Теоретичні підходи до вивчення процесу соціалізації

Розрізняють кілька видів соціалізації людини. Стихійна – відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних спеціально не створюваних обставин суспільного життя. Відносно спрямована – організація в суспільстві певних економічних, законодавчих та інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості (наприклад, початок навчання в школі, мінімальний освітній рівень, віковий ценз початку трудового життя тощо). Соціально-контрольована (виховання) – процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, який відбувається в різних державних та недержавних організаціях (школа, позанавчальні заклади, дитячі та молодіжні організації тощо).

Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства. Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.

5.Теоретичні підходи до вивчення процесу соціалізації

На сьогоднішній день не вдалося виявити єдині підходи в дослідженні факторів успішності та особливостей процесу соціалізації. Разом з тим, на думку багатьох авторів, це важливий напрямок наукових пошуків, значення яких буде зростати в міру стабілізації нашого суспільства.

Визначальний вплив на формування нового покоління має життєве середовище, яке по-різному може визначати роль молодого покоління в цілому та значення кожної молодої людини зокрема. З одного боку, відбувається послідовно-спадкоємна зміна поколінь у суспільстві відповідно до загальносоціологічних законів. З іншого боку, молодь виступає не лише об'єктом соціального впливу, а й суб'єктом соціальної діяльності. І в цьому полягає дуальність підходу до вивчення молоді та процесу її соціалізації, яка має бути усвідомлена на теоретичному рівні і яка має бути закладена у методологію та методику будь-якого дослідження з молодіжної проблематики. Необхідно враховувати, що, з одного боку, кожна молода людина сама є організаційним початком свого життєвого влаштування, а з іншого боку, ціла низка факторів та подій впливають ззовні, з боку суспільних структур, згідно з їхніми цілями діяльності, а також функціями та можливостями на конкретному історичному етапі розвитку. Наприклад, якщо система освіти у нашому кризовому суспільстві перестає виконувати функцію основного каналу включення молоді в суспільне життя, то змінюються зв'язки між молодим поколінням та системою освіти, структура цінностей освіти, зв'язки між системою освіти та ринком праці тощо.

Проблема соціалізації особистості є однієї з основних у соціології, що вивчає встановлені і діючі в суспільстві механізми передачі соціального досвіду від покоління до покоління, співвідношення процесів і інститутів соціалізації. Специфіка соціологічного аналізу соціалізації складається у виділенні соціально типового в різноманітних процесах інтеграції індивідів у суспільство. Особливість соціологічного вивчення соціалізації особистості зв'язана з подвійністю об'єкта дослідження "особистість-суспільство". Одне з компромісних рішень полягає в запобіганні полюсних (тільки об'єктивістських або тільки суб'єктивістських) підходів. Багаторічні дослідження проблем соціалізації, пошук теоретичних і методологічних підходів, що допомагають глибше зрозуміти і пояснити процес соціалізації молоді, дозволили висунути й обґрунтувати ряд концептуальних положень. Це насамперед концепція норми соціалізації, характеристика соціалізації, що відхиляється, типологія процесів соціалізації, особливості і траєкторна модель соціалізації молоді.

Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить.

Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства. Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.

Соціалізація особистості залежить від величезної кількості різноманітних умов, які з різною інтенсивністю впливають на її розвиток. Ці умови є факторами соціалізації. Методологічні підходи до вивчення процесу соціалізації молоді, її структури цінностей, потреб та соціальних проблем на сучасному етапі полягають у тому, що:

• молоде покоління необхідно розглядати в контексті конкретних соціальних умов та особливостей соціального середовища, усвідомлюючи їх динамічність;

• поруч з загальними молодіжними проблемами виокремлювати ті, що притаманні саме цій специфічній соціально-демографічній групі, відповідно до її ролі та статусу в суспільстві;

диференційний підхід до різних молоді має відбиватися на всіх етапах соціологічного дослідження - від розробки програми і формування гіпотез до формулювання узагальнюючих висновків і рекомендацій;

• потрібно забезпечити суб'єкт-суб'єктний підхід у вивченні взаємозв'язків між молоддю та суспільством, молоддю та різноманітними інститутами соціалізації, молоддю та іншими соціальними групами.

Протягом останнього десятиріччя сформовано цілісне соціологічне поняття "молоді" та комплексні підходи до вивчення становища і соціалізації молоді як суб'єкта розвитку суспільства. Предметне коло соціологічних досліджень з молодіжної проблематики досить широке. Аналізуються соціальні характеристики молодого покоління з урахуванням особливостей соціального стану, форм діяльності, життєвих потреб та орієнтацій. Розглядаються специфічні молодіжні проблеми - вікові межі та їх соціальна детермінованість, особливості та проблеми отримання освіти, професійні орієнтації та професійне самовизначення, участь у молодіжних об'єднаннях та молодіжна субкультура, формування системи цінностей та адаптація до нових соціальних умов, формування здорового способу життя. Значне місце в науковому аналізі займають загальносоціологічні проблеми, які переважно стосуються молодого покоління. Це проблеми освіти, сім'ї та шлюбу, служби в армії, сексуальної поведінки, нарковживання тощо. До цього ж кола загальносуспільних проблем належать і такі, що знаходять специфічні прояви у молодіжному середовищі, - проблеми виховання, патріотизму, соціальної та політичної активності, участь у структурах влади, безробіття та вторинна зайнятість, підприємницькі орієнтації, релігійні орієнтації, зміни стереотипів та інші.

Останнім часом менш популярними стали дослідження впливу соціального походження молоді на успішність та особливості її соціалізації. На нашу думку, це зумовлено відсутністю єдиних підходів до соціальної стратифікації українського суспільства, а також її нестабільністю. Разом з тим, це важливий напрямок наукових пошуків, значення яких можливо буде зростати в міру стабілізації нашого суспільства.

Висновок

Отже я можу для себе зробити такий висновок, що поняття соціалізація ми розглядаємо як процес послідовного входження індивіда в суспільне життя, що супроводжується засвоєнням та відтворенням соціального досвіду, внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах. Соціалізація існувала завжди але як науковий процес прийшла до людей з розвитком соціології як науки. Адже люди завжди жили групами, спілкувалися і взагалі якось співіснували. Від світогляду особи та її моральних устоїв залежить вибір поведінки.

Основна література

1. Заверико Н., Звєрєва І. Історико-теоретичний аналіз досліджень проблеми соціалізації особистості: Соціальна педагогіка і адаптивність особистості / Київський міжрег.ін-т удоскон. вчителів – Суми ВВП Мрія, 1994 – С. 49–59.
2. Лукашевич М.П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч-метод посібник – К.: ІЗМЛ, 1998. – 112 с.
3. Москаленко В В Социализация личности. – К.: Вища школа, 1986
4. Савченко С.В. Социализация студенческой молодежи в условиях регионального образовательного пространства. – Луганск: Альма Матер, 2003 – .406 с.
5. Соціальна педагогіка. Навч. Пос. / За ред А.Й. Капської. – К., 2000. – 264 с.