Соціальне страхування

Комітет з питань медичного страхування при Лізі страхових організацій України  разом з Українським медичним страховим бюро пропонує свій варіант  законопроекту з обов'язкового медичного  страхування. Відповідно до рішення  Конституційного суду № Ю-РП/2002 від 29.05.2002 р. затверджені такі поняття, як „медична допомога" і „медична послуга". Таким чином, іде створення механізму сплати за медичне обслуговування. У цій ситуації необхідно виконувати ст. 7 Закону України „Про страхування".

У межах функціонування бюджетно-страхової моделі повинні працювати наступні структури:

• Українське медичне  страхове бюро, яке повинно коорди-нувати діяльність страховиків, контролювати звітність, якість надання медичної допомоги, правила страхування та тарифи;

• Гарантійний фонд медичного страхування, який повинен формуватися за рахунок відрахувань від валових доходів страховиків за програмами обов'язкового медичного страхування, є позабюджетним, і кошти направляються на забезпечення гарантій у тому випадку, коли страхова компанія їх не виконує;

• страхові компанії, що мають ліцензії відповідно до чинного  законодавства України, їх діяльність контролюється Держфінпослуг і  координується Українським медичним страховим бюро;

• медичні установи, які контролюються Міністерством охорони здоров'я і взаємодіють з Українським медичним страховим бюро.

В умовах економічної  нестабільності в країні, основною рисою якої є відсутність державних  коштів, зростає потреба у плануванні ресурсів. Доцільним є також запровадження  централізованої бюджетно-страхової моделі охорони здоров'я з прямою формою організації фінансування із поступовим залученням на ринок медичних послуг страхових компаній.

Враховуючи нерозвиненість економічних і правових відносин в охороні здоров'я, розглядається  модель акумуляції страхових коштів у єдиному фонді.

Фонд соціального  медичного страхування — це самоврядна некомерційна організація, що є головним утримувачем коштів в охороні  здоров'я і покупцем медичних послуг для населення.

Функціонування  централізованого фонду медичного страхування з мережею регіональних, відносно автономних філій підвищує передбачуваність відшкодування витрат на медичну допомогу, мінімізує чисельність адміністративного апарату, що займається страхуванням і, відповідно, зменшує витрати на його утримання до 3-5%, тоді як в інших видах систем адміністративні видатки, за даними Міжнародної організації праці, поглинають 8—10% від загального обсягу видатків за страховими програмами.

Система охорони  здоров'я повинна бути ефективною, якісною, сучасною, ресурсно забезпеченою. Щоб медична допомога стала такою, її потрібно докорінно реорганізувати. Але перш, ніж представити проект і завдання реорганізації, необхідно проаналізувати стан фінансів охорони здоров'я.

Україна, як і  колишні соціалістичні країни Центральної і Східної Європи, а також колишні республіки СРСР, переживає період глобальних перетворень у всіх сферах життя, в тому числі і в охороні здоров'я. Майже повністю зруйнована попередня система, яка мала і позитивні сторони, хоча існувало і немало проблем. Сьогодні вони різко загострились у зв'язку з нестачею коштів.

Достатньо сказати, що навіть до зміни державних цін  у квітні 1991 року потреба в фінансових ресурсах на розвиток охорони здоров'я  перевищувала розмір фактичних бюджетних  асигнувань не менше, ніж у три рази. Низькому рівню фінансування відповідали недостатній обсяг, якість і ефективність медичної допомоги.

Ця ситуація загострює проблему пошуку і впровадження нової і ефективної системи управління фінансовими та іншими видами матеріально-технічного забезпечення галузі

 

8. Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків.

Система страхування  від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її законодавча, нормативна, методична, організаційна та економічна база.

Страхування від нещасних випадків - це ризикове страхування, яке, на відміну  від накопичувального довгострокового  страхування життя, передбачає виплату  страхової суми лише при настанні страхового випадку (у повному розмірі  або певної її частини). Виплати страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Здійснюється страхування від  нещасних випадків у видах:

• індивідуальному - у даному разі сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;
• колективного - сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших, передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування - це насамперед розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та техніки виплат.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на увазі, що Закон чітко визначив не лише поняття добровільного й обов'язкового страхування, про що йшлося в попередніх розділах, а й види обов'язкового особистого страхування. Страхування від нещасних випадків може мати обов'язкову або добровільну форму.

Метою обов'язкової форми страхування, яку встановлює держава, є захист інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема.

Законодавчими актами визначається перелік  об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов'язкового страхування.

Обов'язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділяється на державне обов 'язкове й обов 'язкове.

Державне обов'язкове особисте страхування охоплює:

• військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;
• осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
• медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов'язків;
• працівників митних органів;
• працівників прокуратури;
• народних депутатів;
• службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;
• службових осіб державних податкових інспекцій;
• службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;
• посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;
• спортсменів вищих категорій;
• працівників державної лісової охорони;
• суддів;
• донорів крові і (або) її компонентів.
• Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків охоплює страхування:
• на транспорті;
• працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних і пожежних дружин (команд);
• життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;
• членів екіпажу і авіаційного персоналу;
• працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
• ризикових професій народного господарства від нещасних випадків.

Поняття "державне обов'язкове особисте страхування" означає, що джерелом сплати страхових платежів є Державний бюджет і в разі неплатоспроможності страховика з таких видів страхування держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками. Що ж до інших видів обов'язкового особистого страхування, то держава за ними не відповідає за зобов'язання страховика, а лише у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб вносити кошти для забезпечення суспільних інтересів.

Необхідність проведення державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців  і військовозобов'язаних, призваних  на збори, осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ та працівників інших відомств зумовлена необхідністю їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов'язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками з цих видів страхування, а відповідно і платниками страхових платежів, є міністерства і відомства, а застрахованими - контингент військовослужбовців, службові особи і працівники інших відомств, які визначаються нормативними актами з питань страхування.

 

9. Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Страхуванню на випадок  безробіття не підлягають:

• працюючі пенсіонери та особи, які мають право на пенсію;
• іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
• Від сплати страхових внесків звільнено:
• застрахованих осіб на період відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;
• застрахованих осіб у частині отриманої допомоги по частковому безробіттю.
• Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття:
• для роботодавців - 1,6 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату доходу (прибутку) за договорами цивільно-правового характеру та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;
• для найманих працівників, військовослужбовців - 0,6 відсотка суми оплати праці, грошового забезпечення, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;
• на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;
• роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків;
• для юридичних та фізичних осіб, які використовують працю фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру - 2,2 відсотка суми витрат на виплату доходу (прибутку);

 

10. Завдання Пенсійного фонду України.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

• реалізація державної    політики    з    питань    пенсійного  забезпечення  та  збору,  ведення  обліку  надходжень  від  сплати  єдиного внеску;
• внесення пропозицій  Міністру   щодо   формування   державної  політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку  надходжень від сплати єдиного внеску;
• керівництво та      управління      солідарною       системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
• призначення (перерахунок)   пенсій,   щомісячного   довічного грошового утримання суддям у відставці  та  підготовка  документів для їх виплати;
• забезпечення своєчасного  і  в повному обсязі фінансування та  виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із  законодавством  здійснюються  за  рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;
• ефективне та  цільове  використання   коштів,   удосконалення методів  фінансового планування,  звітності та системи контролю за витрачанням коштів;  
  забезпечення збору,  ведення  обліку  надходжень  від  сплати єдиного  внеску,  інших  коштів  відповідно  до  законодавства  та здійснення контролю за їх сплатою;  
  виконання інших  завдань,  визначених  законами  України   та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

список ВИКОРИСТАНОЇ літературИ

 

1. Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України №16/98-ВР від 1998 р.
2. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23.09.1999 р. № 1105 – XIV.
3. Про державні соціальні стандарти та державні гарантії: Закон України від 05.10.2000 № 2017-III. Редакція станом на 2007.12.28
4. Курсаков А.С. Соціальний захист населення як важливий фактор соціальної практики в Україні // Грані. – 2000. - № 6. – С.119-125.
5. Лесенко Г. Додержання мінімальних норм соціального забезпечення потерпілих у разі нещасного випадку на виробництві // Охорона праці. – 2002. - № 3. – С. 39-42.
6. Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Соціальне страхування: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 352 с.