Основні поняття й інститути судової системи

2. Система судів загальної юрисдикції

 

Система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про судоустрій України», який розвинув і деталізував відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До спеціалізованих належать й адміністративні суди, які розглядають справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Їх відносять до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апеляційні суди, до яких включено апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВійськовоМорських Сил України. Вживання поняття «апеляційний» у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень у судах другого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальних судів, який в Законі представлений Апеляційним судом України.

На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені місцевими, апеляційними судами та Апеляційним судом України.

Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди.

Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. На разі утворення інших видів спеціалізованих судів мають бути утворені відповідні вищі суди. Конституція не визначила зміст поняття «вищий суд», а Закон України «Про судоустрій України» встановлює, що вищі суди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом і в підсистемі загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за винятковими або нововиявленими обставинами.

 

3. Конституційний Суд України.

 

Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Це пов'язано з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права та його головного джерела – Конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий конституційний контроль.

18 жовтня 1996 р. судді Конституційного  Суду України, склавши присягу, зобов'язалися  забезпезчувати верховенство Конституції  України, захищати конституційний  лад держави, конституційні права  та свободи людини і громадянина.

Відповідно до ст. 147 Конституції України головна мета створення Конституційного Суду України — гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави.

Таким чином, Конституційному Судові України відведено особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції України, збереженні конституційного ладу держави, конституційних прав та свобод людини і громадянина.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, які представляють усі три гілки влади. Особливістю порядку формування суддівського корпусу є призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України, З'їздом суддів України. Аналогічний порядок формування Конституційного Суду передбачений в Італії, де участь у ньому беруть парламент, президент та вищі інстанції загальної та адміністративної юрисдикції.

Стаття 6 Закону України „Про Конституційний СудУкраїни” зазначає, що Президент України, призначаючи суддів, проводить з цього питання консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції України та видає указ про їх призначення, скріплений підписом Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Строк повноважень суддів Конституційного Суду не може перевищувати 9 років. Обмеження терміну призначення, а також неприпустимість призначення на цю посаду повторно зумовлюється значними владними повноваженнями, якими наділений Конституційний Суд України. Граничний вік перебування судді на посаді – 65 років.

Стаття 126 Конституції України зазначає, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті[1, с. 87] .

До складу Конституційного Суду України входять також:

• Секретаріат Конституційного Суду України, який здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду Україн;
• Постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Конституційного Суду України на строк своїх повноважень;
• Тимчасові комісії Конституційного Суду України для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права;
• Архів Конституційного Суду України, який зберігає матеріали діяльності Конституційного Суду України. Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто років. Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України безстроково. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України на загальних підставах, визначених законодавством України.

 

 

5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів»

27 липня 2010 року  Президент України підписав прийнятий в новій редакції Закон України «Про судоустрій та статус суддів», що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, в якому передбачено зокрема створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який діятиме як суд касаційної інстанції. В такий спосіб ліквідовується інститут подвійної касації та забезпечується єдиний підхід до розгляду справ у касаційному порядку[2, с. 1468] .

Закон запровадив нову процедуру призначення судді на посаду вперше. Змінено процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Передбачено принцип "фінансової автономії" для кожного суду загальної юрисдикції. Отже, кожний суд загальної юрисдикції став окремим розпорядником бюджетних коштів, що унеможливлює втручання в його діяльність при виділенні бюджетних коштів та їх використанні.

Законом передбачено:

- удосконалення  загальних засад функціонування  судової гілки влади відповідно  до міжнародних стандартів;

- створення Вищого  спеціалізованого суду України  з розгляду цивільних і кримінальних  справ;

- перегляд функцій  вищих спеціалізованих судів  та Верховного Суду України  відповідно до Рішення Конституційного  Суду України від 11 березня 2010 року  № 8-рп/2010; - зменшення кількості суддів  Верховного Суду України;

- ліквідація військових  судів;

- спрощення та  удосконалення процедур заняття  суддівської посади з урахуванням  положень Рекомендації Комітету  Міністрів Ради Європи № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль  суддів» (1994 р., п. 2.3 Європейської хартії  про закон для суддів 1998 р.) та  висновків Венеціанської комісії;

- запровадження  в усіх судах загальної юрисдикції  автоматизованої системи документообігу  та розподілу справ;

- оптимізація процедури  притягнення суддів до дисциплінарної  відповідальності;

- реформування системи  кваліфікаційних комісій;

- ліквідація територіальних  кваліфікаційних комісій з подальшою  передачею їх повноважень Вищій  кваліфікаційній комісії суддів  України;

- зміна порядку  формування складу Вищої кваліфікаційної  комісії суддів України;

- запровадження  автоматичного порядку розподілу  питань у Вищій кваліфікаційній  комісії України та адміністративної  відповідальності її членів за  неналежне виконання своїх обов’язків;

- введення служби  дисциплінарних інспекторів;

- зміна правового  статусу Державної судової адміністрації  України та визнання її незалежним  органом в системі правосуддя, керівництво якого призначається  та звільняється Радою суддів  України.

Запропоновано вирішення одного з актуальних питань функціонування судової системи – призначення суддів на адміністративні посади в судах. Посилюється кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення та розширюється коло осіб, які можуть притягатися до такої відповідальності та адміністративна відповідальність за неповагу до суду. Підвищується рівень соціального забезпечення суддів. Передбачається ліквідація кваліфікаційних класів суддів, присвоєння яких нерідко використовувалося як засіб тиску на суддів. При цьому пропонується встановити і заборону нагородження суддів до моменту їх виходу у відставку з метою посилення їх незалежності під час здійснення правосуддя.

Розділом XII «Прикінцеві положення» вносяться відповідні зміни до низки законодавчих актів України. Зокрема, передбачається внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Законів України «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Вищу раду юстиції», «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру».

16.01.2014 року  Верховною  Радою України було ухвалено  Закон України № 721-VII "Про внесення  змін до Закону України "Про  судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо  додаткових заходів захисту безпеки  громадян", в якому на виконання  вимог міжнародних стандартів  судочинства змінено положення  низки законодавчих актів у  напрямку надання суддям додаткових  гарантій незалежності[3, с. 282] .

Так, Законом встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, керівники юридичних осіб за зверненням Ради суддів України зобов’язані негайно вжити заходів до усунення загроз безпеці суддів, а за необхідності – притягти винних до відповідальності.