Система латинского нотариата

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ  СОЮЗ ЛАТИНСЬКОГО НОТАРІАТУ 4

РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ  МОДЕЛІ НОТАРІАТУ 6

РОЗДІЛ 3. НОТАРІАТ В КРАЇНАХ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА 10

РОЗДІЛ 4. НОТАРІАТ І ЙОГО ГЛОБАЛІЗАЦІЯ 12

ВИСНОВКИ 14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 15

 

 

 

ВСТУП

 

Нотаріус (notarius) - слово іншомовного  походження, яке в дослівному

перекладі з лат. означає писар, секретар. У сучасному розумінні нотаріус- це службова особа, яка засвідчує, оформляє різні юридичні акти. Однакобмежене визначення не дає можливості скласти повне уявлення про роботувсієї системи органів нотаріату, прирівняних до них органів, а отже, проокремий напрям юридичної роботи, визначається як нотаріальна діяльність.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що поряд із прокурорською, суддівською, слідчою діяльністю, нотаріальна діяльність є необхідним елементом, невід'ємною частиною в ланцюжку юридичних дій та процедур, що здійснюються системно у всіх напрямках правової практики. Слід зазначити, що в науковій літературі діяльність нотаріату висвітлюється обмежено. Немає конкретизуючих вказівок щодо нотаріусів і в системі міжнародно-правових актів. Але це зовсім не свідчить про другорядну роль нотаріату в системі юридичних установ та у сфері здійснення юридичної практики.

Основні завдання зі здійснення нотаріальної діяльності покладено  на нотаріат, під яким розуміють систему органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності. Посадових осіб нотаріату називають нотаріусами, а їх дії - нотаріальними.

Предмет роботи становить  система латинського нотаріату, яка є основою у становленні  нотаріальної діяльності в Україні.

Об’єктом дослідження  є власне ознайомлення та аналіз тенденцій глобалізації нотаріату та становлення міжнародного союзу латинського нотаріату.

 

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ СОЮЗ ЛАТИНСЬКОГО НОТАРІАТУ

 

Існує дві основні системи нотаріату - латинського і англосаксонського  типу. У систему Міжнародного союзу  латинського нотаріату, який об’єднує в своєму складі більше 60 нотаріатів всіх континентів (за винятком Австралії), входять з числа найбільш великих  нотаріати ФРН, Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Люксембурга, Нідерландів, Латинської Америки, провінції  Квебек (Канада). У переліку нових країн системи латинського нотаріату є і держави Африки. Крім того, в 90-х роках ХХ ст. після реформ в східній Європі нотаріат латинського типу склався в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині і у нас в Україні. Цікаво, що система латинського нотаріату з’явилася і в США, і в Сполученому Королівстві - державах системи загального права. Зокрема, в штаті Флорида і Лондоні діють нотаріуси, що працюють за принципами латинського нотаріату. У 2003 р. до Міжнародного союзу латинського нотаріату приєднався Китай.

Міжнародний союз латинського нотаріату  був утворений в 1948 р. в Буенос-Айресі і має на меті сприяти поширенню  в світі законодавства країн - членів союзу і знайомству з його інститутами. Міжнародний союз періодично проводить свої конгреси, а також працює через комісії, наприклад по європейським справам і Середземномор’ю.

У системі латинського нотаріату  нотаріус виступає, по-перше, як незалежний представник держави, наділеної від імені держави повноваженнями здійснювати нотаріальні дії, по-друге, одночасно несе особисту відповідальність за здійснення нотаріальних дій. Незалежність нотаріуса забезпечує надання угодам сторін «публічної форми і публічної довіри», оскільки нотаріус виконує завдання публічної влади. Контроль за діяльністю нотаріуса здійснюється державою в особі органів юстиції і нотаріальними палатами.

Слід мати на увазі, що у ряді країн латинського нотаріату паралельно існують державний і вільний нотаріат, наприклад, лише державний нотаріат діє в землі Баден Вюртемберг у ФРН і приблизно в половині кантонів Швейцарії. У Португалії нотаріуси також є державними службовцями. 
Крім того, в країнах латинського нотаріату організація і система вільного нотаріату відрізняється значною гнучкістю. Наприклад, у ряді земель ФРН допускається поєднання професій адвоката і нотаріуса, коли одна і та ж особа може одночасно виконувати вказані функції. Таке поєднання можливе в землях колишньої Пруссії: для Берліна, Бремена, Гессена, Нижньої Саксонії, частково для Північного Рейну-Вестфалії і Шлезвіг-Гольштейна, а також у ряді кантонів (німецькомовних) Швейцарії. У Франції з 1990 р. для молодих дипломованих фахівців допускається робота нотаріусом по найму в нотаріальній конторі до тих пір, поки вони не стануть самостійними нотаріусами або асоційованими нотаріусами в товариствах нотаріусів.

Життєздатність латинського нотаріату  пояснюється його реформуванням  разом зі соціально правовими умовами і цивільним обігом, що змінюються. Наприклад, у зв’язку із зміною законодавства нотаріуси Нідерландів і Франції засвідчують угоди про визначення правового положення одностатевих осіб, що проживають спільно (PACS). У Франції Вища рада нотаріату займається дослідженням питань взаємозв’язку електронних засобів передачі інформації і можливостей нотаріату в цій області. Різні й моделі організації нотаріату, наприклад, у Франції нотаріус досить мобільний і активний в своїй діяльності, тоді як у ФРН він більш відповідає традиційній моделі посадової особи.

Кінець кінцем можна керуватися при визначенні типу нотаріату і  віднесенні його до нотаріату латинського  типу Базовими принципами системи латинського  нотаріату, затвердженими 18 січня 1986 р. Бюро при Комісії з міжнародної  співпраці МСЛН і Постійною радою  в Гаазі 13 - 15 березня 1986 р.

РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ НОТАРІАТУ

 

Як приклад можна навести  правове регулювання організації  і діяльності нотаріату у Франції  і Германії. У Франції, як відзначає  К.Вербар, нотаріус - це встановлена  державою посада, володар якої наділений  правом посвідчувати юридичні акти. Нотаріусові доручається оформлення правочинів, яким сторони зобов’язані або хочуть надати автентичну юридичну форму. Під автентичністю у Франції розуміється посвідчення нотаріусом достовірності актів і угод, які йому надаються. Згідно ст. 1319 ЦК Франції автентичний акт вважається повністю достовірним в частині угоди, яку він містить. Система цивільного обігу і цивільного процесу Франції віддає пріоритет письмовому доказу на відміну від показів свідків, які хоча і можуть використовуватися, але допустимість їх використання обмежена законом. 
Через високу престижність посади нотаріуса у Франції встановлені досить складні правила доступу до нотаріальної професії. Для того, щоб стати нотаріусом у Франції, необхідно виконати наступні умови: 
1) бути французьким громадянином;

2) не бути учасником діянь,  що призвели до кримінального  покарання за дії проти честі, порядності або норм моралі;

3) не бути учасником діянь,  які викликали звільнення, дисциплінарне  або адміністративне покарання  усуненням з посади, виключенням  з реєстру якої-небудь організації  або корпорації, відкликанням агремана або дозволу;

4) не бути особистим банкротом  або не бути раніше оголошеним  банкротом або схильним до  судового розбору розрахунків з кредитором;

5) мати ступінь магістра права  або мати інший диплом, визнаний  рівнозначним в частині зайняття  професією нотаріуса спільним  рішенням міністра юстиції і  міністра, що відає вищою освітою.

Крім того, необхідне проходження стажування протягом двох років, у тому числі біля півроку при інших фахівцях (адвокатах, бухгалтерах, ревізорах), в державних установах, юридичних службах компаній і т.д. Проходження стажування поза нотаріатом розглядається як досить корисне. Крім того, заохочується проходження частини стажування і за кордоном, у тому числі і в країнах системи загального права, з метою знайомства стажиста з правовими системами різних країн об’єднаної Європи. Для осіб, що набули робочих навичок для виконання професії нотаріуса, але не мають університетського диплома, також є можливість доступу до посади нотаріуса. Для цього необхідно пропрацювати не менше 9 років при нотаріусові, у тому числі не менше 6 років першим клерком. Існують і інші способи отримання доступу до нотаріальної професії. Компетенція нотаріуса у Франції досить велика. Нотаріуси грають провідну роль в правовому супроводі операцій з нерухомістю, самостійно займаючись перевіркою всього фактичного складу, необхідного для здійснення правочину. Значна роль нотаріуса в оформленні і захисті майнових прав в сім’ї, спадкових прав і т.д.

Нотаріуси об’єднуються в регіональні  ради на рівні окремих апеляційних судів, які у свою чергу утворюють Вищу раду нотаріату Франції. Істотна регуляція майнової і дисциплінарної відповідальності нотаріусів, самообмежень, яких повинен дотримуватися нотаріус. Держава в особі перш за все Міністерства юстиції активно бере участь в регулюванні питань організації нотаріальної діяльності, визначенні чисельності нотаріального корпусу і вирішенні низки інших питань, не втручаючись в той же час в сутність нотаріального провадження. Така оптимальна форма взаємин держави і нотаріату складалася у Франції протягом багатьох століть. 
Сучасна система нотаріату в Німеччині також є результатом тривалого розвитку. Нотаріус в Німеччині займається підготовкою і посвідченням документів, що мають більшу доказову силою, ніж документи, підписані приватними особами. Право на займання посади нотаріуса має громадянин Німеччини, що задовольняє цілому ряду вимог: наявність академічної підготовки, університетського диплома, успішне закінчення підготовчих курсів з двома зданими кваліфікаційними екзаменами. Крім того, для займання посади лише нотаріуса необхідно, як правило, протягом трьох років пройти випробування як нотаріуса асесора. Компетенція нотаріуса в Німеччині досить широка і відображена в ряді законодавчих актів, перш за все в Німецькому цивільному укладенні. Нотаріуси завіряють і посвідчують документи, а також підписи осіб і копії з документів; посвідчують дійсність повноважень на представництво; приймають клятву, клятвене завірення, знімають свідчення під присягою; займаються зберіганням і доставкою документів і цінностей третім особам, здійснюють ряд інших нотаріальних дій. Найбільший об’єм роботи нотаріуса займає правове забезпечення операцій з нерухомістю, посвідчення шлюбних договорів, посвідчення попередніх договорів, у тому числі договорів про створення акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, і т.д.

Нотаріуси підлягають обов’язковому страхуванню своєї відповідальності, без здійснення чого вони не мають права займатися нотаріальною діяльністю.

Нотаріуси об’єднуються в нотаріальні  палати, які є корпораціями публічного права. Окремі нотаріальні палати об’єднуються на федеральному рівні у Федеральну нотаріальну палату Німеччини. Палати створюються за законом, тому вони не можуть бути розпущені рішенням своїх членів. Внутрішня діяльність палати регламентується її статутом, який приймається членами нотаріальної палати. Нотаріальна палата розглядається як частина системи державного управління, оскільки їй передані публічні повноваження, через це палата підлягає державному контролю. З метою забезпечення державного контролю палата щороку надає звіт про свою діяльність органам юстиції. Крім того, органи юстиції мають право вимагати звіт про які-небудь конкретні питання, коли це викликано необхідністю здійснення контрольних державних повноважень.

Нотаріальна палата є як контрольним, так і становим органом, будучи об’єднанням  нотаріусів. Тому її завданнями є не лише здійснення контрольних повноважень, але і вирішення низки питань загальнопрофесійної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. НОТАРІАТ В КРАЇНАХ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА

 

Англосаксонська правова модель заснована  переважно на судовому прецеденті, через що основна увага приділяється показам свідків як засобу доведення, у тому числі і при дослідженні письмових доказів. Нотаріус в правовій системі і нотаріальні документи (як і інші письмові) не грають тієї ролі, яка відведена їм в країнах латинського нотаріату. Тому будь-які письмові документи в цивільному процесі країн загального права можуть бути спростовані за допомогою свідків.

Основна група професійних юристів  в США - це адвокати, які не виконують публічних функцій, а є представниками конкретної сторони. Нотаріуси виконують суто посвідчувальні функції, наприклад, відносно копій, підписів, показів свідків під присягою і т.д. При цьому допускається змішування нотаріальних і адвокатських функцій, наприклад, соліситорами в Англії. Подібна якісна відмінність систем латинського нотаріату і нотаріату в англосаксонській правовій системі відмічалась відомим вченим компаративістом Р. Давидом.

Так, в США організація і порядок  діяльності нотаріусів регулюються  законодавством штатів. Як правило, нотаріальні функції виконують дві категорії осіб: нотаріуси, що призначаються законодавчими органами штату або вищими посадовими особами штату, а також комісіонери по питаннях встановлення факту.

Тому цілком можна погодитися з  Ж. Ф. Пієпу і Ж. Ягром в тому, що в організації і роботі юристів  в країнах англосаксонської правової системи більше свободи, але дух системи латинського нотаріату вимагає, щоб укладач угоди не перетворювався на того, хто його оспорюватиме або захищатиме при виникненні розбіжностей між сторонами.

Цікаво при цьому відзначити різну економічну ефективність і вартість різних систем нотаріату і в цілому юридичної інфраструктури для країн системи цивільного і загального права. Так, результати проведених досліджень показали, що витрати в англосаксонській правовій системі, зокрема в США, на утримання судів, зважаючи на нерозвиненість системи нотаріату, перевищують такі ж витрати в континентальних європейських цивільних правових системах приблизно в 3 - 7 разів. У США витрати суспільства на правову допомогу складають 3,0% від сукупного суспільного продукту, тоді як в державах з розвиненою системою нотаріату - приблизно 0,7 - 0,8%. Це пов’язано з договірним ціноутворенням послуг адвокатів на відміну від нотаріальних тарифів, що встановлюються державою.