Гарантії прав і свобод особистості в сучасній державі

Встановлено, що інститут захисту прав і свобод виникає тоді, коли вони порушуються або, коли вживаються заходи, спрямовані на відновлення порушеного права чи свободи. Інститут охорони означає забезпечення їх нормальної реалізації, недопущення порушень, їх превенція тощо.

Нерідко поняття “гарантія” ототожнюється з категорією “забезпечення”. Однак на основі опрацьованого матеріалу визначено, що гарантії – це умови і засоби реалізації прав і свобод, а забезпечення – це створення умов, охорона, захист, відтворення порушеного права.

Термінологічна чіткість з цих питань сприяє кращому функціонуванню всього механізму гарантій прав і свобод людини та громадянина. При цьому потрібно врахувати, що ступінь цього гарантування з боку держави може бути різною і здебільшого не має абсолютного характеру.

Отже, аспект сучасного розуміння гарантій на думку дисертанта, спирається на багатий ретроспективний досвід людства і передусім, у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регулювання їх поведінки, місця, ролі та значення у навколишньому світі.

Таким чином, гарантії прав і свобод виражають досягнуту ступінь розвитку сфер життя як окремо взятої особи, так суспільства в цілому. Їм притаманні, на наш погляд, ряд ознак: нормативність, доцільність, формальна визначеність, виступають втіленням справедливості, системність, фундаментальність, безперервність дії, значущість, забезпеченість державою, універсальність, пріоритетність, індивідуальність дії.

Стосовно класифікації гарантій, необхідно підкреслити, що в юридичній літературі єдиної позиції щодо неї на сьогоднішній день немає. А це в деякій мірі ускладнює їх дослідження. Тому зроблено висновок, що основним критерієм класифікації гарантій, є ознаки тієї галузі суспільних відносин в якій вони виявляються, діють та удосконалюються.

Оскільки, економіка, політика, соціальна стабільність, право є основними сферами життя суспільства, тому враховуючи цей фактор другий розділ нашої курсової роботи присвячений дослідженню саме конституційних загальних та юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі

 

2.1. Конституційні гарантії захисту прав і свобод особи в Україні

Кожній людині має бути забезпечена  можливість користуватись основними  правами і свободами. Держава  зобов’язана гарантувати реальне  здійснення цих прав і свобод усіма  доступними їй засобами. Що вищий ступінь  реалізації правового статусу особи, то більшою мірою обмежується можливість сваволі з боку держави та її органів.

Гарантування  прав і свобод людини — це своєрідний зовнішній механізм обмеження влади, яка завжди прагне до саморозширення й посилення своєї присутності в усіх сферах людського життя⁶.

Конституція України закріплює  гарантованість реалізації прав і свобод особи. Обов’язок гарантувати забезпечення реалізації прав і свобод покладається насамперед на державу (статті 3, 15, 30, 34, 46 та ін. Конституції України). Таке гарантування здійснюється всією системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Важливою гарантією захисту  конституційних прав і свобод особи  є запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на якого покладається здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод (стаття 101 Конституції України).

Певні функції щодо створення умов для забезпечення реалізації прав і  свобод людини виконують органи місцевого  самоврядування, об’єднання громадян.

Конституція України надає право  людині (особі) самій активно захищати свої права; вона посилює можливості судового захисту кожною особою своїх  прав і свобод (стаття 55 Конституції  України).

Відповідно до принципу повної рівноправності конституційні права і свободи надано всім громадянам незалежно від їхньої статі, національності, раси тощо. Вони забезпечуються суспільством і закріплюються юридичними, матеріальними, політичними й організаційними гарантіями. Конституційні гарантії прав і свобод громадян України — це передбачені Конституцією умови й засоби, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод громадян України.

Гарантії конституційних прав і  свобод людини закріплені Конституцією України (статті 30, 31, 33, 34, 46, 53-57, 59, 64), зокрема права на судовий захист, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, знання кожним своїх прав і обов’язків, правову допомогу, неприпустимість обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина та ін⁷.

Одним із різновидів правових гарантій прав і свобод людини та громадянина є гарантія їхнього судового захисту.

Право на захист – це суб’єктивне право людини на відновлення порушених прав і свобод. Воно означає закріплену в законі можливість людини вдаватися до примусу держави в разі порушення її прав, внаслідок чого складаються відповідні правові відносини, які опосередковують порядок і процедуру здійснення захисних заходів. Це право можна здійснювати за допомогою самозахисту, так і шляхом звернення до відповідних органів та організацій, з-поміж яких провідна роль, безперечно, належить судам.

Основним засобом захисту прав людини у правовій державі повинен  бути суд. Однак його діяльність сприяє додержанню законності й забезпечує охорону прав і свобод громадян лише тоді, коли він діє на основі принципів гуманізму, демократизму й законності.

У ст. 55 Конституції України зазначено, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Це право дає можливість відстоювати інтереси не тільки конкретного позивача, але й усього суспільства, сприяючи тим самим забезпеченню режиму законності та правопорядку. Саме правосуддя є найбільш демократичним й справедливим засобом вирішення різних суперечок, а також є найефективнішим захисним засобом відновлення по  рушених прав і свобод особи.

Гарантії чинного в Україні  правосуддя закріплені статтями 58, 60-63 Конституції України. До них належать принципи, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії; ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; принцип презумпції невинності; загальні принципи, пов’язані з визначенням статусу людини у процесі правосуддя.

Отже, для захисту прав і свобод людини та громадянина можна звернутися до суду. Суд не має права відмовити  у розгляді справи з причин невиразності або відсутності певної правової норми. Проте на практиці суди загальної юрисдикції ухиляються від безпосереднього застосування Конституції України. Так, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються за хистом правосуддя⁸.

Конституція України поряд із найважливішими правами і свободами людини та громадянина встановлює також конституційні  обов’язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає чи перебуває на території України (статті 65-68 Конституції України). Так, стаття 65 встановлює обов’язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, шанувати її державні символи, а також відбувати військову службу відповідно до закону; стаття 66 зобов’язує громадян не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки, стаття 67 - сплачувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом.

У статті 68 Конституції України  встановлюється, що кожний громадянин зобов’язаний неухильно додержуватися  Конституції України та законів  України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Значення цієї статті поширюється на всі норми й положення Конституції України. По суті йдеться про формування у людей такої правосвідомості, завдяки якій будь-яке порушення чинних норм права вважалося б неординарною подією. Поряд із цим загальним приписом у низці статей Конституції України є заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов’язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організацій і громадян. Так, у статті 37 Конституції України зазначається, що не допускаються створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, а у статті 43 наголошується, що використання примусової праці забороняється⁹.

Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення.

Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах¹⁰.

 

2.2. Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина

Проголошення будь-якого права  людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення. Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист.

Без гарантій права свободи та обов'язки людини і громадянина перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.

Гарантії  за сферою дії:

- внутрішньодержавні (національні);

- міжнародні.

Гарантії  за способом викладення:

- прості;

- складні;

- змішані.

Гарантії за підставою правового  становища особи:

- загальні;

- спеціальні;

- індивідуальні.

Загальні гарантії прав, свобод і обов'язків:

1. Соціально-економічні - єдність соціально-економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансових коштів, свобода економічної діяльності. Визнання і рівний захист усіх форм власності. Соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

2. Політичні - наявність розвиненої системи народовладдя, Реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи. Політична багатоманітність. Можливість користуватися своїми правами та свободами, захищати свої інтереси. Поділ влади. Наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.

3. Ідеологічні  (духовно-моральні) - ідеологічна багатоманітність. Заборона монополізації ідеології. Заборона релігійної, расової ворожнечі. Демократична громадська думка. Необхідний освітній рівень (загальнодоступність і безплатність освіти). Доступ до інформації та ін. Конституція України затвердила політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність і неможливість ви-1 знання державою будь-якої ідеології як обов'язкової (ст. 15).

4. Юридичні - система юридичних засобів і способів охорони і захисту прав людини і громадянина. Обов'язок держави забезпечити особі права на судовий захист та інші способи захисту, не заборонені законом, а також право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги¹¹.

а)  Юридичні гарантії стосуються насамперед правотворчої діяльності держави, способів закріплення прав людини і принципів  дії фіксуючих їх норм, визначення порядку реалізації прав, форм їх охорони.

У кожній державі права людини закріплюються  або в конституції, або в спеціально присвяченій ним декларації. У поточних законах і підзаконних юридичних актах передбачаються процедури, механізми реалізації і захисту основних прав людини, закріплених у конституції. Норми про права людини можуть мати як пряму дію, так і дію через конкретні спеціальні закони, що встановлюють форми їхньої реалізації. Принцип прямої дії (закріплений у Конституції України) є демократичнішим, проте його реалізація припускає високий рівень правової культури.

У наш час в Україні, крім Конституції України, діє ряд законів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (приватизація, власність, підприємництво), у галузі політики (громадянство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.).

б)  Важливо не лише законодавче  закріплення прав, але й адекватне  сприйняття чинного нормативного матеріалу  всіма його адресатами, що знаходить  вираження в безпосередній діяльності, яка реалізує право, та у правозастосовній діяльності держави. Остання включає можливість примусового виконання прав громадян і усунення перешкод на шляху їхньої реалізації¹².

 

 

2.3. Юридичні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина

Юридичні гарантії — це норми  права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою¹³.

Юридичні гарантії є специфічним  правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб'єктивних прав громадянина. Тобто юридичні гарантії — це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

На даний час, як наголошується, в юриспруденції існує багато різноманітних підходів до класифікації юридичних (правових) гарантій прав і свобод людини та громадянина.

На основі проведеного аналізу їх слід віднести до спеціальних і умовно можна поділити на три групи:

1) гарантії реалізації;

2) гарантії охорони;

3) гарантії захисту¹⁴.

До першої групи відносяться межі прав і свобод, їх конкретизація у законодавстві; конституційно-правові принципи статусу особи; юридичні факти, з якими пов’язується володіння ними та безпосереднє користування; процесуальні форми реалізації; заходи заохочення та стимулювання правомірної поведінки; юридичні обов’язки.