Статистика страхування

СТАТИСТИКА СТРАХУВАННЯ  

 

 

 

 

 

3.1. Поняття страхування і завдання  
його статистичного вивчення

Страхування — це система економічних відносин, що полягають у створенні за рахунок підприємств, організацій та населення спеціального фонду коштів і використанні його для відшкодування втрат, що сталися внаслідок стихійного лиха та інших несприятливих випадкових явищ, а також надання допомоги громадянам у разі настання в їхньому житті різних кризових ситуацій (досягнення певного віку, втрата працездатності тощо). Страхування являє собою специфічний вид економічної діяльності. Процеси та явища, що є предметом страхування, ймовірнісні за своєю природою. Тож, для управління ними необхідно мати вірогідну та повну інформацію. Цією галуззю діяльності має займатися статистика страхування. Отже, предметом статистики страхування є масові, кількісні процеси, які відбуваються у страхуванні і мають імовірнісну природу.

У результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події  фізичним та юридичним особам може бути завданий збиток. Звичайно постає питання про джерело відшкодування втрат. Один з можливих варіантів полягає у створенні спеціального резервного страхового фонду.

Створення резервних страхових  фондів може здійснюватися у таких  формах:

• фонди самострахування;
• централізоване страхове забезпечення;
• колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності і полягає в тому, що юридична або фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних коштів.

Централізоване  страхове забезпечення засновується на державній відповідальності і передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів.

Створення колективних страхових фондів, тобто страхування в цілому, базується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Страхування є найдоцільнішою, економнішою, ефективнішою і раціональнішою формою створення страхових фондів. Порівняно зі самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності.

Основними завданнями статистики страхування є вивчення тенденцій розвитку страхових продуктів, попиту на них, складу страхувальників, оцінка диференційованих ризиків і пов’язаних з ними збитків, дослідження ефективності інвестицій і діяльності страхових компаній в цілому.

Головні функції статистики страхування — забезпечення страхових органів необхідною статистичною інформацією, а також виявлення тенденцій і закономірностей появи страхових подій. Перша функція полягає в організації статистичного спостереження в страхуванні, обробці та аналізі статистичної інформації, розробці методології розрахунку статистичних показників, обґрунтуванні системи показників для різних видів страхування. Друга функція полягає у виявленні тенденцій і закономірностей появи страхових подій, оцінці їх частоти і рівня важкості. Для розв’язання цих проблем необхідно визначити обґрунтований рівень тарифних ставок.

Крім цього, статистика страхування повинна встановлювати  взаємозв’язок між страхуванням і рівнем грошових доходів населення, виявляти структуру страхувальників окремих видів страхових ризиків за віком, статтю, видом діяльності та іншими ознаками.

Для розв’язання перелічених проблем  статистика страхування використовує такі методи і прийоми теорії статистики: метод абсолютних і відносних величин, середніх величин, аналіз динамічних рядів, методи аналізу взаємозв’язків, індексний метод, вибірковий метод та ін.

Система страхових органів складається  з державних і недержавних страхових організацій. Недержавні страхові організації включають самостійні спеціалізовані акціонерні і приватні підприємства і компанії, створення яких почалось з моменту прийняття відповідних нормативних документів на державному рівні.

Основними суб’єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований.

Страховик — це юридична особа (страхова компанія), яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання  
щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування.

Страхувальник — юридична або фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований — юридична або фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може відокремлюватись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

В окремих випадках у страхових  відносинах може брати участь кілька страховиків. Це пояснюється двома  формами страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування — це передача договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах виокремлюється два суб’єкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахувальник — це страховик, який передає іншому договір страхування, перестраховик — це страховик, який приймає договір страхування і зобов’язання по ньому.

Страхуванню належить дуже важлива роль у процесі  переходу країни до конкурентного вільного ринку. Не усуваючи повністю такий фактор, як ринкова невизначеність, страхування може певною мірою задовольнити потреби в фінансовій безпеці як приватних комерційних і промислових підприємств, так і їх сімей.

У ході аналізу страхування  використовуються класифікації та групування за такими ознаками.

1. За видами:

а) особисте, де економічною основою  виступають події в житті фізичних осіб, — страхування життя, від нещасних випадків, медичне страхування;

б) майнове страхування, де об’єктом страхування виступають матеріальні  цінності — транспорт, вантажі, інші види майна, фінансові ризики;

в) страхування відповідальності, предметом якого служать можливі зобов’язання страхувальника по відшкодуванню втрат третім особам;

г) перестрахування.

2. За функціями:

а) функція нагромадження, яка полягає  в тому, що учасники страхового процесу створюють резерв коштів для покриття можливих збитків;

б) перерозподільна функція полягає  в тому, що страхування дозволяє перекласти збитки одних учасників на інших;

в) функція відшкодування, або ризикова, — надання допомоги тим, хто постраждав від страхового випадку;

г) попереджувальна функція —  фінансування заходів, спрямованих на зниження втрат від страхових подій.

3. За формами страхування:

а) добровільне, яке здійснюється на підставі договорів між страхувальниками і страховиками;

б) обов’язкове — на основі законодавчих актів.

Страховий ринок  поділяється на галузі майнового, особистого страхування, страхування відповідальності і соціального страхування.

Об’єктами майнового  страхування є основний та обіговий капітал підприємств, організацій, майно громадян.

Об’єктами особистого страхування виступають життя і здоров’я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я), страхування дітей і т. ін. Особисте страхування виконує дві функції: страхову та нагромаджувальну. Перша передбачає відшкодування втрат при настанні страхової події. Друга функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору застрахованому виплачується страхова сума. З окремих видів страхування сума страхових внесків менша від страхової суми. Це пов’язане з використанням страховиком отриманих страхових внесків на фінансовому ринку. Частина отриманих від цього доходів виділяється застрахованому. Особисте страхування дозволяє населенню одержати доступ до додаткових фондів у разі страхових випадків.

У системі соціального страхування об’єктом страхування виступає працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття. Соціальне страхування має обов’язковий і добровільний характер. В обов’язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на випадок безробіття. Страховиком виступає держава в особі уповноважених органів, страхувальниками — праценаймачі і працюючі за наймом громадяни, застрахованими — працівники підприємств, організацій та установ. Страхові платежі здійснюються у формі внесків до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування і Фонду сприяння зайнятості населення. Страхове відшкодування здійснюється у формі пенсій — у разі повної чи часткової втрати працездатності; допомог — у разі тимчасової втрати працездатності та безробіття. Добровільне страхування здійснюється через недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий характер.

У медичному страхуванні об’єктом страхування виступає здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково, в добровільній формі як через державні, так і недержавні структури. Страхувальниками можуть виступати: держава (з бюджету), підприємства, організації та громадяни (за рахунок власних коштів). Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування.

При страхуванні відповідальності об’єктом виступає зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим видом є страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом страхування може виступати професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть завдати збитки своїм клієнтам.

Об’єктом страхування ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний суттєвий ризик. Це — ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів. Ця галузь страхування є особливо важливою за ринкової економіки.

Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому разі, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестрахувальнику. Якщо передається договір, з якого ще не надійшли страхові платежі, то їх внесення страхувальником здійснюватиметься одразу на адресу перестраховика. Крім того, у взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки не характеризують рух коштів страхових фондів.

3.2. Статистичні показники  страхування

До абсолютних показників страхування належать: страхове поле (N_max); число застрахованих об’єктів (N); число страхових випадків (n_в); число об’єктів, що постраждали (n_п); страхова сума застрахованого майна (S); страхова сума об’єктів, що постраждали (S_п); страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) (Р); сума виплат страхового відшкодування (W).

Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування.

Страхове відшкодування — це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби страхової операції, тобто в якому розмірі застраховано той чи інший об’єкт. Її розміри визначаються, з одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування, з іншого — можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100 %. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Існують різні системи  визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. При повній відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми. При пропорційній системі відповідальність розподіляється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою об’єкта страхування.

Страхові платежі — це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф відображає ціну страхування. Це основний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менше витрати страховика, тим нижчий розмір страхового тарифу і тим більше можливості для залучення нових клієнтів. Страховий тариф, або брутто-ставка B, складається з двох частин: нетто-ставки C, яка забезпечує виплату страхового відшкодування, і навантаження f, яке забезпечує відшкодування витрат страховика і прибутковість його діяльності. Нетто-ставка залежить від загальних розмірів страхового відшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування.

Основою розрахунку тарифів  є визначення нетто-ставки (C). Це по суті планова збитковість страхової суми. Вона характеризує розмір відповідальності страховика. Чим менший цей показник, тим ефективніша його діяльність. Показник збитковості залежить від частки об’єктів, які постраждали, тобто вірогідності страхового випадку (n; N), середнього розміру страхового відшкодування ( ) і середньої суми застрахованих об’єктів ( ).

Отже, показник збитковості  розраховується за формулою

.

Для визначення планового  розміру нетто-ставки застосовується динамічний ряд показників збитковості.

Планова нетто-ставка (N) розраховується за формулою

,

де  — середня фактична збитковість страхової суми; s — середнє квадратичне відхилення збитковості; t — коефіцієнт кратності відхилення, залежний від заданої ймовірності Р:

при Р = 0,682 t = 1;

при Р = 0,954 t = 2;

при Р = 0,997 t = 3.

Брутто-ставка розраховується за формулою

,

де f — частка навантаження в обсязі брутто-ставки, яка розраховується на основі даних про витрати страхової організації та її прибуток.