Підтримання державного обвинувачення в суді: правова природа, суть і значення

судового розгляду тільки шляхом подання заяв і кло-

потань. Інших повноважень, які б дозволили проку-

рору усувати порушення закону при судовому розгля-

ді кримінальної справи, норми КПК не передбачають

[5, 29–30].

Особливістю процесу доказування під час судово-

го розгляду є положення закону, які не дозволяють

визнавати доказами відомості, що містяться в пока-

заннях, речах і документах, які не були предметом

безпосереднього дослідження судом, крім випадків,

передбачених КПК (ч.  2 ст.  23 КПК) [3]. Згідно з

ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтувати свої висновки

лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав

під час судового засідання або які отримані слідчим

суддею за клопотанням сторони кримінального про-Часопис Академії адвокатури України – #22 (1’2014)

| 67 © А.О. Ляш, 2014

© Академія адвокатури України, 2014

вадження під час досудового розслідування у поряд-

ку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не має права об-

ґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими

слідчому, прокурору під час досудового провадження,

або посилатися на них [3]. Головним повноваженням

прокурора в суді є не лише участь у дослідженні дока-

зів, а передусім подання суду доказів обвинувачення і

їх активне дослідження в процесі судового розгляду.

Як державний обвинувач у змагальному криміналь-

ному процесі, прокурор, під час судового розгляду

використовує усі наявні в законі процесуальні засо-

би доказування для доведення вини обвинуваченого.

Він, як суб’єкт доказування, має право надавати суду

докази, брати участь в їх дослідженні, наводити аргу-

менти на користь поданих ним доказів, спростовува-

ти докази сторони захисту, заявляти клопотання про

залучення нових доказів, давати оцінку зібраним до-

казам тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 349 КПК докази зі сторони

обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сто-

рони захисту – у другу [3]. І. Козьяков і Л. Хруслова

пропонують такий механізм подання прокурором

доказів під час судового розгляду справи: 1)  проку-

рор почергово представляє суду джерела доказів (до-

кументи, речі, відомості, іншу інформацію, свідків

обвинувачення для допиту); 2) безпосередньо дослі-

джує надану ними інформацію; 3) після дослідження

цих доказів стороною захисту і судом, якщо, на думку

прокурора, письмова інформація, показання свідків,

потерпілого чи підозрюваного, надані на досудовому

слідстві, представлені в суді речі і документи можуть

бути оцінені судом як докази, він заявляє клопотання

про приєднання їх до обвинувального акта [18, 58].

Під час судового розгляду непоодинокими є випад-

ки зміни показань суб’єктами процесу, які є «ключо-

вою фігурою». Така зміна показань, як правило є нео-

чікуваною для прокурора – державного обвинувача, у

зв’язку з чим він без підготовки повинен спростувати

неправдиві показання. Так, І. Караван пропонує в та-

кій ситуації використовувати 2 тактичних прийоми,

які тісно переплітаються. Один з них автор називає

«допущення легенди», а другий – «деталізація пока-

зань». Перший полягає в тому, що прокурор робить

вигляд, що вірить неправдивим показанням (легенді)

допитуваної особи, тобто приймає, «допускає леген-

ду». Зазвичай це виявляється у схвальних репліках

на адресу допитуваної особи, проханнях продовжи-

ти розповідь. Після завершення розповіді прокурор

застосовує другий прийом – деталізацію показань,

шляхом постановки численних запитань, направле-

них на уточнення і деталізацію показань…. Прийо-

мом деталізації показань прокурор ставить особу, що

надає неправдиві показання в критичне становище… .

Важливим моментом при такому допиті є швидкість,

з якою прокурор ставить запитання, що дає можли-

вість викрити неправду і спонукати особу до давання

об’єктивних (правдивих) показань [19, 18–19].

Державне обвинувачення В. Сухонос і О. Звірко

розглядають як процес комунікації (спілкування),

зокрема в судових дебатах. Зміст поняття судових де-

батів у кримінальному судочинстві становить чітко

структурований і спеціально організований публіч-

ний обмін думками між двома сторонами з приводу

доведеності висунутого обвинувачення. Кульмінацій-

ним моментом участі прокурора у судовому розгляді

є його промова під час якої він приводить докази у

належну систему, критично їх оцінює, пояснюючи

суду чому він вважає, що одні докази мають суттєве

значення для встановлення матеріальної істини у

справі, а інші мають другорядне значення або взагалі

не можуть впливати на рішення суду.

Державний обвинувач в контексті комунікації під

час судової промови повинен ставити перед собою

такі завдання: а) довести факт злочину і вину підсуд-

ного (підсудних), (за КПК 2012 р. – обвинуваченого.

Прим. авт.), індивідуалізувати вину, визначити роль

кожного з підсудних у вчиненому злочині, установи-

ти мотиви злочину; б)  надати суспільно-політичну і

юридичну оцінку злочину; в)  запропонувати спра-

ведливу вимогу щодо заходу покарання і довести,

що саме таке покарання необхідно суду призначити

за вчинений злочин; г) переконати присутніх у необ-

хідності боротьби зі злочинністю, створити навколо

підсудних атмосферу морального осуду; ґ) визначити

заходи спрямовані на відшкодування матеріальної

шкоди. Таким чином комунікація під час судових де-

батів є засобом впливу на формування внутрішнього

переконання суддів [20, 86–92].

Отже кримінальна процесуальна функція обвину-

вачення починається з моменту повідомлення особі

про підозру у вчиненні кримінального правопору-

шення і завершуєтья складанням обвинувального

акта. Цю функцію виконує прокурор, якого керів-

ником прокуратури призначено здійснювати нагляд

у формі процесуального керівництва у конкретному

кримінальному провадженні. Прокурор є незмін-

ним протягом усього провадження у справі, що надає

йому можливість належним чином підготуватися й

успішно підтримувати обвинувачення в суді, а під час

судових дебатів переконати суд в об’єктивності своєї

обвинувальної позиції. Разом з тим слід мати на увазі,

що коли у результаті своєї обвинувальної діяльності

прокурор дійде переконання про відсутність події

кримінального правопорушення або встановить у

діянні обвинуваченого відсутність складу криміналь-Часопис Академії адвокатури України – #22 (1’2014)

| 68 © А.О. Ляш, 2014

© Академія адвокатури України, 2014

ного правопорушення, за яким той притягається до

кримінальної відповідальності, він зобов’язаний від-

мовитись від обвинувачення і припинити свою про-

цесуальну діяльність як державного обвинувача. Таке

рішення прокурор має приймати за своїм внутрішнім

переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повно-

му і об’єктивному дослідженні усіх обставин кримі-

нального правопорушення.

У зв’язку з викладеним, вважаємо доцільним:

виключити з КПК норми закону, що передбачають

обов’язок прокурора – державного обвинувача узгоджу-

вати рішення щодо відмови від державного обвинува-

чення (ч. 1 ст. 340 і ч. 1 ст. 341 КПК)