Поняття та основні характеристики правового регулювання

• пасивний – утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються права – має місце використання правових норм.

Якщо активними діями реалізуються обов'язки – має місце виконання правових норм.

Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає  в утримуванні від їх вчинення – має місце додержання норм права. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадяни не вчиняє протиправних дій.

Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами  права можливостей, виконання зобов'язуючого правового розпорядження, додержання правових заборон посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету.

4. Акти застосування норм права  у механізмі правового регулювання.

У процесі правового регулювання  можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта – акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб'єкти права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, відправлення правосуддя).

Акти застосування норм права мають  форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

Акти застосування норм права у  механізмі правового регулювання  використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і  обов'язків здійснюється органами  держави, посадовими особами,  а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб'єкти відносин, що  регулюються, поводяться протиправне:  порушують права, не виконують  обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається «переведення» розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і обов'язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.

1.3. Стадії механізму правового регулювання

Використання у певному порядку  тих чи інших елементів механізму  характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і складним.

Простий процес правового регулювання  припускає використання лише одного державно-владного акта – нормативно-правового. Індивідуалізацію прав і обов'язків здійснюють самі суб'єкти, до яких цей акт звернений.

Складний процес правового регулювання  припускає наявність двох актів  державно-владного характеру, один із яких – нормативно-правовий, а інший – акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать від правової поведінки суб'єкта – правомірної чи неправомірної.

Зобразимо у вигляді схеми три  стадій  механізму складного процесу  правового регулювання:

 

 

 

 

1. Механізм  правотворчості Основним елементом  цієї стадії є норма права, то виступає як “рег-ламентатор” суспільних відносин. Регулятивні (дозвільні, зобов'язува-льні, заборонні), охоронні та спеціалізовані норми — складові елементи нормативної основи правового регулювання	- це стадія існування права  поза правовідносин, стадія розробки  юридичних норм, встановлення моделі  поведінки, правового статусу  осіб, установ, органів держави
2. Механізм реалізації  суб'єктивних прав і суб'єктивних  юридичних обов'язків Основними елементами цієї стадії є правовідносини, акт безпосередньої реалізації прав і обов'язків (додержання заборон, виконання обов'язків, використання прав), акт опосередкованої реалізації прав і обов'язків (застосування права). Правовідносини виступають як “конкретчзатор” загальних вимог юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів, а акт реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків — як «реалізатор» конкретних розпоряджень правових норм стосовно конкретних суб'єктів	- це стадія переходу від загальних  дозволів правових норм до  конкретної моделі поведінки  конкретних суб'єктів. Виражається  у здійсненні дій, шо дозволяються, і в утримуванні від заборонених  дій (активний і пасивний варіанти  правомірної поведінки). Це активна сторона правового регулювання, при якій можливі два процеси реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків: 1) вступ у правовідносини за бажанням і волею їх учасників (укладення договору) — простий; 2) вступ у правовідносини на основі правозастосу-вального акта, нерідко поза волею та бажання учасників (рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей) — складний
3. Механізм покладання  юридичної відповідальності (чи  державного примусу) Основними елементами цієї стадії є акти застосування норм права, що встановлюють юридичну відповідальність конкретної особи за конкретне правопорушення. Це охоронні пра-возастосовні акти. Реалізатором примусу до конкретних суб'єктів на підставі санкцій правових норм ви- ступає держава в особі уповноважених органів	- це стадія реалізації конкретних  заходів юридичної відповідальності, що застосовуються у разі здійснення  протиправної поведінки. Вона  настає за таких правових підстав:  фактична підстава (правопорушення) нормативна підстава (норма права що встановлює санкцію за вчинене правопорушення), процесуальна під става (покладання юридичної від повідальності, її вид і міра)

Стадії механізму правового  регулювання (варіант правомірної поведінки) можна представити і в більшій кількості, розбивши другу стадію в запропонованій схемі на такі:

• виникнення суб'єктивних юридичних  прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• безпосередня реалізація суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних  обов'язків;

• застосування права (як факультативна – можлива, але не обов'язкова стадія).

Елементами, що забезпечують динамічну  сутність механізму правового регулювання, визначають рух реальних правовідносин, виступають юридичні факти.

Режим сприяння механізму правового  регулювання забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і правовою культурою є обов'язковими протягом усієї його дії.

 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА, ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОАІДАЛЬНІСТЬ

Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками. Основними рисами правової поведінки є:

а) соціальна значущість;

б) вираженість зовні  у формі діяння (дії чи бездіяльності);

в) свідомо-вольовий характер;

г) регламентованість  правовими нормами; д) властивість  зумовлювати юридичні наслідки.

Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки. Вона має дві форми – соціальну корисність і соціальну шкідливість Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки.

З формально-юридичної  точки зору соціальна поведінка  є правовою у випадку, коли вона регламентується  нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо  описані в текстах правових документів, або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.

Властивість правової поведінки  впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом – реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

Правова поведінка є  одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підвалини зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.

Слід зазначити, що в  нормах права, як правило, моделюється  не правова поведінка в цілому, а її елементи – правові вчинки. Правовий вчинок – це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб’єктом правового  вчинку може бути фізична чи юридична особа, орган держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку – це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи.

Суб’єктивна сторона  правового вчинку відображує внутрішнє  ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна  сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об’єкт правового  вчинку – це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об’єктивну сторону  правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього  виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі  наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.

Відтак, правова поведінка  – це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки. Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки щзшюмцщрї і .протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.

Правомірна  поведінка

Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю, відповідністю  моделям, відображення у правових нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим нормам, а з погляду правової природи “правомірність“. Під" нею розуміється:

 а) відповідність  поведінки нормам права, праву  взагалі;

 б) одиниця виміру, за допомогою якої, з погляду  права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

в) здатність права  регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки  бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка  має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб'єктивних прав і обов'язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма  реалізації суб'єктивних прав і обов'язків  правомірна поведінка, випливаючи з  характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка  в механізмі правового регулювання  відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах – як конкретні життєві обставини; у правовідносинах – як суб'єктивні права і обов'язки; в їх реалізації – як загальна форма і засіб, і насамкінець, в правопорядку – як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.