Поняття і види цінних паперів. Завдання статистики цінних паперів

 

Вступ

Як відомо, ринок у найпростішому  розумінні – це система економічних  відносин з приводу купівлі - продажу  товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обігу.

У функціональному розумінні сучасний ринок – поняття більш глибоке, комплексне і представляє систему  ринків, серед яких надзвичайно важлива  роль належить ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів - це частина  ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Ринок цінних паперів є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними  паперами.

Ринковий  обіг цінних паперів забезпечує фондова біржа. До категорії цінних паперів належать різноманітні грошові документи, що визначають фінансові відносини між юридичними та фізичними особами, які випустили ці папери, та їх фактичними власниками. Такі папери найчастіше передбачають одержання, а також можливість передачі прав, зумовлених в документі, іншим особам через вільну купівлю-продаж. До категорії цінних паперів можуть бути віднесені облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, акції, векселі та ін. Облігації посвідчують внесення власником коштів із зобов'язанням повернути їх номінальну вартість в зумовлений строк з виплатою процента у вигляді виграшу. Ощадні сертифікати передбачають повернення через зумовлений строк їх номінальної вартості та процента кожному власнику. Казначейські зобов'язання держави гарантують власнику погашення номіналу в зумовлений строк з виплатою доходу щорічно. Вексель гарантує повернення власнику означеної у ньому суми, яка, як правило, перевищує суму боргу, в конкретний строк. Акції посвідчують внесок коштів з правом одержання відповідного дивіденду у вигляді частки прибутку підприємства.

1. Поняття і види цінних паперів. Завдання статистики цінних паперів

Ринком цінних паперів  називається механізм, який зводить  разом покупців (пред’явників попиту) і продавців цінних паперів. За ринкових відносин економіка вимагає постійних  значних інвестицій для фінансування своєї діяльності. Одним з джерел такого фінансування є позички банків. Проте вони не в змозі забезпечити  весь необхідний обсяг коштів, причому  за помірними банківськими ставками. Іншим могутнім джерелом фінансування ринкової економіки є безпосередні інвестиції в акціонерні підприємства або в державний бюджет самим  населенням.

Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують майнове право або відношення позики власника цінного папера до емітента. Існують такі види цінних паперів: облігації, акції, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо іншого не передбачено умовами випуску).

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, надає його власникові право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Розрізняють вексель простий і переказний. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після вказаного строку визначену суму; переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Казначейські зобов’язання — вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету, а також дають право на одержання фінансового доходу.

Випускають такі види казначейських  зобов’язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника.

Для аналізу та прогнозу ринку  цінних паперів велике значення має  його групування. Група чи сегмент  ринку може визначатися по-різному: або це особливим чином виокремлена  частина ринку, або група інвесторів, або види цінних паперів чи емітентів. Тобто, сегментація (групування) будь-якого  ринку може здійснюватись різними  способами, за різними ознаками і  параметрами, з урахуванням безлічі  факторів.

Об’єктами сегментації є  інвестори, види цінних паперів та емітентів. У даному разі загальна схема повинна  передбачати сегментацію на різних рівнях і перехід від одного рівня  до іншого.

Однією з найважливіших  є сегментація за ознаками класифікації витрат інвесторів, тобто поділ суб’єктів  купівлі цінних паперів. Тут виокремлюють такі групи інвесторів:

1) індивідуальні інвестори,  представниками яких є індивідуальні  вкладники;

2) інституційні інвестори, деякі фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні союзи, інвестиційні фонди та компанії.

Залежно від цілей діяльності інвесторів можна поділити таким  чином:

1) консервативні, мета  — безпека вкладень;

2) помірно агресивні, мета  — безпека плюс дохідність;

3) агресивні, мета —  дохідність плюс зростання вкладень;

4) досвідчені, мета — дохідність плюс збільшення вкладень плюс ліквідність;

5) витончені, мета —  максимальний дохід.

За психологічною стійкістю  інвесторів розрізняють як:

1) нестійкі — навіювані  (схильні до паніки);

2) стійкі — навіювані;

3) стійкі — аналітичні.

Диференціація попиту в зазначених групах відображає структуру цінних паперів.

Сегменти можуть бути багатоступінчастими, з виокремленням груп і підгруп  за ознакою деталізації витрат.

Окремо формується сегментація  інвесторів за інтенсивністю звертання  до ринку цінних паперів. При цьому  виокремлюють такі сегменти:

1) інвестори, які не  звертаються до ринку, в тому  числі колишні та потенційні  інвестори;

2) інвестори, які звертаються  до ринку, в тому числі новачки  і ті, які регулярно звертаються.

У кожному сегменті вивчається інтенсивність звертання до ринку  цінних паперів за допомогою різних показників. Фондові біржі й фінансові  посередники враховують поведінку  зазначених груп, зокрема можливість залучення потенційних інвесторів, адже кожна з цих груп вимагає  різних маркетингових підходів. Інформацію, що характеризує сегментацію ринку  цінних паперів, можна упорядкувати за допомогою матриці. Зокрема її можна зобразити матрицею Аij, де i — види цінних паперів та емітентів, j — інвестори і т. ін. Найвигідніший сегмент, припустимо аij, повинен мати високу ліквідність, підвищені темпи зростання реалізації, значну норму прибутку та інші показники.

Перелічені класифікації та групування дозволяють вивчити механізм формування попиту та пропозиції на цінні  папери з метою їх відображення між  окремими елементами ринку (відповідно запитів інвесторів та емітентів), а  також прогнозувати важливі зміни  в майбутньому для повнішого  задоволення запитів усіх учасників  ринку цінних паперів.

Завдання статистики цінних паперів полягають у такому:

1) розробка програми статистичного  спостереження за цінними паперами;

2) збір даних про цінні  папери, їх розміщення та обіг;

3) розробка системи показників  аналізу ринку цінних паперів;

4) розробка методології  побудови узагальнюючих показників  цінних паперів і виявлення  за їх допомогою закономірностей,  які виникають на ринку цінних  паперів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Показники статистики цінних паперів

Для характеристики процесів, які відбуваються на фондовому ринку, використовуються показники випуску, розміщення та обігу цінних паперів та їх дохідності. Випуск цінних паперів характеризується показниками вартості і кількості цінних паперів за видами, випущених на визначену дату емітентами — акціонерними товариствами, інвестиційними фондами, фондовими біржами, банками, підприємствами.

Під розміщенням цінних паперів  розуміють їх реалізацію на первинному ринку, який займається початковим продажем цінних паперів, суб’єктами якого є  як самі емітенти, так і посередники.

У статистичних звітах відображаються відомості про первісне розміщення окремих видів цінних паперів за їх кількістю й сумами.

Продаж і купівля цінних паперів на вторинному ринку (фондовій біржі) визначається як їх обіг, який характеризується показниками вартості й суми куплених і проданих (погашених) облігацій, акцій за деякий період.

Доходи за цінними паперами можуть бути у формі відсотків  від номінальної вартості, дивідендів і доходу з купона. Під доходами за акціями у формі дивідендів розуміють частку чистого прибутку акціонерної компанії, що розподіляється пропорційно кількості акцій, якими володіє акціонер. Показником рівня дохідності за акціями є ставка дивідендів, яка визначається відношенням ринкової (курсової) вартості акцій до суми отриманих дивідендів. Ставка дивідендів виражається у відсотках.

Рівень чистого прибутку за період являє собою відношення суми всіх доходів і зміни ринкової ціни до початкової ціни активу.

Для забезпечення безпеки  інвестицій потрібна диверсифікація, тобто створення портфеля грошових коштів в акції різних компаній. Такий вклад коштів слід здійснювати у вигідній та безпечній пропорції, тобто гроші потрібно вкладати для одержання максимального доходу з найменшим ризиком. Проте важливо враховувати показники окремих активів із співвідношенням ризику і доходу, а також особливий вплив цих співвідношень на ризикованість і прибутковість інвестиційного портфеля.

Визначення ризику і доходу всього портфеля починається з підрахування стандартних відхилень та очікуваного доходу від окремих активів портфеля. Завдання полягає в тому, щоб розподілити ризик на кілька активів або цінних паперів, аби зменшити загальний ризик. Цього можна досягнути двома способами: перший — додатково вкласти гроші в цінні папери портфеля, другий — знайти і придбати цінні папери, доходи від яких мають іншу амплітуду коливань, ніж ті, що вже є в портфелі. Наповнення портфеля активами та цінними паперами певною мірою зменшує ризик. Проте, коли інвестори додають цінні папери з такими ж відхиленнями і коливаннями, як і ті, що вже є в портфелі, ризик не зменшується.

Отже, необхідно знайти цінні папери з різною амплітудою коливань. Пошуки таких цінних паперів  полегшуються, якщо скористатись коефіцієнтом кореляції, що змінюється від –1 до +1 і визначає межі, в яких доходи змінюються в тому чи іншому напрямі. На практиці для визначення коефіцієнта кореляції використовують таку формулу:

,

де х — доходи компанії А; y — доходи компанії В.

Якщо при порівнянні характеристик одних активів, наявних  у портфелі, з іншими визначено  коефіцієнт кореляції +1, це означає, що напрям руху доходів від цих активів  однаковий. І навпаки, коефіцієнт кореляції  –1 свідчить про те, що напрями змін доходів протилежні. Використовуючи коефіцієнти кореляції, можна визначити та обрати активи, що зводять ризикованість портфеля до мінімуму.

Визначити ризик непросто, тому слід враховувати багато факторів. Математичні розрахунки рівня ризику вимагають знання теорії ймовірностей та розуміння того, як ризик портфеля і доходи поєднуються у своїй взаємозалежності. Для узгодження прогнозованого ризику з очікуваними доходами від проекту використовують модель оцінки капітальних активів (МОКА).

МОКА ділить ризик  на дві основні складові: диверсифікований і недиверсифікований ризик. Йдеться  про тісний зв’язок між доходами окремих власників і загальними доходами ринку цінних паперів. Ці доходи, взяті окремо для акцій або для всього ринку, складаються з капітальних доходів і дивідендів. Якщо доходи від акцій зростають або зменшуються більше (у відсотковому відношенні), ніж на ринку, то їх називають ризикованішими за ринок. Отже, ризикованість різних цінних паперів можна визначити простим порівнянням їх дохідності із загальним індексом ринку. Наприклад, інвестор підрахував, що протягом останніх 5 років середні річні доходи на ринку цінних паперів становили 10 %, а за підсумками по акціях виявилось, що дохідність акцій А в середньому становила 15 %, акцій В — 10 %, акцій С — 5 %. Чутливість акцій до ринку можна вирахувати за допомогою формули: