Модели прокуратуры

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. МОДЕЛІ ПРОКУРАТУРИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ……………….4

РОЗДІЛ 2. МЕТА І ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУР В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ....8

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН...12

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...16

 

 

ВСТУП

 

Сьогодні перед нашим  суспільством стоїть першочергове завдання створення правової держави, в якому  верховенство закону і дотримання прав і свобод людини є не декларативними поняттями, а реально існуючими в усіх сферах життєдіяльності держави і суспільства. В реалізації цього завдання велику роль відіграють органи прокуратури, основною метою якої є нагляд за дотриманням законності. Зміни, що відбулися за останні кілька років в законодавстві і в організації правоохоронних органів, повинні призвести до створення такої системи правоохорони, яка буде ефективною при реалізації поставлених завдань у сфері боротьби зі злочинністю та захисту прав і свобод людини і громадянина. У цьому зв'язку актуальним є вивчення місця і ролі прокуратури в правоохоронній системі держави.

Світова спільнота не знає єдиних стандартів побудови і діяльності прокуратури. Тому необхідно вивчення механізму організації та діяльності органів прокуратури і схожих з нею державних структур в інших країнах, які, грунтуючись на демократичних принципах організації влади, зберегли притаманні кожній державі специфічні риси.

Отже, метою реферату є дослідження моделей прокуратури в сучасному світі, їх цілей та функцій, а також вивчення системи органів прокуратури зарубіжних країн.

 

 

РОЗДІЛ 1. МОДЕЛІ ПРОКУРАТУРИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

 

В процесі формування сучасних національних правових систем у зарубіжних країнах склалися різні моделі прокуратури. Особливості цих моделей характеризуються як статусом прокуратури — органа державної влади, так і змістом  її функцій і повноважень.

В країнах континентальної  правової родини наявність прокуратури  є характерною рисою. У романських державах інститут прокуратури найчастіше називають "публічним міністерством" чи "фіскалією".

На основі синтезу англійських  і континентальних традицій в  США склалася атторнейська служба —  типовий для даної країни інститут державної влади, що не має точного  аналога в правових системах інших  країн. Повноваження атторнейської  служби з кримінального переслідування подібні до функцій прокуратури  в інших державах, тому американську атторнейську службу звичайно називають "прокуратурою", а самих атторнеєв  — "прокурорами". Відмінність  атторнейських служб США від  європейських прокурорських органів  полягає в тому, що вони не мають  наглядових за законністю функцій, відіграють особливу політичну роль в американському суспільстві, не мають суворої ієрархічної  підпорядкованості: місцеві атторнейські органи не підлеглі органам штатів, штатні не підлеглі федеральним.

Разом з тим, існування  інституту прокуратури або подібного  органу державної влади практично  у всіх країнах не дає однозначної  відповіді про його місце в  системі поділу влад.

З аналізу конституцій  та іншого законодавства країн колишнього СРСР видно, що прокуратура відноситься  або до судової (Азербайджан, Грузія, Латвія, Литва, Молдова), або до виконавчої (Киргизія, Естонія) влади, або не входить  до жодної гілки влади і має  незалежний статус державного органу (інші республіки колишнього СРСР).

У багатьох західних державах континентальної правової системи  прокуратура знаходиться мов  посеред судової і виконавчої влади. Так, в Італії, Румунії, Польщі прокурори входять до складу суддівського корпусу, утворюються при судах, однак є ієрархічно організованою  системою, що функціонує під головуванням міністра юстиції, тобто підкоряється виконавчій владі.

У Німеччині прокуратура  входить до системи органів юстиції  і підкоряються вказівкам виконавчої влади (міністерства юстиції). Класичним  прикладом чіткого віднесення прокуратури (точніше, атторнейського відомства) до виконавчої влади існує в США, де Генеральний атторней суміщає  свою посаду з посадою міністра юстиції.

У деяких країнах, залишаючись  формально незалежною системою, прокуратура  тяжіє до законодавчої влади, що визначається двома моментами: порядком призначення  прокурорів і їхньою підзвітністю.

Питання про належність прокуратури  до тієї чи іншої гілки влади зовсім не існує в соціалістичних державах (КНР, КНДР, Куба, В'єтнам), у яких, як відомо, зовсім не визнається ідея поділу влади. Положення про прокуратуру  за традицією поміщені в конституціях цих країн у загальній главі  з положеннями про суди.

Отже, виходячи з місця  прокуратури в системі державних  органів, можна виділити чотири групи  країн:

Перша група — країни, де прокуратура входить до складу міністерства юстиції, хоча при цьому  може відноситися до органів правосуддя і діяти при судах, а прокурори  можуть належати до суддівського корпусу ("магістратури"). До цієї групи  країн відносяться, зокрема, США, Франція, Бельгія, Нідерланди, Данія, Польща, Румунія, Ізраїль, Японія, Естонія, Сирія.  До другої групи відносяться країни, де прокуратура цілком входить до складу судової системи і знаходиться при судах або користується у межах судової влади адміністративною автономією. До цих країн слід віднести Іспанію, Колумбію, Болгарію, Латвію.

Третю групу складають  країни, де прокуратура виділена в  самостійну систему і підзвітна  парламенту або главі держави. Це, перш за все, соціалістичні (В'єтнам, КНР, КНДР, Куба, Лаос) і постсоціалістичні  держави. У цих країнах на прокуратуру, поряд із класичними функціями, зазвичай покладається загальний нагляд за законністю, об'єктами якого є державні органи (зазвичай тільки виконавчі — від  міністерств і нижче), суспільні  об'єднання, господарські організації, різного роду установи і фізичні  особи. У Конституціях цих країн  статус прокуратури закріплюється  як одного з найважливіших державних  органів.

В країнах Латинської Америки  органи прокуратури також мають  незалежний статус, наділені адміністративно-фінансовою і функціональною автономією. Специфічною  ознакою цих країн є наявність  двох прокуратур: одна виконує функції  кримінального переслідування, друга  — займається загальним наглядом і захистом прав людини.

До четвертої групи  слід віднести країни, де власне прокуратури  чи її прямого аналога взагалі  немає. Яскравим прикладом такої  країни є Великобританія. Генеральний  атторней очолює адвокатський корпус, представники якого в необхідних випадках виступають на судових процесах як обвинувачі. Коли ж слухаються особливо важливі кримінальні справи, обвинувачення  підтримує спеціальна посадова особа  — Директор публічних переслідувань. Аналогічна система відтворена в  багатьох колишніх англійських колоніях, хоча нерідко з істотними модифікаціями. Але слід зазначити, що в цих країнах  генеральні атторнеї і служби публічних  переслідувань на практиці здійснюють цілий ряд функцій, властивій  прокуратурі.

У залежності від моделі прокуратури розрізняються форми  правового регулювання цього  інституту. У більшості держав континентальної  правової системи статус прокуратури  закріплений у конституціях.

У соціалістичних, ряді колишніх соціалістичних країн і державах Латинської Америки основи статусу  прокуратури встановлені досить чітко в самих конституціях, де їм іноді присвячуються навіть окремі глави (Бєларусь, Угорщина, Бразилія). Як правило, у цих і деяких інших країнах конституційно закріплюються не тільки організаційні основи прокуратури, але і її основні функції (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія). Крім того, положення конституцій конкретизуються в спеціальних законах про прокуратуру. Такі закони прийняті, зокрема, у всіх колишніх радянських республіках.

У країнах першої і другої з вищезгаданих груп прокуратура  звичайно не входить до складу конституційних інститутів. У цих державах (наприклад, США, Італія, Японія, Франція, Німеччина) положення про прокуратуру містяться  в спеціальних законах чи процесуальних  кодексах.

Від типу правової системи  і моделі прокуратури, прийнятої  в тієї чи іншій країні, залежать принципи організації і діяльності прокуратур. Серед основних принципів  організації і діяльності органів  прокуратури конституції і законодавство  країн СНД і Балтії виділяють  її незалежність від яких би то ні було органів державної влади, єдність  і централізацію прокурорської  системи, захист прав та свобод громадян, гласності (Росія, Бєларусь, Латвія, Литва, Казахстан, Молдова, Туркменістан, Узбекистан, Вірменія тощо). Широке поширення в  країнах колишнього СРСР після 1991 р. одержав також принцип деполітизації  прокуратури.

За межами колишнього СРСР як конституційні принципи прокуратури  найчастіше відзначаються принципи законності, неупередженості, ієрархічного контролю (наприклад, Бразилія, Румунія, Іспанія).

Багато з вищевказаних принципів не можуть бути застосовні до аналога прокуратури в США  — атторнейського відомства. Тут  не існує ієрархічної підпорядкованості  прокурорів, замість політичної нейтральності  має місце політична активність атторнеєв. Специфічний і принцип  законності, оскільки головним джерелом права в США є не закон, а  судовий прецедент.

 

 

РОЗДІЛ 2. МЕТА І ФУНКЦІЇ  ПРОКУРАТУР В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

 

Під метою прокуратури  слід розуміти соціальне призначення  інституту прокуратури, що визначає напрямки і методи її діяльності. Незалежно  від конкретних функцій прокуратура (у всіх державах, де вона існує) розглядається  як правоохоронний інститут, що підтримує  правопорядок і захищає інтереси особистості, суспільства і держави. Мета прокуратури зазвичай визначається в законодавчих актах, рідше —  у конституціях. Іноді у відповідних  актах замість поняття "мета" використовуються категорії: "ціль", "обов'язок", "задачі", "роль" чи інші формулювання, зміст яких приблизно  однаковий.

Більшість законів зарубіжних країн метою прокуратури визначають забезпечення верховенства закону, зміцнення  законності, захист прав і свобод громадян, законних інтересів держави, суспільства, різних юридичних осіб.

Закріплена в конституціях і законах, мета прокуратури дає  певне уявлення про покладені  на цей орган функції. Обсяг і  характер виконуваних прокуратурою функцій має визначальне значення для характеристики статусу прокуратури  як особливого інституту. Саме набір  функцій прокуратури визначає її місце в системі поділу влади. Функції являють собою основні  напрямки діяльності прокуратури, здійснювані  з використанням специфічних  форм і методів у рамках окреслених повноважень (компетенції).

Перелік функцій прокуратури  певним чином залежить від соціальних і правових умов розвитку суспільства  і держави, а також визнаних у  країні пріоритетів подальшого соціального  і правового розвитку.

На даний час у світі  склалися дві основні функціональні  моделі прокуратури: прокуратура як (переважно) орган кримінального  переслідування і прокуратура як (насамперед) орган нагляду за законністю. До передумов формування різних функціональних моделей прокуратури слід також віднести і певні історичні традиції, шляхи розвитку держави.

Першої моделі дотримується абсолютна більшість країн континентальної  системи права. Їй значною мірою  відповідає інститут атторнейської  служби в США. У зазначених країнах  прокуратура являє собою орган, функції якого зазвичай полягають  в кримінальному переслідуванні осіб, які вчинили злочини, у підтриманні  публічного обвинувачення в суді, а також у нагляді за законністю попереднього розслідування злочинів і утримуванням осіб у місцях позбавлення  волі.

Відсутність у західних державах загального нагляду пояснюється  тим, що в розвинутих країнах правом, правовою культурою перейняті всі  структури соціального і державного організму. Там вже створене цивільне суспільство, сформовані його регулятори, у тому числі стабільне законодавство, що охоплює всі істотні явища, діють правові традиції поваги до закону і відповідальності перед  ним.

Другої моделі дотримують соціалістичні (КНР, КНДР, Куба, В'єтнам) і цілий ряд колишніх соціалістичних країн. В цих державах прокуратура  виступає як багатофункціональний орган, що здійснює поряд із загальним наглядом за законністю й іншими наглядовими  функціями також кримінальне  переслідування, процесуальне керівництво  слідством, підтримання обвинувачення  в суді.

Наведені моделі прокуратур дають лише загальне уявлення про  функції цих правоохоронних органів. Як правило, кожній національній прокуратурі (чи аналогічній їй системі) притаманний  свій, специфічний набір функцій  і повноважень, обумовлених як загальною  логікою моделі, так і особливостями, традиціями національної правової культури, іншими об'єктивними і суб'єктивними  факторами (наприклад, прагненням політичного  керівництва деяких постсоціалістичних країн наслідувати певні західні  зразки).

Найбільш розповсюджений характер мають функції, пов'язані  з кримінальним переслідуванням  і (у меншому ступені) участю в  некримінальних видах процесуальної  діяльності. Однак їх зміст у різних країнах і правових системах далеко не однаковий.

Практично універсальними для  всіх прокуратур і аналогічних їм органів є функції порушення  кримінального переслідування і  підтримання обвинувачення в  суді.

Дуже широко поширена така функція прокуратури, як безпосереднє ведення попереднього слідства (Вірменія, Азербайджан, Бєларусь, Болгарія, Угорщина, Німеччина, КНР, Киргизія, Латвія, Молдова, Норвегія, Росія, США, Узбекистан, Японія). При цьому, як правило, прокуратура поділяє ці повноваження з іншими правоохоронними органами (поліцією, міліцією, органами держбезпеки). У ряді країн попереднє слідство з кримінальних справа здійснюється спеціальними органами, що організаційно відділені від прокуратури (Казахстан).