Співвідношення права

Звичаї разом з іншими не правовими актами – регулювальниками суспільних відносин діють як самостійні, причому вони є вельми ефективними засобами впливу на поведінку людей і на відносини, що виникають між ними .

Таким чином, незалежно від форми і змісту, а також  особливостей реалізації звичаїв, незалежно від того, як вони здійснюються самі по собі, у взаємозв'язку чи у взаємодії з правом, кожний звичай виконує в суспільстві значну регулятивну і виховну роль. При цьому на кожному етапі його розвитку він виступає як нерозривна складова частина єдиної системи звичаїв і всіх соціальних норм .

2.3. Співвідношення права і моралі

Право – це система загальнообов'язкових, формально визначе­них правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охоро­няються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

Мораль – сукупність правил і норм поведінки людей по відно­шенню один до одного та до суспільства, правил, які відображають прийняті в суспільстві погляди на добро і зло, честь і совість та підтримуються завдяки громадській думці й громадському осуду в разі їх порушення.

Вже з наведених визначень видно, що між правом і мораллю як різновидами соціальних норм (правил поведінки, що регулюють відносини в різних сферах життя людей) є спільні й відмінні риси.

Їх єдність заснована на тому, що ці обидва засоби соціального регулювання: є соціальними нормами; існують у реальній поведінці людини; мають основним змістом права та обов'язки; виробляють повагу до прав і свобод особи; протидіють свавіллю та беззаконню; певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Наявність цих рис не означає повної тотожності норм права та моралі.

Так, право існує лише в соціальне неоднорідному суспільстві, в рамках якого виникає держава. А мораль існує як у державному, так і в додержавному суспільстві.

Право регулює лише найважливіші суспільні відносини. А мораль – і такі відносини, які здебільшого не регулюються пра­вом (дружба, кохання).

Право має, як правило, письмовий характер і існує у формі офіційного документа. Мораль існує в усній формі, не має документальної форми.

Право поширюється на громадян держави та осіб, які перебувають на її території. А мораль поширюється на все населення або соціальну групу, яка дотримується саме цих моральних норм.

Право має має обов'язковий характер, тобто мусить виконуватись суб'єктами незалежно від їх ставлення до норми. Мораль же виконується лише у випадку авторитетності норми для суб'єктів.

Право приймається у рамках спеціальної процедури, що закріплюється нормативно. Мораль закріплюється у суспільстві у довільному порядку.

Право реалізується за допомогою спеціальних органів держави. Мораль гарантується суспільством у цілому, а не окремими його структурами.

Порушення норм права має наслідком застосування одного з видів юридичної відповідальності, а моралі – застосування засобів громадського впливу, які не мають примусового характеру.

Та попри всю самостійність моралі і права вони перебувають у глибокій єдності. Зокрема, право мусить бути морально обґрунтованим, мати свого роду легітимацію (виправдання) з позиції панівної, загальновизнаної моралі. Право існує в суспільстві й засновується на тих положеннях, що були свого часу досягнуті цим суспільством і отримали своє продовження у праві. Ось чому ми визначаємо мораль як основу та опору права.

Саме на моралі засновані такі правові категорії, як правовий припис, відповідальність, правова культура, правосвідомість, законність.

Справедливість (визначальна моральна категорія) є метою дії права, вона є орієнтиром у процесі розроблення та прийняття правових норм. Найвищого рівня моральності право має досягти в процесі реального впорядкування суспільних відносин.

Високоморальною має бути також юридична відповідальність, основною метою якої є не покарання людини, а виявлення ставлен­ня суспільства до вчиненого порушення та поновлення порушених інтересів суспільства чи держави.

Отже, в демократичному суспільстві мораль є опорою права на етапах його прийняття, функціонування, реалізації та захисту з боку держави. Рівень моральності права визначає рівень справедливості суспільства.

2.4. Співвідношення права і корпоративних норм

Корпоративні норми – правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими громадськими об’єднаннями людей.

Корпоративні норми виступають невід'ємною частиною системи нормативного регулювання суспільних відносин. Вони виробляються на основі взаємодії індивідуальних свобод окремих членів різних громадських об’єднань. Їх особливість полягає в тому, що їх дія обмежена межами тієї або іншої громадської організації і внаслідок цього, носить локальний характер.

Взагалі корпоративні норми можна визначити, як встановлені правила поведінки, виражені в статутах, положеннях, рішеннях громадських організацій для реалізації і досягнення цілей їх функціонування.

Корпоративні норми поступаються правовим по силі, сфері діяльності, категоричності, однак мають і переваги: виражають активність і ініціативу, є самодіяльними, розповсюджують свою дію за межі правового регулювання.

Вплив права на корпоративні норми визначається характером і межами регулювання ними організації і діяльності громадських об'єднань. Положення, що містяться в Конституції України, законі України "Про об'єднання громадян" і інших законодавчих актах, визначають сферу дії корпоративних норм, їх гарантованість.

Норми права і корпоративні норми мають спільні межі: вони містять чіткі, яскраво виражені правила поведінки; закріплені в спеціальних актах; являють собою систему норм. Відмінність між ними – в мірі забезпечення: якщо норми права встановлюються державою і забезпечуються її примусом, то норми громадських організацій забезпечуються силою громадської думки  громадської організації. Крім того пріоритет права визнається в нормах громадських організацій.

ВисновКИ

Можна зробити висновок, що право займає особливе місце в системі нормативного регулювання суспільних відносин. Це місце визначається тим, що воно фактично охоплює в своїх нормах всі найбільш важливі суспільні відносини, необхідність врегулювання яких об'єктивно існує.

Еволюція нормативно-правової бази суспільства пов'язана з появою і розвитком нових видів суспільних відносин. Право по суті відображає рівень соціально-економічного розвитку суспільства і тому в ідеалі повинне повністю відповідати його потребам у врегулюванні. Прагнення до цього зараз простежується і втілюється через вдосконалення правової системи шляхом прийняття нових правових норм. Це відрізняє право, скажімо, від норм звичаїв і релігії, які характеризуються певною стабільністю.

Так само найважливішою особливістю права, що визначає його місце як специфічного регулятора є забезпеченість реалізації його норм можливістю застосування заходів державного примусу.

Також слід зазначити, що право, виражаючи суспільну волю, тобто сукупність виявів волі окремих індивідів у всій своїй різноманітності, виключає можливість існування різних варіантів інтерпретації його норм, прагнучи по можливості в найбільшій мірі їх деталізувати.

Необхідно зазначити, що норми права відрізняються загальною обов’язковістю, тобто всі суб'єкти суспільних відносин,  що знаходяться в сфері дії даних норм, попадають під їх вплив і повинні керуватися ними.

Закріплені в актах держави правові норми носять формально-визначений характер і підлягають зміні тільки в особливому, досить складному порядку.

Таким чином право можна виділити, як особливий, пріоритетний регулювальник, який характеризується рядом ознак, що відрізняють його від інших видів соціальних норм і роблять його на даний момент найбільш соціально значущим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – Х.: Консул, 1996.

2. Алєксєєв С.С. Теорія права. – М.: Норма, 2004. – 283 с.

3. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1996. – 472 с.

4. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристь, 1999. – 406 с.

5. Кудрявцев А. Правова поведінка: норма і патологія. – К.: Наука, 1993. – 167с.

6. Лукашева Е. А. Право. Мораль. Личность. – М.: Наука, 1986. – 264 с.

7. Матузов Н.И. Право в системі соціальних норм.// Загальна теорія права (курс лекцій). – Н-н.: НГАЕ видав., 1993. – 89 с.

8. Плахов В.Д. Соціальні норми. Філософські обгрунтування загальної теорії. – М.: Думка, 1989. – 402 с.

9. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова. – К.:Юрінком, 1997. – 340 с.

10. Теория права и государства / под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2004. – 376 с.