Вулична соціальна робота з особами, які вживають психоактивні речовини

Головне у такій роботі — зміна норм поведінки споживачів наркотичних речовин. Завдання вуличної роботи, крім встановлення контакту і видачі направлень, охоплюють також такі види діяльності, як ґрунтовне інформування щодо технік безпечного вживання наркотичних речовин; забезпечення стерильним інструментарієм (презервативами, спиртовими серветками, дезінфікуючими засобами); надання консультативної допомоги з медичних, соціальних, правових питань; розповсюдження профілактичних матеріалів.

Увага до цього методу соціальної роботи посилилась із поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу, оскільки використання нестерильного інструментарію для ін'єкцій наркотиків значно підвищує ризик інфікування. Ця тенденція загострила проблему контактів з більшістю споживачів наркотичних речовин: ці люди є недоступними системі охорони здоров'я, соціальних служб і залишаються не охопленими програмами профілактики[1, c. 81-82].

З огляду на це соціальні працівники взяли на озброєння підхід зменшення шкоди від вживання наркотиків — стратегію профілактики негативних медичних, соціальних, економічних та правових наслідків споживання ін'єкційних наркотичних речовин між людьми, які не можуть чи не готові відмовитися від вживання. Мета профілактичних програм, заснованих на ідеях зменшення шкоди, — підвищення рівня знань про ризиковані типи поведінки та їхні наслідки; навчання ефективним навичкам подолання ризикованих ситуацій, пов'язаних із наркотичними речовинами та сексуальною практикою; підтримка поведінки, що сприяє оздоровленню та зменшенню ризику. Ідея та конкретні програми щодо цієї проблеми виникли як реакція суспільства на недосконалість і низьку ефективність тієї допомоги, що пропонували наявні служби для наркозалежних людей. Ідея зменшення шкоди ґрунтується на концепції про те, що споживачі наркотичних речовин мають такі самі права на свободу, економічну стабільність та піклування про здоров'я, як і ті, хто не є споживачами. Програми зменшення шкоди спрямовані на створення таких умов, щоб у споживачів наркотичних речовин було менше проблем зі здоров'ям, у сім'ях і в стосунках з оточуючими, щоб вони могли вести соціально активне життя. Важливим принципом цих програм є орієнтація на потреби споживачів ін'єкційних наркотичних речовин. Показовим є той факт, що ідеї стратегії виникли як підхід, що «піднімається знизу» і ґрунтується на захисті споживача, а не як теорія, що «йде згори» та пропагується авторами наркополітики. Ставлення до клієнта як до рівного члена суспільства, а не як до кримінального елемента, призвело до того, що все частіше споживачі звертаються по допомогу, в т. ч. й медичну. Програми на практиці доводять свою ефективність у профілактиці ВІЛ та інших захворювань, що передаються через кров при використанні спільного ін'єкційного інструментарію, а також незахищених сексуальних контактах.

Існують передумови, завдяки яким вулична робота спроможна розв'язувати щоденні проблеми споживачів, зменшуючи ризик зараження ВІЛ/СНІДом.

1. Необхідність втручання на  рівні громади. Вулична робота  використовує ресурси громади, залучаючи  до навчання колишніх і активних споживачів та розповсюджуючи через них ідеї зменшення шкоди.

2. Розуміння стилю життя і  повсякденних турбот цільової  групи. Це забезпечують працівники-споживачі.

3. Форми управління ризиком, що  стосуються ін'єкційного вживання, є невід'ємним компонентом стилю життя багатьох клієнтів. Тому вулична соціальна робота має бути скерована на щоденні практики вживання наркотичних речовин.

4. Подальший розвиток позитивних  щоденних моделей поведінки, які  вже є частиною побуту споживачів, і запобігання діям, які перешкоджають зменшенню шкоди[2, c. 56-58].

З розвитком програм вуличної роботи прямі обов'язки вуличних працівників якісно змінювались і значно розширювались: від знаходження клієнта і направлення його у лікувальний заклад до прагматичного навчання безпечному вживанню, консультування та розповсюдження профілактичних матеріалів.

До обов'язків соціального працівника, що здійснює вуличну соціальну роботу зі споживачами ін'єкційних наркотиків, відносять:

— спілкування з людьми в місцях їх звичного перебування;

— виявлення їхніх потреб у допомозі, забезпечення їх інформацією, інструментами та іншими ресурсами, які можуть допомогти їм знизити ступінь шкоди, пов'язаної із вживанням наркотичних речовин;

— надання клієнтові правдивої і точної інформації щодо можливих шкідливих наслідків для його здоров'я та небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією;

— забезпечення можливості анонімного й безкоштовного консультування та лікування;

— створення підтримуючого середовища для представників цільової групи, залучення споживачів ін'єкційних наркотичних речовин до діяльності з профілактики ВІЛ/СНІДу;

— співпраця з іншими особами чи службами, які працюють за програмою зменшення шкоди;

— заохочення споживачів звертатися до відповідних організацій та програм, що працюють у цій сфері.

Зазвичай вуличні соціальні працівники широко задіяні у роботу пунктів обміну шприців. За потреби вони можуть проводити дезінфекцію інструментарію або ж заміну його на стерильний, в т. ч. й для тих споживачів, які з якихось причин не є клієнтами стаціонарних пунктів обміну шприців. Крім того, програми обміну шприців як складова частина вуличної роботи можуть також забезпечити первинний контакт між споживачами ін'єкційних наркотичних речовин і працівниками служб здоров'я, в т. ч. (для мотивованих) — доступ до лікування від наркозалежності.

У соціальній вуличній роботі надзвичайно важливо не робити того, що може зашкодити людини. Наприклад, в одному з американських проектів із запобігання ВІЛ/СНІДу вуличні працівники були зобов'язані дотримуватися таких правил: 1) ніколи не запитувати про незаконні дії та змінювати тему розмови, якщо така постає; 2) ніколи не примушувати до лікування, видавати направлення на нього лише за запитом клієнта; 3) завжди уникати провокуючих ситуацій, коли можуть бути викриті незаконні дії чи насилля. Крім цього, для вуличних соціальних працівників важливо не ігнорувати й не заохочувати ризиковану поведінку клієнтів. Такі настанови допомагають працівникам розвинути безпечні та довірливі стосунки з представниками цільової групи[4, c. 23-25].

Виробленню мотивації до зміни ризикованої поведінки сприяє недирективний підхід вуличного соціального працівника до роботи з клієнтами. Ознакою такого підходу є активна участь у практичних справах. Зміни поведінки, які відбуваються у процесі взаємодії клієнта з вуличним соціальним працівником, можуть виявлятися у використанні безпечних практик вживання ін'єкційних наркотичних речовин, зміні оточення клієнтів, утриманні від вживання наркотичних речовин, у влаштуванні на роботу. Відсутність змін у їх поведінці може бути спричинена небажанням клієнта змінювати ризикований стиль життя. Часто це є наслідком невміння соціального працівника ефективно працювати з немотивованими клієнтами.

Соціальні служби, які працюють в Україні з цією групою клієнтів, зосереджуються на дослідженні форм їх ризикованої поведінки і шкоди, якої може зазнати їх здоров'я і оточення; намаганні вирвати їх з наркотичного полону або хоч переконати в необхідності опанування прийомами безпечного вживання наркотичних речовин.

Як правило, така робота починається із самостійного пошуку клієнтів, для чого використовують переважно метод «снігової кулі», що передбачає встановлення довірливих стосунків між ними. Одним із аспектів цього методу є зустрічі у звичному або безпечному для клієнтів місці. Відбуваються вони раз на тиждень, що дає змогу підтримувати постійні контакти, обговорювати щоразу нові аспекти проблеми, забезпечувати поступове наближення клієнта до необхідних змін у його житті.

Структурно цей процес складається з таких етапів: знайомство з клієнтом; розповідь про мету роботи та соціальну службу; запрошення на первинне інтерв'ю; укладання контракту, згідно з яким клієнт бере на себе зобов'язання приходити на заплановані зустрічі із соціальним працівником; інтервенція (втручання), метою якої є інформування про небезпеку вживання наркотичних речовин, мотивація клієнта до зміни поведінки; спостереження за змінами у поведінці клієнта; супроводження клієнта в разі необхідності під час проходження тестувань на ВІЛ / СНІД і відвідування лікарів; запрошення клієнта на кінцеве інтерв'ю. Головне при цьому — донести до клієнтів важливість і необхідність самоконтролю над процесом вживання наркотичних речовин. Завдяки цьому вуличні працівники забезпечують клієнтів актуальною інформацією та допомагають їм усвідомити власну здатність контролювати процес вживання, а при бажанні — припинити його.

Отже, завдання-мінімум вуличного соціального працівника у роботі з наркозалежними особами полягає у переконанні їх в необхідності безпечного вживання наркотиків; завдання-максимум — у зміні ризикованого стилю життя, тобто у відмові від вживання наркотичних речовин.

Досвід перших українських організацій, що впровадили такий інноваційний підхід у свою практичну діяльність, засвідчив наявність низки труднощів у вуличній роботі соціальних працівників з наркозалежними клієнтами, зокрема, високий ризик виникнення вигорання; відсутність налагодженої взаємодії з представниками правоохоронних органів; нерозуміння сутності й важливості вуличної роботи з боку громадськості; низький рівень матеріального забезпечення вуличної соціальної роботи загалом[3, c. 105-107].

Ефективна вулична соціальна робота з такими людьми неможлива без тісної взаємодії з консультативними і кризовими центрами, притулками, куди можна за потреби направляти клієнтів.

Вулична соціальна робота, поряд із проведенням профілактики наркозалежності та забезпеченням можливостей вільного отримання лікування, є частиною комплексної стратегії щодо запобігання розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу. Такі заходи допоможуть захистити клієнтів програм, членів їхніх сімей і сексуальних партнерів від зараження ВІЛ та залучити споживачів ін'єкційних наркотичних речовин до програм лікування від наркозалежності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            Висновок

Отже, основні обов'язки вуличного соціального працівника зосереджені в таких його діях:

— працювати з людьми в місцях їхнього звичного перебування;

— разом з людиною намагатися визначити, у чому саме їй потрібна допомога;

— забезпечувати людей інформацією, інструментами та іншими ресурсами, які можуть допомогти їм знизити ступінь шкоди, пов'язаної із вживанням наркотичних речовин, в їхньому житті;

— надавати клієнтові правдиву та точну інформацію про можливі шкідливі наслідки для його здоров'я та про небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією;

— не ігнорувати й не заохочувати ризиковану поведінку;

— забезпечувати можливість анонімного та безкоштовного консультування та лікування;

— створювати підтримуюче середовище для представників цільової групи, залучати споживачів ін'єкційних наркотичних речовин до діяльності з профілактики ВІЛ/СНІДу ;

— співробітничати з іншими особами чи службами, які працюють за програмою зменшення шкоди;

— виявляти готовність до обговорення будь-яких проблем і питань, пов'язаних із вживанням наркотичних речовин, починаючи від найбезпечніших способів вживання й закінчуючи варіантами позбавлення наркозалежності;

— заохочувати споживачів звертатися до відповідних організацій та програм, що працюють у даній сфері.

Особливу увагу слід звернути на ефективність втручання «рівний — рівному». У цьому втручанні, по-перше, відповідальність за навчання споживачів ін'єкційних наркотичних речовин покладено на тих людей, які найвірогідніше є впливовими серед інших споживачів. По-друге, одним з найефективніших способів мотивування людей до отримання знань є необхідність навчати інших. По-третє, навчання «рівний — рівному» сприяє значному накопиченню досвіду й знань: люди спочатку навчаються з допомогою рівних, які їх залучають, а потім повторюють те, що вивчили, тоді, коли самі вже навчають і залучають рівних. Крім того, заохочувальною є схема отримання винагород за поведінку при втручанні «рівний — рівному». Найпродуктивніші працівники отримують винагороду прямо пропорційно до успіху, якого вони досягли. Зусилля щодо залучення клієнтів при втручанні «рівний — рівному» завжди визначаються в термінах, культурально сприйнятливих для споживачів.

Отже, робота вуличного соціального працівника допомагає налагодити контакт зі споживачами ін'єкційних наркотичних речовин, що стає основою для надання допомоги цільовій групі. Довіра клієнтів визначає їхню зацікавленість у темі безпечного вживання. Вуличний працівник при цьому є тим професіоналом, який сприяє зменшенню шкоди, пов'язаної із вживанням наркотичних речовин, як для клієнтів, так і для їхнього оточення.

 

                                     Список літератури

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної  роботи (модульний курс дистанційного  навчання) / За заг. ред. А. Й. Папської. — К., 2002.

2. Банас О., Микитюк М. З досвіду  проведення опитування та групових  дискусій з бездомними // Магістеріум. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004. — Вип. 15. Соціальна робота і охорона здоров'я.

3. Богдан Д. 3., Філь С. С. Вулична  соціальна робота як метод  профілактики ВІЛ/СНІДу// Магістеріум. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004. — Вип. 15. Соціальна робота і охорона здоров'я.

4. Вадзюк О. В. Соціальна робота  з клієнтами // Соціальна робота  в Україні: теорія та практика. — К.: УДЦССМ, 2002.

5. Волкер Д. Консультування у  регіональних установах соціальних  служб: практика, що стоїть за теорією // Практична соціальна робота / За ред. П. Картер, Т. Джефса, М. К. Сміта. — К. — Амстердам: Асоціація психіатрів України, 1996.