Структура суспільства

звичаї, норми моралі, відтворити соціальні  відносини в межах нормативної

системи, прийнятої в суспільстві. Нормативне обмежуючи стиль життя  своїх

членів, група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від

прийнятих правил.

Механізмами соціального контролю за членами суспільства є:

• соціалізація, тобто процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм,

який передбачає, що люди будуть виконувати свої ролі несвідомо, за

звичкою, традицією, перевагами. Людина повинна хотіти впорядкувати

своє життя, добровільно підкорятися  законам суспільства і відчувати

розгубленість та роздратування, якщо ці закони порушуються;

• груповий тиск. Кожна людина є членом тієї чи іншої первинної групи (

сім'я, студентська група та інші). Група має свої неписані норми  взаємодії,

поведінки. Член такої групи повинен  дотримуватися мінімуму тих вимог,

норм, які існують в ній. Якщо цього не відбувається, до порушника

застосовуються неформальні санкції. Це може бути суспільний осуд або

ізоляція. Ступінь групового тиску  залежить також від згуртованості  групи.

Чим вона вище-тим сильніший тиск. Група виконує функцію

нормативного обмеження індивідуальної поведінки.

Головними структурними елементами соціального  контролю є норми та

санкції.

Норми - це приписи, вимоги і очікування відповідної поведінки.

Норми можуть існувати на двох рівнях:

• норми, які існують в суспільстві, або у великих соціальних групах. Це

звичаї, традиції, закони;

• норми, які існують в малих  групах "групові звички". Норми  можуть

існувати як стандарти поведінки, або як очікувана поведінка.

Незалежно від форми існування, норми виконують такі функції:

• інтегруюча - полягає в об'єднанні  членів групи;

• контролююча - полягає у контролі за поведінкою членів групи;

• еталонна - полягає у пропонуванні зразків та стандартів поведінки.

У кожному суспільстві завжди існує  та чи інша міра порушення норм.

По відношенню до порушників застосовуються санкції. Як визначає А.

Кравченко, санкції можуть бути чотирьох типів.

Формальні позитивні санкції - це засіб соціального контролю, тобто

визнання з боку офіційних структур (почесні звання, нагороди та інше).

Неформальні позитивні  санкції - це засіб соціального контролю або

публічне схвалення, не пов'язане  з офіційними структурами (визнання, слава,

визнання лідерських якостей та інші).

Формальні негативні санкції - це засіб соціального контролю у вигляді

покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф,

звільнення та інші).

Неформальні негативні  санкції, - це засіб соціального контролю у формі

покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд,

зауваження та інші).

У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно

формальними нормами (накази, постанови, закони). Він набув інституційної

підтримки, яку здійснюють головні  соціальні інституції (армія, освіта,

правосуддя, уряд тощо.).

Соціальні інститути суспільства

Соціальний досвід свідчить, що для  людського суспільства необхідно

закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для всіх

членів суспільства або його групи, забезпечити цілісність системи. Для

збереження такої цілісності, в  якій зацікавлена спільнота, люди утворюють

систему установ, які закріплюють  нормативне регулювання відносин і

контролюють поведінку своїх членів.

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і

неформальних норм, правил, засад, які регулюють різні сфери  людської

життєдіяльності і організують  їх у систему соціальних статусів і ролей.

Інтеграція індивідів у соціальне  об'єднання (групу, спільноту або

суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких

зв'язків, але й наявність можливостей  комунікацій - спільна цілісно-

нормативна система, мова та інші.

Соціальний інститут виникає і  функціонує, виконуючи ту чи іншу

соціальну потребу. Якщо ця потреба  стає незначною або зовсім зникає, то

поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

Кожна людина має індивідуальну  комбінацію потреб. Проте

фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так вже й багато, їх п'ять і

стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду - інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі  засобів існування - економічні

інститути, виробництво;

• потреба у безпеці, соціальній злагоді та порядку – політичні

інститути, держава;

• потреба у передачі знань і  набутих цінностей, соціалізація нових

поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, передача духовних цінностей  і

ритуалів, які підтримують у  суспільстві солідарність і злагоду -

інститут релігії.

Процес утворення соціального  інституту - інституціоналізація -

передбачає такі етапи:

• виникнення потреби, задоволення  якої вимагає спільних організованих

дій;

• формування спільних цілей;

• поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії;

• поява процедур, пов'язаних з  нормами і правилами;

• інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їх прийняття,

практичне застосування;

• визначення системи санкцій і  ролей, які охоплюють усіх членів

соціального інституту.

Соціальні інститути виконують  не лише функції (позитивна роль у

суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять суспільству).

Функції бувають:

• явні, якщо вони офіційно заявлені, усіма усвідомлені та очевидні.

Очікувані та необхідні явні функції  формуються і декларуються у

кодексах і закріплені у системі  статусів та ролей.

• латентні, якщо вони приховані, не заявлені, не заплановані. До явних

функцій соціальних інститутів, що забезпечують закріплення та

відтворення суспільних відносин, відносять:

- регулятивну, яка забезпечує регулювання взаємовідносин між членами

суспільства за допомогою формування моделей поведінки;

- інтегративну, яка забезпечує згуртованість, взаємозалежність та

взаємовідповідальність членів соціальних груп, що формуються під впливом

інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей;

- транслюючу, яка пов'язана з передачею соціального досвіду;

- комунікативну, яка забезпечує розповсюдження інформації, що

виникла в даному інституті, як всередині  саме цього інституту для

управління та контролю за дотриманням  норм, так і у взаємодіях між

інститутами.

Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами

діяльності соціальних інститутів.

Наприклад, завданням сім'ї є  соціалізація до прийнятих норм сімейного

життя, однак часто реальна поведінка  членів сім'ї призводить до конфлікту  з

культурною групою, тому що ця поведінка  не відповідає вимогам та нормам

групи.

Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію,

задовольняючи потребу людей у  підвищенні власного престижу (випуск

розкішних авто, коштовностей та ін.)

Поняття соціальної групи: сутність та різновиди

Суспільство - складна структура, елементами якої є різні соціальні

спільноти. Основу суспільства складають  соціальні групи - спільноти людей

зі стійкими взаємодіями, очікуваннями та солідарністю щодо спільних цілей

та культурних зразків. Соціальна  група розглядається як сукупність людей,

котрі відрізняються за соціально  значущими ознаками. Ці реальні ознаки не

лише існують об'єктивно, але  й усвідомлюються суб'єктивно. Наприклад,

свою групову приналежність  та солідарність молодь відчуває так  само, як

пенсіонери відчувають свою. У представників  однієї групи схожі ціннісні

орієнтації, моделі поведінки, стиль  життя. Такими ознаками можуть бути вік,

національність, професія, релігія  та ін.

Найважливішими характеристиками груп є взаємовідносини та

взаємодія між їх членами. За цим  параметром групи поділяються на первинні

та вторинні.

Для первинних груп характерна постійна взаємодія та особистісні

контакти. Вони можуть виникати для  досягнення спільної мети, але їм

притаманні партнерські відносини  з емоційним забарвленням.

Для вторинних груп характерними є лише функціональні, обов'язкові

контакти, пов'язані з досягненням  конкретної мети. Вторинні групи можуть

складатися з декількох первинних  груп.

Елементарною складовою суспільства, яка зосереджує в собі всі види

соціальних зв'язків, є мала група.

Мала група - невелика за чисельністю сукупність людей, об'єднаних

загальними цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами поведінки

та постійною взаємодією. Група  має свою систему цінностей, стандартів

поведінки, норм, які вимагають  від члена групи певних обмежень,

індивідуальної свободи. Зазвичай, ці правила приховані від стороннього

спостерігача і виконують функцію  соціального контролю. У малій  групі

індивід отримує моральну і психологічну підтримку, в ній відбувається

душевне спілкування, тобто контактність і на рівні глибинних особистісних

почуттів. Співчуття та сумісність є психологічною ознакою малих  груп.

Найбільш яскраво ці ознаки проявляються у такій малій соціальній групі, як

сім'я. Мала група виконує також  функцію індивідуалізації

загальносоціальних вимог до особи, здійснюючи соціальну регуляцію

свідомості та поведінки індивіда.

До вторинних відносять великі групи. Великі групи відрізняються від

малих не лише розміром, але й якісно іншими соціально-психологічними

ознаками, а саме:

• вони орієнтовані на чітко визначені  раціональні дії;

• у них відсутні групові норми, неписані правила;

• соціальний контроль здійснюється зверху до низу за формальними

нормами.

В залежності від ідентифікації  людини з групою виділяють: інгрупи,

аут групи, референтні групи.

Інгрупи - це групи, які людина визнає своїми, ідентифікує себе з ними,

вважає себе їх часткою (сім'я, родичі, друзі та ін.).

Аутгрупи- це такі групи, які людина сприймає як "інші", "чужі", до яких

вона не належить.

Референтні групи - це реальні, або умовні соціальні спільноти, які

індивід сприймає як взірець, і на норми, цінності та ідеали яких він

орієнтується в своїй поведінці. Зважаючи на вимоги референтної групи,

особистість вносить корективи  у своє життя, наближаючи реальну  поведінку

до ідеальних зразків. Референтність  групи сприяє соціальній адаптації,

пропонуючи людині готові зразки поведінки, вироблені та апробовані тими

чи іншими групами.

Соціальна структура суспільства.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих

між собою упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між

ними.

Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які

займають різні місця у системі  соціальної нерівності.

Диференціація населення суспільства  за такими ознаками, як влада,

власність, доход та інше спричинена політичними, культурними і

економічними відносинами.

Соціальні спільноти - це такі об'єднання F_H|Я иыШ людей, які виникають та

формуються на основі:

1. культурно-історичної самобутності (народи, нації);

2. родинних зв’язків та схожості  стадії життя (сімейні, статево-вікові

та ін.).

Соціальні спільноти також розрізняються  за професійно-

кваліфікаційними, територіально-регіональними  ознаками.

Історичними детермінантами формування соціальних спільнот були:

• умови соціальної реальності, що вимагали об'єднання людей;

• спільні інтереси значної частини  індивідів;

• розвиток державності і форми  організації людей, що виникають  разом з

нею у вигляді різноманітних  соціальних інститутів;

• спільна територія, що зумовлює міжособистісні (прямі та опосередковані)

контакти.

Соціальні спільноти характеризуються такими показниками:

• умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та

соціальними особливостями;

• спільні інтереси індивідів, що взаємодіють між собою;

• відношення до конкретних соціальних інститутів та цінностей;

• соціально-професійні характеристики індивідів, об'єднаних у спільноту;

• приналежність до територіальних утворень.

Одні спільноти складаються  об'єктивно, незалежно від волі та бажання

людей (класи, верстви, нації), інші ж  утворюються свідомо і цілеспрямовано

(політичні організації, громадські  організації, партії та інші.).

Між окремими компонентами соціально  структурованого суспільства

існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини.

Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в

соціальну структуру, виступаючи її механізмом, а соціальна структура являє

собою форму, яка організовує їх у певну цілісність.

Соціальні відносини інтегрують соціальні  спільноти у цілісну соціальну

систему, яка самоорганізується  і має складний . ієрархічний характер.

Процеси диференціації, що відбуваються в суспільстві, є результатом

розподілу економічної, політичної та культурної структур, поділу та

кооперації праці, відносин __________до власності та ін.