Суть та зміст економічної соціології

1.Суть та зміст економічної соціології

      Сфера економічного життя є однією із найважливіших у розвитку суспільства (поряд із сферою культури та політики). Саме вона, як і культурна, політична та інші сфери, віддзеркалює рівень, особливості розвитку цивілізації того чи іншого суспільства в ту чи іншу епоху.

      Існує чимало наук про економічну сферу, що пов'язано із виділенням її як особливої підсистеми суспільства. Сьогодні вивчення економічних процесів, економічних відносин та явищ економічного життя дедалі актуалізується і потребує всебічного соціологічного аналізу.

      Деперсоналізована форма (відсутність ролі конкретної людини як домінанти, суб'єкта економічних відносин) сприйняття і вивчення сфери економіки економічними науками не дає вичерпної відповіді на безліч питань, що виникають при дослідженні соціально-економічної сфери. Сучасний етап розвитку економічного життя потребує всебічного врахування того, що пов'язано із волею та бажаннями людини. Нині докорінно змінюється її роль і вплив у засвоєнні досягнень науки, в оволодінні всім механізмом господарювання. Дуже важливо розібратися і зрозуміти, що відбувається у свідомості людини, що обумовлено серйозними зрушеннями у продуктивних силах і відносинах власності, і як реалізувати на практиці вимоги та цілі, що ставить життя. Економічне життя функціонує не тільки завдяки дії об'єктивних законів суспільного розвитку, але і – суб'єктивній діяльності людей. Діяльність немислима, передусім, без цілей, спрямованих на задоволення економічних інтересів, які, у свою чергу, і переломлюються через людську свідомість у формі поглядів, думок, відчуттів, мотивів, інтересів дій тощо. Воно не може існувати поза елементами культури людини, що формує місце для економічної культури людини.

     Усвідомлення всіх реальних процесів та явищ безпосередньо впливає на вдосконалення економічного життя. Це дозволяє зробити висновок, що, поряд із системою економічних дисциплін, економічна соціологія здатна охопити вивчення соціальної сфери економіки, всі елементи сфери економічного життя, здатна відобразити глобальні і приватні проблеми життя людей. В цілому ж економічна соціологія представляє сьогодні суму теоретичних і прикладних знань. Це - система наукових знань про поведінку людей як представників великих соціальних груп у різних сферах економічного життя суспільства: виробництва, обміну, розподілу та споживання. Вона націлена вивчати багатоманітність форм економічної поведінки, діяльності індивідів, соціальних груп, економічних інститутів у найближчій та довгостроковій перспективі.

     Економічна соціологія належить до міждисциплінарних наук. Вона інтегрує соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльності людей. Економічна соціологія досліджує закономірності економічного життя через призму соціологічних категорій, тому більшість вчених схильна під економічною соціологією розуміти соціологічний підхід у вивченні економічних явищ.

     Об'єктом вивчення економічної соціології виступають люди - учасники економічного життя суспільства, які об'єднуються в групи, організації, інституції, що пронизані стосунками соціально-економічного характеру. Предметом економічної соціології є різного роду соціально-економічні відносини, які виникають в економічній сфері суспільного життя і котрі відображають різноманіття стосунків людей різних соціальних груп, прошарків, з різними соціальними позиціями. Процес її становлення - процес незавершений. Розширення та уточнення її предмета та об'єкта, методів і напрямів дослідження триватимуть і далі.

      Слід зазначити, що досі ще не існує в наукових колах єдиної думки щодо визначення поняття економічної соціології та окремого об'єкта і предмета її вивчення. Довгий час дослідження велись за окремими напрямами, присвяченими праці, трудовим ресурсам, управлінню, матеріальній базі життя населення.

     Розробка вивчення соціологічних проблем, пов'язаних з розвитком економічних відносин, виходила на різні рівні аналізу. Спочатку у працях вчених з'явилося таке поняття, як "індустріальна соціологія". У радянській науковій та навчальній літературі це трактувалося як "промислова соціологія" і в такому словопоєднанні виправдовувала своє призначення, бо висвітлювала соціальні проблеми матеріального виробництва. Згодом у системі соціологічного знання на стику із економічними науками випробовувалися самостійні наукові напрями більш конкретного і вузького спектра: "соціологія праці", "соціологія управління", "соціологія села", "соціологія міста". Всі ці наукові напрями під різним кутом розгляду віднесені до економічної соціології.

     Сьогодні економічна соціологія розглядається переважно як комплекс проблем, що мають чітко виражений соціально-економічний та системний характер ("соціологія праці", "соціологія управління", "психологія та економіка праці", "соціологія міста", "соціологія села", "соціальна структура", "соціологія ринку", "соціологія підприємництва" та ін., в котрих економічний зміст має домінуюче значення. Тому весь спектр проблем економічного життя можна охопити одним поняттям "економічна соціологія".

      Однак деякі аспекти, які водночас є і структурними компонентами "економічної соціології", виступають як самостійні соціологічні теорії (соціологія управління міста, села та ін.), де рівноправними критеріями їх формування виступають культура, право, територіальність та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Основні джерела та етапи розвитку економічної соціології.

      Однією з перших комплексних теорій, що пояснювала суть і структуру економіки та її взаємодію з іншими сферами суспільного життя, була теорія економічного лібералізму англійського економіста А. Сміта, в котрій всебічно було проаналізовано капіталізм як економічну підсистему суспільства. Економіка, стверджував А. Сміт, не існує поза суспільством, оскільки її стан зумовлений впливом держави, свободи підприємництва, конкуренції. Не залишив поза увагою систему "економіка-суспільство" й інший англійський економіст Д. Рікардо. У своїх працях він окреслив основні умови гармонії інтересів праці та капіталу. Англійський економіст, філософ Т. Мальтус показав взаємозв'язок між виробництвом, споживанням та динамікою народонаселення. Це - перший етап розвитку економічної соціології.

      Другий етап розвитку наукових уявлень про економічну сферу суспільного життя був пов'язаний із появою перших протиріч між капіталістичною економікою та суспільством, з кризами і антагонізмом праці і капіталу, безробіттям тощо. Та найвагомішим у становленні та розвитку економічної соціології вважають внесок вчених німецької, французької та американської соціологічних наукових шкіл.

      Німецька економічна соціологія, щодо наукового методу, була історично-порівняльною з акцентуацією на культурологічному аспекті (М. Вебер, Й. Шумпетер, В. Зомбарт, Г. Зіммель). Економічна інтерпретація історії К. Маркса справила суттєвий вплив на формування економічної соціології. Всі вони заклали фундамент соціологічного підходу у вивченні загальної економічної теорії.

      Наукова творчість М. Вебера ("Економіка та суспільство", "Загальна економічна історія", "Протестантська етика й дух капіталізму") заклала теоретичний фундамент економічної соціології. Об'єднавши наукові методи історії та аналітичної економіки, він подав нову дисципліну як пояснювальну, ключовими проблемами котрої виступали: роль влади у функціонуванні економічної системи; визначення неекономічних причин виникнення капіталізму тощо.

       М. Вебер надав економічному життю "духовності", а поняттям економічної свідомості, економічної етики, економічної поведінки - статусу категорій економічної соціології, розглядаючи їх через призму саме культурного аспекту.

      Видатним представником соціоаналітичного (історико-соціологічного) напряму в дослідженні економічної сфери суспільного життя, зокрема феномену підприємництва, був німецький соціолог, історик, економіст В. Зомбарт. Його цікавив суб'єктивний аспект економічного реалізму: установки, нахили людей до раціональної економічної поведінки.

       Величезний інтерес до економічної соціології виявив один із найвідоміших економістів-соціологів Й. Шумпетер. Він чимало зробив дня її інституалізації, назвавши соціологічною економікою, структурував її на кілька важливих галузей наукового знання: економічна теорія, економічна історія, економічна соціологія та економічна статистика. Шумпетер увійшов в історію економічної соціології також завдяки своєму баченню підприємства в центрі структурної логічної системи, яка відображала капіталістичну економіку в цілому. Це – один із плодотворних напрямів в економічній соціології загалом і в дослідженні власне підприємницької діяльності зокрема, де тісно переплелося підприємництво з нововведенням. Крім того, він досліджував взаємозалежність між економічною та соціальною стабільністю в розвитку капіталізму.

      Інший німецький соціолог - Г. Зіммель добре знаний в даному науковому напрямі своїм аналізом ролі довіри в економіці та трактатом про соціологію грошей (праця "Філософія грошей").

      Величезний внесок у формування економічної соціології зробив К. Маркс, який першим здійснив спробу соціологічної перебудови теоретичної економіки. Він розглядав елементи економічної системи - виробництво, розподіл, нагромадження капіталу - як соціальні процеси. Предметом його аналізу були: експлуатація праці і деградація особистості робітника, абсолютне і відносне зубожіння більшості суспільства. Маркс вперше застосував системний аналіз до суспільства згідно з яким будь-яке суспільство належить до певної історично сформованої суспільно-економічної формації, де всі підсистеми (економічне, політичне, культурне життя і т. ін.) взаємодіють одна з одною і розвиваються на основі економічного базису. Теорія Маркса була найбільш адекватним описом і аналізом капіталістичної економічної системи (на перший період), здійсненим у соціологічному плані.

      Поряд із представником німецької школи вагомий внесок у розвиток економічної соціологічної думки зробив відомий французький соціолог Е. Дюркгейм. Він одним із перших започаткував підрозділ економічної соціології і став автором її першої програми. Відомою працею Дюркгейма, з огляду економічної соціології, є "Розподіл праці в суспільстві", в якій він обґрунтував помилковість тлумачення розподілу праці виключно з економічних наукових позицій. На його думку, цей процес несе в собі з'єднувальну силу, елемент "живої тканини" солідарності, життєвої умови існування сучасного суспільства. Вагомими є також дослідження Дюркгеймом економічних інституцій, а саме - власності та обліку, вивчення проблем споживання, грошей та винагороди.

     Неабиякий інтерес до формування економічної соціологічної думки виявили і наші співвітчизники М. Туган-Барановський, М. Ковалевський, М. Бердяев, М. Булгаков та інші, праці яких торкалися проблем взаємодії економічної та соціальної сфер. М. Туган-Барановський у своїх дослідженнях обґрунтував роль господарства в соціальному житті. У роботі "Про встановлення соціалістичного ладу і про експлуатацію праці" він розглянув роль соціальних потреб у стимулюванні господарської діяльності. Головною метою виробництва та важливою виробничою силою він вважав людину з її потребами (соціальний фактор виробництва), одночасно велику увагу приділяв кооперативам, підкреслюючи їх некапіталістичний характер. Багато в чому його погляди виявилися ілюзорними та суперечливими. Ділком оригінальні для свого часу, вони випередили більшість теорій про роль людини на Заході.

      Суб'єктом економічної діяльності, на думку С. Булгакова, є "економічна людина" (ekonomic man) - це центральне поняття економічної науки. Економічна людина є конкретний духовний тип з усією складністю та багатоманітністю психологічної мотивації. Його перу належить лише одна наукова книга "Філософія господарства" і, щоправда, – значна кількість статей з проблем марксизму, соціалізму, християнської філософії. С. Булгаков, зокрема, прагнув синтезувати комплекс соціальних наук - політекономію, філософію, соціологію, висуваючи завдання: зрозуміти світ як об'єкт трудового господарського впливу, а сама філософія господарства є, на його думку, філософія об'єктивної дії.

      Певну роль у формуванні економічної соціології відіграв російський економіст-соціолог М. Кондратьєв (учень та послідовник М. Туган-Барановського). У своїх теоретичних оглядах він доводив економічну безперспективність як великих капіталістичних, так і дрібних трудових селянських господарств, виступав за розвиток кооперації, але вважав, що створювати кооперативи слід суворо добровільно і в певній послідовності, підкреслюючи, що виробничий кооператив є найбільш розвинутою формою ведення господарства.

     Наступний етап, суттю якого є визначення та інтерпретація економічної соціології у західному науковому світі, пов'язаний з іменами Т. Парсонса, Н. Смелзера, Е. Мейо, К. Полоньї. Проте, паралельно із економіко-соціологічним напрямом розвивався і управлінський напрям у рамках даного знання, який тісно переплітався з напрямами економічної соціології, соціологією праці, управління та підприємництва зокрема.

     Що стосується управлінських підходів у системі економічної соціологічної теорії, то слід відзначити вагомий внесок Г. Файоля, О. Шелдона, Р. Тейлора, М. Фоллета, Ч. Бернарда, Г. Саймона, Д. Макгрегора. Дж. Коттера та ін. Традиції американської школи економічної соціології характеризувалися, перш за все, формальним встановленням та відокремленням даної дисципліни від загальної економічної науки (на противагу економістам). Економічна соціологія досить важко здобувала своє визначення як самостійна галузева соціологія. З цього приводу між соціологами та економістами точилася боротьба.