Склад правопорушення — це сукупність
закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних
ознак, за наявності яких, суспільно небезпечне
винне протиправне діяння визнається
конкретним правопорушенням.
Склад правопорушення включає
чотири елементи:
1) об'єкт;
2) об'єктивну сторону;
3) суб'єкт;
4) суб'єктивну сторону.
Об'єкт правопорушення — це
суспільні відносини, які охороняються
нормами права та на які посягає конкретне
правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення
— це зовнішнє вираження протиправного
діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється
нормами права, завдає йому шкоди чи створює
загрозу заподіяння шкоди. Тобто об'єктивна
сторона описує як здійснене правопорушення.
Прийнято розрізняти обов'язкові
і факультативні ознаки об'єктивної сторони
правопорушення. До обов'язкових ознак
належать протиправність діяння, а також
причиннонаслідковий зв'язок між діянням
і його шкідливими наслідками.
До факультативних ознак відносять
місце, час, спосіб, обставини здійснення
правопорушення і які набувають юридичного
значення лише тоді, коли вказані в гіпотезі
відповідної правової норми.
Суб'єкт правопорушення — це
фізична чи юридична особа, яка вчинила
правопорушення. Не кожна особа визнається
правопорушником, а лише та, що є деліктоздатною,
тобто спроможна відповідати за свої діяння.
Рівень деліктоздатності фізичної особи,
на відміну від юридичних осіб, деліктоздатність
яких виникає з моменту їх створення, визначається
законом з урахуванням їх віку та психічного
стану здоров'я.
Фізичні особи поділяються на
громадян, іноземних громадян, осіб без
громадянства. Існують також поняття "приватна
особа", "посадова особа", "службова
особа", "спеціальний суб'єкт".
Суб'єктами деяких видів правопорушення
можуть бути не тільки фізичні особи, а
й держані органи та громадські організації,
але вони не можуть бути суб'єктами злочинів.
Суб'єктивна сторона правопорушення
— це внутрішнє психічне ставлення особи
до вчиненого нею протиправного діяння
та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна
сторона описує, чому вчинене правопорушення.
Ознаками суб'єктивної сторони
є вина, мотив і мета.
Вина може існувати у формі умислу
або необережності. У свою чергу умисел
поділяється на прямий і непрямий.
Прямий умисел має місце тоді,
коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку
свого діяння, передбачала та бажала настання
шкідливих наслідків своєї протиправної
поведінки.
Непрямий умисел має місце тоді,
коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку
свого діяння, передбачала та свідомо
допускала настання шкідливих наслідків
своєї протиправної поведінки.
Необережна форма вини відрізняється
від умислу тим, що правопорушник не усвідомлює
суспільної небезпеки своєї поведінки.
Розрізняють два види необережної
форми вини — протиправна самовпевненість
та протиправна недбалість.
Протиправна самовпевненість
має місце тоді, коли особа передбачала
можливість настання шкідливих наслідків
свого діяння, але легковажно розраховувала
на їх відвернення.
Протиправна недбалість має
місце тоді, коли особа не передбачала
можливості настання шкідливих наслідків
свого діяння, хоча була і могла їх передбачити.
Факультативними ознаками суб'єктивної
сторони правопорушення є мотив — тобто
внутрішнє спонукання особи до вчинення
правопорушення, а також мета — тобто
уявлення особи про бажаний результат,
до якого вона прагне, вчиняючи протиправне
діяння.
Залежно від ступеня суспільної
шкідливості чи небезпеки правопорушення
поділяють на злочини і проступки.
Злочин — це передбачене кримінальним
законом суспільно небезпечне винне діяння
(дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом
злочину.
Злочинами є тільки кримінальні
правопорушення, які посягають на суспільний
лад держави, її політичну й економічну
систему, власність, особу, політичні,
трудові та інші права і свободи громадян.
Злочини різняться між собою
за внутрішньою та за зовнішньою ознаками.
У чинному кримінальному законодавстві
України в основі поділу злочинів на певні
категорії покладено два критерії: 1) матеріальний
(характер і ступень суспільної небезпечності
злочинного діяння); 2) формальний (вид
покарання і розмір його санкцій, передбачених
законом). За цими критеріями злочини поділяються
на:
злочини невеликої тяжкості;
злочини середньої тяжкості;
тяжкі злочини;
особливо тяжкі злочини.
Проступок має зовнішню схожість
зі злочином, але він має меншу ступінь
суспільної небезпеки.
Проступок — це суспільно шкідлива
протиправна винна (умисна або необережна)
дія або бездіяльність, яка порушує приписи
інших, крім Кримінального кодексу України,
норм права.
Проступки поділяються на такі
основні види:
1) конституційні — це
правопорушення, які посягають на
порядок організації та діяльності органів
державної влади і управління, конституційні
права і свободи громадян;
2) адміністративні — це
правопорушення, які посягають на
громадський або державний порядок, власність,
права і свободи громадян, на встановлений
порядок управління;
3) дисциплінарні — це
правопорушення, які дезорганізують
нормальну діяльність підприємств, установ,
організацій і посягають на трудову, військову,
навчальну та інші види дисциплін;
4) цивільні — це правопорушення,
що виникають у сфері майнових
та пов'язаних з ними особистих немайнових
відносин.
2. Мета, предмет
та завдання правової статистики
Показники правової статистики
дають змогу визначити рівень правопорядку
в суспільстві завдяки цифровій характеристиці
усіх правопорушень, розглянутих правоохоронними
органами. Використовуючи дані правової
статистики, можна також охарактеризувати
діяльність органів внутрішніх справ,
прокуратури, органів суду, виправно-трудових
закладів, господарських судів, нотаріату
і інших органів, які виконують функції
юрисдикції, виявити недоліки, які мали
місце у роботі цих органів.
Перша і головна
мета правової статистики
це цифрова характеристика і облік усіх
правопорушень, які розглядаються в правоохоронних
органах (органах внутрішніх справ, прокуратури,
органах суду, органах державної безпеки,
виправно-трудових закладах, господарських
судів, нотаріату та інших державних органах,
які займаються розглядом правових явищ),
а також заходів, спрямованих на боротьбу
з цими правопорушеннями.
Друга мета правової статистики дати цифрову
характеристику діяльності усіх правоохоронних
органів, оцінити її ефективність завдяки
розробленій системі показників, а також
визначити додержання законності в їх
роботі.
Предмет правової
статистики це кількісна сторона
тих явищ і процесів, які відносяться до
сфери діяльності правоохоронних органів
і пов`язані із застосуванням норм права
та реалізацією правової відповідальності
у нерозривному зв`язку з їх якісною стороною
в конкретних умовах простору і часу.
Особливістю предмету правової
статистики є те, що вона характеризує
лише ті правові явища, які розглядалися
правоохоронними органами. Якщо ті чи
інші явища з якихось причин не зареєстровані,
то правова статистика їх не вивчає. Для
встановлення рівня цих фактів необхідно
проводити кримінологічні та соціологічні
дослідження. В кримінології, наприклад,
існує термін латентна злочинність. Він
характеризує ті злочини, які внаслідок
дії різних причин і умов, не були зареєстровані,
але фактично вчинені. Правова статистика
про ці злочини не має ніякого уявлення.
Предмет правової статистики
обумовлює і основні завдання, які має
вирішувати ця галузь статистичної науки:
1. Показники правової статистики
повинні бути надійною базою
для розробки державної політики
у сфері боротьби із злочинністю
та іншими правопорушеннями, сприяти
побудові правової
держави.
2. Здійснення всебічного
обліку, збирання, аналізу та узагальнення
статистичної інформації про
правові явища.
3. Розробка і впровадження
в практичну діяльність правоохоронних
органів системи обліку і обрахування
показників, які базуються на
наслідках наукових досліджень,
міжнародних стандартах та рекомендаціях.
4. Забезпечення вірогідності,
об`єктивності, оперативності, стабільності
та цілісності статистичної інформації
з метою розробки єдиної програми
статистичного обліку правових
явищ, які будуть використовуватися
і для розробки нових законодавчих
актів.
5. Забезпечення доступності,
гласності та відкритості зведених
статистичних даних про правові
явища.
На нашу думку, для реалізації
цих завдань в повному обсязі треба побудувати
єдину, а не відомчу систему органів правової
статистики, а також вдосконалити роботу
аналітичних підрозділів у системі правоохоронних
органів.
У 2005 p., згідно з даними Державної
судової адміністрації України, в судах
із винесенням постанов розглянуто 31,9
тис. справ про адміністративні правопорушення
стосовно майже 32 тис. осіб щодо злісної
непокори законному розпорядженню або
вимозі працівника міліції, члена громадського
формування з охорони громадського порядку
і державного кордону, військовослужбовця
(ст. 185 Кодексу України про адміністративні
правопорушення (далі - КпАП)), що на 16,9%
менше, ніж у 2004 р. До адміністративної
відповідальності за вказане правопорушення
притягнуто 29,6 тис. осіб, що менше майже
на 6 тис. осіб, або на 16,7 %.
Більшість осіб, щодо яких суди
застосували адміністративні стягнення
відповідно до ст. 185 КпАП. було відмічено
у м. Києві - 3,2 тис. осіб, а також областях:
Вінницькій - 2,1 тис, Київській - 2 тис. Полтавській
- 1,9 тис, Одеській - 1,9 тис, Луганській -
1,8 тис. Львівській - 1,6 тис.
Закрито провадження у справах
щодо 2,3 тис. осіб, що на 19 % менше, із них
звільнено від адміністративної відповідальності
у зв'язку з малозначністю правопорушення
1,3 тис. осіб, що на 27,7 % менше, ніж у 2004 р.
Водночас кількість осіб, щодо яких закрито
провадження в справах у зв'язку із закінченням
строків накладення адміністративних
стягнеш", передбачених ст. 38 КпАП, збільшилася
з 336 (2004 р.) до 413, або на 22,9 %.
Аналіз статистичних даних свідчить,
що в 2005 р. найпоширенішим видом стягнення
за вчинення злісної непокори законному
розпорядженню або вимозі працівника
міліції, члена громадського формування
з охорони громадського порядку і державного
кордону, військовослужбовця був адміністративний
арешт. Питома вага осіб, щодо яких було
застосовано адміністративний арешт,
у 2005 р. становила 64,3 % (проти 70 % у 2004 р.)
від кількості осіб, на яких накладено
адміністративні стягнення за вчинення
зазначеного правопорушення. Кількість
осіб, щодо яких застосовано адміністративний
арешт, зменшилася на 23,7 % і становила понад
19 тис Натомість збільшилася кількість
осіб, яким призначено арешт, у судах областей:
Черкаської- на 18,6 %, Хмельницької- на 14,9
%, Житомирської - на 2,2 %, а також м. Севастополя
- на 3,8 %.
Найчастіше цей вид стягнення
застосовувався судами областей: Херсонської-
80,1 % [85,1 % у 2004 р.]2, Київської - 79,4 % [84,1 %],
Черкаської - 75,2 % [79,5 %], Полтавської-73,6
% [79,5 %], Одеської-73 % [76,1 %].
' Тут і далі у квадратних
дужках наведено показники за
2004 р.
Дещо зменшилася кількість осіб,
на яких накладено штраф, із 10 462 (2004 р.)
до 10 395 осіб, або на 0,6 %. Але їх частка від
загальної кількості осіб, на яких накладено
адміністративні стягнення за вчинення
зазначеного правопорушення, збільшилась
і становила 35,1 % [29,4 %].
Найбільший відсоток осіб, яким
призначався штраф, у судах областей: Чернігівської-
73,9 % [44,3 %], Донецької - 61 % [46,1 %], Миколаївської
- 57,6 % [49,1 %], а також м. Севастополя - 67,7 %
[69,5 %].
Сума накладеного судами штрафу
становить 1524 тис грн., із них сплачено
добровільно 444,2 тис. грн., що складає 29,2
%.
Кількість осіб, до яких застосовувалися
виправні роботи, у 2005 р. збільшилася на
9,2 % та становила 201 особу.
У 2005 р. із винесенням постанови
судами розглянуто 41 справу стосовно 41
особи про адміністративні правопорушення,
відповідальність за які передбачена
ст. 185 і КпАП- "Порушення порядку організації
і проведення зборів, мітингів, вуличних
походів і демонстрацій", що менше на
26,8 %, ніж у 2004 р.