10.1. Соціологічні  та політологічні концепції держави

Як уже згадувалось, держава знаходиться в центрі дослідження багатьох суспільних наук. Тому слід розглянути не лише юридичні концепції держави, але й зупинитись на окремих соціологічних та політологічних теоріях, що має на меті збагатити уявлення про це складне і багатогранне явище.

Теорія солідаризму розглядає державу як засіб забезпечення соціальної солідарності, досягнення консенсусу на основі узгодження інтересів і потреб всіх соціальних верств. Відкидається ідея класової боротьби, революційного шляху розвитку суспільства.

Ідея держави загального благоденства передбачає активний державний вплив на економічне і соціальне життя, стабілізацію господарських, виробничих і політичних процесів. У другій половині XX ст. ця ідея набула широкого розповсюдження на Заході. Згідно з цією концепцією панування приватної власності та вільної конкуренції призводить до різкого майнового і соціального розмежування населення. Держава повинна брати активну участь в регулюванні економічних процесів з метою забезпечення кожному достатнього життєвого рівня.

Теорія плюралістичної демократії. Сучасне розуміння плюралістичної демократії включає в себе права людини, вільну конкуренцію в політичному середовищі, розподіл влади, федералізм. Такі принципи надають гарантії кожній політичній силі, кожному угрупованню спиратися на різні важелі влади. При цьому забезпечується воля більшості при обов'язковому врахуванні інтересів меншості, можливість доведення громадянами своїх потреб до влади з метою їх найповнішого задоволення. Всебічно гарантується право кожного на свободу думки і вільного вибору, свобода створення організацій, існування

81 

 

альтернативних  джерел інформації, гарантується опозиція і змагальність у політичній сфері.

Теорія еліт. Прибічники теорії еліт вважають, що народні  маси не здатні здійснювати владу, управляти суспільними справами. Ця функція покладається на еліту. Еліта розглядається як меншість суспільства, що являє собою привілейовану групу, наділену особливими психологічними, розумовими, соціальними і політичними якостями, яка безпосередньо бере участь у використанні державної влади або активно впливає на її здійснення. Еліта утворюється в трьох головних сферах суспільного життя — політичній, економічній та інтелектуальній — шляхом висування індивідів, які досягли у своїй справі найбільших успіхів.

Теорія конвергенції — (від лат. convergo — зближуватись) — одна із соціологічних концепцій, висунутих у 50-60 роках ХХ ст., яка  обстоювала ідею неминучості зближення у вік НТР двох соціальних систем — капіталізму і соціалізму та створення на цій основі змішаного суспільства із змішаним типом держави.

Технократична доктрина заснована на ідеї влади, що спирається на знання, компетентність. В індустріальному суспільстві  в умовах великого механізованого виробництва  з'являється прошарок технічних спеціалістів. Згідно з цією доктриною цей процес переноситься на державне управління, яке має здійснюватись на основі технічних засобів особливою верствою вищих функціонерів, які володіють спеціальними знаннями.

Теорія модернізації (модернізм) — сукупність розповсюджених в західній політології і соціології концепцій суспільно-політичного і економічного розвитку, які пояснюють процес переходу від стабільного традиційного до сучасного індустріального і постіндустріаль-ного суспільства, яке безперервно змінюється.

Теорія національної держави в сучасній науці розцінюється неоднозначно. Найчастіше вона асоціюється з досить небезпечними ідеями націоналізму, національної винятковості одних націй на противагу іншим. В умовах багатонаціональних держав необхідно обов'язково враховувати інтереси не лише титульної нації, але й національних меншостей.

10.2. Теорія соціально-правової  держави

Правова держава  — це держава, діяльність якої заснована  на праві, що виражає ідеї гуманізму, справедливості, формальної рів-

82 

 

ності та свободи, вищою соціальною цінністю в якій визнаються права людини.

Теорія правової держави бере свій початок з античності. Хоча в самій античній державно-правовій практиці й політичних вченнях відсутні системні теоретичні концепції правової держави, але в той же час ідейні передумови правової державності, досвід демократії, республіканізму та правопорядку, що були започатковані в античну епоху, безумовно, вплинули на подальше формування теоретичних уявлень та практику правової державності.

Перші теоретично розвинені концепції правової держави виникають в період переходу суспільства від феодального ладу до капіталізму. Історично це відбувається в загальному руслі виникнення прогресивних течій буржуазної політичної та правової думки, становлення і розвитку нового юридичного світогляду, критики феодального свавілля і беззаконня, абсолютистського режиму, утвердження ідей гуманізму, принципів свободи і рівності всіх людей, невідчужуваних прав людини, пошуків різних державно-правових заходів, конструкцій і форм (розподіл державних влад, конституціоналізм, верховенство права і закону та ін.), спрямованих проти узурпації публічної політичної влади та її безвідповідальності перед суспільством. Починаючи з Нового часу, теорія правової держави була суттєво доповнена завдяки безпосередньому звертанню до ідеї прав людини.

Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, виступає найдосконалішою формою організації і функціонування державної влади. Розвиток правової держави невіддільний від становлення прав людини, які власне і виступили тією ключовою категорією, навколо якої розвивались головні її характеристики. Лише правова держава може виступати як об'єктивний виразник інтересів внутрішньо неоднорідного і суперечливого громадянського суспільства.

На найвищому  законодавчому рівні в Конституції  України проголошено, що наша держава є демократичною, правовою і соціальною. Це важливе положення закріплює напрям подальшого розвитку нашої держави. Які ж характеристики дозволяють назвати ту чи іншу державу демократичною, правовою і соціальною? В сучасних умовах вона має відповідати принаймні наступним ознакам: визнання принципів панування права, верховенства Конституції і правових законів; визнання народу єдиним джерелом державної влади; демократичних способів формування органів державної влади; пріоритетності прав людини; гарантії прав меншості на власну думку і її вільне вислов-

83 

 

лення; поділу влади  на законодавчу, виконавчу і судову; ідейного і політичного та економічного плюралізму; соціальних гарантій і стабільності.

Провідними  принципами правової держави є принципи панування права і верховенства правового закону. Сутністю права  є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпечена. Розмежування права і закону має велике гуманістичне значення, бо саме право служить критерієм якості закону, дозволяє оцінити, наскільки закон відповідає правам людини, її інтересам та потребам, ідеям соціальної справедливості, формальної рівності. Закони приймаються на основі Конституції, а підзаконні акти — на основі законів та на їх виконання.

Зв'язаність держави  правами і свободами особи  передбачає юридичну рівність громадянина і держави і їх взаємну відповідальність, стабільний правовий статус особи і наявність ефективного механізму забезпечення прав і свобод особи.

Принцип поділу влади передбачає правове розмежування сфер діяльності гілок державної влади, розподіл владних повноважень між державними органами, їх взаємну підконтрольність, що зменшує ризик узурпації державної влади та її свавілля.

У сучасних умовах суспільного розвитку до основних характеристик правової держави додається соціальний характер держави. Правова і соціальна держава — це не антитези, а діалектика розвитку держави, що визнає пріоритет прав людини і визначає відповідно до них форми і методи своєї діяльності. Соціально-економічні, культурні, екологічні права громадян можуть забезпечуватись лише за участю держави, яка повинна здійснювати активну соціально-економічну політику, спрямовану на перерозподіл коштів на користь найнеза-хищеніших верств населення, забезпечення зайнятості, соціальне страхування, розвиток доступної освіти, охорони здоров'я тощо.

У соціальній державі  права і свободи людини і громадянина  не тільки проголошуються, а й всебічно гарантуються. Не перебільшуючи, державу соціальну можна визначити як вищий рівень правової держави. Правова держава проголошує права і свободи, в тому числі свободу підприємництва і конкуренції, які є основою вільної ринкової економіки. Проте ринок нездатний сам розв'язувати численні соціальні проблеми, і ця функція покладається на державу.