Теоретичні підходи до вивчення процесу соціалізації

 

 

 

 

Зміст

Вступ

1.Основні уявлення про  соціалізацію _____________________________3

2.Висвітлення проблеми  соціалізації особистості дослідниками  з соціологічної позиції. __________________________________________4

3.Класифікація основних  факторів та етапів соціалізації _____________5

4.Механізми соціалізації ________________________________________9

5.Теоретичні підходи до  вивчення процесу соціалізації ______________11

Висновок

Основна література ____________________________________________16

 

 

Вступ

Темою моєї індивідуальної роботи було дослідження соціалізації як соціологічного процесу. Спочатку я спробувала зробити загальне уявлення про соціалізацію. Потім висвітила проблему соціалізації з точки зору різних дослідників та написала класифікацію основних факторів та етапів соціалізації. Наступними пунктами моєї роботи стали, відповідно, механізми соціалізації та теоретичні підходи до вивчення процесу соціалізації.В кінці роботи зробила для себе певні висновки та записала їх. 
1.Основні уявлення про соціалізацію

Процеси, які зараз позначаються терміном «соціалізація», супроводжують людство з початку його існування. В усі часи різні ідеології, філософські теорії й соціологічні доктрини розглядали логіку формування людини, акцентуючи увагу на якостях, важливих для конкретного історичного періоду. Водночас процеси глобалізації приводили до інтеграції наукового знання, активізували прагнення вчених знайти уніфіковані категорії, що відбивають багатогранність особистості. Такою категорією в суспільних науках, безперечно, є соціалізація, яка зосередила в собі увесь багатогранний процес «входження» людини до суспільства. Сьогодні поняття «соціалізація» використовується як універсальна наукова категорія в філософії, соціології, психології, політології, педагогіці та соціальній педагогіці.

Термін соціалізація має латинське походження і означає усуспільнення, залучення до суспільства та відбиває засвоєння окремим індивідом або групою системи знань, норм співжиття і форм соціального контролю, статусу і ролі, що сприяє нормальному співіснуванню у межах соціальної організації.

Соціалізація (лат. socialis – суспільний) – процес послідовного входження індивіда в суспільне життя, що супроводжується засвоєнням та відтворенням соціального досвідом, внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах.

У процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навички людини. Крім того, відбувається перетворення природжених, природних рис, а також засвоєння людиною елементів культури, соціальних норм та цінностей, які існують у суспільстві.

За своїм змістом соціалізація – це процес двобічний, який містить, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з іншого – активне відтворення індивідом системи соціальних зв’язків за рахунок його діяльності, входження в соціальне середовище.

2.Висвітлення проблеми соціалізації особистості дослідниками з соціологічної позиції.

І. Кон – «процес засвоєння індивідом системи життєво необхідних соціальних ролей». Виховання є провідним для засвоєння та відтворення певної системи знань, цінностей, норм, що дозволяє індивіду функціонувати як повноправному члену суспільства. Соціалізація носить цілеспрямований характер, а виховання виступає її формою.

В. Андрущенко, М. Горлач – «процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки, внаслідок чого відбувається становлення її соціальності». Результатом соціалізації є повна дієздатність особистості у суспільних відносинах (формування соціальних якостей, цінностей, знань, умінь, навичок), розвиток вроджених, природних сил індивіда, їх окультурення, тому що соціалізація реалізується шляхом засвоєння індивідом елементів культури, соціальних норм і цінностей на трьох рівнях – мегарівні, макрорівні, мікрорівні.

З точки зору соціології феномен соціалізації слід розглядати як процес входження людини в суспільство на трьох рівнях – мегарівні, макрорівні, мікрорівні.

Узагальнюючи підходи до визначення поняття «соціалізація» виділимо найголовніші положення, якими ми будемо керуватися у подальшому вивченні дисципліни:

• соціалізація є процесом і результатом виховної діяльності всіх соціально-виховних інститутів;
• соціалізація – взаємозумовлена взаємодія індивіда з суспільством, у процесі якої змінюється не тільки індивід, а й через вплив його діяльності змінюється і суспільство;
• дослідження процесу засвоєння індивідом соціального досвіду через входження його до системи соціальних зв'язків і відтворення ним системи зв'язків шляхом активної діяльності;
• урахування всіх соціальних і психологічних процесів, які складають основу протікання процесу соціалізації (стихійні, спонтанні, контрольовані, відносно контрольовані, цілеспрямовані);
• засвоєння та відтворення соціального досвіду, системи суспільних зв'язків у процесі соціалізації відбувається у трьох основних сферах: предметно-перетворювальній діяльності, спілкуванні та самосвідомості;
• кінцевим результатом соціалізації є соціалізована особистість, яка здатна активно засвоювати та відтворювати соціальний досвід (певну суму соціальних знань, умінь та навичок, систему норм та цінностей, соціальних якостей, соціальних ролей, зразків поведінки тощо).

3.Класифікація основних факторів та етапів соціалізації

Соціалізація – це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить.

Процес соціалізації особи здійснюється упродовж усього життя людини і має кілька етапів і стадій.

На думку вітчизняних соціологів, процес соціалізації особи складається з двох етанів:

Первинна соціалізація відбувається в дитинстві. Це найперша соціалізація, завдяки якій особистість стає повноправним членом будь-якого суспільства, оскільки вона ідентифікує себе з іншими та з суспільством загалом, засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. Орієнтовно первинна соціалізація триває до повноліття особистості.

Вторинна стадія соціалізації – це кожний наступний процес, який допомагає попередньо соціалізованому індивіду входити в нові сектори світу, його інституції. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей. Поняття вторинної соціалізації введено для того, щоб відокремлювати трансформації особистості в пізніший період (наприклад, професійну) від процесу засвоєння нею елементарних соціальних навичок у дитинстві. При цьому основна увага зосереджена на ситуаціях, коли чітко виявляються і тяжко переживаються особистістю упущення чи неадекватність первинної соціалізації в умовах, що змінюються.

Кожний період характеризується певними ознаками. Так, у дорослому віці соціалізація націлена на зміну поведінки у новій ситуації, а у дитячому віці акцент робиться на формуванні ціннісних орієнтацій. Дорослі, опираючись на власний досвід, здатні лише оцінювати і сприймати їх критично, а діти в змозі лише засвоювати їх. В ранньому віці – процес засвоєння якостей проходить найбільш інтенсивно, і, як правило, – найбільш важливі життєві, базові ознаки, в більш пізньому віці – навпаки. Соціалізація – як цілеспрямований конструктивний процес – повинна починатися в дитинстві, коли майже на 70% формується людська особистість. Якщо запізнитися, можуть розпочатися незворотні процеси. Саме в дитинстві закладається фундамент соціалізації, водночас – це найбільш незахищений її етап. Процес набуття певних соціальних якостей відбувається за чиєюсь сторонньою допомогою – агентів соціалізації (конкретних людей, які відповідальні за навчання та засвоєння культурних норм та соціальних ролей); інститутів соціалізації (заклади, установи, котрі впливають на процес соціалізації та спрямовують його).

Соціалізація проходить етапи, які збігаються із так званими життєвими циклами. Вони знаменують важливі віхи в біографії кожної людини. Згідно з Ж.Піаже, когнітивна соціалізація здійснюється в кілька стадій, кожна з яких характеризується новими навичками, що обмежують навчання людей. Діти проходять ці стадії в певній послідовності, хоча швидкість і результативність соціалізації на таких стадіях можуть бути відмінними в різних дітей.

Перша – сенсорно-моторна стадія (діти до двох років) – передбачає розвиток у дітей здатності протягом тривалого часу утримувати в пам'яті образи об'єктів навколишнього середовища. На другій – передопераційній стадії (від двох до семи років) – діти вчаться розрізняти символи та їх значення, розуміти відмінність між об'єктами та їх символами. На третій – стадії конкретних ситуацій (від семи до одинадцяти років) – діти починають виконувати деякі дії подумки, тобто уявляти необхідні дії «про себе», без виконання їх у житті. Четверта – це стадія формальних операцій (від дванадцяти до п'ятнадцяти років). Тут треба навчитися аналізувати абстрактні (математичні, моральні, логічні та ін.) проблеми, вміти розмірковувати про майбутнє.

На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем) і віковий підхід у соціальній роботі має будуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення цих завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства.

Можна виділити три групи завдань кожного віку:

природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного і статевого розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально-культурологічних умовах);

соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), специфічними для кожного віку в конкретному соціумі, з одного боку, пред’являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого, що існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко взаємно суперечачи;

соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в актуальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Соціологи, політологи і психологи, аналізуючи процес соціалізації особи на всіх стадіях, виділяють дві моделі:

1) модель підкорення

2) модель інтересу.

Модель підкорення характеризується досить високим ступенем регламентації, постійною взаємодією механізму вибору, механізму пропозицій та рекомендацій і механізму контролю. Отже, якраз у межах дії моделі підкорення суспільство за допомогою соціальних інститутів, цінностей і норм відбирає і готує на ту або іншу роль людей, які мають певні здібності, рівень підготовки, біопсихічні якості, що відповідають соціальним вимогам.

Модель інтересу характеризується самоорганізацією особи, самоорієнтацією на власні та суспільні інтереси, самоідентифікацією, почуттям сорому, вини, недостатності знань і досвіду.

4.Механізми соціалізації

Існують різні підходи до розгляду механізмів соціалізації.

Французький соціальний психолог Габріель Тард вважав головним наслідування, котре підводив як до психологічних основ (бажанням, біологічними потребами), так і до соціальних факторів (престиж, практична вигода).

У. Бронфенбреннер (США) механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосованість) між активним ростом людської істоти та швидко змінюючих умов, в яких вона живе.

В. Мухіна (Росія) розглядає в якості механізмів соціалізації ідентифікацію та обособление особистості.

О. Петровський (Росія) – закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції у процесі розвитку особистості.

Механізм соціалізації особи – поєднання чинників, що характеризують умови соціального середовища, з чинниками, які характеризують індивіда

На думку багатьох вчених існують універсальні механізми соціалізації, які обумовлюють особливості цього процесу у кожної конкретної особистості.

До соціально-психологічних механізмів соціалізації відносять: імпринтінг – фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об’єктів, що на неї впливають; наслідування – копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності інших; ідентифікація – ототожнення себе з іншими людьми, групою, спільнотою; рефлексія – оцінка особистістю різних проявів свого «Я»; інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних операцій соціальної діяльності у внутрішні, ідеальні, формування внутрішньої структури психіки та свідомості індивіда за допомогою засвоєння знань, соціальних норм і цінностей; екстеріоризація – процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, практичної.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації А. Мудрик відносить традиційний – засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім’я, сусіди, родичі, друзі); інституційний – функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. В процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований – діє в межах певної субкультури як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний – функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями, рефлексивний – тобто, внутрішній діалог, у якому людина розглядає, оцінює, приймає чи не приймає ті чи інші цінності, притаманні різним інститутам суспільства, сім’ї, ровесникам, значимим людям тощо.