Суть та зміст економічної соціології

     Основним результатом нового концептуального підходу Т. Парсонса і Н. Смелзера до проблем економічної соціології був структурно-функціональний підхід. Проаналізувавши зв'язки між економікою та суспільством, вони визнали економіку як підсистему соціальної системи з виконанням її первинної функції - пристосування суспільства до навколишнього середовища. Надалі Смелзер досліджував взаємодію економіки та культурних факторів, політичних змінних (процесів, явищ, етнічних відносин, відносин соціальної структури). Його основний внесок – розробка концепції соціологічного аналізу економічних процесів (виробництва, розподілу і обміну, споживання, економічного зростання тощо).

      Розробка цікавих і корисних підходів щодо сучасних трансформаційних процесів посттоталітарних суспільств, пов'язаних з переходом до ринкової економіки, належить американському антропологові К. Полоньї. Предметом його наукового пошуку було дослідження суспільств з ринковими економічними відносинами, еволюція ринкової ментальності і т. ін.

    З 50-60-х років західна соціологічна думка активно розробляє концепцію індустріального та постіндустріального суспільств. Основними представниками її були Р. Арон, Д. Белл, А. Тофлер, Дж. Гелбрейт та ін. Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що сучасний стан економічної системи докорінно відрізняється від традиційного капіталістичного стану. Видозмінення форм власності і відокремлення від функції влади, а також структурні зміни в економічній сфері є джерелом нових якісних змін у стані суспільства, його мобільності та трансформації. Сучасна економічна соціологія постійно наповнюється і синтезується завдяки різним підходам вивчення і осмислення як на макро-, так і на мікросоціологічному рівні в соціально-економічному та інших розрізах суспільного життя.

     Головним завданням економічної соціології є вивчення соціально-економічного становища інтересів, поведінки різних соціальних груп у сфері економічного життя, специфічних соціальних механізмів розвитку економіки і розробка на цій основі теоретичного уявлення про економіко-соціальну структуру суспільства та її вплив на економічне життя. Економічна соціологія розглядає закономірності економічного розвитку з позицій інтересів і статусу різних соціальних груп суспільства. Важливі напрями дослідження економічної соціології полягають у кількісному і якісному складі суб'єктів економічної діяльності, а також їх функції, інтереси, статус, прибутки, взаємовідносини.

     Класики соціології надавали великого значення економічним процесам. М. Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е. Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. Однак у К. Маркса положення про роль економіки виражені яскравіше, категоричніше. Марксизм розглядає економіку як головний визначальний фактор історії. За Марксом, економічні визначають усі інші види суспільних відносин. Вони формують базис суспільства, над яким складаються залежні від нього надбудовні форми: політичні, правові, моральні та ін. К. Маркс показує цю залежність, ана­лізуючи зміну суспільно-економічних формацій. Зміна раніше пануючих економічних відносин, наприклад феодальних, зумовлює зміну надбудовних форм, зокрема, виникнення політичної органі­зації капіталізму, буржуазного права тощо. З точки зору К. Маркса, ці положення підтверджує та деталізує аналіз самого капіталізму.

     Марксизм, безсумнівно, визнавав зворотний вплив надбудовних форм на економіку. Ф. Енгельс у листах 90-х років минулого століття, виступаючи проти докорів в економізмі, писав, що ні він, ні К. Маркс ніколи не вважали економіку виключно визначальним фактором; що було б смішно все пояснювати лише економікою, економіка тільки в кінцевому рахунку визначає розвиток.

      Та оскільки К. Маркс спеціально й детально розглядав роль саме економіки, це сприяло розповсюдженню неточних трактувань, оцінок марксизму. З марксизмом і нині продовжують полемізувати з цього питання. М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Веблен саме в процесі полеміки формують положення про ролі різних факторів. Зокрема, М. Вебер говорить про роль етики, релігії в розвитку економіки. У книзі “Протестантська етика і дух капіталізму” він розкриває вплив релігійної етики, зумовлений впливом протестантизму, на становлення сучасного капіталізму. Т. Веблен говорить про роль психологічного та культурного факторів у розвитку економіки.

     На прикладі сучасних економічних процесів можна бачити, як зміна економічних відносин викликає потребу у відповідних змінах полі­тичних, правових та інших форм. Поява, наприклад, нових для нашого суспільства економічних відносин, основаних на приватній власності, потребує їх закріплення у відповідних конституційних та інших правових актах. Поширення приватновласницьких відносин веде до змін моральних оцінок нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посередницької діяльності, життя за рахунок процентів на вкладений капітал і т.ін. Політика й право, закріплюючи нові форми господарчої діяльності, можуть сприяти їх подальшому розвитку, а можуть, навпаки, гальмувати його, вводячи, приміром, непомірні податки і т. ін.

 3.Взаємозв’язок економічної соціології з іншими науками та її основні функції.                              Економічна соціологія взаємопов’язана з багатьма науками. Особливо тісний її зв’язок з наукою управління, яка вивчає управлінські кадри, зокрема склад, мобільність, вертикальні й горизонтальні відносини, різні міжколективні взаємодії, а також форми поведінки керівників, проблеми керівництва та лідерства. У науці управління утвердилася теорія соціального управління, де об’єктами виступають соціальні системи. Дослідження організаційної структури керованих об’єктів, людського фактора та його поведінки є базою для розробки наукового положення економічної соціології. Особливого значення для економічної соціології набула наука управління виробництвом з дослідження таких проблем: оптимізація співвідношення політичного й господарського управління економікою і науково-тех­нічним прогресом; ефективне поєднання централізованих і демократичних засад в управлінні; формування інститутів соціального контролю та участі трудівників в управлінні; вироблення кадрової політики — принципів добору, підготовки, розстановки й виховання управлін­ських кадрів, а також критеріїв оцінки ефективності їх діяльності.

      Водночас економічна соціологія розробляє наукові положення, які використовує наука управління, зокрема соціальні аспекти полі­тичної влади, діяльності, поведінки, ціннісні орієнтації, соціальні норми, традиції, колективні інтереси тощо.

      У теоретичних дослідженнях економічна соціологія застосовує поняття, які розроблені філософією. До них належать політична система, держава, суспільство, нація, колектив, особистість, сві­домість, відносини, соціальний прогрес, соціальна сфера та ін. Досить міцні зв’язки має економічна соціологія з правовими науками, соціальною психологією та іншими суспільними науками.

    Дослідження економічної соціології грунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів. Необхідність такої інтег­рації зумовлюється тим, що економісти, вивчаючи економічну сферу, не беруть до уваги соціальних відносин, зокрема сімейних відносин і бюджету, а навколишнє середовище, галузі культури, освіти, охорони здоров’я розглядають лише з точки зору фінан­сування й розвитку. Соціологи досліджують суспільні відносини без глибокого проникнення в економічні процеси. Інтеграція економічного й соціального підходів забезпечує визначення соціальної спрямованості розвитку економіки. Економічний підхід означає, що цілі розвитку економіки визначаються матеріальними потребами суспільства, максимізацією суспільного продукту, національного доходу, фонду споживання тощо. Соціологи розглядають цілі розвитку економіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку — як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого способу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

    Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з господарським механізмом, який регулює відносини економічних інсти­тутів та організацій, але носить внутрішньоекономічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.

    Соціологи розглядають механізм розвитку економіки значно ширше, включаючи взаємодію не тільки економічних, а й соціаль­них інститутів та організацій. Якщо економісти вивчають в основному формалізовані відносини, що грунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

     В економічному підході людина розглядається як елемент трудових ресурсів, носій робочої сили, якого можна використовувати, розподіляти, формувати, і не враховується її поведінка. Людина в соціологічному підході виступає суб’єктом економічних і соці­альних процесів із власними цінностями, особистими матеріаль­ними і духовними потребами.

   Формулювання економічного й соціального підходів пов’я­зується з розвитком відповідних відносин. Їх об’єднання визначило економічну соціологію, але в результаті інтеграції вона одержала якості, яких немає в окремих підходах. Економічна соціологія включила в арсенал дослідження факторний, системний і ситуаційний підходи. Це дозволило глибше розкрити людський, інфор­маційний, науковий і культурний фактори, а також фактор часу.

    У сукупності спеціальних соціологічних теорій економічна соці­ологія посідає особливе місце як міждисциплінарна наука, яка розкриває зв’язок між соціологією та економікою, вивчає мотивацію економічної поведінки, закономірності розвитку економічної та соціальної сфер. Зв’язок економічної соціології з різними науками дає можливість розгортати конкретні соціологічні дослідження з широкого кола питань та проблем, зосереджуючи основну увагу на взаємодії соціальних спільностей і груп, які впливають на макроекономічну систему.

     Економіка як соціальний інститут виконує цілий ряд функцій, спрямованих на забезпечення, функціонування та розвиток виробництва, розподіл, обмін і споживання. Беручи до уваги перш за все вплив на нові соціальні процеси, можна виділити з них як основні чотири функції.

    Першою вихідною функцією є підтримка й розвиток форм сус­пільного розподілу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподілу робочих місць та перерозподілу кад­рів. Реалізація цієї функції вимагає застосування гнучких механізмів розподілу й перерозподілу кадрів, забезпечення їхньої мобільності. У нинішній час відчувається дефіцит ряду професій, зокрема робіт­ників найвищої кваліфікації. Гостро стоїть проблема становища наукових працівників.

    Друга функція — стимулююча — забезпечує посилення стимулів до праці, економічну зацікавленість до праці. Соціологічні дослід­ження 80-х років довели, що у повну силу працювала лише 1/3 частина працюючих. Тут позначився негативний вплив зрівняльних тенденцій в оплаті праці, погані умови й слабка організація праці. Виявом цих процесів у кваліфікованих робітників був перехід на більш прості види праці. Лише 7—10% керівників середньої ланки припускалися думки про просування вгору, разом із тим 80% готові були перейти у робітники.

    Третя функція — інтеграційна — виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих. Про значення даної функції свідчить соціальна напруга відносин. За проведеними дослідженнями, 85% керівників середньої ланки вказали на напружений, конфліктний характер взаємовідносин на промислових підприємствах.

    Четверта функція — інноваційна — забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Інноваційні процеси залежать від того, як ставляться суб’єкти виробництва до нового, досягнень науки, який рівень і характер їхньої активності.

    Ці функції здійснюються через велику кількість соціальних механізмів — добору та розстановки кадрів, розподільчих відносин, планування постачання, споживання і т.ін. Ефективність реалізації функцій значною мірою залежить від рівня економічної культури суспільства, кожного індивіда.

4.Соціологічна теорія марксизму

      З другої половини XIX і у XX ст. широкого розповсюдження набула соціологія марксизму. Вустами своїх засновників Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895) вона заявила про себе як про наукове тлумачення історичного процесу, що базується на об'єктивних даних історичної, економічної,

соціологічної та інших наук.

     Марксистська соціологія - це, передусім, матеріалістичне розуміння історії, що викарбувалось на основі дослідження реального змісту історичного процесу, його об'єктивних закономірностей. На становлення цієї теорії певною мірою значно вплинули діалектика Гегеля, політико-економічні та соціологічні концепції А. Сміта, Д. Рікардо, К. Сен-Сімона, а також утопічні ідеї Т. Мора та Т. Кампанелли.

     Марксистський погляд на розуміння історії суспільства дає своє пояснення матеріальних основ життя суспільства, характеру взаємодії його основних сторін, об'єктивної спрямованості його розвитку та ролі свідомої діяльності людей в історичному процесі. Сьогодні соціологія марксизму піддається різнобічній критиці (іноді і справедливій). Однак вона залишається однією з найбільш впливових і донині і, хоча протистоїть багатьом іншим класичним і сучасним соціологічним теоріям, має своїх прихильників в усьому світі.

       Переворот у поглядах на суспільство К. Маркс пов'язує насамперед з принципово новим розумінням першооснови суспільного життя. Так, торкаючись фундаментальної проблеми філософії - проблеми смислу людського існування, Маркс намагається повністю пов'язати її з дією механізмів розподілу суспільної праці і функціонування інститутів приватної власності та грошей, і приходить до висновку про виключно негативну їх роль як знарядь "людського відчуження". При цьому особа втрачає саму себе у соціальних спільнотах. Ця позиція стала одним з найсуворіших звинувачень на адресу капіталізму і привернула до себе багатьох мислителів, інтелектуалів тієї епохи.

      Згідно з матеріалістичним або, точніше, економічним розумінням історії, система матеріально-виробничих відносин (це поняття К. Маркса та Ф. Енгельса вперше застосовують у загальносоціологічному контексті) становить першооснову, "базис", на якому ґрунтуються всі інші відносини людей - правові, політичні, ідеологічні. Економічна сфера при цьому набуває значення "точки відліку" або "незалежної змінної", "первинної субстанції" щодо інших соціальних явищ та процесів. Життєва реальність людських індивідів, за теорією Маркса, – це боротьба за своє існування. Щоб вижити, вони повинні виробляти засоби існування, взаємодіючи у виробництві. Із досвіду соціальної співпраці "виростає" свідомість людини. За здогадкою Маркса, мораль, релігія, політичні погляди, певні психологічні сторони та інше є вторинними і кореняться саме в соціальному бутті. Звідси і випливає відома Марксова аксіома: "Не свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість".