Соціологічне вчення Герберта Спенсера

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

 

 

Кафедра філософських і правових дисциплін

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Соціологія»

на тему: «Соціологічне вчення Герберта Спенсера»

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

групи ЕП-13-Г

Муркіна Жанна

 

Науковий керівник:

Кандидат філ. наук, доцент

Давиденко Е. М.

 

 

 

 

Донецьк-2014

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

1. Г.СПЕНСЕР ЯК ОДИН ІЗ ЗАСНОВНИКІВ СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО КОНЦЕПЦІЇ

 

2. СИСТЕМНІ ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ЗА Г.СПЕНСЕРОМ

 

3. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА У ВЧЕННІ Г.СПЕНСЕРА

 

4. РОЛЬ Г.СПЕНСЕРА В ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Герберт Спенсер (1820-1903) – засновник органічного напрямку в соціології. Згідно органічної теорії, суспільство розглядається як єдина система взаємодії природничих, у першу чергу біологічних, та соціальних факторів; усі сфери суспільного життя органічно пов’язані між собою та не можуть функціонувати поза зв’язку.

Англійський мислитель Герберт Спенсер — один з ведучих представників соціологічного позитивізму й органічної теорії держави. Ця теорія одержала широке поширення в другій половині XIX століття під впливом успіхів біології і зоології.

Загальновизнана заслуга Г.Спенсера в психології полягає у застосуванні принципу еволюції як методологічної основи будь-якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку.

Спенсер визнавав аналогію між суспільством і живим організмом, вважаючи, що розподіл функцій між органами — спільна риса як суспільства, так і живого організму. Але Спенсер бачив і суттєві відмінності між ними. Еволюція, за Спенсером, — ніщо інше як реалізація принципу «інтеграції матерії» і джерело руху. Відносини суспільства з навколишнім світом регулюються принципом рівнодії енергії. Це регулювання виявляється в боротьбі за існування як між суспільством і навколишнім середовищем, так і між різними типами суспільств, між індивідами, що є основою суспільства. Джерелом класових відмінностей Спенсер вважав завоювання: переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками.

Психологія Спенсера підкреслено індивідуалістична. «Суспільство, — писав він, — існує для блага своїх членів, а не члени його існують для блага суспільства».

Спенсер сформулював закон «рівної свободи»: всі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів. Держава — вільна організація, що охороняє вільних індивідів. Вона не повинна займатися комерційним законодавством, керувати релігійними установами, благодійними товариствами. Головне завдання держави — здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи, що практично означає захист власності громадян від пограбування і війн.

Спенсер першим у розгорнутій формі став розробляти підхід,який отримав згодом назву загальної теорії систем, і застосовувати його долюдському суспільству. У своїх дослідженнях він поєднував структурно -функціональний і еволюційний аналіз суспільства. Він разом вважав суспільствоособливою реальністю, що виникла в результаті виникнення індивідів ізалежить від них.

Спенсеровське уявлення про суспільство як організм дозволило осмислити і зрозуміти ряд важливих особливостей структури та функціонуваннясоціальних систем. Він не ототожнював товариство з індивідуальнимбіологічним організмом, як часто стверджували і його супротивники, і йогоприхильники. Він лише порівнював ці дві сутності, простежуючи як подібності,так і відмінності, розглядаючи «сверхорганіческій» організм, тобто якспецифічну організацію.

 

 

 

1. Г.СПЕНСЕР ЯК ОДИН ІЗ ЗАСНОВНИКІВ СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО КОНЦЕПЦІЇ

 

До засновників соціології як окремої науки зараховують також видатного англійського мислителя Герберта Спенсера (1820-1903). Деякі історики соціології розглядають його концепцію як пряме продовження вчення О.Конта, інші — як послідовника Ч.Дарвіна з його вченням про походження видів у тваринному світі.

Однак він сам заперечує проти таких співставлень. Г.Спенсер зокрема вказує, що Конт створив опис походження ідей (три стадії розвитку людського інтелекту); йому ж належить опис походження речей, тобто опис зовнішнього світу, який розвивається через еволюцію.

З іншого боку, Спенсер вважає, що не він в Дарвіна, а останній в нього запозичає ідею еволюції, яку Спенсер, за його словами, розвинув на 7 років раніше Дарвіна, першим сформулювавши принципи природного відбору та боротьби за існування.

Тому слід детальніше зупинитись на вченні Г.Спенсера, викладеному в працях «Вивчення соціології», «Принципи соціології», «Основи соціології», «Соціологія як предмет вивчення» тощо.

Теоретичні погляди Спенсера формувались головним чином під впливом природничих наук, які в той час все частіше звертались до ідеї еволюції.

Ідея еволюції —центральний пункт вчення Спенсера. За його визначенням еволюція - це інтеграція матерії, саме еволюція переводить матерію з невизначеної, нескладною однорідності у визначену зв'язану однорідність, тобто соціальне ціле, де, однак, це ціле - суспільство - не може і не повинне поглинати окрему особу. Звідси істотним виміром соціального прогресу Спенсер вважає перехід від суспільства, в якому особистість цілком підпорядкована соціальному цілому, до такого стану, при якому соціальний організм або суспільство «служить» складових його індивідів. У біологічному організмі частини служать для цілого. У суспільстві ж ціле існує заради частин, тобто суспільство існує для блага своїх членів.

Межа, за яку еволюція не може перейти, — це рівновага системи. Порушення рівноваги викликає розпад, з якого починається новий еволюційний процес. Все існуюче проходить через цей цикл розвитку й розпаду, а потім і творення нового.

Спенсер виділяє три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний, що стосується живої природи, і надорганічний, який здійснюється у суспільстві. Суспільство — частина природи; воно не створене штучно ані спільною волею людей, ані Богом.

 

 

2. СИСТЕМНІ ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ЗА Г.СПЕНСЕРОМ

 

Суспільство для Спенсера є соціальним організмом, подібним до біологічних систем: воно розвивається за загальними системними принципами.

• Суспільство, як і біологічний організм, в ході свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо).

• Зростання маси приводить до ускладнення структури. Стосовно суспільства це знаходить свій вияв у зростанні числа соціальних груп і спільнот, які, в свою чергу, творять соціальні інститути як форми самоорганізації свого життя; таких соціальних інститутів Спенсер налічує п'ять: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійнопромислові (див.попередню лекцію).

• Ускладнення структури супроводжується диференціацією (розподілом) функцій, які виконуються окремими частинами. Стосовно суспільства це означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соціальною структурою.

• Диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалежності й взаємодії частин. Стосовно суспільства це означає чітке розмежування функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їх впливу і відповідальності. Якщо цей порядок порушується і певний соціальний інститут підміняє інші, — починається регрес або розпад соціального організму. Спенсер особливо застерігає проти непомірного розширення повноважень і функцій держави, що з часом приводить до порушення стану рівноваги суспільства.

• У біологічному організмі частини служать для цілого. У суспільстві ж ціле існує заради частин, тобто суспільство існує для блага своїх членів. Тут Спенсер ставить, але не вирішує проблему співвідношення людини і суспільства.

Загальну ходу еволюції у надорганічному світі, тобто світі • людей, Спенсер бачить як перехід від «малих простих» до «великих складних» агрегатів. Або, інакше, зміст історичного процесу полягає у поступовому переході від мілітарного до промислового типу суспільств, від механічного примусу до організованого об'єднання на основі спільності інтересів і співробітництва.

 

 

3. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА У ВЧЕННІ Г.СПЕНСЕРА

 

Продовженням соціологічного вчення Спенсера виступають його погляди на соціальну політику. На відміну від Конта, який вважає за доцільне реформування суспільства за допомогою централізованої держави, Спенсер підкреслює, що суспільство повинно бути вільним від втручання урядів і реформаторів. Є лише логіка вічних законів еволюції, яка заперечує і не допускає вольове втручання будьяких соціальних інститутів чи окремої людини.

Це витікає з його доктрини виживання найбільш пристосованих до соціального оточення людей, про природній відбір. Ті, які не пристосуються, знаходяться на шляху до вимирання; виживуть лише ті, чий інтелект переважає інтелект інших. Тому уряд і держава не повинні потурати непристосованим, розробляючи соціальну політику захисту і допомоги хворим, бідним, безробітним і старим. Природній відбір для Спенсера є стимулом суспільного прогресу.

Аналогічно Спенсер розглядає і людину; вона для нього є тільки часткою природи, а її природним станом — агресивність. Людина з давніх давен — дикун і напівтварина, асоціальна істота.

 Лише в процесі еволюції  відбувається її соціалізація (тобто  становлення особистості, засвоєння  цінностей, норм, установок, взірців  поведінки, притаманних даному суспільству) за допомогою соціальних інститутів.

 

 

4. РОЛЬ Г.СПЕНСЕРА В ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

 

Таким чином, значення і роль Г.Спенсера в історії становлення соціології як самостійної науки полягають у тому, що він:

• обгрунтував необхідність соціології для дослідження соціальних систем і соціальної структури;

• поклав початок вивченню соціальних інститутів як форм 
самоорганізації спільнот та знарядь соціального контролю, механізмів їх взаємодії;

• здійснив аналіз багатьох понять, які увійшли до соціологічної класики, таких, як система, структура, функція, тощо.

Ідеї Спенсера вплинули на формування теорії структурного функціоналізму, яка зараз є однією з найвпливовіших у світі соціологічної думки.

Оцінюючи належним чином роль Спенсера у становленні соціології, систематизації напрацьованого попередниками матеріалу, зазначимо, що він так і залишився в колі ідей про спільність соціальних і природних процесів і явищ, занадто високо оцінював дію природних закономірностей, що зрештою принижувало роль людини в суспільному розвитку, робило її залежною від невблаганного розгортання еволюційних процесів.

Таким чином, О.Конт засновує соціологію як самостійну позитивну науку і виступає основоположником школи соціологічного позитивізму. Г.Спенсер є продовжувачем кантівської позитивістськоі лінії в соціології.

Соціологічний позитивізм був провідним напрямком у соціології XIX ст. Основними течіями соціологічного позитивізму (або натуралізму) були, соціальний дарвінізм, географічна та расовоантропологічна школи.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Герберт Спенсер (народився 27 квітня 1820 в Дербі, помер 8 грудня  
1903 року в Брайтоні), англійський філософ і соціолог, один зродоначальників позитивізму. 

У теоретичному відношенні заслугою Спенсера була спроба сформулювати структурно-функціональний підхід до суспільства. Своєю концепцією структурної диференціації, розумінням суспільства як саморегульованої системи, аналізом взаємозв'язку соціальних функцій зі структурою суспільства Спенсер передбачив багато положень структурного функціоналізму в соціології та етнології. Він першим у соціології почав систематично використовувати поняття «система», «функція», «структура», «інститут». Мислителів другої половини XIX ст. приваблювала у Спенсері впевненість в нездоланності соціальної еволюції, визнання закономірності всього існуючого, точність висновків.

Герберт Спенсер вважається засновником соціального дарвінізму. Він використав дарвінізм для того, щоб довести перевагу одних соціальних груп над іншими. Таким чином, Г. Спенсер виправдовував війни, політику колоніалізму й будь-які дії, спрямовані на конкуренцію чи конфлікт.

Герберт Спенсер – продовжувач справи Конта. Центральним поняттям висуває поняття еволюції. Еволюція – інтеграція матерій, переводить матерію з невизначеної незв’язаної однорідності у визначену зв’язану. Проходить скрізь однаково, але має три етапи: 1)неорганічний; 2)органічний; 3)надорганічний. Це цикл. Два типи еволюції – проста і складна. Проста – кількісна інтеграція елементів, а за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює суспільство з організмом.