Співвідношення права

14

ПЛАН

Вступ

1. Нормативне регулювання і соціальні норми

1.1. Поняття і закономірності нормативного регулювання

1.2. Поняття і види соціальних норм

2. Співвідношення права і інших соціальних норм

2.1. Співвідношення права і релігії

2.2. Співвідношення права і звичаїв

2.3. Співвідношення права і моралі

2.4. Співвідношення права і корпоративних норм

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні побудова правової держави є однією з найважливіших перспективних задач, оскільки саме вона є, в сучасному розумінні ідеальною формою політичної організації суспільства. Разом з тим ніколи не існувало і не існує загальновизнаного розуміння правової держави. Пояснюється це дією різних чинників, таких як: особливості історичного і культурного розвитку, демократичні, політичні і правові традиції, своєрідність політичної і правової систем, відмінності в право розумінні і осмисленні права, як універсального соціального регулювальника суспільних відносин і зв'язків.

Але все ж, щоб об'єктивно визначити в якій  мірі існуюче становище наближене до істини, необхідно розібратися в тому, яке ж місце в сучасному суспільстві займає право. У рамках даного питання необхідно з’ясувати те, яка ж роль відведена праву серед інших соціальних норм, як різні соціальні норми співвідносяться і взаємодіють між собою, які існують тенденції їх розвитку і перетворення.

Проблема є актуальною, оскільки в процесі історичного розвитку і еволюції суспільних відносин (ускладнення їх елементної структури, появи їх нових різновидів) неминуче постає питання про значення в той чи інший період часу тих чи інших соціальних регуляторів. Внаслідок цього виникають питання про необхідність вдосконалення нормативної бази суспільства, про приведення її у відповідність до нових умов життя, а при історичному відмиранні тих чи інших суспільних відносин чи їх зміні – про усунення норм або їх елементів, що втратили свою чинність.

1. Нормативне регулювання і соціальні норми

1.1.           Поняття і закономірності нормативного регулювання

Нормативне регулювання – впорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил, тобто використання випробуваних моделей, зразків, еталонів поведінки на всі випадки даного роду, яким повинні підкорятися всі особи, що знаходяться в цій нормативно-регламентованій ситуації.

Поява нормативного регулювання – перший і один з найбільш значних поворотних пунктів в становленні соціального регулювання, що знаменує великі зміни, якісний поштовх в його розвитку. За допомогою загальних правил стало можливим досягнути єдиного, постійного і, разом з тим, економічного порядку в суспільних відносинах, підпорядкувати поведінку людей загальним і однаковим умовам, продиктованим вимогами економіки, влади, ідеології, всього соціального життя. Різко знижуються можливості для панування випадку і свавілля. Тим самим максимально досягається головна мета соціального регулювання – упорядкування всього соціального життя, передусім придбання нею суспільної стійкості і незалежності від випадку і свавілля.

Цікаво, що нормативне регулювання торкається області суспільної свідомості, зв'язується з нею, з існуючою системою цінностей. Адже всяка норма в суспільстві – це критерій майбутньої оцінки форм поведінки, думка про цінності, звернена в майбутнє і виражена в тій чи іншій формі.

Зрозуміло, нормативне регулювання має і свої мінуси, особливо у випадках, коли воно стає знаряддям політичної влади авторитарного типу, авторитарної ідеології. Так і з точки зору регулятивних особливостей воно саме по собі не забезпечує того, що досягається при індивідуальному, разовому розв'язанні життєвих проблем: врахуванні конкретної, індивідуальної ситуації, особливості кожного випадку.

Цим і пояснюється потреба, яка гостро відчувається в ході суспільно-історичного розвитку, – заповнити в необхідній мірі нормативне регулювання, в тому числі правове, індивідуальним. Однак цим не повинно нехтувати величезні соціальні переваги нормативного регулювання, формування якого мало переломне, етапне значення в розвитку регулятивних механізмів, властивих суспільству як соціальній системі.

Якщо говорити про систему нормативного регулювання як про автономне, об'єктивно існуюче явище, то її можна визначити як всю сукупність норм, за допомогою яких здійснюється регуляція поведінки людей в суспільстві, їх відносин між собою в рамках об'єднань, колективів, а також взаємовідносин з природою, врегульованих за допомогою соціально-технічних норм. Поведінка, діяльність людей, відносини, в які вони вступають, є об'єктом регулювання різних норм.

Отже, розкриваючи зміст визначення системи нормативного регулювання, потрібно зазначити, що система соціальних норм виступає лише частиною системи нормативного регулювання, оскільки в суспільстві діє два види норм: соціально-технічні і власне соціальні. Цей найбільш загальний розподіл всіх діючих в суспільстві норм має первинне, початкове значення.

1.2. Поняття і види соціальних норм

Соціальні норми – це загальні правила поведінки людей в суспільстві, що зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомо-вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Цілісна, динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного управління, організації і функціонування держави, забезпечення узгодженої взаємодії людей, прав людини, стимулювання зростання добробуту народу. Система соціальних норм відображає досягнутий рівень економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, в них знаходять відображення якість життя людей, історичні і національні особливості життя країни, характер державної влади.

Норма – це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, направленої на досягнення певного результату, інтересу. І не випадково поведінка, що відповідає нормі, зустрічається частіше, ніж відхилення від неї. Соціальні норми регулюють не все а найбільш типові масові відносини.

Соціальні норми досить чисельні і різноманітні. Це пов'язано з різноманітністю самих суспільних відносин – предмета регулювання.

Юридична наука виділяє такі види соціальних норм: правові, моральні, політичні, естетичні, релігійні, сімейні, корпоративні, норми звичаїв, норми культури, економічні, загальнолюдські норми.

Спільною рисою цих норм є соціальний характер. Незважаючи на відмінності, вони взаємопов'язані і не діють ізольовано одні від інших.

Так, говорячи про право можна зазначити, що право – унікальний, значний і авторитетний регулювальник, але воно є лише одним із компонентів системи нормативного регулювання. Виявлення місця і ролі права серед інших соціальних регуляторів має важливе значення для розуміння його природи, визначення можливостей і меж регулятивної дії.

2. Співвідношення права і інших соціальних норм

2.1. Співвідношення права і релігії

Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими керуються люди  в своєму повсякденному житті. Одними з перших відокремилися в своїй самобутності релігійні норми, норми звичаїв і моралі.

Призначенням релігії є вироблення "смислів", що дозволяють людині так чи інакше освоювати і визначати своє місце в світі, в якому вона живе. Релігія, з цієї точки зору, виступає мірою "хорошої" поведінки. Релігійні норми є різновидом соціальних норм, встановлених різними віруваннями, що мають обов'язкове значення для тих, хто сповідує ту чи іншу віру, регулюючи ставлення віруючих  до Бога, церкви, один до одного, тощо. Звід морально-етичних положень – складова частина релігійних віровчень. Релігійні канони являють собою регулятивну систему, що діє в суспільстві з самих ранніх етапів розвитку людства. У античному світі релігія, мораль, політика були тісно взаємопов'язані. Світові релігії: християнство, буддизм, іслам  значно  вплинули не тільки на етичне життя суспільства, але і на розвиток правових систем.

Соціальні норми знайшли вираження в християнському церковному, канонічному праві. Дані норми регулюють внутрішню організацію церкви, взаємовідносини між церковними органами, віруючими  з державою, і т.д. У 1917 році римо – католицька церква опублікувала кодекс канонічного права.

Зовні ці норми мають певну схожість з юридичними нормами: певною мірою формалізовані і змістовно визначені, хоча в меншій мірі, але все ж певним чином викладені і документально зафіксовані в Біблії, Корані, релігійних книгах буддистів і інших. В деяких випадках вони виступають як джерела права. Прикладом їх є не тільки країни мусульманської правової системи, але і деякі країни континентальної Європи. У Росії до 1917 року джерелами права визнавалися Статут Духовних Консисторій, Книга Правил Святого Синоду. У Німеччині канонічне право і нині є частиною національної правової системи. В той же час між правом і релігією існують принципові відмінності. Так, сфера дії релігійних норм значно вужча сфери дії норм права.

Вплив права на релігію певною мірою досить специфічний. Конституція України і закон України “Про свободу совісті і релігійні організації” гарантують, що  кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Водночас ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. В Україні діють норми різних релігійних вірувань і напрямів. Серед українських громадян є православні, католики, старообрядці, баптисти, мусульмани, буддисти, іудеї. Законодавство про свободу совісті, релігії, про відносини держави і церкви, про релігійні організації відображає принципи  "Загальної декларації прав людини", до якої приєдналася Україна.

2.2. Співвідношення права і звичаїв

Соціальні дії, поведінка людей в суспільстві  регулюються також звичаями. Звичай – це правило поведінки, що історично склалось і увійшло у звичку, внаслідок багаторазового застосування, сталого підходу до оцінки певного виду відносин, дій людини чи колективу людей.

Звичай являє собою звичну для членів суспільства форму соціальної регуляції. Звичай, який має етичний характер називають вдачею. У правах ми знаходимо вираження психології певної соціальної групи. Пережитки минулого в області моралі частіше за все утримуються в правах. Суспільство, використовуючи культурні і організаційні заходи, веде боротьбу з неприйнятною в цивілізованому суспільстві вдачею людей.

До більшості традицій, обрядів, ритуалів право індиферентне. У той же час воно спирається на звичні форми поведінки, а в ряді випадків закріпляє їх в своїх нормах. Зокрема, маючу високу суспільну значущість ритуал складання присяги глави держави, суддів конституційного суду, депутатів Верховної Ради України, регламентується нормами конституції і закону України “Про Конституційний суд України”.

Загальна схема впливу права на звичаї така: прогресивні звичаї стимулюються правом, а ті з них, які суперечать закону, кваліфікуються як правопорушення.

Випробовуючи на собі вплив права, звичаї в той же час впливають на право. При певних умовах звичаї визнаються як джерела права. Зокрема, цивільне право визнає ділові звичаї – правила поведінки, що склалися і широко що застосовуються в будь-якій області підприємницької діяльності. Треба підкреслити, що питома вага ділових звичаїв, що є за своїм змістом джерелами українського права, зростає.

Норми права і звичаї мають ряд загальних ознак, властивих всім соціальним нормам: є загальними, обов'язковими правилами поведінки людей, вказуючи якими можуть або повинні бути людські вчинки. Разом з тим звичаї і норми права відрізняються один від одного за походженням, за формою вираження, за способом забезпечення реалізації. Якщо звичаї з'явилися з виникненням людського суспільства, то норми права існують в державно-організаційному суспільстві; якщо звичаї не закріпляються в соціальних актах, а містяться в свідомості людей, то норми права існують в певних формах; якщо звичаї забезпечуються силою громадської думки, то норми права можуть реалізовуватися шляхом державного примусу.

Дотримання норм, що містяться в звичаях, на ранніх стадіях розвитку суспільства забезпечувалося такими заходами суспільного впливу на порушників, як вигнання з роду або племені, позбавлення вогню і води, і ін. В міру розвитку суспільства і становлення держави засоби суспільного впливу якісно змінювалися, частково трансформуючись в заходи державного впливу. Санкціонування звичаю державою здійснювалося в процесі судової, або адміністративної діяльності, коли звичай служив основою вирішення суперечок.

На сучасному етапі розвитку суспільства ті звичаї, які служать однією з форм вираження норм моралі, правил організаційного характеру або норм культурної поведінки забезпечуються, у разі необхідності, заходами суспільного впливу. Що ж до правових звичаїв, то вони як і всі інші правові акти, забезпечуються державним примусом.