Форми і методи наукового пізнання. Системний підхід як метод пізнання світу

Системність живої природи

Як і усе в природі, живі організми  складаються з молекул і атомів, але де межа між живим і неживим? Існує межа, після якого втрачають  силу наявні системотворчі чинники, і неживе переходить у розряд живого. Так, наприклад, молекула , що складається з 5000000 атомів являє собою вірус тютюнової мозаїки - найменше відоме живе утворення, спроможне до самостійного існування ^[2].

У цілому питання про системність  живої природи не викликає сумнівів. Більш того, саме вивчення живих матеріальних утворень значною мірою  сприяло формуванню системних уявлень про світ.

Основними системами живого, утворюючими  різноманітні рівні організації, у  даний час признаються: 1) віруси - системи, що складаються в основному  з двох взаємодіючих компонентів: молекул нуклеїнової кислоти і молекули білка; 2) клітини - системи, що складаються з ядра, цитоплазми й оболонки; кожна з цих підсистем, у свою чергу, складається з особливих елементів; 3) чисельні системи (організми, популяції одноклітинних); 4) види, популяції - системи організмів одного типу; 5) біоценози - системи, що об'єднують організми різноманітних видів; 6) біогеоценоз - система, що об'єднує організми поверхні Землі; 7) біосфера - система живої матерії на Землі.

Система кожного рівня відрізняється  від інших рівнів і за структурою, і за ступенем організації (біологічна класифікація). Але взаємодія елементів  системи не обов'язково припускає  жорсткий, постійний зв'язок. Цей  зв'язок може носити тимчасовий, випадковий, генетичний, цільовий характер ^[2].

У цілому жива природа, також як і  нежива, являє собою систему систем, причому вона дає надзвичайні  приклади розмаїтості систем, що нерідко  надаються об'єднанням елементів  різноманітних рівнів. Наприклад, ландшафт як система містить у собі: 1) абіотичні геосистеми (земна кора з рельєфами, атмосфера, гідросфера і кріосфера); 2) геосистеми грунтової сфери; 3) біотичні геосистеми, що утворять біосферу; 4) соціально-економічні геосистеми, що виникнули в результаті суспільно-історичної діяльності людини. Всі ці системи пов'язані між собою і впливають один на одного, створюючи єдину саморегулюючу систему. Зміна будь-якої складової частини ландшафту веде, у кінцевому результаті, до зміни його в цілому. Водночас, кожна система живої природи, будучи її елементом, у той же час має достатню самостійність саморозвитку, щоб вийти на інший рівень організації матерії ^[2].

ВИСНОВОК

Ми бачимо, що світ являє собою  єдність систем, що знаходяться на різному рівні розвитки, причому кожний рівень є засобом і основою існування іншого, більш високого рівня розвитку систем. Це стосується не тільки природи, але і до суспільства, де ми спостерігаємо ряд організаційних форм, найбільш грандіозні з яких одержали назву «суспільно-економічні формації.

Відігравши свою роль системи відходятьі, інші ж продовжують існувати.

Одним з основних законів існування  Всесвіту є існування одних систем за рахунок інших. Скажемо кристали виникають на матеріалі базової породи, розчину або розплаву; рослини перетворять мінерали, тварини розвиваються за рахунок рослин і інших тварин; людина для свого існування змінює і тварин, і рослини і системи неживої природи.

Отже, світ, будучи системою систем, складним матеріальним утворенням, знаходиться  в процесі безупинного руху, виникнення і знищення, взаємопереходу одних систем в інші, причому одні системи змінюються повільно і тривалий час здаються незмінними, інші ж змінюються настільки стрімко, що в рамках повсякденних людських уявлень фактично не існують. Чим більша система, тим повільніше вона змінюється, а чим менше, тим швидше вона проходить етапи свого існування. У цій простій відповідності приховано глибокий зміст ще не до кінця зрозумілого зв'язку простору і часу. І тут можна побачити одну з закономірностей розвитку матерії: від меншого до більшого і від більшого до меншого, усвідомлення якого призвело до розуміння розвитку і якісної зміни систем ,що утворюють світ, і світу як системи.