Шляхи підвищення рівня правової культури громадян України

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ………………………………………………………………………..5

1.1. Визначення сутності правової культури……………………………..5

1.2. Характеристика функцій  правової культури………………………..8

1.3. Структура правової культури………………………………………..10

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА…...……………………………………………………….12

2.1. Правова культура суспільства її ознаки, структура………………..12

2.2. Правова культура особи, її правова активність…………………….15

2.3. Професійна правова культура……………………………………….18

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА КУЛЬТУРА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………………..22

3.1. Особливості формування правової культури в Україні…………...22

3.2. Шляхи підвищення рівня правової  культури громадян України…………………………………………………………………………...26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. У сучасних умовах розвитку та становлення молодої держави на геополітичній карті світу, та на фоні подолання наслідків Світової фінансової кризи, коли відбувається глибока трансформація суспільного буття, зміна соціальних цінностей, норм діяльності та поведінки людей, особливого значення набуває ефективне нормативно-правове упорядкування процесів суспільного розвитку. Успішне вирішення цього завдання зумовлює підвищення ролі та значення правової культури людини і суспільства, посилення впливу її цінностей на процес трансформації суспільних відносин.

Сучасний світовий суспільно-правовий розвиток, динамізм функціонування правової культури обумовлює необхідність утвердження в українському суспільстві його нової парадигми. Нова парадигма правової культури має бути культурою глибокої духовності, в основі якої лежать засади людино центричності, людино творчості, гуманістичного права, свободи особистості, яка передбачає багатогранні способи і форми плюралістичного самоствердження людини в процесі освоєння і творення суспільно-правового буття.

Правова культура повинна стати насамперед культурою правового мислення, сучасного юридичного світогляду, системою правових ціннісних орієнтацій, культурою умов і змісту суспільно-правового буття, чинником забезпечення свободи та правової захищеності людини. Така культура має перш за все спрямовуватись на визнання і утвердження пріоритетної ролі природних прав людини у розвитку особистості, суспільства і держави, "права на індивідуальність". Така культура має концентрувати всю правову політику навколо людини, людських цінностей і інтересів, коли на практиці втілюються ідеали людино центристського типу правової культури, в основі якої лежить індивідуальна, творча свобода.

Отже, актуальність теми обумовлена саме тим, що сучасні процеси суспільно-правового реформування, трансформації духовного життя суспільства засвідчили неефективність багатьох складових національної системи правової культури, а саме: низки діючих правових норм, ряду законодавчих актів, законотворчої і правозастосовчої діяльності, виявили невисоку зрілість правової свідомості значної частини громадян. В суспільстві набули широкого розповсюдження явища правового нігілізму. Складно, суперечливо відбувається в українському суспільстві формування об'єктивних і суб'єктивних умов для розвитку правової культури.

Безпосередньо проблеми правової культури досліджували такі вчені, насамперед учені-юристи: О.В.Аграновська, Г.І.Балюк, Н.А.Бура, В.В.Головченко, О.А.Зоренко, В.І.Камінська, М.М.Кейзеров, О.М.Костенко, О.А.Лукашева, О.А.Менюк, В.П.Сальников, А.П.Семітко, Р.А.Сербин, С.Р.Станік, В.В.Чернєй, Л.С.Явич.

Метою дослідження є науково-теоретичний аналіз сутності правової культури, особливостей та етапів її формування в українському суспільстві й визначення напрямів розвитку в процесі реформування суспільних відносин в Україні.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

• визначити сутність правової культури,
• охарактеризувати функції правової культури,
• охарактеризувати правову культуру суспільства,
• охарактеризувати правову культуру особи,
• охарактеризувати професійну правову культуру,
• з’ясувати особливості формування правової культури,
• визначити шляхи підвищення рівня правової культури громадян України.

Об’єкт дослідження - правова культура українського суспільства в контексті суспільно-правового розвитку.

Предметом дослідження є особливості формування правової культури в Україні, процес її розвитку в сучасних умовах реформування українського суспільства.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

 

1.1. Визначення сутності правової культури

У юридичній літературі існує велика кількість підходів до змісту поняття «правова культура», пропонуємо шляхом їх узагальнення навести характеристику правової культури як знання права, його усвідомлення та почуття; як системи цінностей та ідеалів про право; як явища правового життя, правової організації та правового прогресу.

По-перше, про правову культуру говорять як про знання особою законодавства, усвідомлення змісту та спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття законності та справедливості1.

По-друге, правову культуру уявляють як систему цінностей2.

Так, О. Газенко наголошує на тому, що правова культура суспільства — це об'єктивно існуючий феномен, з власним онтологічним буттям, що являє собою систему ідеальних правових форм: правових знаків, ідеалів та цінностей 3.

Більш того, Ю. М. Оборотов зазначає, що у правовій культурі виділяється зовнішня правова культура, тобто правові позиції та цінності населення, а також внутрішня правова культура, головним змістом якої є професійна юридична діяльність та її результати4.

По-третє, такі вчені, як С. Алексеев, В. Лазарев, А.Семітко, правову культуру визначають завдяки категоріям «правове життя», «правова організація», «правовий прогрес» тощо5.

Саме із позицій цього підходу М. Цвік зазначає, що правова культура — характеристика якісного стану правового життя суспільства, що характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи — станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини6.

Слід погодитись із М. Соколовим, який вважає, що правова культура виступає формою гармонійного розвитку суспільства, завдяки якій забезпечується загальнонаціональний прогрес, а тому намагання наповнити поняття правової культури елементами, що пов'язані з деформацією правосвідомості їх носіїв, слід визнати безпідставними і шкідливими. Правова культура має місце тоді, коли систематично відтворюється єдність правових знань, переконань, цінностей і практичної діяльності з їх реалізацією у нормі поведінки, що стала загальним правилом7.

У цьому ж контексті В. Нерсесянц говорить про правову культуру як складне, багатогранне явище, що обумовлене визначеним рівнем правосвідомості, тобто осмислення правової дійсності; загальними культурними передумовами, рівнем цивілізованості, національними коріннями та витоками, історичною пам'яттю, звичаями та традиціями; належним рівнем знань законів населенням; високим рівнем поваги до норм права, їх авторитетом; високою якістю процесів правотворчості та реалізації права; ефективними способами правової діяльності, роботи законодавчих, правоохоронних, управлінських та інших органів8.

Влучним є визначення, що фактично правова культура - це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує в собі досягнення юридичної науки і практики9.

Важливо підкреслити, що правова культура:

1) включає в себе ціннісну оцінку правових інститутів, процесів, форм, діяльності конкретного суспільства. Іншими словами, вона характеризує правові цінності суспільства, прогресивні досягнення у сфері права;

2) відображає якісний стан правового життя країни, тому для кожної країни характерний свій рівень правової культури;

3) є вищою формою усвідомлення інтересів та потреб суспі¬льства в правовому регулюванні. Як наслідок, право являє со¬бою соціальну цінність, свого роду юридичне багатство;

4) становить частину загальної культури. Разом із тим вона посідає самостійне місце в соціально-культурному просторі;

5) в багатьох випадках залежить від моральності суспільства та моральних якостей осіб, які здійснюють правову діяльність;

6) є умовою та передумовою формування правової держави та правового суспільства в цілому 10.

Таким чином, правовою культурою є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права, яка досягається в результаті здійснення цілеспрямованої системи заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.

 

 

 

 

 

 

1.2. Характеристика  функцій  правової культури

Функції правової культури - є основними напрямками осягнення правових цінностей - вітчизняних і світових.

Як правило, всі вчені, які досліджували правову культуру, виділяли три її основні функції: пізнавальну, регулятивну, ціннісно-нормативну.

Пізнавальна функція спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх застосування у практичній діяльності та набуття навичок правового мислення11.

Похідною функцією від пізнавальної деякі автори (В. П. Сальников, М. С. Кельман) вважають пізнавально-реформаторську функцію. Ця функція пов'язана з теоретичною та організаторською діяльністю формування правової держави та громадянського суспільства, а також зі створенням правових та моральних гарантій таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність, доброта й милосердя, моральний самоконтроль і совість, людська гідність і свобода вибору12.

Регулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, динамічного та ефективного функціонування всіх елементів правової системи, а також і суспільства в цілому.

Регулятивна функція реалізується за допомогою правових та інших соціальних норм. За допомогою цієї функції правова культура забезпечує підпорядкування соціальних ідеалів, взаємність прав та обов'язків громадян, вкладає елемент упорядкованості в ці відносини13.

Ціннісно-нормативна функція правової культури виражається за допомогою системи аксіологічних характеристик. Указана функція проявляється при вивченні оцінного ставлення особи до результату і цілей її дій, які спрямовані на зміну оточуючої правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, що передбачені нормами права. Оцінна діяльність у правовій культурі полягає у «вимірюванні» індивіда, спільноти людей права, законності, правопорядку, правовідносин, механізму правового регулювання шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями. Це оцінювання всієї сукупності законодавства, конкретних правових норм поведінки громадян, діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю14.

Неможливо не погодитися з такими авторами, як Г. В. Назаренко, Н. М. Пархоменко, М. С. Кельман щодо важливості виділення, окрім основних наступних функцій, комунікативної, прогностичної та виховної. Проте дана точка зору є спірною, тому що більшість авторів вважають, що ці функції є похідними від основних функцій правової культури і немає потреби в їх окремому дослідженні.

Прогностична функція дозволяє прогнозувати розвиток чинного законодавства, правових інститутів у державі15. Вона охоплює тенденції розвитку правотворчості та реалізації права, проблеми зміцнення законності, правопорядку, правової активності населення та інші зміни правової системи.

Комунікативна функція правової культури сприяє узгодженню суспільних, групових, особистих інтересів, забезпечує соціальну спільність людей. Комунікативна функція реалізується у правовому спілкуванні, в процесі отримання освіти, за допомогою засобів масової інформації, літератури та інших видів мистецтва16.

Комунікативна функція дає змогу особі на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування з іншими суб'єктами.

Виховна функція забезпечує свідоме та поважне ставлення особи до вимог чинного законодавства.

Л. А. Морозова також виділяє таку функцію правової культури, як правосоціалізаторська. Вона спрямована на формування правових якостей особистості за допомогою виховання її правової культури, усвідомлення особистістю своїх прав та обов'язків, механізму їх правового захисту, поваги прав та свобод інших осіб, готовності особи діяти у будь-яких ситуаціях правомірно 17.

З огляду на кількість функцій, які виконує правова культура, можливо дійти висновку, що саме правова культура є регулятором суспільних відносин, джерелом отримання правових знань та фактором поваги до права, насамперед до чинного законодавства.

 

1.3. Структура правової культури

Як складна правова категорія, правова культура складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов'язаними та взаємоузгодженими.

В. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поводження: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб'єктів. Що ж стосується її змісту, то ним охоплюється не просто правосвідомість, законність і т.п., а й характер, рівень, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап розвитку цивілізації, суспільного прогресу18.