Поняття форми державного устрою. Проста (унітарна) форма державного устрою

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки, менеджменту та права

Кафедра конституційного та адміністративного  права

 

КУРСОВА РОБОТА

на  тему: ПОНЯТТЯ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ. ПРОСТА (УНІТАРНА) ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

 

 

 

 

 

Виконала:

                                                                                                    студентка ТП-І-4

                                  Юрченко В.В.

                Перевірив:

д. юрид. наук, професор

                                      Козловський А.А.

 

 

 

Київ 2013

Зміст

 

Вступ

Для збагнення такого складного соціального інституту, як держава у вітчизняній теорії держави і права особливе місце  виділяється вивченню форми держави.

Для вивчення форми держави, розкриття її ролі в політичних процесах надзвичайно важливого значення набуває підхід до форми як до організації змісту. Поняття "організація" припускає з'ясування своєрідності внутрішніх аспектів форми з погляду принципів об'єднання взаємодіючих елементів цілого в системі, а також зовнішнього вираження цих принципів у діяльності як елементів системи, так і всієї системи в цілому (стосовно інших систем). За допомогою такого підходу в загальній теорії держави і права відкривається можливість не тільки вирішення нових проблем, але що не менш важливо, також і можливість нового підходу до традиційних, "старих" питань науки. Для розгляду форми держави варто звернути увагу на наступні аспекти.

По-перше, форма в зв'язку із сутністю держави як суспільного явища. У даному аспекті під формою держави розуміється специфічний спосіб вираження сутності, система органів, "машина", за допомогою якої здійснюється класове панування на противагу некласовим, неполітичним, недержавним способам. Існування державної влади знаходить своє відображення в її органах, армії, адміністрації, суддях і інших установах, що складають специфічну і постійну форму буття держави.

По-друге, форма в її безпосередньому зв'язку з явищем (як виявлення сутності прояв її зовні ). У співвідношенні "форма-явище" виступає зовнішня форма держави, тобто прояв зовні визначеної його організації (пристрою). Розрізняють організацію верховних органів влади (монархію, республіку), взаємовідносини органів класової влади з населенням, територіальну структуру державної влади .

Форма держави - складне  суспільне явище, що містить у  собі такі взаємозалежні елементи як форму правління та форму державного устрою.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії. Разом з тим форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.

Незважаючи  на те, що форми державного устрою досить широко висвітлені в сучасній юридичній і політичній літературі, на даний момент існують суперечливі погляди деяких авторів по проблемах віднесення держав до тієї або іншої форми держави. Типологія держав тісно пов'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного устрою, методів здійснення державної влади.

Враховуючи  все більшу увагу, що приділяється державою соціальній сфері життя необхідно також відзначити те, що серйозний вплив на форму держави надає культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світоглядів, національні особливості, природні умови мешкання і інші чинники. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями, партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою і іншими організаціями. 
Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою, методів здійснення державної влади. Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того ж самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншого, держави різного типу можуть набувати однакової форми. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається, насамперед, ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним. Цим питанням займаються такі правознавці як Венгеров А.В., Коваленко А.І., Кравчук М. В., Протасов В.Н. та ін. Їх навчальні посібники відрізняє простота і доступність, з якою викладається тема, а також безліч наведених прикладів, що дозволяють мислити вже не гіпотетично, а грунтуючись на конкретних фактах.

Актуальність  теми не викликає сумніву, оскільки розвиток сучасного світу не стоїть на місці, постійна зміна економічної і  політичної ситуації на міжнародній  арені показує, в тому або іншому ступені, зміну форм державного устрою, наприклад, розділ СРСР, Чехословаччини і Югославії на групу самостійних держав, або ж об’єднання Європейських держав в ЄС, кажуть про те, що оптимальна форма державного устрою ще не знайдена. Звідси виходить важливість розуміння основ, що стосуються форм державного устрою і самого процесу трансформації держав в ті або інші форми, оскільки від цього залежатиме подальша політична ситуація як усередині держави, так і у відношенні з іншими державами.

Об'єктом дослідження є форми державного устрою.

Предметом дослідження – унітарна форма державного устрою.

Виходячи з  актуальності вказаної теми, метою даної роботи є розкриття характерних рис унітарної держави і проаналізувати значущість цієї форми державного устрої на прикладі окремих держав.

 

Розділ 1  Форми державного устрою

1. Поняття форми державного устрою

Форма державного устрою - це адміністративно-територіальна і національна будова держави, що розкриває характер взаємин між її складовими частинами, між центральними і місцевими органами державної влади. Як «територіальний устрій, чи територіальна організація, держава - це система взаємовідносин між центральною владою і територіальними складовими частинами, точніше, їх населенням і чинними там органами публічної влади».

У категорії  «форма державного устрою» знаходить  вираз територіальний поділ і  структура держави, закріплення  за ним певної території; це адміністративно-територіальний поділ держави, яким визначається взаємини між ним і його окремими частинами. Форма державного устрою - національне і адміністративно-територіальний будова держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами та державної влади. Організація держави розглядається з точки зору розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їх поділу міжскладовими частинами держави.

Форма державного устрою показує:

- З яких частин  складається внутрішня структура  держави;

- Яке правове  положення цих частин і які  взаємини їх органів;

- Як будуються  відносини між центральними і  місцевими державними органами;

- В якій державній  формі виражаються інтереси кожної  нації, що проживає на території  даної держави.

Таким чином, форма  державного устрою - це національна і адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер, взаємин між її складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного управління, влади.

 

1.2 Зміст і види форми  державного устрою

Своєрідність  конкретної форми держави, державного правління та державного yстрою будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами й цілями, що ставить перед собою держава.

Будь-яка держава  є єдина по суті, змісту й формі. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно й корисно діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснювала б керівництво суспільством в інтересах домінуючої частини населення, а також управління загально – суспільними справами.  
Про різноманіття форм держави говорив Аристотель - учень Платона і разом з тим його критик. Традиції старогрецької думки в дослідженні форм держави розвивалися і в Стародавньому Римі. Цицерон (106-43 рр. до н.е.), наприклад, виділяв, залежно від числа правителів, три прості форми держави (царську владу - монархію, владу оптиматів - аристократію, а також народну владу - демократію) і змішана форма.

Форма держави  – це її устрій, що виражається в  характері політичних взаємин між  людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними (політичний режим), у способах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному розподілі держави (форма територіального устрою) [1, 123]. Термін „форма держави” ще у XVIII столітті застосовували філософи та юристи. Проте характеристика держави за різними формальними критеріями об’єктивно віднесена до „вічних” наукових проблем: відповідні тези були викладені ще Платоном і Аристотелем у вченнях про державу [2, 47]. 
Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства [3, 224].

Структура форми  держави – його внутрішня цілісна  будова, що є стійкою єдністю елементів:

форми державного правління;

форми державного устрою;

форми державного режиму;

форми політичного  режиму [4, 119].

Форма державного устрою тісно пов’язана не тільки з публічною владою, але і з  територіальною організацією населення. Вчасно і правильно вирішені питання  державного устрою забезпечують стабільність держави, його плідне функціонування: навпаки, знайдені форми устрою держави, що не відповідають його характеру і завданням, можуть стати одній з причин його розпаду.

Під формою державного yстрою мається на yвазі внyтрішня бyдова держави, її поділ на складові частини – адміністративно-територіальні  одиниці, автономні політичні утворення чи сyверенні держави; відображує характер співвідношення держави в ціломy та її частин.

Форма державного устрою показує:

–   з яких частин складається внутрішня структура держави; 
–   яке правове положення цих частин і які взаємини їх органів; 
–   як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами; 
–  у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації що проживає на території даної держави.

По видах  державного устрою, державу можна  підрозділити на унітарні (єдині державні утворення); федерації (союзи щодо самостійних в правовому відношенні державних утворень: союзних республік, автономних республік, штатів, земель і т. п.); конфедерації (державно-правові об'єднання, союзи суверенних держав).

Класична теорія розподілу форми державного устрою залишається ця ж. Але практика публічного управління в ХХ ст. уточнює і доповнює цю типологію:

1) конфедерації  стають історичною, не існуючою  в сучасному світі формою державного  устрою;

2) поняття унітарної  держави істотно змінюється за рахунок внутрішньої диференціації (відмінностей в ступені централізації, наявності або відсутності автономних територіальних утворень і т.д.);

3) федеративні  держави також трансформуються,  набуваючи невластивих класичним  федераціям риси і стають все більш різноманітними;

4) з'являються  нові форми територіальної організації  публічної влади, від недержавних  утворень (Європейський Союз) до  регіоналізованних держав (держав  автономій) [5, Тема 5].

Сьогодні неможливо  сказати яка з вказаних вище форм державного устрою може виявитися оптимальною. Здавалося б, унітарна, єдина, централізована держава найкращим чином протистоїть сепаратистським спрямуванням, проте багаторічні конфлікти в Ольстері (Великобританія), з басками (Іспанія), з Тамілом (Цейлон) та ін. дають приклади зовсім нерідких виключень з правила.

Не складно  припустити, що демократичний унітарний  державний устрій може бути станом благополуччя країни, де влада зосереджена  в основному в руках центрального уряду, а регіонам надана деяка автономія, межі якої визначаються договором між регіонами і центром. Центральні уряди завжди прагнуть до збільшення своїх повноважень, а регіональна влада чинить опір, одночасно добиваючись всіма способами переваг над іншими регіонами, що характерно і для США, і для Швейцарії, і для Росії. Вважається, що федеральний устрій з найширшими політичними, економічними, соціальними правами на місцях може привести до розпаду держави.

Проблема територіальної організованості влади характерна саме для державно-організованого суспільства, оскільки в нім люди керуються не безпосередньо (як це було в первісному суспільстві, де вони відособлялися і об'єднувалися за кровноспорідненою ознакою), а посередньо - через організацію державою соціально-виробничого процесу на певній території: люди керуються постільки, поскільки вони на цій території знаходяться. Державна влада і державне управління будуються за територіальним принципом. На форми державного устрою впливають всілякі чинники: тип держави, економічних рівень суспільства, національний склад населення, історичні традиції, територіальні розміри держави та ін. [6, 69]. 
Таким чином, форма державного устрою – це адміністративно-територіальна організація державної влади, характер взаємин між державою і складовими його частинами (у Україні – області, у Польщі – воєводства, в Швеції – округа (лени), в США – штати, в Італії – провінції, в Англія – графства, в Греції – області і т.д.), між окремими частинами держави, між центральними і місцевими органами.