Правосвідомість

     Правовий клімат - комплексний феномен у вигляді цілісної характеристики психологічної атмосфери правового життя групи. Визначальну роль у ньому відіграють групові настрої - переживання та почуття, викликані реакцією на різноманітні правові події. Настрої правового протесту, правового нігілізму, правового задоволення чи незадоволення, правових сподівань, правової впевненості можуть виникати у зв'язку з низьким рівнем життя, реальною правовою захищеністю громадян, результатами діяльності правоохоронних органів із протидії злочинності, характером висвітлення правових питань у засобах масової інформації і т. ін.

     Правовий досвід - особливий психолого-правовий феномен, що виникає внаслідок правових подій (динамічних, разових, повторних), котрі відбуваються у групі. Досвід втілюється в досить стійких соціально-психологічних утвореннях, що надають правовій психології групи певних рис та характерного вигляду.

     Правовий досвід втілюється, перш за все, у правових переконаннях групи-сукупному продукті окремих думок, що виникають у відповідь на правові питання та відіграють роль групового правового світогляду.

     Правова психологія існує на двох рівнях: правова психологія групи та індивідуальна правова психологія.⁵

     Правова психологія групи включає в себе всі явища психіки (усвідомлені, малоусвідомлені, неусвідомлені та безсвідомі) при вирішальній ролі свідомості - вона є основною в регуляції поведінки членів групи, що виражається у санкціонуванні, заохоченні чи засудженні, забороні правомірної або, навпаки, неправомірної поведінки членів групи. Свідоме також визначає і реакції групи на юридично значимі події, що відбуваються поза межами групи, це виражається в активній чи пасивній підтримці чи засудженні таких подій.

     Правова психологія особистості має свою структуру, яка за формою та змістом тісно переплітається із загальною структурою особистості та її якісними характеристиками. Структуру правової психології особистості складають:

- спрямованість на правомірну  поведінку;

- правова компетентність;

- морально-правові компоненти  особистості;

- психофізіологічні властивості.

     Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності і відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, і включає в себе її правоорієнтаційні рушійні сили:

1) гармонійно розвинені  духовні і матеріальні потреби,  відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії тощо);

2) високий рівень правової  культури - правові погляди, ідеї, переконання, ідеали справедливості, законності, рівності, єдності прав  та обов'язків і т. ін.;

3) правомірні цілі, плани,  наміри у житті та діяльності  за умови повної неприйнятності  протиправних.Правова психологія  особистості створює імунітет  до протиправних намірів та  їх конкретизації у будь-яких життєвих намірах та планах;

4) правові установки, що  знаходять вираження у пильній  та стійкій увазі та інтересі  до правових аспектів життя  суспільства, колективу, групи,  членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню;

5) зацікавленість та потреба  у правомірній поведінці та  сприянні укріпленню законності  й правопорядку, в особистій посильній  участі у такій роботі, у підтримці  правоохоронних органів, у вжитті  заходів для дотримання правових  норм і правил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні  допомоги людям, які зробили  помилку та вступили у конфлікт  із законом, але зрозуміли хибність  своїх поглядів і готові спокутувати  провину;

6) правові мотиви - рушійні  сили особистості, виражені в  особистісній цінності правомірної  поведінки, у відповіді для  себе на запитання "заради  чого?".

     Правові мотиви можуть бути декількох різновидів:

- громадський: "у суспільстві,  де немає порядку, жити неможливо.  Усі повинні підтримувати порядок.  Якщо я не буду поводитися  гідно, порядку ніколи не буде";

- державний: "держава створена  для того, щоб підтримувати порядок,  для чого і видає закони. Необхідно  ці закони поважати, інакше порядку  не буде":

- громадянський: "закон визначає мої свободи, права і обов'язки та забезпечує їх. Як громадянин я можу скористатися ними та отримати те. що передбачено та гарантовано правом";

- колективістський: "підтримання законності і порядку - спільна справа, в яку і я маю зробити посильний внесок";

- мотив особистої гідності: "не хочу бруднити совість  злочинними вчинками";

- мотив доцільності: "діючи  за законом, я досягну більше".

     Особистості зі стійкою правомірною поведінкою притаманні мотиви, що знаходяться на верхніх рівнях ієрархії.

     Правова компетентність забезпечує правильне розуміння юридично значимих ситуацій та прийняття правомірних рішень. Компонентами правової компетентності є:

     Правова освіченість - обсяг правових знань, необхідний для адекватної правової регуляції своїх вчинків, відносин, прийняття повсякденно-побутових та професійних рішень.

     Правові уміння і навички - їх обсяг також визначається місцем даної особи у правовій сфері. Щонайменше, кожен громадянин повинен: володіти навичками правової регуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях (на вулиці, в дорозі, у громадських місцях, в сім'ї, під час відвідування державних установ і т. ін.); вміти вирішувати незначні правові проблеми (звернутися до державних органів за консультацією, оформити юридично значимі документи, вірно діяти у випадках, коли він стає винуватцем чи очевидцем правопорушення, виявляє факти чи речі, що можуть мати юридичне значення);

     Підготовленість, що сприяє зниженню особистої віктимності: знання, що підвищують особисту обережність, обачність; навички поведінки, що знижують ризик стати жертвою (при потраплянні у небезпечні місця, спілкуванні з підозрілими особами); розвинута спостережливість, зібраність, самовладання, спеціально засвоєні навички самозахисту тощо.⁶

     Морально-правові компоненти особистості - визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових компонентів особистості слід віднести: ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю; повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: "Мої права і свободи закінчуються там, де починаються права і свободи іншої людини";повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім!, стосовно інших осіб; неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки; вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів; стійкість до спокус та можливостей, які містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення; високоморальне, вимогливе ставлення до себе, до власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав і обов'язків, обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому; розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, які не дозволяють здійснювати вчинки, що принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги; повагу до правоохоронних органів, їх представників, до безумовного виконання їх вимог та надання допомоги в укріпленні законності і правопорядку.

     Психофізіологічні якості особистості за умови нормально розвиненої психіки не визначають ні цілі, ні мотиви, ні способи дій особи, але визначають динаміку перебігу психічних процесів. Це знаходить своє вираження у різній силі, рухливості, швидкості, узгодженості, емоційній забарвленості проявів індивідуально-психологічних особливостей.

2.2 Правова ідеологія:  поняття та зміст

     Ідеологія – це одне з найсуперечливіших понять у соціальних науках. У будь-якому випадку це є сукупність менш чи більш тісно пов’язаних між собою переконань, настанов і поглядів.

     За допомогою поняття "ідеологія" окреслюється три комплекси духовних явищ: 1) різноманітні специфічні види переконань (наприклад, політична, релігійна ідеологія); 2) сукупність ідей і переконань, які є до певного рівня спотвореними або помилковими (ідеологія протиставляється науці; ідеологічний погляд, на відміну від наукового, не потребує доказування, оскільки не може бути доказаним. Відповідно, ідеологія у цьому контексті набуває характеру суб’єктивності, а наукове знання повинно бути об’єктивним. Тобто ідеологія приймається людьми на віру); 3) будь-яка сукупність ідей і переконань, яка охоплює найрізноманітніші сфери – від наукового знання до релігії і буденних (повсякденних) уявлень про належну поведінку, незалежно від того, істинні ці переконання чи хибні. 

      Сказане повною мірою стосується і правової ідеології. Остання може бути окреслена як відображення у суспільній свідомості такого важливого і складного компонента соціального життя, яким є право, і є, перш за все, такою теоретична свідомість, яка розглядає право як першооснову життя суспільства, осмислює соціальну реальність крізь призму правових уявлень. Тобто правова ідеологія виступає синонімом юридичного світогляду.

     Отже, правова ідеологія – це вищий рівень правосвідомості, що становить собою систематизовану, виражену у правових категоріях (законності, справедливості, рівності, єдності прав та обов'язків і т. Ін.), правових і наукових документах та втілену у об'єктивному праві науково обґрунтовану та схвалювану державою концепцію про роль права й способи використання його можливостей в інтересах розбудови правової держави, гарантованого забезпечення прав громадян і розвитку суспільства як гуманного і правового.⁷

     Правова ідеологія відповідає рівню науково-теоретичного відображення і засвоєння дійсності. Вона характеризується цілеспрямованим, науковим або філософським осмисленням права як цілісного соціального інституту не в окремих його проявах (наприклад, у вигляді тих чи інших норм, судових рішень та ін.), а як самостійного елементу суспільства (культури, цивілізації). У сфері ідеології і через ідеологію знаходять відображення потреби й інтереси соціальних груп, націй, держав, світового співтовариства в цілому.

     Правова ідеологія прагне до виявлення сутності, соціального розуміння природи права, робить спробу уявити його у вигляді закінченої культурно-історичної філософії й догми.

     Правова ідеологія, будучи багаторівневою, може знаходити свій вираз у конкретній системі права⁸. Іншими словами, будь-яке право є виразом конкретних ідей, конкретного соціального світогляду і як таке ідеологічно впливає на суспільну свідомість загалом і на свідомість конкретних осіб зокрема (особливо чітко це видно в законодавстві перехідних і революційних періодів, наприклад, Кодекс Наполеона). Правова ідеологія виступає також як сукупність існуючих концепцій, вчень, теорій про сутність права, його роль у житті суспільства, співвідношення з державою. Зрештою, правова ідеологія – це правовий порядок або "право в дії", правова свідомість суспільства тощо.

     Сферою "застосування" правової ідеології є вираження інтересів та потреб достатньо оформлених, інституціоналізованих соціальних товариств: політичних партій, громадських рухів, держави, міждержавних об'єднань. Так, ті чи інші політичні організації, що беруть участь у сучасних владних відносинах, створюються, як відомо, на основі певної політико-правової ідеології - ліберальної, консервативної, християнської, марксистської та ін. В цьому випадку правова ідеологія виконує своє основне призначення: вона служить своєрідним соціальним орієнтиром - програмою діяльності організованих у партії рухів, у цілому політичної системи суспільства, дозволяє людям діяти усвідомлено й доцільно для досягнення відповідних соціальних і правових ідеалів.

     Типи правової ідеології:

• ліберально-прогресистський тип правової ідеології, який, утвердившись у США, забезпечує процес соціальних змін шляхом саморегулятивної адаптації соціокультурних елементів до економічної системи країни.
• консервативний - зумовлюється наявною демократією, винагородою та соціальною мобілізацією, проте відсутністю соціальних змін.
• тоталітарному типу правової ідеології властиве перебільшення ролі винагороди, соціальної мобілізації та безальтернативності мети розвитку й відсутність демократії.
• модернізаційний тип правової ідеології будується за ознаками наявності мобілізації, економічного прогресу та демократії, однак відсутності  адекватної винагороди, яка винесена за межі поточної історичної ситуації

     Важливим засобом правового забезпечення процесу соціальних змін, як свідчить світовий досвід, є правова ідеологія, процес формування котрої має бути підпорядкований завданням утвердження України як правової, соціальної, суверенної, демократичної країни, правової держави і громадянського суспільства. Саме тому правову ідеологію цілком слушно розглядають, з одного боку, як ідейну противагу, свідоме обмеження й заборону щодо неправомірних явищ і дій, а з другого – як сукупність концептуально обґрунтованих ідей, принципів і положень, стимулів і мотивів, що сприяють зміцненню й утвердженню правомірних засад функціонування держави та суспільства, позиціонування країни в європейському і світовому просторі.