Історія виникнення нотаріату

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Кременчуцький національний університет

 імені Михайла Остроградського

 

 

 

                                  кафедра теорії, історії держави та права

 

 

 

 

Реферат

 

з дисципліни “Нотаріальне документознавство ”

на тему:

 

“Історія виникнення нотаріату”

 

 

 

 

                                                                                          Підготувала:                                                                                                                          

                                                                                                студентка ФПГіСН

                                                                                             групи ДЗ-12-1сп

                                                                                              Шевченко Тетяна

                                                                                   Перевірив:

                                                                                            Литвиненко Д.А.                                                         

 

 

 

 

 

 

 

Кременчук

2012

ПЛАН

 

     Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття та функції нотаріату………………………………………………...…4
2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту……………………7

Висновки…………………………………………………………………………….16

Список використаних джерел……………………………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

На сучасному етапі  проблеми побудови правової держави, забезпечення охорони прав і законних інтересів  людини і громадянина, імплементації  норм міжнародного права ставлять перед  суспільством нові складні завдання.    Перехід до ринкової форми господарювання, створення нових видів економічної діяльності потребують внесення істотних коректив і правове регулювання у економічних відносин, формування і розвиток нових інститутів, до яких належить і відносно новий, як для України, інститут нотаріату.

Роль нотаріату в правовому  забезпеченні економічних відносин підтверджено світовою практикою. Це пояснюється  тим, що діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного  життя. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони  і захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Активне залучення нотаріату  в регулювання економічних відносин створює більшу стійкість і гарантованість у поведінці учасників цивільних  правовідносин, дає можливість скоротити  кількість правопорушень, ліквідує об'єктивні передумови їх вчинення.

На практиці нотаріус є  найбільш доступним захисником прав і законних інтересів громадян, здатним  юридично закріпити майнові і  особисті немайнові права учасників  безспірних правових відносин.

Відбулись суттєві зміни  й у ставленні до посади нотаріуса. За останнє десятиріччя престиж  професії нотаріуса значно зріс. В  цих умовах надзвичайно важливим питанням є підготовка висококваліфікованих нотаріусів, з високими моральними якостями і відчуттям особистої  відповідальності за свою діяльність.

 

 

 

1. Поняття та функції нотаріату

 

У вітчизняній юридичній  науці на сучасному етапі не сформовано єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три  основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літературі є законодавче визначення нотаріату  як системи органів та посадових  осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають  юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної  вірогідності. При цьому, на думку  деяких авторів, наведене поняття включає  суб'єктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і  посадових осіб, яким надано повноваження із вчинення нотаріальних дій, та об'єктивну  сторону цього поняття — коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто  посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом.

Але за останній час наведене визначення піддається в спеціальній  літературі серйозній критиці з  тієї підстави, що воно регулює організаційну  структуру та загальну спрямованість  нотаріату як системи, орієнтованої на вчинення ряду нотаріальних дій. Проте  не розкривається нерозривний правовий зв'язок нотаріату зі спеціальною  процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна  і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і  процедури, передбаченої чинним законодавством України.

Не дивлячись на те, що у вказане поняття нотаріату  було внесено низку важливих додаткових ознак, які роблять його більш  повним, авторам все ж не вдалось  повністю уникнути деяких притаманних  йому недоліків і формальних ознак.

Щоб зрозуміти сутність поняття, яке досліджується, потрібно виділити його тотожність і відмінність порівняно  з іншими інститутами. Провести розмежування тут можна, взявши за основу найбільш суттєві характеристики нотаріату, які притаманні тільки йому. Більш  поглиблене вивчення показує, що поняття  нотаріату має багато значень, серед  яких можна виділити принаймні чотири:

• нотаріат як система органів і посадових осіб;

• нотаріат як галузь (підгалузь) права;

• нотаріат як галузь законодавства;

• нотаріат як наукова та навчальна дисципліна.

 Виходячи з поданих  положень, найбільш повним і науково обґрунтованим є, на нашу думку, таке визначення. Нотаріат в Україні — це правовий інститут, покликаний забезпечувати позасудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шляхом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.

В цьому визначенні наведені всі характерні риси нотаріату як правового інституту: позасудова охорона  та захист прав і законних інтересів, безспірність правовідносин, щодо яких вчиняються нотаріальні дії, здійснення нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами, а  також функції нотаріату: охорони  та захисту.

Основні функції нотаріату  необхідно виділити для визначення його загальних та специфічних завдань.

Функції нотаріату  як правоохоронного та правозахисного інституту полягають в наступному:

1. Охорона та захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Слід відзначити, що в юридичній літературі дискусія щодо того, чи пов'язана діяльність нотаріальних органів з охороною або з захистом прав та законних інтересів громадян, набрала досить великого розмаху. Розмежування цих взаємопов'язаних понять, на думку авторів, лежить у площині моменту настання порушення цих прав та інтересів. Можна повністю підтримати їхню позицію відносно того, що охорона — це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Таким чином, нотаріальні дії забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов'язані з їхнім життям і діяльністю, стосуються їхніх майнових інтересів та гарантують подальшу реалізацію інших суттєвих прав.

2. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуального права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприклад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін, а отже, має місце праворегулююча функція нотаріату.

3. Також нотаріат виділяється як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для виконання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян. Це входить в поняття правоаналізуючої функції. Нотаріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульованих законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а також тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

4. Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує ще одне важливе завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає закону, нотаріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопорушенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб.

5. Завдання запобігання правопорушенням шляхом підвищення правосвідомості та правової обізнаності громадян виконується через правові консультації, роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії. Адже саме на нотаріуса покладається виконання державного завдання сприяти громадянам у правильному, юридично грамотному здійсненні їхніх прав, оскільки юридично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного та законного волевиявлення.

6. Можливість нотаріальної практики впливати на законотворчість передбачає те, що під час застосування законодавства нотаріусами випливають певні неузгодженості, прогалини, які потребують вирішення. В ідеалі нотаріальна діяльність впливатиме на подальше вдосконалення не тільки нотаріального процесуального законодавства, а й норм матеріального права.

 

2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту

 

Початок створення нотаріату  має давні витоки.

В слові «нотаріус» міститься  дієслово «нотувати» (записувати, атестувати), тобто з давніх-давен під словом «нотаріус» мався на увазі писар.   Передвісники нотаріусів з’явилися в Стародавньому Римі. До їхніх обов’язків входило не тільки складання грамот та клопотань, але й оформлення різноманітних угод. За тих часів існувало два види писарів - ті, які перебували на державній службі та ті, що утримувалися приватними особами. Писарі, які перебували на державній службі, обиралися магістратом з римських громадян, які не були позбавлені громадянської честі, довічно. Вони виготовляли публічні документи, робили виписки та видавали копії з документів, готували декрети та розпорядження магістра і зберігали їх. Серед писарів, які утримувалися на службі у приватних осіб, були вільновідпущені, ті, що працювали по найму, та іноді раби. Вони виконували писарські функції на вимогу господаря. 
          Писарі-нотаріуси були відомі ще за період античної цивілізації в долині Нілу. Там і зараз є зображення писаря, який тримає калам у руці, при ньому маленька палітра з двома заглибленнями для чорної та червоної фарб - саме таким було оснащення писаря. Калам - це очеретяна паличка, що застосовувалася на Сході замість пера для написання. Функція писаря передавалася від батька до сина, саме від батька син отримував знання. На той час існували навіть родини писарів. Діти писарів отримували певну освіту, їхнє навчання проходило за допомогою лозини, а іноді батога, звідти пішло - ”вухо у нього на спині”.

Писар Стародавнього Єгипту мав різні сфери діяльності - його засвідчення потребували польові роботи, комерційні операції, вирішення адміністративних проблем, армія, іноді писарі виконували функції жреців. 
          Приблизно у 720 році до нашої ери (в період Нового царства) договірне право зазнало карколомних змін. З цього моменту документ містить дату, природу здійснюваної юридичної операції, перелік свідків (фіксуються їхні прізвища, походження, сімейні зв’язки, сфера діяльності) і головне - підписи сторін і тієї особи, кого сьогодні ми називаємо нотаріусом.  
          У Стародавній Греції за часів Аристотеля, Плутарха, Діогена нотаріуси почали оформлювати та реєструвати договори, посилаючись як на приватне, так і на державне право.

В Римській імперії вперше про нотаріусів згадується в записах секретаря імператора Цицерона. Саме слово ”нотаріус” має римське походження і відноситься до 103 року до різдва Христового. Саме при Цицероні нотаріуси отримали особливі повноваження, адже з’явилася можливість реєструвати різні акти, що підписувалися сторонами, а підписи сторін ідентифікувалися. Робота нотаріусів піддалася суттєвій реорганізації. Деяким нотаріальним актам була надана сила доказу та обов’язковості. В судових процесах за участі суду присяжних, при допитах свідків, оголошенні вироку постала необхідність у присутності нотаріуса. Нотаріуси вже не працювали особисто, а утворювали колективи-компанії, держава навіть взяла на себе обов’язок регламентувати рівень гонорарів за нотаріальні дії. Професія нотаріуса набула популярність. У цей час церква затверджує міжнародну юрисдикцію, і церковні нотаріуси стали виконувати нотаріальні дії в будь-якому куточку імперії.  
          Коли Римська імперія була знищена варварами-руйнівниками, нотаріат практично зник разом із західною її частиною. Єдина структура, що збереглася - церква. В умовах хаосу та розладу церква взяла на себе функції уряду, в тому числі щодо питань нотаріату. Частина освічених церковнослужителів розуміла значення римського права і сприяла його збереженню, але одночасно церква і гальмувала подальший розвиток.  
        Візантійці, як і римляни, були чудовими юристами, вони продовжили римські традиції. В шостому столітті імператор Юстиніан, що правив з 527 по 565 роки, став першим діячем цієї епохи, який об’єднав нотаріусів у групи та колегії і видав повну збірку юридичних законодавчих актів. Одночасно Юстиніан промовляв: «Ця праця видається мені важкою, майже неможливою, та завдячуючи Богу ми знайшли шлях до спокою. Я вірю Богу та його силі у вирішенні найскладніших починань». Юстиніан офіційно затвердив судового нотаріуса, якому було доручено стати суддею, вершити свободу правосуддя і редагувати юридичні акти. Саме законодавство Юстініана визначило для нотаріусів місце вчинення нотаріальних дій - нотаріальну контору, повноваження, в рамках яких вони діють, порядок роботи, адміністративну відповідальність нотаріусів перед Міністерством юстиції, рівень юридичної підготовки для призначення на посаду нотаріуса, чисельність нотаріусів в адміністративному районі.  
          Наприкінці VIII століття розпочинаються спроби відродження Західної імперії, створюється велика централізована юридична система. Видається указ, згідно з яким кожний єпископ, абат або граф ставали нотаріусами, через що виникло безліч помилок, як граматичних, так і правових. З 814 р. починається уніфікація юриспруденції. Указом від 832 р. визначені умови та оплата нотаріальних послуг. Нотаріуси приймали присягу, всі дії повинні були реєструватися тільки в межах власного графства. За середньовіччя професія нотаріуса стала однією з найпрестижніших та шанованих.