Підтримання державного обвинувачення в суді: правова природа, суть і значення

Однією з основних конституційних функцій прокуратури України, яка ві-

діграє важливу роль у захисті прав, свобод та законних інтересів людини

і громадянина є підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121

Конституції України [1], ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» [2]). Та-

ким чином правове становище прокурора у кримінальному провадженні ви-

значається в його конституційному статусі як суб’єкта держави в суді. Такий від-

повідальний статус прокурора потребує належного правового регулювання

його повноважень як під час досудового розслідування так і під час судового

розгляду кримінальних проваджень (справ). З-поміж владних повноважень

прокурора чільне місце належить обов’язку прокурора у визначених законом

випадках підтримувати державне обвинувачення в суді.

 Проблеми, пов’язані з  підтриманням прокурором державного  обвинува-

чення в суді розглядали в своїх працях такі науковці, як К. Бєлоусова, І. Вер-

нидубов, Ю.  Грошевий, Ю.  Дьомін, О.  Звірко, В.  Зеленецький, І.  Караван,

П. Каркач, Я. Ковальова, І. Козьяков, В. Маляренко, Р. Сидоренко, В. Сухо-

нос, С.  Тищенко, В.  Юрчишин та ін. Однак попри це окремі питання, що

стосуються функції підтримання державного обвинувачення в суді є диску-

сійними і потребують подальшого дослідження й удосконалення.

Метою цієї статті є розкриття правової природи, суті та значення підтри-

мання прокурором державного обвинувачення в суді.

Державне обвинувачення – це процесуальна діяльність прокурора, що по-

лягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримі-

нальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення

(п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України, далі – КПК) [3].

В. Юрчишин та ряд інших авторів вважають, що загально-процесуаль-

на функція обвинувачення, що виконується прокурором у кримінальному

процесі, розподілена законодавцем на 2 етапи (частини): обвинувачення у

матеріально-правовому значенні і державне обвинувачення у процесуаль-

ному значенні, тобто досудову (початкову) і судову (остаточну) частини. На

його думку, першу частину прокурорської діяльності, що спрямована на за-

безпечення матеріально-правових підстав обвинувачення, тобто підготов-

ку і затвердження обвинувального акта, на стадії досудового провадження,

необхідно визначити як підготовку кримінального позову. Другу ж частину

прокурорської діяльності, спрямованої на забезпечення процесуальних під-

став обвинувачення – доведення перед судом обвинувачення з метою забез-

печення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне пра-

ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

В СУДІ: ПРАВОВА ПРИРОДА, СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Анотація: В статті проаналізовано положення нового КПК України, наукові праці українських і зарубіжних

авторів, присвячені правовій природі, суті та значенню підтримання державного обвинувачення

під час судового кримінального провадження, а також повноваження прокурора, як державного

обвинувача у змагальному кримінальному процесі

Ключові слова: прокурор, суд, державне обвинувачення, функція обвинувачення, сторона обвинувачення,

змагальність, доказування

Ляш А.О.,

кандидат юридичних наук,

доцент, професор кафедри

кримінального права та процесу

Київського національного

університету культури і мистецтв

УДК 343.133Часопис Академії адвокатури України – #22 (1’2014)

| 65 © А.О. Ляш, 2014

© Академія адвокатури України, 2014

вопорушення, необхідно визначити як підтримання

державного обвинувачення в суді [4, 91–92].

Подібної по суті точки зору щодо 2-х етапів (час-

тин) функції обвинувачення дотримуються П.  Кар-

кач та Я. Ковальова, але при цьому застосовують тер-

мін «стадія», що на наш погляд, не доречно. Тому й

застосоване авторами словосполучення «перша ста-

дія кримінального процесу» щодо характеристики

функції обвинувачення [5, 27] збігається за змістом з

першою стадією кримінального процесу – досудовим

розслідуванням.

Ми вважаємо, що в даному випадку не слід за-

стосовувати термін, що є загальновизнаним у теорії

кримінального процесу й визначає систему кримі-

нального процесу, тобто відносно самостійні частини

кримінального процесу, які характеризуються прита-

манними їм особливостями і разом з тим служать до-

сягненню цілей і вирішенню загальних завдань кри-

мінального провадження [6, 23].

Важливе наукове і практичне значення має пра-

вильне визначення моменту з якого бере початок

функція обвинувачення на досудовому кримінально-

му провадженні. Так, наприклад, Н. Сухарєва вважає,

що функція обвинувачення виникає вже під час про-

вадження першочергових і невідкладних слідчих дій,

спрямованих на встановлення особи, яка вчинила

злочин [7, 7].

На думку М. Чельцова та ряду інших авторів обви-

нувачення формується і здійснюється тільки в судово-

му розгляді [8, 195], тобто після прийняття рішення

про призначення справи до судового розгляду.

За КПК від 28.12.1960 р. (Глава 12) [9] цю функцію

починав реалізовувати слідчий з моменту винесення

постанови про притягнення особи як обвинувачено-

го. Саме тому В. Маляренко та І. Вернидубов наголо-

шували, що слідчий формулює обвинувачення у його

матеріально-правовому значенні, на якому в подаль-

шому розгорнеться процесуальна діяльність з підтри-

мання обвинувачення перед судом [10, 107]. Згідно з

ч. 2 ст. 114 КПК від 28.12.1960 р. [9] слідчий само-

стійно вирішував питання щодо притягнення особи

як обвинуваченого і мав право не погодитись з вказів-

кою прокурора з приводу прийнятого ним рішення.

Аналогічна норма була закріплена в КПК РРФСР від

27.10.1960 р. Задовго до цього, ще в середині 40-х ро-

ків ХХ століття відомий вчений М. Строгович ствер-

джував, що функція обвинувачення починає реалізо-

вуватись з моменту винесення слідчим постанови про

притягнення особи як обвинуваченого [11, 108]. Цю

позицію підтримали інші автори [12, 33; 10, 104].

Ми поділяємо точку зору науковців, які вважають,

що кримінальна процесуальна функція обвинувачен-

ня починається з моменту повідомлення особі про

підозру у вчиненні кримінального правопорушення

[4,  93–94; 5,  27]. Повідомлення особі про підозру

обов’язково здійснюється у випадках: 1)  затриман-

ня особи на місці вчинення кримінального право-

порушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених КПК за-

побіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для

підозри особи у вчиненні кримінального правопору-

шення, а щодо окремої категорії осіб з врахуванням

особливостей, визначених главою 37 КПК (ст.  276

КПК) [3].

 Підстави повідомлення  про підозру залежно від

їх змісту В. Гринюк поділяє на дві групи: формальні

та юридичні. До формальних підстав повідомлення

про підозру він відносить такі, які передбачені пунк-

тами 1 і 2 ч. 1 ст. 276 КПК і є вторинними, оскільки

з’являються у результаті прийняття рішення про за-

тримання особи чи застосування щодо неї запобіж-

ного заходу. Юридичною підставою для здійснення

повідомлення про підозру є наявність достатніх дока-

зів для підозри особи у вчиненні кримінального пра-

вопорушення. Юридична підстава для підозри є пря-

мою, оскільки у слідчого, прокурора на досудовому

розслідуванні зібрано достатню кількість доказів для

підозри особи у вчиненні кримінального правопору-

шення і склалось внутрішнє переконання, що саме ця

конкретна особа підозрюється у вчиненні криміналь-

ного правопорушення [13, 122–123].

Разом з тим сама по собі підозра без її юридично-

го оформлення є тільки гіпотезою та не породжує

правових наслідків [6,  459]. Згідно зі ст.  277 КПК

підозра повинна бути формалізована у вигляді про-

цесуального документа – письмового повідомлення

особі про підозру у вчиненні кримінального правопо-

рушення, який складається прокурором або слідчим

за погодженням з прокурором. Це свідчить про те, що

функцію обвинувачення під час досудового розсліду-

вання виконує прокурор, якого керівником прокура-

тури призначено здійснювати нагляд у формі проце-

суального керівництва у конкретному кримінальному

провадженні. Він виконує цю функцію з моменту

реєстрації заяви чи повідомлення про вчинення кри-

мінального правопорушення у Єдиному реєстрі досу-

дових розслідувань і до його завершення складанням

обвинувального акта. З появою у кримінальній справі

обвинувального акта (кримінального позову) завер-

шується стадія досудового розслідування, і підозрю-

ваний набуває кримінально-процесуального статусу

обвинуваченого.Часопис Академії адвокатури України – #22 (1’2014)

| 66 © А.О. Ляш, 2014

© Академія адвокатури України, 2014

Обов’язком слідчого є розслідування злочину,

з’ясування обставин, пов’язаних з подією злочину,

винуватістю підозрюваного, характером і розміром

шкоди, заподіяної злочином, та іншими обстави-

нами, що належать до предмета доказування (ст.  91

КПК) [3]. Така багатостороння діяльність слідчого,

наголошує П.  Каркач, спрямована на збирання і пе-

ревірку доказів, які свідчать про винуватість особи,

що слід розглядати як функцію обвинувачення. Об-

винувальна функція саме і виявляється в акті слід-

чого – повідомленні особі про підозру у вчиненні

кримінального правопорушення, що й підтверджує

обвинувальну діяльність слідчого, тобто криміналь-

ну процесуальну функцію обвинувачення [14, 9]. Цю

позицію слід уточнити. Обвинувальна функція ви-

являється в письмовому повідомленні про підозру у

вчиненні кримінального правопорушення, що скла-

дається прокурором або слідчим за згодою проку-

рора (ч. 1 ст. 277 КПК) [3]. Не зважаючи на те, що

слідчий є стороною обвинувачення, він не здійснює

обвинувальну діяльність. Як слушно зауважує В. Юр-

чишин, слідчий позбавлений права виконувати цю

важливу обвинувальну функцію без згоди прокурора,

який є безпосереднім носієм кримінально-процесу-

альної функції обвинувачення на стадії досудового

провадження. Тому з моменту повідомлення про

підозру між прокурором і підозрюваним виникають

кримінально-процесуальні правовідносини, що пе-

редбачають можливість реалізації ними функції об-

винувачення, з одного боку, і захисту, з іншого боку

[4, 94]. Під час обвинувальної діяльності на досудо-

вому провадженні прокурор наділений правом дору-

чати слідчому та іншим суб’єктам проведення певних

дій і є одним із головних суб’єктів взаємодії на стадії

досудового розслідування, тобто реалізує свої повно-

важення не лише самостійно, а й за допомогою інших

суб’єктів. Прокурор і слідчий шляхом спільних дій

сприяють досягненню спільної мети та виконанню

єдиних завдань кримінального провадження. По-

терпілий чи його представник можуть сприяти вза-

ємодії зазначених суб’єктів шляхом безпосередньої

участі у слідчих діях чи клопотати про їх проведення

[15, 51–54].

Кримінальним процесуальним законом передбаче-

но, що судовий розгляд проводиться лише стосовно

особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах

висунутого обвинувачення відповідно до обвину-

вального акта (ч. 1 ст. 337 КПК) з деякими винятка-

ми, передбаченими ч. 2 і 3 ст. 337 КПК [3].

Прокурор, який здійснює нагляд за додержанням

законів під час досудового провадження у формі про-

цесуального керівництва досудовим розслідуванням,

має достатньо широкі повноваження й під час судо-

вого розгляду справи де він підтримує державне об-

винувачення, має право відмовитися від підтримання

державного обвинувачення, змінити його або вису-

нути додаткове обвинувачення (п. 15 ч. 2 ст. 36, ч. 2

ст. 337 КПК) [3]. Це пов’язано з тим, що прокурор

є незмінним протягом усього провадження у спра-

ві. Незмінність прокурора забезпечує його участь у

кримінальному провадженні від початку досудового

розслідування до завершення кримінального про-

вадження вироком суду, який набрав законної сили.

Це покладає на нього повну відповідальність за за-

конність, всебічність, неупередженість досудового

розслідування та позиції в стадії судового розгляду

справи[16, 90–91].

Ю. Дьомін справедливо вважає, що прокурору по-

винні бути притаманні всі якості, які раніше вважали-

ся професійно необхідними як для прокурора, який

здійсню нагляд за досудовим розслідуванням, так і

для державного обвинувача. Заміна прокурора мож-

лива тільки у передбачених законом випадках (ч.  4

ст. 36, ст. 37 КПК). Засади гласності та відкритості су-

дового провадження вимагають від прокурора умін-

ня оперативно реагувати на всі порушення закону на

цій стадії, швидко приймати обґрунтовані рішення в

умовах змагальності процесу, володіти навичками ри-

торики, публічного виступу в судових дебатах на очах

у преси та суспільства і не забувати про принцип пре-

зумпції невинуватості [17, 12].

Прокурор в суді першої інстанції виконує тіль-

ки функцію державного обвинувачення. Такого ви-

сновку дійшли П.  Каркач і Я.  Ковальова, виходячи

з норм КПК, які дозволяють суду у повному обсязі

забезпечувати законність при судовому розгляді, вод-

ночас прокурор та інші учасники процесу під час су-

дового розгляду не мають процесуального механізму

реалізації заходів на усунення порушень закону. Вони

мають право реагувати на порушення закону під час