Витік мізків

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ

І. Поняття «витік мізків» та його причини.

ІІ. «Витік мізків» в Україні

Висновки

 додатки 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проблема «Відтоку мізків» є досить актуальною зараз не лише в Україні, цією проблемою стурбовані всі світові уряди, чиї інтелектуальні кадри покидають країну.

Країни світу мають  знайти компромісне рішення для  зниження відтоку кадрів кваліфікованих спеціалістів, в противному випадку  вони ризикують втратити всю політичну  і інтелектуальну еліту.

Так як для України проблема еліти є ключовою, ми маємо вивчити  всі можливі шляхи для її вирішення.

Предметом даного дослідження є явище «Brain drain». Обєктом даного дослідження є процес «Brain drain» в контексті політичного життя України.

Мета: даної роботи вивчити явище «відтоку мізків»  з України у контексті впливу даної проблеми на політичне життя країни.

Завдання які поставив автор:

• розглянути основні дефініції поняття «Brain drain»
• вивчити  історичні факти даної проблеми
• розглянути небезпеки «відтоку мізків» для політичного життя України

Вивченням даної проблеми займалися: Николаєвський В.Н., Прохоренко Н.Є., Мирошниченко О.А., Д.Л.Старокадомский, Oded Stark, автор книги "Новая Экономика "Утечки Мозгов"\The New Economics of the Brain Drain

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І.

Витоком мізків - називають процес еміграції вчених, фахівців у різних областях. Причинами цього є в першу чергу низька заробітна плата, відсутність матеріально-технічної бази для досліджень, низький престиж професії на батьківщині[11]. 
    Вперше «вираз витік мізків» застосували стосовно до масового переїзду в США англійських вчених. З тих пір така міграція набула глобальних масштабів і стала серйозною загрозою для розвитку багатьох держав.             Найчастіше молоді і перспективні фахівці виїжджають з невеликих небагатих країн, які не можуть запропонувати їм гідні умови праці і гарну оплату. Крім того активізується міграція і під час політичної нестабільності.  
        Багато держав намагаються прийняти спеціальні закони, які ускладнили б виїзд за кордон перспективним вченим, але люди все одно знаходять шляхи для від'їзду. Для того, щоб фахівці не залишали свою країну в останні роки починає розвиватися «наукова діаспора». Тобто держави намагаються налагодити зв'язки з тими людьми, яким не змогли забезпечити гідні умови для життя і роботи, використовуючи їх досвід і зв'язки для вирішення виникаючих наукових і технічних питань[6].

   Вираз "витік мізків" \ brain drain з'явилося на початку 1950-х років - подібним    чином   у Великобританії     описали  процес   масового    переїзду англійських учених в США. Запівстоліття розміри глобальної міграції кваліфікованих фахівців неймовірно   виросли і  нині   сприймаються як серйозна загроза майбутньому багатьох держав.   З іншого боку, прихильники  міграцій        професіоналів        використовують  інші, більш    нейтральні назви - наприклад, "обмін мізків" \ brain exchange або "мобільність мізків" \ brain mobility - і підкреслюють, що у цього процесу є не тільки "мінуси", а й "плюси "[8].

Загалом існує досить багато причин, що змушують людей мігрувати  за кордон. Можна виділити серед них такі,  як соціально-економічні так і політично-соціальні.  Іноді людина змушена виїжджати на пошуки кращого життя, іноді просто  по  роботі для подальшого перспективного розвитку[5].

Як такі можна виділити  наступні, найбільш розповсюджені причини:

• Низький рівень оплати праці;
• Незадовільна матеріально-технічна і приладова база;
• Низький престиж статусу вченого в країнах з якиї виїжджають.
• Науковий і матеріальний успіх за кордоном багатьох учених, що покинули країну
• Бюрократизм і тяганина в своїй країні.

Але в такому контексті  вчені не роблять нічого поганого, але лише прагнуть розвитку на який заслуговує кожна людина, крім того це її право закріплене Загальною  декларацією прав людини. Проте будучи все так позитивно витік мізків не став би проблемою.  Існують в основному да  наслідка витоку мізків. Один з економічних чинників, який включає в себе 1. втрати інвестицій в людський капітал (освіта)

2. Втрата доходів від  потенційних емігрантів.

3. Втрата податкових надходжень  від емігрантів.

4. Втрата потенційної  економії від емігрантів.

Крім цих економічних  наслідків факторів, витік мізків має також соціальні наслідки[12].

 Ці ефекти:

• Втрата досліджень та інші нововведення емігрантами.
• Вдосконалення техніки на емігрантів.
• Зовнішня економіка таких емігрантів.

Противники еміграції  нарікали на те, що відтік висококваліфікованих кадрів знижує конкуренто спроможність економіки і країни в цілому[3].

Спільне дослідження, проведене фахівцями Національного Фонду ЕкономічнихДосліджень \ National Fund for Economic Research та Інституту   Досліджень Міжнародної  Міграції при  Джорджтаунському   університеті \ Institute for the Study of International Migration, Georgetown University  (результати були опубліковані в бюлетені  World Bank Economic Review), показало, що в період з 1990 по 2000 рік "витік мізків" слідувала певним закономірностям. Так, зокрема, найбільше відвід'їзду кваліфікованих кадрів страждають малі країни, що знаходяться напериферії індустріально розвинених держав. В цю групу також входять і колишні колонії, з яки х  таланти  перебираються в колишні метрополії. Активність процесу витоку підвищується в разі настання політичної нестабільності на батьківщина талантів і зростання націоналізму[4].

Говорячи про актуальність проблеми витоку мізків дляРосії, росіяни відмічали, що це - закономірний  наслідок державної  політики  відносно  . науки і наочне свідоцтвозниження "авторитету науки". Відповідаючи на питання:"Як Ви думаєте, чому учені від'їжджають з Росії"? -респонденти говорили про відсутність фінансування("бідність, низький рівень життя", "бракує засобів нанормальне життя" - 61% про  не можливість  реалізації ідей ("тут можливостей малодля відкриттів", "не бачать матеріалізації своїх ідей", "вРосії їм не дають втілити свої ідеї в життя – 14% говорять про  переваги життя  і  роботи  за кордоном (їдуть туди, де краще","шукають кращого         життя 8%  про   відсутність  умов длянормальної роботи ("їм не створюються умови дляроботи ; були лабораторії, інститути, а зараз ученіторгують на ринках", "вони уміють тільки творити - а тут умов немає" – 6% . На питання « чи ви засуджуєте  вчених, що виїжджають?» 76% відповіли, що ні(додаток 1)[9].

Про що це свідчить? Ц е свідчить що політика країн  сама примушую виїжджати не повертаючись.

Відомо, що СРСР мав четвертою  частиною наукового потенціалу всього світу, що багато в чому і забезпечувало  йому статус наддержави. Тепер цю ініціативу перехопили США, - сюди стікається весь науковий світ сучасності. Це при тому, що вища школа самих США в цілому ніде не котирується. Як кажуть зараз в Америці, університети США - це місця, де російські професори вчать китайських та індійських студентів[7]. 
Зараз. Росія і України відстали від лідерів в цілому ряді наукових напрямів, наприклад, у вивченні наноматеріалів,. Однак інтерес до них не згасає і тут: на рік проводиться не менше 3-5 великих «всесоюзних» конференцій типу «Нано розмірні структури» і НАНСИС. До того ж, старі радянські технології, якими досі рясніє архів будь нашої лабораторії, нерідко все ще недосяжно досконалі для світових лідерів науки. Про це говорять не тільки успіхи на ринку зброї або авіа космоса, а й постійна присутність до десятка західних емісарів на будь нашої наукової конференції. Ми поки що маємо залишками дістався від СРСР інтелектуального потенціалу, і хоча у нас немає сучасних приладів здатні генерувати ідеї, раз по раз дивують західних вчених. 
Це й зумовило інтерес Заходу до науки в Україні та Росії. У 90-і роки виїзд радянських вчених за кордон прийняв обвальний характер. В результаті, колишній СРСР покинуло понад 0500000 вчених, істотно посиливши науковий потенціал західних країн. За останній час ця проблема трохи знизила сяють в силу двох причин: виїхали всі бажаючі, крім того Заходу тепер зручніше експлуатувати інтелект на місцях (офшоринг). І якщо в 90-х рр. еміграція інтелекту мала лавиноподібний характер, в 21 столітті з появою електронної пошти популярними стали інвестиції у створення лабораторій в СНД[7]. 
Тим не менш, за даними Держкомстату,: в 1999 році з Україною виїхало 32, в 2000 - 26, в 2001 - 23, в 2002 - 27, в 2003 - 15 докторів наук; в їх числі - по 1-2 академіка їде кожен рік. За даними Міннауки / освіти кандидатів наук в 1999 році виїхало 104 особи, у 2000 - 124, 2001 - 139, 2002 - 128, 2003 - 79 осіб. Зараз, за ​​даними міністерства, в Україні працюють більше 11 тис докторів наук і 62 тис кандидатів наук, а «витік мізків» останніх років стала менш. Тим не менш, відтік триває[11]. 
Як ведуть наших вчених. Є декілька форм витоку мізків. Перша - прямий виїзд на ПМЖ, був поширений в 90-і рр., коли убогість і незатребуваність тут і попит через кризу ідей на Заході виштовхували туди всіх охочих. Нам вона завдає непоправної шкоди. У 70-80-х рр. в СРСР навіть вилучалася компенсація за отриману вищу освіту з громадян, які вирішили переселитися на Захід,. Від виплат звільнялися лише ті, хто пропрацював з дипломом вже більше 10 років[12]. 
Незабаром з'ясувалося, що далеко не всі можуть або хочуть осідати поза батьківщиною навічно. Для них придуманий другий варіант - виїзд по грантам, контрактами, в аспірантуру чи постдокторантуру на 0,5-3 роки. Ця форма менш згубна, але й не так нешкідлива для нас. Багато в середовищі провідних вчених переконані, що робота на Заході дозволяє підняти свій рівень до сучасного, і це так. Але приїхав назад учений вже насилу адаптується в місцевих умовах і тому прагне виїхати знову. Більшість таких вояжерів виявляються прикутими до все нових інвесторам, і через різного наукової орієнтації інвестуються робіт втрачають свій потенціал. Дійсно: адже виїзд за кордон сотень тисяч кращих наших умов не справив там якогось перевороту в науці і не породив нових Курчатовим, Ландау або Дерягин, не кажучи вже про Ейнштейна і Менделєєвих. Навпаки, в атмосфері комерційних замовлень на лабораторні або різнорідні роботи вчений перетворюється в кваліфікованого лаборанта. У цьому одна з причин, чому наша місцева пострадянська «голота» ще здатна конкурувати з багатими лабораторіями Заходу за рівнем висунутих ідей[5]. 
Третя форма, найбільш використовувана зараз у відношенні залишився наукового потенціалу - виконання контракту на місці, в Україну і, рідше, Росії та Білорусії.Географічне і політичне становище України зумовило більшу її привабливість, ніж Росія чи Казахстан. З білорусами Захід намагається працювати за окремою програмами (наприклад INTAS for Belarus), але за свідченням тамтешніх вчених, ця співпраця розвивається слабо. Причини ігнорування Заходом потенціалів РФ і РБ, на мою думку, чисто політичні, як і інтерес до вчених Україні. Наука в Молдові знаходиться в жалюгідному стані (академіки і доктори залишилися без підлеглих) та інвесторів цікавить мало. Таким чином, основний потік грантів йде в Україну[7]. 
Раніше, західні проекти йшли через Фонд Сороса і подібні йому неурядові, хоча і явно пов'язані з владою і спецслужбами Заходу, організаціями. Зараз, в основному нами займаються західні урядові структури. Серед найбільш відомих програм - INTAS, гранти Єврокомісії (Framework), що фінансуються американцями НТЦ (для України - УНТЦ), CRDF, фонд ЄЕС, гранти НАТО. А також ряд дрібніших або галузевих типу Eureka Int. Більш повне охоплення потенційно цікавих для заходу кадрів досягається регулярними пропозиціями подати публікації в нові журнали. Приміром, за останній рік в мережу фізичних і хімічних інститутів НАН рік надійшло не менше 10 пропозицій публікуватися в нових виданнях типу Nature materials, ChemComm, Miniaturisation for Chemistry and Biology. Потенційним авторам обіцяють гранти та привабливі контакти - система нагадує комерц-акції супермаркетів[6].

УНТЦ - "Український науково-технічний  центр", створений за сприяння фонду  Сороса і базується в Києві. В принципі, він постачає реальними грантами здатні до продукування ідей колективи. Однак, не так давно президент Асоціації підприємств авіапромисловості України Валерій Шмаров заявив, що цей фонд сприяє відтоку за кордон українських вчених, що працюють в галузі фундаментальної науки. За його словами, УНТЦ за 10 років під гранти та стипендії "відібрав" роботи більше тисячі вчених мужів, які займалися унікальними розробками в галузі ядерної енергетики, ракетної та радіолокаційної техніки. Загальна сума грантів склала близько $ 60 млн (не така вже це й велика сума). Так що українське відділення соросівського фонду часу дарма не втрачає. Ми ж тільки розводимо руками - звідки така "витік мізків"[10]? 
ІНТАС - надія більшості колективів, має підрозділи у всіх республіках СНД, навіть у розореному Таджикистані і загнаної Вірменії. В Росії у них аж 4 представництва, що відповідають за європейські, сибірські і далекосхідні регіони. В Україну центр базується в Києві. Програми ІНТАС вимагають ідеального написання проекту плюс хорошу «географію», - зі включенням 2-3 колективів з різних міст і республік.Шанс виграти проект - 10-15%, проте останнім часом в середовищі вчених ІНТАС відомий як організація «для своїх»[7]. 
CRDF фінансується переважно США, зокрема через Фонд Сороса. Він передбачає виконання вузькогалузевих завдань на період до 3 років. Гранти НАТО (Linkuage Grant, Science forPeace) мають досить локальний характер, і оплачують лише витрати на прилади і відрядження. 
Гранти Єврокомісії йдуть через «Рамкові програми з поліпшення співпраці Захід-Схід» (Framework або FP). 5 - і 6-а програми, що охопили останні 2 роки, реалізуються шляхом контакту колективів через інтернет. Зв'язуючись, вони пишуть спільний проект, що передбачає повний комплекс оплат персоналу. ККД написання приблизно такий же, як у ІНТАС. Безсумнівним плюсом FP ​​є постійно «висить» в Інтернеті мережа адрес і резюме більшості провідних лабораторій Європи. З країн СНД свої реквізити залишають, як правило, росіяни; українських колективів у 2003 р на рамковому стенді були присутні дуже мало[3]. 
 Сучасні українські лабораторії, як правило, мають цілий спектр контактів, в основному з європартнери. Серед них найчастіше фігурують центри Польщі, Голландії, Німеччини, Іспанії. З інших країн, активність проявляють перш за все США (рідко Канада і Мексика), а також Китай та Ізраїль. Контракт щодо грантів ІНТАС або ФП вимагає «красивою географії», тобто залучення не менше 2 партнерів з Росії та будь-якої країни СНД дрібніші. Як правило, серед «дрібних» можна перспективні нафтової Азербайджан, бавовняний Узбекистан і багата діаспорою Вірменія[2]. 
Патентування зараз. Істотна відмінність від матеріальної продукції - інтелектуальна власність, завжди залишається з автором. Число патентів в СРСР був величезний - патентували все. Зараз їх набагато менше, ніж самих винаходів.Дійсно, мало сенсу патентувати в Росії чи Україні ідеї за якихось 200 доларів, тим більше що цей патент не котирується в більшості інших держав. За кожен Укрпатент, який запросто можуть сплагііровать (що й роблять), треба ще й щорічно виплачувати по 4-5 дол, що при зарплаті в 200-300 дол зовсім не дрібниця.Набагато надійніше запатентувати своє відкриття в тих же США, чиї патенти діють у всьому світі (відповідна Конвенція була підписана вже давно). Та й плата за патент в США становить 25-30 тисяч доларів, що приваблює вчених Євросоюзу.Які, до речі, хоч і багатші нас, але теж не бісяться з жиру на свої зарплати. «Витік мізків» таким чином, виявляється і формою приватизації українських безпатентних ідей транснаціональними корпораціями. Виходячи на роботу за кордоном, пострадянський учений або інженер за скромну за тамтешніми мірками зарплату фактично продає ноу-хау[12]. 
В останні час правовласники інтелектуальної власності нарешті почали отримувати належні відсотки за використання своїх відкриттів і рішень. Причиною тому є формується ринок інтелектуальної продукції на Україну. Негативно на даному процесі позначається нечіткість нормативно-правової бази, що регулює поняття комерційної таємниці, обміну інформацією, порядку співпраці з іноземцями в сфері відносин інтелектуальної власності[13]. 
   У сфері оборонки, як не дивно, проблема витоку не встигла придбати широких розмахів. Тільки один факт: в Україну до 2005 г працювали практично на 90% всі 18 НДІ, підлеглі Збройним Силам. Однією з причин став, мабуть, стійкий ідеологічний настрій тамтешніх наукових кадрів. Ще одним способом її запобігання можна назвати конверсію. Починаючи з 1996 року, цей процес поширений майже на сто наукових установ України. Проте конверсія охоплює в більшості лише підприємства оборонної промисловості. Втім, оборонні потужності СНД в критичні 90-е були врятовані замовленнями Китаю, Індії (Пакистану), а тепер їх рятує і Росія. Так, український завод «Арсенал» знову постачає туди військову продукцію.Українські танки продавалися в Азії. Російська техніка затребувана в усьому світі.Киргизькі наукові центри з розробки торпед стали причиною скандалу навколо американського шпигуна Поупа. Багато НДІ і навіть академічні інститути мають замовлення на виробництво матеріалів для ВПК і МО Росії (це тепер не одне і те ж)[2]. 
   Міжнародне співтовариство робить вигляд, що воно стурбоване проблемою «витоку мізків». ООН і МАГАТЕ ініціювали створення спеціального міжнародного режиму, в рамках якого були створені механізми по боротьбі з порушеннями прав інтелектуальної власності. Правда, головним з них і є залучення вчених до міжнародного наукового співробітництва в спільних проектах. На ділі, Заходу просто зручніше експлуатувати вчених, не витрачаючись на їх вивезення. Для нас теж, оскільки залишаються можливості обійти правила передачі інтелектуальної власності і навіть заволодіти (під виглядом списання, як правило) наддорогими приладами.

 

 

 

 

 

 

 

ІІ.                    Витік мізків з України оцінюють у мільярди доларів

У Сполучені Штати тоді емігрували багато вчених і талановитих  людей, у тому числі з Радянського  Союзу та Європи[13]. 
Україна залишається в цьому сенсі правонаступницею СРСР. Тоді вважалося, що людина нічого не варта. Наслідки пострадянського мислення спостерігаємо й досі. Віктор Ющенко під час президентської кампанії 2004 року обіцяв створити п’ять мільйонів робочих місць. Де вони? Натомість бачимо, як населення стягається до Києва та інших великих міст, бо в малих і середніх не розвивається ні інфраструктура, ні виробництво. Не будують дороги, не модернізують житлово-комунальне господарство. Годі вже казати про українське село. 
        При еміграції держава втрачає найталановитіших і наймобільніших. Тих, які становлять її ”золотий запас”. Бо зважуються на виїзд із країни найсильніші й найсміливіші, які потрібні тут. 
   Така держава програє іншим. От нині найуспішнішою є Австралія — країна суцільної еміграції. За нею йдуть Канада й США. Бо вони збирають у себе найкращі кадри, здатні розвиватися й розвивати державу. 
   За даними Інституту демографії, порядку 2,5–3 мільйони працює за кордоном. Для України це багато при 45 мільйонах населення. Це — 15 відсотків нашого трудового потенціалу. При тому, що маємо високі темпи старіння суспільства[12]. 
У Західну Європу їдуть переважно жінки віком від 40 до 60 років. Чоловіки більше до Росії —працювати водіями чи будівельниками, робітниками на нафтопромисли Західного Сибіру. До Америки, Канади, Австралії виїжджають, щоб залишитися назавжди. До Європи та Росії — в основному заробити грошей й повернутися. 
Взагалі з України ”вимиваються” спеціалісти усіх професій. Бо переважно спочатку їдуть на некваліфіковану роботу. Але ті, хто має кращу освіту й підготовку, сподіваються дорожче продати свої мізки та робочу силу. 
За роки незалежності Україну залишили біля 1000 кандидатів і докторів наук. Підготовка одного ж кандидата в США коштує близько 100 тисяч доларів, доктора — до 500 тисяч. Тобто наша держава зробила, образно кажучи, колосальні інвестиції в країни Заходу. Це мільярди доларів! Нам же залишилася деградація системи освіти, бо виїхали кращі викладачі й науковці.Скільки заробляють наші заробітчани в Європі[12]?  
У середньому 1000–1200 євро. З них приблизно половину витрачають на проживання, решту відправляють в Україну сім’ям і родичам. Це — один із позитивних факторів еміграції. Адже держава щороку отримує від своїх заробітчан суму, співмірну з 20–25 відсотками валового внутрішнього продукту. Це майже 30 мільярдів доларів. Але з іншого боку, все більше втрачає через те, що ці люди не працюють тут. 
Еміграція з України ще зростає?  
Нині вона стабілізувалася. До того ж через економічну кризу збільшення робочих місць не буде — скоріше скорочення. Але водночас тільки 40 відсотків населення України задоволено роботою, місцем проживання та рівнем життя. Решта так чи інакше налаштовані на зміну роботи й місця проживання. Тобто на міграцію чи еміграцію[7]. 
А скільки заробітчан повертається?  Доки дуже мало. І чи повертатимуться надалі, залежатиме від економічної ситуації як у західних країнах Росії, так і в Україні. За опитуванням Львівського університету, 55 відсотків людей в західних областях відзначили, що серед членів їхніх родин, знайомих і друзів є такі, що виїхали за кордон на постійне місце проживання. 
Що треба зробити, аби зменшити еміграцію?  
Влада має створити відповідні умови. Прийняти нове трудове законодавство, полегшити отримання дозволу для ведення малого і середнього бізнесу. 
У США нове підприємство можна відкрити протягом трьох днів. При цьому на три роки воно звільняється від податків. Тому й їдуть із усіх усюд до Америки — там легко знайти спосіб застосування своїх сил. Держава створює для цього умови. Ми належимо до країн середньої еміграції. Буває гірше. Он у сусідній Молдові більше половини населення працює за кордоном. У Сальвадорі й Коста-Ріці фактично не залишилося чоловіків. 
Але в нас велика кількість пенсіонерів, а народжуваність низька — 1,37 дитини на жінку дітородного віку. Це нижче порога відтворюваності нації. 
Глава TelesensInt. LTD Едуард Рубін заявив, що разом з "заробітчанами" країну залишають як досвідчені фахівці, так і молоді перспективні кадри.