Ліберальне вчення про право і державу Ієремії Бентама

План

Вступ

1. Ліберальне вчення про право і державу Ієремії Бентама.
2. Політичне і правове вчення Джона-Стюарта Мілля.

Висновок

Література

Вступ

У другій половині XVIII ст. в  Англії стався промисловий переворот, що полягав у заміні мануфактурного виробництва машинним, результати якого стали відчутними вже наприкінці століття. Англія за основними показниками суспільного розвитку швидко перетворилася на провідну капіталістичну державу світу. Багато факторів сприяли цій обставині, чимало характерних явищ супроводжували її. Англійська політична думка по-різному пояснювала й виправдовувала великі соціально-політичні переміни, що відбулися в країні. Відзначалися вирішальна роль приватної власності,зокрема її творча й цивілізаційна роль, активізація індивіда, недоторканність сфери приватної життєдіяльності людей та ін.

Панувала також думка, що вчинками індивіда рухають як внутрішні  імпульси, так і твердий розрахунок на одержання зі своїх дій максимальної особистої користі. Розрахунок міг  мати широкий діапазон: від прагнення  задовольнити власний інтерес до бажання розумно поєднати свою позицію  з позицією інших індивідів, інших  членів суспільства.

В Англії, яка впродовж усього XIX ст. була найбільш індустріальною країною світу, лібералізм спромігся досягти водночас статусу національної філософії та національної політики. Тут, усупереч сподіванням, що їх висловлював марксизм, лібералізм забезпечив засади для впорядкованого й мирного переходу: спершу до цілковитої свободи промисловості й надання політичних прав середньому класу - основній силі ліберального політичного реформування XIX ст. Навіть на своїй найкращій стадії, коли економічні теорії англійського лібералізму виразно представляли інтереси промисловців, він, принаймні у своїх намірах, завжди був теорією загального блага всієї національної спільноти.

У розвиток теорій такого штибу  помітний внесок зробили представники англійського лібералізму І. Бентам і Дж.-Ст. Мілль.

1. Ліберальне вчення про право і державу Ієремії Бентама.

Ієремію Бентама (1748-1832) вважають основним ідеологом лібералізму, хоч його лібералізм мав деякі особливості. Прийнято вважати ядром лібералізму положення про свободу індивіда, споконвіку властиву йому, про автономний простір діяльності самоутвердження індивіда, яке забезпечується приватною власністю і політико-юридичними установами, тобто правом. Тим часом Бентам стверджував, що цивільне право має чотири мети:

1) забезпечення; 

2) достаток;

3) безпеку;

4) рівність.

Мислитель, як бачимо, зовсім не згадував свободи. Він вів мову не про свободу окремої людини, а про інтереси та безпеку особи. Можна навіть сказати, що до поняття свободи він відчував відразу. Для нього не було принципової різниці між свободою і свавіллям.

Так само зневажливо Бентам ставився і до вчення про людські  права. Права особи, як і свобода, були для нього справжнім утіленням  зла, а тому він не визнавав і відкидав їх, як відкидав узагалі школу природного права і політико-правові акти, видані під її впливом. Мислитель не погоджувався з вченням французьких просвітителів, які вважали, що загальне благо досягається тоді, коли поведінку людини основано на оволодінні нею в раціональний спосіб постулатами природного права, вічними законами природи. Якби існував такий природний закон, писав він, який направляв билюдей до їхнього загального блага, то позитивні закони виявилися б непотрібними. Уявляти, ніби над позитивним законом стоїть природний закон, природне право, означало б дати в руки зброю всім фанатикам і революціонерам. «Ніякий уряд не втримається й дня, якщо кожен почне чинити опір людським законам, які не відповідають його особистим поняттям про природне право».

А коли французькі революціонери  опублікували свою Декларацію прав людини і громадянина, він назвав її «метафізичним  витвором», а її статті, на його думку, можна переділити на три групи: а) незрозумілі, б) облудні, в) незрозумілі  та облудні. Бентам твердив, що природні невідчужувані та священні права ніколи не існували, вони несумісні зі збереженням хоч би якої конституції. Для нього правом були тільки юридичні закони, створені людською волею, а саме - волею суверена, якому належала верховна політична влада. «Де немає закону, там немає ні прав, ні обов´язків; від законодавця цілковито залежать установлення, зміна і припинення прав». У всіх інших значеннях термін «право» стає найбільшим ворогом розуму, найстрашнішим руйнівником держави.¹

У своєму вченні про державу  і право, мораль, яке було, власне, програмою правових, економічних  і політичних реформ в Англії, Бентам виходив із принципу найбільшого  щастя найбільшої кількості людей. Найважливішою своєю заслугою він  вважав те, що всю моральну філософію  та політичну ідеологію систематизував і розвинув саме на основі цього принципу.

Мислитель стверджував, що людина у своїй діяльності керується тільки принципом користі, тобто шукає задоволення та уникає страждання, домагається корисного для себе та уникає шкідливого. Все, що відповідає користі чи інтересу індивіда, здатне збільшити загальну суму його добробуту. Бентам, як бачимо, шукав мірило належної поведінки людини у практичній особистій вигоді, користі від її поведінки. При цьому зазначав, що людина сама мусить піклуватися про себе, свій добробут, не покладатися на будь-чию зовнішню допомогу. Тільки вона сама повинна визначити, в чому полягає її інтерес, в чому її користь. «Індивід не тільки кращий, а й єдиний суддя того, що є для нього задоволенням і стражданням».

Принцип користі Бентам виводив  із природи людини. «Природа підкорила  людину владі задоволення і страждання. їм ми зобов´язані всіма нашими діями, ними обумовлені всі наші судження, всі наші рішення в житті». Отже, особиста користь, вигода індивіда виявляється першоклітинкою соціального життя. Сума ж усіх індивідуальних користей дає, на думку Бентама, загальну користь - «найбільше щастя найбільшої кількості людей».

Мислитель утверджував принцип  користі як аксіому: «Відчуття задоволення  і страждання, інтереси індивідів  як безпосередні дані досвіду доводити не потрібно»,- писав він.

У цій доктрині, яку стали  називати утилітаризмом, немає нічого нового, її обстоювали ще Гоббс, Локк, Гельвецій, Гольбах та ін. Заслуга Бентама - не в тому, що він виробив доктрину, а в її сміливому застосуванні для вирішення різноманітних практичних проблем: особистої моралі, державної політики, законодавства і т. ін. Свої політико-правові вчення І. Бентам виклав у таких працях: «Принципи законодавства», «Фрагменти про уряд», «Про свободу», «Роздуми про представницьке правління» та ін.

Бентамова юриспруденція, що була не тільки найбільшим з його творінь, а й одним із найзначніших інтелектуальних досягнень XIX ст., полягала в систематичному застосуванні щойно викладеного погляду до всіх розгалужень права, як цивільного, так і кримінального, а також до процесуального права та організації юридичної системи.

У галузі цивільного права  цей принцип вимагав аналізу  прав та обов´язків, що їх містить певний закон, із метою прогнозування його функціонування в реальному житті. Аналіз має визначити, чи сприятиме втілення закону в життя обмінові благами та послугами, від яких залежить користь. У всіх випадках користь законодавства має вимірюватися його дієвістю, вартістю його впровадження і взагалі його наслідками у створенні системи обмінів, яка є вигідною для більшості членів суспільства. Користь - єдина розумна підстава для надання юридичній дії статусу обов´язковості.²

У судженні Бентама недоторканність  власності була головною умовою досягнення найбільшого блага. Він був переконаний, що право має бути націленим на відносно рівний розподіл власності або принаймні не на створення свавільних нерівностей. На практиці воно має створювати певний вигляд досяжної рівноваги між безпекою та рівністю.

У галузі кримінального права  принцип користі передбачав, за вченням  Бентама, природний метод досягнення ідеалу раціональної теорії покарань. А сам природний метод виходив  з того принципу, що покарання завжди є злом, оскільки воно спричиняє  біль, і що виправдане воно буває  лише настільки, наскільки запобігає  ще більшому майбутньому злу чи відшкодовує  вже заподіяне зло.

Водночас Бентам виступав із обґрунтуванням прогресивних для  того часу принципів кримінального  права і кримінального судочинства. Він вимагав установлення принципу співрозмірності злочину і покарання, а також зазначав, що невідворотність  покарання є дієвішим стримувальним засобом, аніж його суворість.

Мислитель виступав також  проти конфіскації майна злочинця, оскільки вона карає не тільки злочинця, а й його близьких і спадкоємців.

Бентам гостро критикував багатослівність і заплутаність статутів, штучність і незрозумілість судових доказів, зловживання і  крутійство юристів. Він одним із перших поставив питання про мову юриспруденції, яка повинна бути зрозуміла простим масам. Тим часом юристи користуються своїм жаргоном, своїми термінами, які часто служать ширмою для зловживань і тиранії.

Сказане вище вказує на те, що принцип користі привів Бентама  до позитивізму в його правовій теорії. Він пов´язував свої етичні принципи з практичним законодавством через  категорію мети в праві. А ця мета полягає в гарантуванні індивідуальної й суспільної користі та безпеки.³

Вже відомо, що Бентам заперечував  існування природного права. Такими ж надуманими, на його думку, були й  положення про суспільний договір. Всі уряди, заявляв він, установлювалися не договором, а людськими потребами, і задоволення людських потреб було його єдиним виправданням. Фікція договору тільки породжує шкідливий блуд, підриває владу і в підсумку є знаряддям безладдя і революції.

Критика Бентамом доктрини суспільного договору може бути об´єктивно пояснена тим, що ця доктрина до того часу вже виконала свою історичну роль. Тому буржуазія, яка доступилася  до влади, відкидала революційну  ідеологію та робила ставку на реформи, на поступове покращення і вдосконалення нової системи.

Держава, вважав мислитель, на основі принципу користі повинна  забезпечити найбільше щастя  для найбільшої кількості людей. Ця мета, на його думку, може бути досягнута  за допомоги політики лібералізму, тобто  вільного розвитку капіталістичних  відносин, невтручання держави в  економічне життя, а також демократизації державно-правових інститутів.

Бентам гадав, що найгостріші  суперечності буржуазного суспільства (напр., майнова нерівність) зникнуть самі по собі завдяки розвитку економіки  й торгівлі. Він виступав за зміцнення середнього класу, поступове нівелювання майнових крайностей багатства та бідності.

Мислитель, однак, виступав проти насильного вирівнювання майна. «Встановлення майнової рівності, - писав він,- є химера, породжена бажанням деяких людей насолоджуватися без праці.

А це - страшна річ. Для здійснення матеріальної рівності щойно необхідне криваве насильство, яке згодом має періодично повторюватися. Хто перебере тоді важку працю? Така система може триматися тільки з поверненням до рабства: одним - усі блага, іншим - усі страждання. Нинішнє суспільство не готове до здійснення матеріальної рівності».

Важливою цінністю Бентам вважав безпеку. На його думку, встановленню безпеки перешкоджають два внутрішні  вороги. По-перше, вороги неофіційні - це громадяни, які скоюють злочини, і, по-друге, вороги офіційні - службові особи, які порушують закони і чинять свавілля. Для подолання цих перешкод необхідні політичні та юридичні гарантії громадянських прав і свобод. Такі гарантії дає тільки демократія.⁴

Будучи палким прихильником демократії, Бентам пропонував низку  суттєвих демократичних перетворень  інститутів політичної влади. Верховна влада вручається однопалатним зборам, що утворюються на основі загальних, щорічних, прямих виборів за таємного голосування. Верхня палата ліквідується як джерело аристократичних домагань. У представницькій демократії всі чиновники повинні бути підпорядковані верховній владі, відповідальні перед народом і відкликані в будь-який час. Із цих позицій мислитель засуджував теорію відокремлення і протиставлення гілок влади. На його думку, в республіканському устрої держави три основні гілки влади - законодавча, виконавча і судова - повинні бути розділеними, але взаємодіючими і взаємозалежними. Така взаємна залежність трьох гілок влади виробляє їхню згоду, підкоряє постійним правилам, дає їм систематичну і неперервну ходу. Якби гілки влади були безумовно незалежними, між ними постійно відбувались би зіткнення.

За вченням Бентама, демократизувати  належить не тільки організацію безпосередньої державної влади. Він закликав до спрощення судових процедур, до лібералізації та демократизації правового життя в цілому. Мислитель виступав за всебічне розширення виборчого права, за надання виборчого права також і жінкам. Він» сподівався, що за допомоги інститутів демократії, таких, як: вільна преса, громадські дискусії, публічні збори і под., можна буде ефективно контролювати діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади.

Для першої половини XIX ст. то були досить радикальні вимоги, які  повною мірою не реалізувалися ні в одній західноєвропейській державі.⁵

У цілому політична теорія Бентама була ідеологічним обгрунтуванням лівого лібералізму, значно вплинула на розвиток демократичного руху в Англії та інших країнах, сприяла подальшому зміцненню капіталізму в Європі.