Громадянство України

     На  мій погляд слід погодитися з тими авторами, які вважають, що принципи громадянства не мають хаотичного, дозвільного характеру. Вони утворюють певну систему, яка одночасно характеризується як внутрішньою єдністю, так і різноманітністю груп принципів. Взагалі, в юридичній науці термін «система» застосовується для характеристики права, політичних організацій суспільства, органів держави та інших складних суспільних явищ. Система означає, з одного боку, цілісність та єдність даного явища, а з іншого, — внутрішню структурну диференціацію його складових частин. Класифікація є одним із засобів аналітичного та синтетичного способів дослідження того чи іншого явища. Розподіляючи ціле на складові частини, аналіз допомагає виявити у різноманітності властивостей та сторін явища головне, найбільш суттєве, що становить їх основу. В процесі класифікації явищ, що досліджуються, розподіляючи ціле на складові елементи, необхідно мати на увазі ціле у всій його багатогранності. Все, це, на мою думку, необхідно брати до уваги при класифікації принципів громадянства України.

     Аналіз  правової літератури дозволяє зробити висновок про існування трьох груп принципів громадянства України.

     Першою  серед відповідних груп принципів  науковці визначають групу принципів, які найчастіше називали загальними або загально-правовими чи політико-правовими принципами громадянства. Безумовно, є сенс виділяти подібну групу принципів громадянства України. Це ті основоположні принципи громадянства України, які підтверджують основні принципи нашого права. Загальні принципи громадянства виступають як структуроутворюючі елементи взаємовідносин особи і української держави.

     До  загальних принципів громадянства, а вони завжди є конституційними, на мій погляд, належать:

     Принцип державного суверенітету, закріплений у ст. 1 Конституції: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», у ст. 2, Конституції України, сказано, що «суверенітет України поширюється на всю її територію».

     Принцип демократизму, закріплений у ст. 1,3 Конституції України – «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

     Принцип інтернаціоналізму, закріплений у ст. 10 Конституції, в частині третій якої зазначається: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України»; в ст. 11, де сказано: «Держава сприяє консолідації та .... розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України»; у ст. 24 Конституції, частина друга якої закріплює наступне положення: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, за мовними або іншими ознаками» тощо.

     Принцип поєднання інтересів  особи, держави і  суспільства дістав свій прояв у ст. 3 Конституції України, а також у II Розділі Конституції «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

     Принцип пріоритетності норм міжнародного права, закріплений у ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», а також у Законі України «Про громадянство України», який закріплює, що коли міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, що містяться у даному Законі, то застосовуються правила міжнародних договорів.

     Ці принципи, які закріплені в Конституції України, характерні для всієї системи конституційного права в цілому, і визначають місце інституту громадянства в системі конституційного права України. Але коли ми відносимо принципи, що закріплені в нормах конституційного права, до категорії провідних, то необхідно розрізняти принципи, які встановлені нормами поточного законодавства. Цей факт, до речі, став одним з критеріїв класифікації принципів громадянства України. Отже, одним з критеріїв класифікації принципів громадянства є рівень їх нормативного закріплення, але межі цієї класифікації досить умовні (як і будь-якої іншої систематизації принципів, властивостей, якостей суспільних явищ). Однак, на мій погляд, вона має наукове значення при аналізі громадянства як досить складного правового явища. Виходячи з викладеного вище, необхідно зазначити, що загальні принципи громадянства України в першу чергу закріплені в Конституції України — чи прямо в нормах Конституції, чи проявляються в рамках змісту Конституції України. Але вони також пронизують усе законодавство, знаходять свій вияв у змісті закону України «Про громадянство України» 2001 року.

     Віднесення  зазначених принципів до загальних  принципів громадянства України  обумовлено також тим, що дані принципи, будучи за своєю природою конституційними, характеризують основи правового статусу особи в Україні, елементом якого є громадянство. Громадянство як інститут конституційного права України регулює основи відносин фізичної особи і української держави. В літературі стверджується думка, що конституційне право відіграє особливу роль у закріпленні правового становища людини і громадянина, оскільки до його предмета належить закріплення основ правового статусу особи. Важливою складовою частиною інституту, який закріплює основи правового статусу особи, є сукупність юридичних норм, що регулюють відносини, пов'язані з громадянством. Необхідно зазначити також, що конституційний статус людини і громадянина є однією із загальновизнаних складових частин конституційного ладу України. І відповідно деякі загальні принципи громадянства, будучи конституційними, включаються до числа тих принципів, які характеризують державний лад України. Як зазначає В.Погорілко, основні принципи державного ладу властиві як державі в цілому, так і окремим її інститутам. На мою думку, це стосується насамперед атрибутів механізму держави. Саме механізм держави як система її органів та інших елементів опосередковує собою «конституцію» держави у вузькому розумінні цього слова як організацію, будівництво та устрій держави. А відповідно до Конституції України, одним з основних елементів механізму нашої держави є громадянство України [10 Громадянство України // Урядовий кур‘єр – 2000. – №11. – с. 20. Земцов В.].

     Громадянство  є особливим правовим явищем, оскільки під громадянством розуміється, по-перше, об'єктивно існуючий правовий зв'язок фізичної особи та держави і, по-друге, — конституційно-правовий інститут як сукупність правових норм, які регулюють відносини з приводу громадянства. Враховуючи цей факт, на мій погляд, громадянству (поряд із загальними принципами) властиві також особливі та спеціальні принципи.

     Особливі  — це ті принципи, які характеризують громадянство як цілісний інститут права. Вони також, як правило, мають конституційний характер і регламентують увесь спектр правовідносин, які виникають з приводу громадянства України. Ця група принципів включає: принцип єдиного громадянства; принцип свободи вибору громадянства; принцип рівності громадян України; принцип невидачі громадян України іноземній державі; принцип захисту українських громадян, які перебувають за кордоном; принцип збереження громадянства України особами, які постійно проживають за кордоном.

     Спеціальні принципи громадянства — це ті принципи, які є спрямовуючими для певних підінститутів громадянства і є головними при регулюванні конкретних правовідносин, що виникають з приводу громадянства України. Ця група принципів включає : принцип правонаступництва; принцип невизнання подвійного громадянства; принцип територіальності; принцип “права крові” і “права ґрунту”; принцип дозвільного порядку виходу з громадянства України; принцип невизнання автоматичної втрати громадянства України; принцип невизнання позбавлення громадянина України громадянства.

     В наукових працях, які стосуються питань громадянства України, як нам відомо, не зазначалось, що при визначенні належності до громадянства України (ст. 2 Закону) законодавцем застосовується в частині першій цієї статті — принцип правонаступництва, а в частині другій — принцип територіальності. На мою думку, ці принципи обов'язково мають бути включені до групи спеціальних принципів громадянства України. Отже, принципи громадянства не мають розрізненого характеру, а становлять певну систему, яка випливає з існування конкретних правовідносин і відповідних процедур з приводу визнання належності до громадянства України, набуття громадянства України та припинення громадянства України. Наведена класифікація запропонована, відповідно до конкретних правовідносин, які виникають між особою та українською державою з приводу громадянства згідно із чинними законодавством України про громадянство. І з цього приводу слід акцентувати увагу на тому, що загальні конституційні принципи громадянства характеризують інститут громадянства України в цілому, і кожний з принципів, які віднесені до групи загальних, дістають свій прояв у кожній з груп специфічних принципів.

     Внутрішні зв'язки між елементами системи принципів  громадянства України проходять  в кількох напрямах. Так, наприклад, реалізація загальних принципів  громадянства є підставою для реалізації особливих та спеціальних принципів. А у разі порушення чи обмеження реалізації будь-якого із спеціальних принципів громадянства відповідно відбувається порушення і загальних конституційних принципів. Необхідно зазначити, що групи особливих і спеціальних принципів дуже тісно пов'язані між собою. Особливі принципи виступають своєрідним засобом забезпечення стійкості та гарантованості спеціальних принципів громадянства.

     Основоположна роль принципів громадянства України  полягає в тому, що всі норми даного інституту повинні відповідати зазначеним принципам. Характер зв'язків держави і особи певною мірою залежить від тих керівних ідей, які покладені в основу інституту громадянства. І відповідно — дотримання чи не дотримання принципів громадянства є одним з показників демократичності держави, її ставлення до прав людини. Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями і для практики. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави практична реалізація принципів громадянства не забезпечується на відповідному рівні. Можливо, цей факт можна пов'язати із загальною політичною та економічною ситуацією в Україні.

2. Особливості  набуття та скасування 

громадянства  в Україні

2.1. Порядок набуття  громадянства в  Україні

      Законодавство України, як і законодавство інших держав, закріплює порядок набуття громадянства відповідними категоріями осіб за наявності певних підстав, проте основними з них є набуття громадянства окремо дітьми за народженням (філіація) і дорослими (в порядку натуралізації), тобто внаслідок прийняття громадянства.

      У ряді країн можливий також виключний  порядок набуття громадянства (колективна натуралізація, оптація, тобто вибір людиною громадянства певної держави, реінтеграція — поновлення у громадянстві).

      Набуття громадянства за народженням дитини може здійснюватися на підставі таких принципів:

      -  за "правом крові" (jus sanguinis), коли  береться до уваги громадянство  батьків особи незалежно від  місця її народження. "Право крові" діє не тільки під час народження дитини, а й може поширюватися на випадки, коли батьки неповнолітньої особи набувають інше громадянство;

      - за "правом грунту" (jus soli), коли  громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території,  незалежно від громадянства батьків або за обставин, пов'язаних з територією, з якою фізична особа має певні відносини. Територіальними факторами може бути й місце знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі.

      Застосування  кожного з цих принципів неоднакове. Перевага може надаватися одному з них або ж вони можуть поєднуватися. У законодавстві більшості держав пріоритетним вважається принцип "права крові", а принцип "права грунту" застосовується як додатковий, коли родинні зв'язки не дають змоги цілком певно визначити громадянство особи. "Право грунту", зокрема властиве законодавству США, латиноамериканських країн, в тому числі Кубі, а також Індії та ін.

      В українському Законі зазначені принципи поєднуються, причому "право крові" домінує, а "право грунту" застосовується лише для дітей, батьками яких є особи без громадянства.

      Відповідно  до ст. 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України набувається:

      - за народженням;

      - за територіальним походженням;

      -  внаслідок поновлення у громадянстві;

      -  внаслідок усиновлення;

      -  внаслідок встановлення над дитиною  опіки чи піклування;

      - внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

      -  у зв'язку з перебуванням у  громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

      -  внаслідок встановлення батьківства;

      - за іншими підставами, передбаченими  міжнародними договорами України.

     Закон передбачає різні варіанти набуття  громадянства за народженням: від батьків  — громадян України; коли дитина народжена  за межами України тощо. Визначається, що особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, вважається громадянином України з моменту народження. [3 Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВР – 1994 – №23 – с. 161.].