Ліберальне вчення про право і державу Ієремії Бентама

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Політичне і правове вчення Джона-Стюарта Мілля.

Теорія утилітаризму Бентама  була далі розвинута його послідовником Джоном Міллем (1806—1873), який став класиком англійського лібералізму.

Слідом за Бентамом Мілль  вважав, що моральна цінність вчинку людини визначається його користю, і вищою метою людської діяльності повинне бути сприяння щастю людства. Однак, поступово відходячи від бентамівського утилітаризму (термін введений уперше Міллем), розвиває його етичну систему, вводить в етику поряд з принципом егоїзму принцип альтруїзму. Вищий прояв моральності, доброчинності, наполягав філософ, — ідеальне благородство, що знаходить вираження в подвижництві людини заради щастя інших, у самовідданому служінні суспільству.

Цьому принципу може слідувати  лише вільна людина. Свобода індивіда, громадянська і політична — основа роздумів Міл-ля про правові і політичні проблеми. У трактаті «Свобода» він показує її історичні метаморфози: у давні часи свобода розумілась як захист проти тиранії володарюючих. З часом люди визнали, що немає ніякої необхідності, щоб їх володарі мали незалежну владу, і визнали доцільним, щоб представники влади були їхніми уповноваженими. Тепер демократична республіканська форма правління поширюється в більшій частині земної кулі. Мілль висловлює тривогу, що і народна влада може бути «спрямована до гноблення певної частини своїх же співчленів». Тому потрібні запобіжні заходи й проти влади народу стосовно «окремих особистостей».

У трактаті сформульовано принцип: мета, заради якої суспільство має право втручатися у свободу дій свого співчлена, є обопільний самозахист. Головне — влада суспільства полягає в тому, щоб попередити заподіяння шкоди іншій особі. Таким чином,людина відповідальна за свої вчинки перед суспільством лише остільки, оскільки образ її дій стосується інших осіб. Поки дії індивіда стосуються тільки особисто його самого, свобода дій людини повинна за законом вважатися необмеженою. У приватному житті індивідуальна свобода, у трактовці Мілля, означає абсолютну незалежність людини.⁶

Принцип особистої свободи, на його думку, включає, по-перше, всю внутрішню сферу свідомості людини (свободу совісті, думки і почуття, поглядів і симпатій); по-друге, свободу особистих нахилів і занять, свободу способу життя, волю діяти, не зустрічаючи спротиву навколишніх. «Жодне суспільство, — пише Мілль, — в якому вищезгадані основні права кожної людини не поважаються, не може вважатися цілком вільним, яка б не існувала в ньому форма правління;., якщо в ньому ці права людської свободи не визнаються безумовно і без всякого обмеження». На його думку, людство виграє набагато більше, якщо воно надасть кожному свободу жити за власним його розумінням, ніж стане примушувати кожного жити по розумінню інших.

Індивідуальність, переконаний  Мілль, — одна з головних умов людського  благополуччя і найголовніша умова  індивідуального й суспільного  прогресу. «Індивідуальності повинна  бути відведена та частина життя, у якій зацікавлений сам індивід, а суспільству... — та частина, що головним чином торкається інтересів суспільства. Однак кожен, хто користається заступництвом суспільства, зобов´язаний винагороджувати його, дотримуватись відомих правил поведінки до інших людей — не шкодити інтересам інших осіб, законним правам кожного індивіда, нести свою частку праці і жертв для захисту як суспільства, так і його членів». Неповага до інтересів інших осіб, на його думку, правомірно спричиняє покарання за законом. У всіх інших випадках обмеження принципу особистої свободи не повинне підлягати ні примусовим, ні каральним заходам (наприклад, пияцтво).

Визначивши межі свободи, інтересів і відповідальності особистості (інтересами суспільства і свободою інших осіб) і суспільства (свободою, інтересами і відповідальністю особистості), їх взаємні права й обов´язки, Мілль висловив побажання, щоб увсіх справах, які не стосуються інтересів інших, «надавалася повна свобода людині виявляти свою індивідуальність». Коли люди керуються своїми індивідуальними нахилами, дотримується головна умова індивідуального і суспільного прогресу — «людське життя стає повніше, більш різноманітним, оживляється», скріплюючи узи кожної окремої людини з нацією.

Таким чином, Мілль вийшов за рамки утилітаризму. Цінуючи принцип особистої свободи, він установив її межі, взаємну відповідальність особистості і суспільства, визначив зміст і грані цієї волі.

Філософ установив і межі втручання держави в діяльність індивіда, суспільства. Свобода індивіда, автономність його приватного життя у мислителя первинні стосовно політичних структур. Втручання уряду не повинне мати місця, «якщо є імовірність, що справу, яка має бути зроблена, кожен окремий індивід зробить краще...». Головну небезпеку втручання держави в суспільні справи Мілль бачить у тому, що «люди звикають усі свої сподівання і побоювання за майбутнє покладати на піклування уряду і поступово перетворюються з діяльних і самостійних людей у прихвоснів уряду чи якої-небудь партії, що прагне забрати у свої руки урядову владу». До того ж усякий новий обов´язок, що бере на себе уряд, підсилює його владу. Держава не повинна підмінювати вільні, діяльні зусилля людей, самого народу, у противному випадку починають задовольнятися насамперед інтереси державної бюрократії. Але головне — сам народ заражається утриманством, соціальною пасивністю, що призводить до взаємної деградації — особистості, суспільства, держави. Автор трактату протестує проти такої перспективи.

Таким чином, головних обмежень функцій державної влади у  Мілля два: ненарушимість принципу особистої свободи, особистої ініціативи; розуміння «практичної доцільності». Він резюмує: функції держави «обширніше у відсталого народу, ніж у передового».

Достоїнство держави оцінюється лише достойністю її громадян, вважає мислитель. І вільна особистість — особистість законослухняна. Це перша ознака всякої цивілізації. Влада повинна встановлювати належний порядок: «влада, що не вміє змусити коритися своїм наказам, не управляє». Отже, порядок в державі виступає неодмінною умовою розвитку особистості, сферою взаємної відповідальності. її свобода — самий могутній, постійний і самий надійний генератор всяких покращень у суспільстві. Функції держави повинні бути спрямовані не для перешкоди особистим зусиллям людей, але для заохочення і пробудження в людях цих прагнень. «Там, де існує свобода, там може бути стільки ж незалежних центрів покращення, скільки індивідів». У цьому сенс суспільного прогресу.

Для свободи найкращою  формою добре влаштованої і правильно функціонуючої державності, її ідеальним типом Мілль вважає представницьке правління. Автор «Представницького правління» — прихильник чіткого розмежування компетенції влади. Законодавча влада в особі парламенту не тільки законодавствує, але й здійснює спостереження і контроль над урядом, відсторонює від посади урядових чиновників, «якщо вони зловживають своїми повноваженнями чи виконують їх протилежно ясно вираженій думці нації... Крім того, парламент має ще іншу функцію... — служити для нації місцем вираження скарг і різних думок». Центральна адміністративна влада, за Міллєм, повинна спостерігати за виконанням законів, і якщо вони не виконуються належним чином, «повинна звертатися до суду для відновлення сили закону, або до виборців для усунення від посади особи, яка не виконує закони як слід».⁷

Отже, міллєвський лібералізм стоїть не тільки на стражі індивідуальної свободи, прав особистості, але і  виступає за організацію державного механізму на демократичних і правових началах, за зв´язаність законом особистості і влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, провідним напрямом в англійській політико-правовій думці XIX ст. став лібералізм. Світогляд  нової капіталістичної епохи  втілився в позитивному праві  і тісно з ним пов´язаній категорії  правопорядку. Природно-правова ідеологія, спрямована на боротьбу з феодальними  принципами, не могла забезпечити  стабільності, тому більшість англійських  теоретиків критикувала ідеї природного права. Революційні ідеї зосередились у новому вченні про право —  юридичному позитивізмі, який заперечував  будь-яке інше право.

Література

1. http://www.biglib.com/book/32_Istoriya_vchen_pro_pravo_i_derjavy/3469__1_Angliiskii_liberalizm_Teoriya_ytilitarizmy_I_Bentama_Dj_Mill_pro_svobody_
2. http://www.big-library.com.ua/book/2_Istoriya_politichnih_i_pravovih_vchen/106__2_Angliiskii_liberalizm
3. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу : курс лекцій / Г.Г. Демиденко. – Х. : Право, 2012. – 416 с.
4.    Орач Є. М. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2005. – 560 с.
5. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. —  304 с.

 

¹ http://www.big-library.com.ua/book/2_Istoriya_politichnih_i_pravovih_vchen/106__2_Angliiskii_liberalizm

² Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу : курс лекцій / Г.Г. Демиденко. – Х. : Право, 2012. – с. 236 -237

³ Орач Є. М. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2005. – с. 268

⁴ http://www.big-library.com.ua/book/2_Istoriya_politichnih_i_pravovih_vchen/106__2_Angliiskii_liberalizm

⁵ Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — с. 136

⁶http://www.biglib.com/book/32_Istoriya_vchen_pro_pravo_i_derjavy/3469__1_Angliiskii_liberalizm_Teoriya_ytilitarizmy_I_Bentama_Dj_Mill_pro_svobody_

⁷ Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. —  с.142