Модели прокуратуры

Також широко розповсюдженою функцією є нагляд за законністю попереднього слідства і дізнання (Вірменія, Бєларусь, Болгарія, Угорщина, Італія, Казахстан, Киргизія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Росія, Туркменістан, Узбекистан, Франція, Швейцарія, Японія). В останні роки в ряді країн починаються кроки  в напрямку звільнення прокуратури  від нагляду за слідством, оскільки це нібито суперечить ролі прокуратури  як сторони обвинувачення (Азербайджан, Латвія, Литва), залишивши їй лише контроль за дізнанням. Нерідко на прокуратуру  покладається нагляд за здійсненням  оперативно-розшукової діяльності (Азербайджан, Грузія, Казахстан, Киргизія, Росія, Туркменістан).

Законодавство деяких держав особливо виділяє таку функцію прокуратури, як здійснення процесуального керівництва  попереднім слідством (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Чехія).

Практично скрізь, де є прокуратури  чи аналогічні органи, їх посадові особи  беруть участь у цивільному і деяких інших видах некримінального  судочинства з захисту державних, суспільних чи особистих інтересів. Зокрема, можливість участі прокурорів у цивільному судочинстві прямо закріплена в конституціях і законах Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Бразилії, Угорщини, Німеччини, Іспанії, Італії, КНР, Молдови, Перу, Польщі.

Функція прокурорського нагляду  за законністю судових рішень (у  широкому розумінні) полягає, як правило, у можливості їх опротестування у  вищестоящому суді. Ця функція є  прямим продовженням процесуальних  повноважень прокурора у всіх видах судочинства і тому вона закріплюється в конституціях і  законах багатьох держав, зокрема  Азербайджану, Вірменії, Бєларусі, Казахстану, Киргизії, Латвії, Молдови, Росії, Узбекистану.

Нагляд за застосуванням  покарань і інших форм примусу, з  одного боку, пов'язаний з основною функцією кримінального переслідування, а з іншого — з наглядовими  і правозахисними функціями прокуратури. Ця функція передбачена конституціями  і законами Вірменії, Бєларусі, Угорщини, Грузії, Казахстану, Киргизії, Латвії, Молдови, Росії, Румунії, Туркменістану, Узбекистану, Естонії.

Функція так званого “загального  нагляду” в даний час здійснюється прокуратурами соціалістичних, багатьох постсоціалістичних країн (Бєларусь, Болгарія, Угорщина, Казахстан, Киргизія, Росія, Румунія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан), а також ряду держав Латинської Америки: Бразилії, Колумбії (однієї з двох прокуратур — Ministerio Publico).

Інші функції носять допоміжний характер і зустрічаються досить рідко. Так, консультування уряду з  правових питань — одна з найголовніших  функцій генеральних атторнеєв  у країнах англійського загального права (але власне прокуратурами  майже не здійснюється). Виключення складають деякі країни Латинської Америки (Мексика, Панама), що є у  даному випадку наслідком впливу правової системи США. Координація  діяльності правоохоронних органів  з боротьби зі злочинністю як функція  прокуратури передбачена законами про прокуратуру Грузії, Росії  й Узбекистану.

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Поряд з розмаїтістю функцій  інститут прокуратури (і аналогічні йому) відрізняється багатоваріантністю моделей організації.

У соціалістичних і більшості  постсоціалістичних держав прокуратура  зазвичай являє собою організаційно  відособлену і суворо централізовану систему органів. Ця система визначається адміністративно-територіальним устроєм  країни. До системи прокуратури входять  також військові й інші спеціалізовані прокуратури. Структурні розходження  прокуратур окремих держав пов'язані  в основному з особливостями  національно-державного й адміністративно-територіального  устрою (відсутність обласного поділу, наявність автономій і т.п.). Систему  прокуратури очолює генеральний  прокурор, який зазвичай призначається  законодавчим органом країни. Конкретна  структура прокуратур, як правило, закріплена в спеціальних законах про  ці органи.

Характерною ознакою побудови прокуратур колишніх радянських республік  є наявність у їх складі колегій  — дорадчих органів при голові відповідних прокуратур. Колегії  створюються в генеральних, а  також територіальних і спеціалізованих  прокуратурах. У колегію Генеральної  прокуратури входить Генеральний  прокурор (голова), його заступники, а  також інші керівники, що призначаються  Генеральним прокурором. У Туркменістані, Киргизії й Узбекистані склад  колегії затверджується Президентом, у Молдові — парламентом за поданням Генерального прокурора. Колегії  розглядають найбільш важливі питання  діяльності органів прокуратури, що вимагають колективного обговорення  і вироблення конструктивних рішень. Прийняті рішення проводяться “у життя” наказами Генерального (чи іншого відповідного) прокурора.

Специфіка організації прокуратур в окремих соціалістичних державах полягає у виборності прокурорів і підзвітності (відповідальності) їх представницьким органам влади.

У більшості розвинутих країн  континентальної правової системи  прокуратура перебуває в адміністративному  підпорядкуванні у міністерства юстиції, однак при цьому діє  в рамках судової системи. Прокурори  значаться при судах і знаходяться  в суворій ієрархічній підпорядкованості. На чолі ієрархії, як правило, генеральний  прокурор, що діє при вищому суді країни. Іноді посади генерального прокурора і міністра юстиції  збігаються. Така організація характерна, зокрема, для прокуратур Австрії, Бельгії, Німеччини, Італії, Нідерландів, Франції, Японії. Цікаво відзначити відсутність  у цій групі країн єдиної моделі керівництва прокуратурою. У ряді країн центральне керування прокурорською службою відсутнє зовсім (Австрія, Греція, Італія). У Бельгії за загальне керівництво відповідає Колегія генеральних прокурорів, а в Нідерландах — Рада генеральних прокурорів. У Франції функцію центрального керування здійснює міністерство юстиції. У Данії прокурорську службу офіційно очолює міністр юстиції, у той час як на практиці центральне керівництво здійснює Директор публічних обвинувачень. Це стосується і загальних, і конкретних питань. Деякі питання вирішуються за участю Національного комісара поліції і міністра юстиції. У Фінляндії центральним адміністративним органом у системі прокуратури є Генеральна прокуратура. Генеральний прокурор керує системою в цілому і прокурорами, що входять до неї. Він очолює всіх державних прокурорів у країні, може наказати своїм підлеглим висунути обвинувачення, дає інші вказівки. Генеральний прокурор призначає всіх місцевих прокурорів і застосовує до них дисциплінарні санкції. У Швеції Генеральний прокурор — також центральний адміністративний орган влади в системі прокуратури в цілому. Він може переглянути рішення будь-якого прокурора і покласти на себе його обов'язки.

У більшості західноєвропейських  країн функції практичного і  політичного керівництва прокурорською  службою розмежовані. В Австрії, Бельгії, Німеччині, Данії, Нідерландах, Франції політичну відповідальність за діяльність прокуратури несе міністр  юстиції. Парламент може вимагати від  останнього звіту про те, як він виконує свої задачі. У Швеції, незважаючи на те що прокуратура цілком незалежна, міністерство юстиції несе відповідальність за кримінально-правову політику в цілому.3 В Італії політичної відповідальності за дії прокуратури ніхто не несе, оскільки вона не є виборним органом.

Необхідно відзначити, що в  розглянутій групі країн прокурорські органи хоча і значаться при судах, у службовій діяльності від них  не залежать, більш того, нерідко  контролюють їх діяльність. Так, у  Франції прокурори ведуть особисті справи суддів, представляють на них  атестації міністру юстиції і  т.д.

У країнах Латинської Америки  єдиної моделі організації прокуратури  не існує, однак майже завжди прокуратура  тут користується функціональною й  адміністративною автономією.

У Великобританії і більшості  її колишніх колоній вищою посадовою  особою в сфері кримінального  переслідування є Генеральний атторней, який здійснює найвищий контроль за публічним  переслідуванням, сприяє забезпеченню єдиної судової політики з цивільних  та кримінальних справ і гарантує "публічний інтерес".

Генеральному атторнею США  підлеглі федеральні окружні атторнеї, кожний з яких діє в межах одного з 94 федеральних судових округів. На практиці окружні атторнеї самостійні в прийнятті рішень з конкретних справ. Поряд із системою федеральної  атторнейської служби в кожному  штаті США діє своя система  атторнеїв, що очолюється генеральним  атторнеєм штату. Останні не підлеглі Генеральному атторнею США і підконтрольні  тільки владі штатів. В країні відсутня характерна для європейських прокуратур централізація і сувора ієрархія підпорядкованості атторнейських  служб на місцях, що обумовлено федеративним устроєм держави. Адміністративна  самостійність і виборність місцевих обвинувачів пов'язана з американськими демократичними принципами виборності публічних посад і їхньої відповідальності перед виборцями.

ВИСНОВКИ

Отже, у системі правоохоронних органів, що покликані підтримувати законність та правопорядок, охороняти права та законні інтереси громадян і держави, провідна роль належить органам прокуратури.

У світі не існує єдиної моделі прокуратури як з організаційної, так і з функціональної точки зору. Це пов'язано не тільки з особливостями соціального і політичного устрою різних країн. Різноманіття пояснюється також тим, що подібні функції, що так об'єктивно необхідні в будь-якому сучасному суспільстві, можуть реалізовуватися через різні правові інститути і механізми відповідно до національних правових традицій.

Правозахисна діяльність прокуратури України не перешкоджає  судовій владі стати дієвим гарантом прав та свобод людини, а навпаки  – допомагає їй у досягненні поставленої  мети. Необхідність функціонування інституту  прокуратури в Україні не викликає будь-яких сумнівів, але вдосконалення  її правового статусу та діяльності, як і раніше, – одне з найактуальніших  завдань.

Прокуратура повинна не лише сама реформуватися відповідно до принципів  Конституції та нових реалій в  соціальній та правовій сферах життєдіяльності, але й активно сприяти позитивним перетворенням нашого суспільства, зміцненню законності й правопорядку.

Процес реформування прокуратури  повинен здійснюватися як на основі історико-правового аналізу інституту  прокуратури, особливостей його виникнення і розвитку в нашій країні, так  і з урахуванням прогресивного  світового досвіду. Використання закордонного і власного досвіду – одна з  умов успішного реформування будь-якого  державного інституту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Прокурорський нагляд в Україні. Підручник для юрид. вузів і факультетів (І. Є. Марочкін, П. М. Каркач, Ю.М. Грошевий та ін.). За ред. проф. Марочкіна І. Є., Каркача П. М. Харків 2004.
2. Додонов В.Н. Прокуратура зарубежных стран: справочник. – М., 2006.-С6.
3. Грицаєнко Л. Прокуратура в країнах Європи. – Київ, 2006.
4. Прокурорский надзор в европейских социалистических странах. – М.: Юрид. лит., 1981. – С. 152 – 166.
5. Государственные органы зарубежных стран, исполняющие функции, сходные с функциями прокуратуры в СССР // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – 1991. – № 131. – С. 33.
6. Уряд, міністерства і відомства в зарубіжних країнах. - М., 1994.