Литовсько руська держава

На українських землях литовської доби тривалий час зберігався притаманний  давньоруському праву обвинувально-змагальний процес. Судочинство починалося заявою зацікавленої особи або її родичів. Позивач повинен був сам зібрати  й пред’явити на суді докази. Але  у XVI ст., як це закріплено у Другому  Литовському статуті 1566 р., з’являються  елементи слідчого (інквізиційного) процесу  із застосуванням тортур. Суд, не чекаючи  заяви потерпілого, мав право  сам порушити справу. Допускалося  представництво сторін; статутом 1529 р. вводилася норма, що передбачала  участь у суді адвокатів, які називалися прокураторами або речниками. Судовими доказами вважалися власне зізнання (для чого допускалися тортури), покази свідків, характеристика підсудного “добрими людьми”, речові докази, письмові документи, присяга.

Руйнація Давньоруської держави  призвела до того, що її землі опинилися  під зверхністю сусідніх держав, насамперед Литви й Польщі. Українські землі, які увійшли до складу Литовського  князівства, помітно вплинули на його державно-правовий розвиток. Високим  рівнем культури, сталими правовими  формами й традиціями вони сприяли  еволюції князівства в Литовсько-Руську державу. Вікові традиції української  державності не переривалися, але  в подальшому їхній розвиток обмежувався  місцевим самоврядуванням.

 

Литовсько-руське право багато в  чому наслідувало й продовжувало давньоруське звичаєве право. Литовські  статути – видатні пам’ятки права  литовського, українського та білоруського народів. За змістом, рівнем законодавчої техніки вони вважаються одними з  найпрогресивніших на той час  документів європейської юридичної  думки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.Висновок

 

Спостерігаючи, за тим як , якими шляхами розвивалась держава, можна сказати що злочини хоч і залишались майже незмінними, але в різний час за них було різне покарання.

 

Якщо спочатку влада Литовської держави вибирала політику «старину не рушимо, новизни не вводимо», то пізніше почали з’являтись інші джерела права, різні договори котрі ставили таку політику, під сумнів.

 

З самого початку, литовський князь, звертався за джерелом права до Руської Правди,  яку запозичив з українських земель. Руська Правда, як правовий документ, містить три редакції. «Коротка» містить 6 списків, «Поширена» містить понад 100 списків, а «Скорочена» містить 2 списка. Статті Руської Правди більше спрямовувались на збагачення скарбниці князя, тому за більшість злочинів застосовувались штрафи.

Після XVI століття з’являється потреба до нових законів, так як збільшилась кількість злочинів. Тому з’являється, така правова пам’ятка, як Литовські статути (1529,1566,1588 років), які містили нові норми покарання. Здебільшого удержавлюється смертна кара, за злочини. Норми, в цих, статутах, спрямовувались на залякування і попередження злочинів. Адже люди будуть боятись порушити, якісь норми правил.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.Література

1. Бойко О.Д. Історія України.  – К., 2001. – 656 с. 

2. Боярська З.І. Історія держави  і права України. – К., 2001. –  278 с.

3. Велика історія України: У  2-х томах. – Том І. / За ред.  І.П. Крип’якевича. – К., 1993. –  400 с.

4. Грушевський М. С. Історія  України-Руси: В 11 т., 12 кн. / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського та ін. / П.С. Сохань (голова ред. кол. ) – 2-ге вид. – К. : Наук. думка, 1991. – (Пам’ятки історичної думки України). Т. 5 : Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII віків. – 687 с.

5. Грушевський М. С. Історія  України-Руси : В 11 т., 12 кн. / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського та ін. / П.С. Сохань (голова ред. кол.) – К. : Наук. думка, 1991. – (Пам’ятки історичної думки України). – Т. 6 : Життє економічне, культурне, національне XIV–XVII віків. – 680 с.

6. Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI – початок XVII ст.). – Л. : Афіша, 2002. – 255 с.

7. Гусєва С. О. Історія держави  і права України. – О., 2000. –  224 с.

8. Дзюба О. М., Довбищенко М. В., Ісаєвич Я. Д., Кром М. М., Лепявки С. А., Лепявко С. А. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К. : Україна, 1997. – 272 с.

9. Зайцев Ю. Історія України.  – Л., 1998. – 488 с. 

10. Заруба В. М. Історія держави і права України. – К. : Істина, 2006. – 416 с.

11. Захарченко П. П., Кузьминець О. В. Історія держави та права України. – К. : Ун-т “Україна”, 2005. – 208 с.