Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності

Друга група  суб'єктів права інтелектуальної  власності - це вторинні суб'єкти права  інтелектуаль

ної власності. Вони самі нічого не створюють, але  на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності й відповідно визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності.

Суб'єктом  авторського права згідно зі ст. 435 Цивільного кодексу України є  автор твору. За відсутності доказів  іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним  способом як автор на оригіналі або  примірнику твору (презумпція авторства). Автор твору належить до первинного суб'єкта права інтелектуальної  власності. Суб'єктами авторського  права є також інші фізичні  й юридичні особи, які набули права  на об'єкти авторського права відповідно до договору або закону. Ці суб'єкти є правонаступниками первинного суб'єкта права інтелектуальної власності.

Суб'єктом  суміжних прав згідно зі ст. 450 Цивільного кодексу України є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності  доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, виробником відеограми, організацією мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі програми організації мовлення. Зазначені суб'єкти належать до первинних суб'єктів суміжних прав. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону в первинних суб'єктів суміжних прав.

Суб'єктами права інтелектуальної власності  на наукові відкриття є тільки фізичні особи - автори, інтелектуальною, творчою діяльністю яких зроблене наукове  відкриття.

Суб'єктами права інтелектуальної власності  на винаходи, корисні моделі й промислові зразки є винахідники (автори) винаходів, корисних моделей і промислових  зразків. Інші особи, які набули право  на зазначені об'єкти права інтелектуальної  власності за договором чи законом, відносяться до категорії вторинних  суб'єктів права інтелектуальної  власності. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" автором винаходу, корисної моделі і промислового зразка є фізична особа, результат інтелектуальної, творчої діяльності якої визнано винаходом (корисною моделлю) або проми-словим зразком.  

 

 

 

2.Джерела  прибутку від інтелектуального  продукту.

Інтелектуальна  власність - багатобічне поняття, що вживають для позначення прав на:

- результати  інтелектуальної, творчої діяльності  у сфері літератури, мистецтва, науки і техніки, а також в інших сферах діяльності;

- засіб індивідуалізації  учасників цивільного обігу товарів,  послуг;

- захист  від недобросовісної конкуренції. 121

Право інтелектуальної  власності складається з особистих  немайнових і/або майнові прав інтелектуальної власності. Обсяг і зміст права інтелектуальної власності для кожного з об'єктів права інтелектуальної власності визначає законодавство.

Особисті  немайнові права інтелектуальної  власності не можуть відчужуватися, тобто вони не можуть бути об'єктом цивільного обігу або товаром.

Майнові права  інтелектуальної власності відповідно до закону, можуть бути внеском у статутний капітал юридичної особи, предметом договору застави або інших цивільних відносин. Ці права можуть бути об’єктами цивільного обігу і товаром товар.

До основних властивостей ринкового товару належать:

- корисність, що розуміється як здатність  задовольняти певні потреби; 

- рідкість – властивість, зворотна загальнодоступності;

- універсальність  - придатність для обміну на  будь-які інші ринкові товари.

Найважливішою є властивість «рідкість», яка перетворює корисність продукту на комерційну цінність, а сам продукт - на товар.

Інтелектуальна  власність, як продукт інтелектуальної  праці, має низку принципових особливостей, що відрізняють її від продукту, який має матеріальну форму.

Існують такі особливості інтелектуальної власності  як учасника ринкових відносин:

- нематеріальність. Володіння інтелектуальним продуктом  означає володіння правом на його використання. На відміну від матеріального об'єкта, який може бути використаний на основі права власності одноразово тільки самим власником, нематеріальний об'єкт інтелектуальної праці може бути одночасно використаний багатьма суб'єктами господарювання; 122

- корисність. Споживча вартість продукту інтелектуальної  праці має потенційний характер і реалізується з урахуванням умов виробництва або споживання;

- унікальність. Продукт інтелектуальної праці  унікальний за своєю природою, немає двох абсолютно однакових об'єктів інтелектуальної власності, а його відтворення продукту інтелектуальної праці економічно недоцільно, оскільки фактично є дублюванням. Право на використання об'єктів інтелектуальної власності стає товаром, якщо йому штучно надати властивості «рідкість», тобто закріпити це право за певною особою і заборонити його використання іншими особами без дозволу правовласника, наприклад шляхом патентування;

- терміновість. Більшість об'єктів інтелектуальної власності мають встановлений законодавством термін служби;

- знос. Інтелектуальна  власність не схильна до фізичного  зносу, а моральний знос володіє відносною властивістю;

- низький  рівень ліквідності.

Однією з  основних ознак товару як такого є  вартість. Щоб продати право на об'єкти інтелектуальної власності або використовувати його у власному виробництві, треба спочатку визначити його вартість.

ВУкраїні закріплені єдині вимоги до процедури проведення оцінки майна і майнових прав, незалежно від форми власності та її місцезнаходження. До того ж, законодавство не встановлює обов’язковість оцінки майна і майнових прав за винятком випадків, викладених у ст. 7 Закону, в першу чергу пов'язаних з державним і комунальним майном і необхідністю захисту суспільних інтересів. Загалом, законодавство затверджує механізми, що регулюють процедури оцінки і вимоги, до професійної оцінної діяльності направлені на захист прав осіб, які використовують оцінку, що у сфері цих відносин гармонує українське і міжнародне законодавство.

На сьогодні в Україні існує нормативно-правова  база, що регламентує відношення в питаннях оцінки вартості, в тому числі інтелектуальної власності, представлена наступними нормативно-правовими актами:

- Закон України  «Про оцінку майна, майнових  прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III;

- «Методика  оцінки майна». Затверджена Ухвалою  Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1891;

- Національний  стандарт «Загальні засади оцінки  майна і майнових прав», затверджений Ухвалою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440;

- «Норми  професійної діяльності оцінювача» (редакція від 18 серпня 1999 р.), затверджено Радою Українського суспільства оцінювачів, протокол №7 від 11. 04. 95 р.

Слід також  брати до уваги положення Міжнародних  Стандартів оцінки (МСО-2001), прийняті Міжнародним комітетом стандартів оцінки (МКСО) в 2001 р., які складаються зі стандартів та інструкції щодо їх застосування. Розділ МСО 4 (міжнародне керівництво) присвячений оцінці нематеріальних активів.

Органом державної  влади, який здійснює державне регулювання оцінної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. 124 Державне регулювання оцінної діяльності полягає у забезпеченні формування і розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, впровадження до практики оцінної діяльності міжнародних норм і правил оцінки, дотриманні суспільних інтересів щодо питань оцінки майна, створення конкурентного середовища суб'єктів оціночної діяльності.

Види вартості:

Категорії економічних  понять «ціна» і «вартість» тотожні  між собою тільки в умовах довершеного ринку. Оцінюючи конкретне майно з метою збільшення операції, можна визначити тільки вартість цього майна, а його ціну майна виявить результат операції. Таким чином, вартість є еквівалентом цінності об'єкта оцінки, вираженим у вірогідній сумі грошей, яку може отримати продавець і погодиться заплатити покупець.

Оцінка майна  і майнових прав як процес визначення вартості завжди спрямований на певну сферу використання її результатів.

Проблема  оцінки вартості інтелектуальної власності, як правило, виникає у зв'язку з:

- купівлею-продажем  права на об'єкт інтелектуальної власності;

- добровільним  продажем ліцензії на використання  об'єктів інтелектуальної власності;

- примусовим  ліцензуванням і визначенням  суми заподіяного збитку в результаті порушення прав власника інтелектуальної власності;

- поданням  коштів до статутного капіталу;

- оцінкою  бізнесу; 

- акціонуванням,  приватизацією, злиттям і поглинанням; 

- внесенням  змін до фінансової звітності. 125

Існує декілька видів вартості, визначення яких дає  у відповідних стандартах - це ринкова вартість, інвестиційна вартість, первинна вартість, ліквідаційна вартість, заставна вартість та інші види вартості. В оціночній практиці вид вартості визначається відповідно до типу здійснюваної операції і цілей оцінки.

У стандартах оцінки під ринковою вартістю розуміють  найбільш вірогідну ціну об'єкта оцінки, згідно з якою він може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони діють розумно, володіючи всією необхідною інформацією. Застосування поняття «ринкова вартість» до об'єкта оцінки«інтелектуальна власність» не завжди може бути правомірним, оскільки інтелектуальна власність є об'єктом, що не має аналога, попит і пропозиція обмежені. У цій ситуації можна говорити про умовно-ринкову вартість інтелектуальної власності. Як приклад ринкової вартості можна назвати величину заставного капіталу, як найбільш вірогідну ціну продажу власності при невиконанні позичальником своїх зобов'язань. Інвестиційна вартість - це вартість для конкретного інвестора при наявності певної мети інвестування. При купівлі - продажу і при внесенні коштів до статутного капіталу майже завжди передбачається використовувати даний актив у конкретному інвестиційному проекті. Саме тому названий вид вартості найчастіше використовують при оцінці інтелектуальної власності.

Процес вартісної  оцінки інтелектуальної власності  вимагає вивчення і комплексного обліку правових, економічних і технічних аспектів. Наприклад,

неможливо визначити  ціну технології без аналізу її технічної  здійсненності, стадії життєвого циклу, стану і динаміки ринку аналогічної продукції, правової охорони, а також можливості порушення прав третіх осіб.

Як вважають відомі економісти і їх підтримують  практикуючі оцінювачі, зважаючи на значну різноманітність об'єктів права інтелектуальної власності та множинність взаємозалежних чинників, 126 особливо тих, які впливають на вартість, універсальної єдиної методики для визначення вартості інтелектуальної власності досі не існує.

Оцінка є  обґрунтованою думкою незалежної сторони  про вартість інтелектуальної власності, яка істотно залежить від наступних чинників:

- обсягу  передаваних прав;

- можливості  несанкціонованого використання;

- рівня готовності до комерційного використання;

- технічної і економічної цінності.

Вартість  інтелектуальної власності визначають переваги, що отримуються від використання прав інтелектуальної власності, які є джерелом додаткового прибутку.

Необхідно усвідомлювати, що вартість права інтелектуальної власності потрібно співвідносити тільки з частиною додаткового прибутку, який отримують при введенні об'єкта інтелектуальної власності в господарський обіг, оскільки ця операція завжди в тій чи іншій мірі вимагає залучення матеріальних ресурсів. Визначення обсягу прибутку,сформованого за рахунок використання саме інтелектуальної власності, викликає певні труднощі при проведенні оцінних процедур.

У процесі  оцінки вартості інтелектуальної власності  в міжнародній практиці використовують порівняльний (ринковий), витратний і прибутковий методи. Порівняльний (ринковий) метод припускає пряме порівняння продажів, тобто визначення вартості інтелектуальної власності за ціною операцій з аналогічними об'єктами інтелектуальної власності з урахуванням відмінностей характеристик об'єкта-аналога і об'єкта оцінки інтелектуальної власності, а також умов проведенні комерційних операцій. Використання127 цього підходу пов'язане з певними обмеженнями, оскільки докладних публікацій щодо цін і умов комерційних операцій з інтелектуальною власністю не існує, зокрема через конфіденційність більшості подібних операцій. В основі витратного методу лежить облік вартості фактичних витрат на створення, правову охорону, придбання і введення в дію оцінюваної інтелектуальної власності за минулий період з урахуванням інфляції та всіх інших витрат. Витратний підхід застосовується з метою інвентаризації, балансового обліку, а також для визначення мінімальної ціни, нижче за яку операція для власника інтелектуальної власності стає невигідною.