Реалізація норм права та їх застосування

Використання — полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту). Припускає як активну, так і пасивну поведінку.[дод.1]

 

1.3. Поняття і ознаки правозастосування

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, використання пов'язані з діями громадян, громадянських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконання, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права?

1. Коли передбачені юридичними  нормами права і обов'язки виникають  лише після ухвалення владного  рішення державного органу про  наділення одних учасників правовідносин  суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у  майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто  коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного  встановлення наявності чи відсутності  юридичних фактів або конкретних  документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних  питань (наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку, що нравозастосування полягає у:

• наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків;

• вирішенні спору про право — про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому  що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований  характер, тому що являє собою  вирішення конкретної справи, життєвого  випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний  характер, тому що являє собою  офіційний порядок дій, складається  з низки стадій.

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм  права.

6. Має юридична оформлений характер  — завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правоза-стосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє  роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).[дод.2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Форми  реалізації  норм  права

та  особливості  їх  застосування

2.1. Форми реалізації норм права

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.

За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:

 

Реалізація загальних установлень

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна

Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах

 

Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами - це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;

• пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, не порушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах

— це втілення в реальні відносини конкретних норм права.

Правозастосовча діяльність, тобто застосування юридичних норм є найважливішою формою реалізації права.

Реалізація норм права — це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон. Коротко розглянемо окремі форми реалізації норм права.

Виконання — форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання.

Наприклад, відповідно до ст. 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" на Державну прикордонну службу покладається контроль за дотриманням прикордонного режиму; здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.

Використання — форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням.

Приміром, відповідно до п. 44 ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України надається право: під час безпосереднього виконання завдань з охорони державного кордону, несення служби у складі прикордонних нарядів або здійснення оперативно-розшукової діяльності безоплатно користуватися всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), засобами залізничного, водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом тощо.  
       Дотримання — форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь.  
       Згідно із ст. 3 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" одним із принципів діяльності Державної прикордонної служби є повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина під час здійснення оперативно-службової діяльності.

Відповідно до цих трьох форм реалізації норм права суб'єкти реалізують самі свої суб'єктивні права, свободи і обов'язки. Четвертою формою реалізації права є застосування правових норм.

Застосування ж права являє собою державно-владну, організаційну діяльність компетентних органів держави й посадових осіб, що здійснюється в спеціальних установлених законом формах та складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність.

У певних ситуаціях функцію застосування права здійснюють громадські організації згідно з повноваженнями, делегованими їм державними органами. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, у процесі застосування права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Наприклад, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, правовий статус яких урегульовано Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону".

Правозастосовча діяльність полягає в розробленні і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на забезпечення втілення правових норм у життя. Правозастосовчий орган, поширюючи юридичні норми на той чи інший конкретний життєвий випадок, вирішує юридичну справу, вживає необхідних організаційних заходів для практичної реалізації норм права.

Для повнішого розуміння процесу правозастосовчої діяльності розглянемо випадки реалізації права у формі застосування:  
       — коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, призначення на нову посаду);

— у випадку, коли є спір або які-небудь перепони на шляху до здійснення суб'єктивного права: прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів (п. 21 ст. 19 Закону України " Про Державну прикордонну службу України");

— коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення: наприклад, застосування заходів адміністративного впливу за скоєння адміністративних правопорушень, протидія яким належить до компетенції Державної прикордонної служби.

Правозастосування — складний вид діяльності і складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність. До основних стадій процесу застосування права можна зарахувати:

• вивчення фактичних обставин справи;
• вибір відповідної норми права;
• перевірка відповідності змісту норми офіційному тексту, встановлення меж юридичної дії норми та з'ясування, яка саме редакція норми (у разі її зміни) має застосовуватись — нова чи попередня;