Візуальний аналіз колористичної складової

   Колористична складова візуальних об’єктів пов’язана здебільшого із колористичною семантикою, тобто, значенням відповідних кольорів, які відмарковують внутрішні ознаки ідентичності і призначені, водночас, для візуального програмування перцептивних актів зовнішніх суб’єктів та перцептивного самопрограмування ідентичності. Колір, водночас, виконує соціо-психічно-індикативну і візуально-програмуючу (візуально-конструюючу) роль, він відображає реальні соціо-психічні прояви і конструює віртуальні та імагінальні (у випадку нестачі, компенсації) ознаки та образи (віртуальні іміджі або ж, на мові юнгіанської аналітичної психології, - ідеальне імаго).

    У  відповідності із колористичним  тестом М. Люшера, кольори можуть бути поділені на хроматичні, ахроматичні і змішані (див вище).

   За критерієм  психічної спрямованості, кольори  можна поділити також не екстра- та інтровертні (за ознакою джерела активації та енерго-інформаційної спрямованості психіки), холеричні, флегматичні та меланхолічні (за темпераментальною ознакою), на інфантильні, пуерильні та дорослі (за віковою ознакою), на психопатичні, істероїдні, шизоїдні, маніакальні, дисоціативні та ін. за психотипологічною ознакою і т.п.

Таблиця 3.2.1. Типологія кольорів за ознакою психічної вертності

 Таблиця 3.2.2. Типологія кольорів за ознакою темперементального базису

   Надалі  подаємо значення базових кольорів  за тестом Люшера в модифікації  Л. Собчик [Див. з цього приводу: Собчик, 2007, с.30-60], поєднуючи їх з авторськими коментарями. Додаткову інтерпретацію отримують рожевий та білий кольори, які, хоча і не є складовими тесту Люшера та інших колористично-діагностичних методик, проте, мають самостійне значення, яке не може не враховуватись у візуально-аналітичній ідентифікації.

  Досвід показує,  що перша і друга позиція  в парі не стільки відображає  засоби і мету, скільки відображає  провідні індивідуально-особистісні  тенденції і домінантні аспекти мотиваційно-потребнісної сфери.

1. Синій колір виявляє сенситивно-інтровертні прояви і потребу в глибокій прив’язаності як інструменті досягнення зовнішнього захисту, емоційного комфорту та спокою.
2. Зелений – ригідно-інтровертні тенденції та потребу у відстоюванні власної позиції, оборонність, агресивність захисного плану.
3. Червоний – спонтанно-екстравертні тенденції та потребу в досягненні, оволодінні, лідерстві, наступальній агресивності завойовника, цілеспрямованість, високу пошукову активність.
4. Жовтий – емоційно-екстравертні тенденції та потребу в емоційній залученості та захищеності емоційного плану. 

   Синій колір свідчить про слабкий тип ВНД з домінуванням слабкої нервової системи та її динамізму по відношенню до процесів гальмування. Для нього є характерними інтровертованість та пасивність в поєднанні з підвищеною тривожністю та схильністю до песимістичності… особи цього типу постійно потребують надійної опори та спокою, внаслідок чого формуються риси залежності, високої чутливості до середовищних впливів, тенденція до укріплення своєї позиції за рахунок прив’язаності і захисту з боку іншої особи, при цьому аффіліативна потреба є провідною…

    Інертність  реакцій та глибина переживань  формують і інші – дериватні  – властивості: конформність установок, уникання конфлікту, прагнення до сталої ситуації, страх перед утрудненнями, нерішучість в прийнятті рішень, вдумливість, спроможність до співпереживання, пасивність по відношенню до актуальних проблем, схильність до рефлексії.

   До цього додамо невеликий коментар, який стосується додаткових семантик відтінків синього кольору, а саме, блакитного. Віддання переваги блакитному кольору, поруч із зазначеними проявами (залежності, високої чутливості до середовищних впливів, тенденція до укріплення своєї позиції за рахунок прив’язаності і захисту з боку іншої особи) виявляє психічну тенденцію до розсудковості, флегматичності, коллаборативності і інтелектуальної деперсоналізації.

   Він виражає  соціальний зв'язок, дисципліну і  фемінність. Адже коли в синій колір домішується білий, і він стає блакитним, семантика зміщується в бік посилення ноогенних (розумово-розсудкових) характеристик синього. Поруч із цим, темно-синій колір (при посиленні чорного) може цілком вважатись кольором емоційної неврівноваженості, притаманної психопатичним особистостям, в той час як при посиленні ноти білого кольору нарощуються інтелектуально-ментальні складники безсвідомого, і блакитний стає кольором духовно-сенситивної особистості із шизоїдними ознаками. 

   Зелений колір відображає змішаний тип реагування з переважанням пасивно-оборонних тенденцій, якщо він поєднується із синім та сірим кольорами, в той час як у поєднанні з яскравими кольорами відрізняється більшою агресивністю, надаючи більш активного оборонного характеру позиції, при якій власна агресивність виправдовується зовнішньою загрозою і переживається особою як захисна реакція на агресію оточуючих. Особи, що постійно обирають зелений колір, відрізняються ригідністю установок, впертістю та наполегливістю, схильністю до систематизації, тропізмом до точних наук та конкретності, тенденцією до опори на накопичений досвід, підвищеною чутливістю до соціальних критеріїв зовнішньої оцінки своєї особи, звідси – амбіційність, значущість соціо-економічного статусу, проблема власного престижу, сталість прив’язаностей та інтересів, захопленість, почуття суперництва, змагальність, акуратність, педантизм…

   Сталий вибір зеленого  кольору в якості того, якому  віддається перевага, є характерним  для ригідних особистостей, вперто-наполегливих інтровертів, достатньо агресивних в ситуації конфлікту, з формально-логічним стилем мислення.

   Додаткові семантики  зеленого кольору пов’язані із вольовою концентрацією, автономією, самодостатністю (психічною автаркією). При посиленні темної складової ригідність і впертість набуває ознак безсвідомості, в той час як посилення світлого відтінку (світло-зелений, салатний) робить всі перераховані особливості більш усвідомленими (свідомісно-нормованими).

   Певні денотації  пов’язують світло-зелені відтінки із ювенільністю (підлітковістю), яка асоціюється із молодою паростю («молодо-зелено»), а також із проявами флегматичної інертності (ананкастичності у вигляді педантизму-компульсивності і застрягання).

   Червоний  колір відображає стенічний тип реагування в найбільш вираженому вигляді і виявляє напруженість потреби та активності, спрямованої на досягнення мети, на оволодіння всім тим, що діставляє радість та насолоду; в тому числі це і висока сексуально-еротична активність… Його вибір на перші позиції є властивим особам самостійним, незалежним, владним, домінантним, авторитарним, швидко приймаючим рішення. Висока пошукова активність, любознавство, домінування емоцій інтересу… Висловлювання та вчинки можуть випереджати їх продуманість в силу спонтанності поведінки та розкутості почуттів.

   Провідним є прагнення  «бути», реалізуватися, що виявляється  напруженням афекту, якщо задоволення  потреб на даний момент часу  стає неможливим. Типологічно особи  належать до спонтанних екстравертів, що відрізняються незалежністю думок та вчинків, з евристичним та незалежним стилем мислення…

   Додаткові денотації  і семантики червоного пов’язані  із гіпертимією, протестністю, бунтарськими  та емансипативними схильностями, гіперафективністю, поточним напруженням  і мобілізацією зусиль (напр., в спорті) тощо. Звісно, що культурні та релігійні значення також не можуть залишатись поза увагою дослідника: бунт, революція, жертвоприношення, радикалізм і екстремізм, виявлення нестримної пристрасності в ціледосягненні.

   Жовтий колір властивий особистостям емотивного складу. Переживання та процес спілкування самі по собі є необхідними для них; провідна потреба – бути залученим в процес емоційно насиченої міжособової взаємодії.   

    Активність заради  активності, спілкування заради спілкування, життя заради життя – такими є потреби даного типу особи. На відміну від червоного кольору, характерного для особистостей, що запалюють інших своєю цілеспрямованістю і жагою життя, жовтий колір як основний притаманний особам, які запалюються від спілкування з іншими як сірник від дотику з ребром сірникової коробки… Типологічно особи цього кола відносяться до емоційно-лабільних, несталих екстравертів з домінуванням наочно-образного мислення. Для акцентуйованих по даному типу особистостей є властивими схильність до страхів, екзальтація почуттів, елементи інфантилізму, несталість, нетерплячість, демонстративність, самоутвердження за типом «здаватися» (на противагу прагненню «бути»).

   Додатковими значеннями  жовтого кольору виступають екстравертивна маскулінність (солярність), розсудково-обмежена експансія (на відміну від аффективно-нестримної експансії червоного кольору), емоційна реактивність, чутливість до світського визнання і матеріальних цінностей, хоча і з відтінком помірності. Жовтий колір може, за певних обставин, інтерпретуватись як колір емансипації і інсайту (за умови поєднання його з рядом інших візуальних маркерів).

   Фіолетовий колір характеризує осіб з утрудненою адаптацією в силу підкресленого індивідуалізму. Статистично він найчастіше зустрічається у дітей та підлітків, у гомосексуалів… Фіолетовий колір пов'язаний з утрудненою адаптацією через загальне послаблення інтегративної ролі самосвідомості і орієнтований на вивільнення безсвідомих аспектів людських переживань… Як в структурі несформованої особистості дитини, так і при слабко структурованому «Я» психопата, гомосексуала, вагітної жінки, а також при регресивних процесах у хворого на шизофренію є спільні риси – фрустроване або нерозвинене лібідо, та чи інша міра незадоволеності соціальною адаптацією… Крім того, слід звернути увагу на дитячий, безпосередній спосіб сприйняття, коли кожна ситуація сприймається як та, що переживається вперше, а спроможність використовувати накопичений досвід і готові штампи ще не стала звичкою.

   Коричневий колір відображає проблему тривожності із вітальним (соматичним) забарвленням, переживання почуття невпевненості і приниженості. Додатковими значеннями можуть виступати визнання своєї соціально-підлеглої позиції (комплекс учнівства), фіксацію на фізичних відчуттях, високу его-проникність (чутливість Я-образу і самосприйняття щодо зовнішніх впливів), суггестофільність (піддатливість і схильність до навіювання), гіпнабельність. Коричневий колір виступає також індикатором високої програмованості психіки та підвладності суб’єкта зовні привнесеним мотиваціям.

   Чорний колір виявляє не лише протест проти ситуації, що склалася, і негативне ставлення до неї, але і агресивність, екстремний суб’єктивізм, почуття відокремленості і непокори, активну протидію середовищу. Додатковими значеннями чорного виступають меланхолійність, послаблення життєвого та емоційного тонусу, вираження індивідуації бар’єрності та ізолятивності. Чорний колір виступає не лише кольором протесту, але і кольором атаки, наступу, агресії, пристрасності, забарвленої відчаєм і безвихіддю.

    Використання  чорного кольору як кольору  драми і трауру є факультативним, рівно як і помилковим слід  вважати інтерпретацію цього  кольору як ділового. В силу  високої бар’єрності і ізолятивності чорний колір не сприяє налагодженню ділових комунікацій, оскільки посилює міжособові «кордони» і комунікативну дистанцію.

   Сірий колір може означати тимчасову втомленість та астенію як тривалий стан; ситуативні утруднення в міжособових контактах, інтровертованість як властивість особи (хоча в інших випадках він відображає аутичну відгородженість).

   Додатковими  значеннями сірого кольору виступають емоційна індиферентність (розсудковість), деперсоналізація, бюрократизм, дисциплінарність, особиста деморфізація (втрата жорсткої форми его-контролю особою, що частіше виступає різновидом психологічної мімікрії). Сірим кольором демонструють особисту незаангажованість, безпристрасність та урівноваженість, комунікативну неупередженість.

   До колористичного  тесту не входять рожевий і білий кольори, інтерпретацію значення яких ми вважаємо за необхідне навести в силу їх високої поширеності.

   Рожевий колір, як і фіолетовий, характеризує дезінтегровану і дезадаптовану самосвідомість, вірніше, стан свідомості, що відноситься до змінених (трансовий, гіпнотичний, сомнамбулічний). Він виражає неприйняття реальності як такої при гіпертрофованому гедонізмі (життєвій філософії прагнення до задоволення) та  певному рівні інфантильності особи. Спотворення процесів сприйняття на фоні неусвідомлення власної неадекватності вимогам реальності часто створює ситуації конфлікту на тлі намагань інших суб’єктів «розворушити» користувача рожевого кольору. Рожевий колір створює враження (у зовнішніх спостерігачів) підвищеної афектації особи із послабленим тонусом (вона зовні виглядає як експресивність із переважанням циклоїдно-лабільних (циклотимних) станів).