Форми і методи наукового пізнання. Системний підхід як метод пізнання світу

 

 

 

 

 

Реферат:

Форми і методи наукового пізнання.

Системний підхід як метод пізнання світу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У наш час відбувається небачений  прогрес знання, що, з одного боку, призвів до відкриття і накопичення множини нових фактів, зведень із різноманітних галузей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їхньої систематизації. З іншого боку, прогрес знання породжує  складності його освоєння, виявляє неефективність ряду методів використовуваних у науці і практиці. Крім того, проникнення в глибини Всесвіту і субатомний світ, якісно відмінне від світу сумірного з вже визначеними  поняттями й уявленнями, викликало у свідомості окремих вчених сумнів у загальній фундаментальності законів існування і розвитку матерії. Нарешті, сам процес пізнання, що набуває форму більш перетворюючої діяльності, загострює питання про роль людини як суб'єкта в розвитку природи, про сутність взаємодії людини і природи, і в зв'язку з цим, про виробку  нового розуміння законів розвитку природи і їхньої дії.

Річ в тім, що перетворююча діяльність людини змінює умови розвитку природних  систем, і тим самим сприяє виникненню нових законів, тенденцій їх спрямування.

У ряді досліджень в галузі методології особливе місце займає системний підхід і в цілому «системне спрямування”. Саме системне спрямування й диференціювалося, розділялося на різноманітні напрямки: загальна теорія систем, системний підхід, системний аналіз, філософське осмислення системності світу.

Існує ряд аспектів всередині методології  системного дослідження: онтологічний ( чи системний у своїй сутності світ, у якому ми живемо?); онтологічно - гносеологічний ( чи системне наше знання і чи адекватна його систематизація системності світу?); гносеологічний ( чи є системним процес пізнання і чи є межі системному пізнанню світу?); практичний ( чи системна перетворююча діяльність людини?) ^[1].

ПОНЯТТЯ «СИСТЕМНИЙ ПІДХІД»  і «СИСТЕМА»

Що ж розуміється під  «системним» пізнанням матерії і її властивостей? Відомо, що людина освоює світ різноманітними способами, насамперед  вона освоює його чуттєво, тобто безпосередньо сприймаючи його через органи чуттів . Характер такого пізнання, що полягає в пам'яті й означуваний емоційним станом суб'єкта, є як цілісним так і дрібнім – що являє картину цілком або дрібно. На основі емоційних станів у людини складається уявлення про навколишній світ. Але почуттєве сприйняття  є властивістю також усіх тварин, а не тільки людини. Специфікою людини є більш високий рівень пізнання - раціональне пізнання, що дозволяє виявляти і закріплювати в пам'яті закони формування матерії.

Раціональне пізнання системне. Воно складається з послідовних розумових  операцій і формує розумову систему, більш-менш адекватну системі об'єктивної реальності. Системна і практична діяльність людини, причому рівень системності практики підвищується з ростом знання і накопичення досвіду. Системність різноманітних видів відбитка і перетворення дійсності людиною є в кінцевому рахунку проявом загальної системності матерії і її властивостей ^[2].

Системне пізнання і перетворення світу допускає:

1. Розгляд об'єкта діяльності (теоретичної і практичної) як системи, тобто як обмеженої множини взаємодіючих елементів.
2. Визначення складу, структури й організації елементів і частин системи, виявлення головних зв'язків між ними.
3. Виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення з них головних .
4. Визначення функції системи і її ролі серед інших систем.
5. Аналіз діалектики структури і функції системи.
6. Виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.

Пізнання світу, а «наукове пізнання»  зокрема, не може здійснюватися хаотично, безладно; воно має визначену систему  і підпорядковується визначеним закономірностям ^[3]. Ці закономірності пізнання визначаються закономірностями розвитку і функціонування об'єктивного світу.

З сучасної точки зору - системи  класифікують на цілісні, у яких зв'язки між складовими елементами міцніші , ніж зв'язки елементів із середовищем, і сумативні, - у яких зв'язки між  елементами того самого порядку, що і зв'язки елементів із середовищем; органічні і механічні ; динамічні і статичні; «відкриті» і «закриті»; «самоузгоджені» і «неорганізовані» і т.д. Звідси може виникнути питання про неорганізовані системи, наприклад - купа каменів, вірніше сказати - сукупностях -  чи є вони системами? Так, і цьому можна привести докази виходячи з наступного:

1. неорганізовані сукупності складаються з елементів;
2. ці елементи певним чином між собою пов'язані;
3. цей зв'язок об'єднує елементи в сукупність визначеної форми (купа, юрба і т.п.);

4) оскільки в такій сукупності  існує зв'язок між елементами, значить неминучі прояви визначених  закономірностей і, отже, наявність  тимчасового або просторового  порядку. У такий спосіб усі  сукупності є системами, більш того матерія взагалі виявляється у формі «систем». тобто система є форма існування матерії ^[4].

Яке ж тоді розходження між поняттями  «система» і «об'єкт», «предмет», адже здавалося б нічого різного. Проте система, приходячи об'єктом, предметом і знанням, у той  же час виступає як щось складне , взаємозалежне, що знаходиться в саморусі. Тому і категорія «система», будучи філософською категорією, на відміну від понять «об'єкт» і «предмет», відбиває не щось окреме і неподільне, а суперечливу єдність багатьох і цілого ^[5].

Система, приходячи конкретним видом  реальності, знаходиться в постійному рухові, у ній відбуваються різноманітні зміни. Проте завжди є така зміна, що характеризує систему як обмежену матеріальна єдність, і виражається  у визначеній формі руху. По формах прямування \ руху системи підрозділяються на механічні, фізичні, хімічні, біологічна і соціальні. Тому що вища форма прямування містить у собі нижчі, то системи крім їхніх специфічних властивостей мають загальні властивості, що не залежать від їхньої природи. Ця спільність властивостей і дозволяє визначати поняття «система» саму різнорідність сукупності ^[2].

Система ,як поняття, володіє двома  протилежними властивостями: відмежованістю і цілісністю. «Відмежованістю» - зовнішня властивість системи, «цілісність»- її внутрішня властивість, що набувається в процесі розвитку. Система може бути відмежованою але не цілісною (наприклад: недобудований будинок) але чим більш система виділена, відмежована від середовища, тим більше вона внутрішньо цілісна, індивідуальна, оригінальна ^[2].

Відповідно до вищесказаного можна  дати визначення «системи» як відмежованої, взаємопов'язаної множини, що відбиває об'єктивне існування конкретних окремих взаємозалежних сукупностей  тіл , що  має не специфічні обмеження  властиві окремим системам. Дане визначення характеризує систему як саморушну сукупність, так і як взаємозв'язок, взаємодію, а вона і є - прямування.

сИСТЕМОтворчі ЧИННИКИ

Однієї з важливих проблем у  визначенні системи є з'ясовування сутності тих сил, що об'єднують множину в одну систему. Дійсно, як утворяться, існують, функціонують, розвиваються системи, як вони зберігають свою цілісність, структуру, форму, ту особливість, що дозволяє відрізнити одну систему від іншої? Тут проглядаються два напрямки пошуків відповіді:

Перше – суспільно -наукове полягає в тому, що досліджуються особливості, специфіка, характер системотворчих чинників , у кожній аналізованій системі (хіміки, наприклад, виділяють різноманітні типи зв'язку в речовині: ковалентна, воднева, іонна й ін.).

Інший напрямок характеризується спробами виявити за специфікою, унікальністю, одиничністю конкретних системотворчих чинників  закономірність властивим усім системам без винятку, яка проявляється по різному в системах  різного рівня ^[2].

Існує декілька ідей пошуку головних чинників утворення системи з філософської точки зору: П.К.Анохін  висунув ідею, що вирішальним і єдиним чинником є результат функціонування системи, що, будучи недостатнім, активно впливає на добір саме тих ступенів свободи з компонентів системи, що при їхньому інтегруванні визначають подальше одержання повноцінного результату ^[6].

Зустрічається думка, що системотворчим чинником  є ціль: елементи системи об'єднаються і функціонують заради визначеної цілі. Це притаманно для живої природи і соціального життя, але не застосовано  до неживої природи, де ціллю є неминучість існування. У той же час розвиток, наприклад, кристалу -визначений, тому що він приймає визначену форму, але це відбувається не тому, що атоми заздалегідь зорієнтовані для прийняття форми кристала, а в силу того, що існують взаємодії між атомами, що розташовують їх у потрібному порядку ^[2].

Проте є й інше уявлення про системотворчі  фактори, що включає в себе такі:

Зовнішні  системотворчі чинники

Це чинники середовища, що сприяють виникненню і розвитку систем. Вони підрозділяються на механічні, фізичні, хімічні й ін. Зазначені чинники діють на всіх рівнях матерії. Прикладом може бути - скупчення людей існуюче під впливом кліматичних, політичних, соціальних або інших умов; скупчення й упорядкування атомів під впливом поля (магнітного, теплового, гравітаційного й ін.). Інакше кажучи, що системотворчі чинники, це такі сили, що сприяють утворенню системи, є далекими для її елементів, не обумовлюються і не викликаються внутрішньою необхідністю до об'єднання. Вони не можуть грати головну роль, вони випадкові, але будучи такими ці чинники можуть бути внутрішніми і необхідними в масштабі тієї системи, у якій аналізовані входять як елемент ^[2].

Одним із важливих зовнішніх системотворчих чинників, є час, точніше не протяжна його частина, а частина називана «майбутнє». Майбутнє може виступати як ціль об'єднання. Поняття «заради майбутнього» може бути застосовано до процесів створення будь-яких систем ^[2]. У основі збереження систем лежить поняття «майбутнього». Крім того майбутнє впливає на розвиток систем ще і тим, що його зачатки існували в минулому. Особливо ці категорії («минуле» і «майбутнє”) застосовні до аналізу соціальних систем.

У загальному виділення простору і  часу як зовнішніх системотворчих чинників, умовно, тому що усе у світі знаходиться в просторі і  часі, проте кожна конкретна система має свої просторово-тимчасові характеристики, що ми можемо визначити як внутрішні, властиві тільки їй і відмінні від простору і часу іншої системи.

Внутрішні системотворчі   чинники

Це чинники, що породжуються окремими елементами , що об'єднуються в систему, групами елементів, або всією  множиною. Спільність природної якості елементів дозволяє існувати багатьом природним системам тому, що елементи якої або природної якості мають тільки їм властиві, особливі зв'язки (прикладом можуть служити атоми одного елемента, мономери в полімері, клітини одного органа, організми в популяції й ін.); взаємодоповнення - забезпечує зв'язок як однорідних так і різнорідних елементів у системі; чинники індукції - відбивають властивим усім системам живої і неживої природи «добудовувати» систему до завершеності (наприклад , уламок кристала при дорощуванні відновлює початкову форму кристала); постійні стабілізуючі чинники системотворення, включають постійні жорсткі зв'язки , що забезпечують єдність системи (прикладами можуть бути каркас будинку, скелет організму), крім того ці чинники є не тільки системотворчі, але і системозберігаючі; зв'язки обміну - взагалі являють собою сутність будь-якої взаємодії елементів, але характер обміну і його субстрат залежать від рівня розвитку взаємодіючих елементів або підсистем у системі. У неорганічній природі в якості субстрату обміну виступають різноманітні види речовини, поля, енергія, інформація. Жива природа несе більшу розмаїтість: речовина, інформація, енергія, різноманітні сили, звукові коливання й ін. У людському суспільстві - основна форма зв'язку такого типу - економічна. Функціональні зв'язки виникають у процесі специфічної взаємодії елементів систем. Можна назвати функціональними зв'язки виникаючі між різноманітними хімічними елементами, взаємодії між тваринними під час полювання, між людьми при спільних діях. Ці зв'язки найчастіше носять тимчасовий характер і утворені ними системи можуть розпадатися, якщо ще немає більш сильних, постійних системотворчих чинників.

Штучні  системотворчі чинники

Ці чинники створюються людиною  і можуть носити як внутрішній, так  і зовнішній характер. Вони є зовнішніми, коли елементи утвореної системи  індиферентний одне до одного (купа каменів, мішок зерна); і можуть бути внутрішніми, коли утворена ними система виступає як єдність подібних елементів.

МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ СИСТЕМ

Виникнення

З матеріалістичної точки зору існуючий світ у цілому не виникає і не зникає, він існує вічно, представляючи собою взаємозв'язок, взаємодія конкретних матеріальних систем. Виникнення - є одна з форм руху матерії. Це поняття відбиває процеси властиві усім конкретним явищам органічної і неорганічної природи, суспільства і мислення ^[2]. Ця універсальність дає повне право вважати «виникнення» філософською категорією.