Соціальний аналіз сімї та шлюбу

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з соціології на тему

“Соціологія сім’ї та шлюбу”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала 

студентка

3 курсу 

4 групи

ФРГТБ

Коротич Ілона

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

План

 

 

1. Сім’я та шлюб як соціальний інститут. Функції сім’ї.

 

Соціологія сім’ї  – галузь, що вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин в конкретних соціально-економічних  і культурних умовах.

Соціальні інститути (від  лат. Institutum – встановлення, установа) – це історично сформовані стійкі форми організації спільної діяльності людей. Термін “соціальний інститут” вживається в найрізноманітніших значеннях.

Одним з найстародавніших соціальних інститутів є сім’я.Виникла сім’я в надрах первісного суспільства значно раніше класів, націй, держав. Суспільна цінність і значимість сім’ї обумовлена її “виробництвом і відтворенням” безпосередньо життя, вихованням дітей, формуванням їх індивідуальної свідомості. Сім’я – об’єднання на шлюбі або кровному родстві, усиновленні людей, зв’язаних спільністю побуту, на взаємній моральній відповідальності за виховання дітей, піклуванні про рідних і взаємодопомозі. Разом з тим – це мала контактна група людей, які взаємодіють між собою, особлива форма взаємодії. Держава, яка складається з повноцінних, розвинутих і культурноосвічених сімей, багата держава, у неї є майбутнє.

Н. Смелзер писав: “Сім’єю  називається основане на кровній  спорідненості, шлюбі чи усиновленні  об’єднанні людей, пов’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей”. Арістотель визначає сім’ю як форму спілкування.

Із визначення сім’я випливає, що основними є три її ознаки:

• шлюбні або кровноспоріднені зв’язки між усіма її членами;
• спільне проживання в одному приміщенні;
• загальний сімейний бюджет.

Сім’я є сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім’ї і через сім’ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні  установки дитини, підлітка. Не потрібно забувати і про те, що сім’я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини.

Терміни шлюб та сім’я  як в повсякденній мові, так і  в наукових публікаціях знаходяться  поруч, що дійсно правомірно, оскільки реальності, що визначаються цими термінами, тісно взаємозв’язані. Однак шлюб і сім’я – не одне й те ж, а швидше пересічні поняття, адже сім’я може існувати без шлюбу, а шлюб без сім’ї.

Шлюб – це історично  обумовлена, санкціонована і регульована  суспільством форма відносин між  чоловіком і жінкою, що встановлює їх права і обов’язки один до одного і до дітей та рідних. Шлюб – це суспільне встановлення, установа або як кажуть соціологи, особливий суспільний інститут. Іншими словами, шлюб – це традиційний спосіб формування сім’ї й суспільного контролю за нею, одне з знарядь, шляхів, засобів самозбереження і розвитку суспільства. Шлюб представляє собою контракт, який заключається трьома сторонами – чоловіком, жінкою та державою.

Шлюб – інститут, регулюючий відносини тільки подружжя, а сім’я  – інститут регулюючий ще й відносини між батьками й дітьми.

Функції сім’ї – це способи, методи прояву її активності, життєдіяльності всієї сім’ї  і окремих її членів. Соціальні  функції, що їх реалізує сім’я, обумовлюють  важливу роль сім’ї в суспільстві. Основні соціальні функції сім’ї:

• відтворення населення. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім’ї. На зміну переважно економічним стимулам народження дітей в минулому, дедалі відчутно приходить духовно-моральне: глибока моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати його від любимого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе, повторити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбутньому духовному родстві з дітьми та внуками, що скріпляють кровнорідинний союз, іменна гордість, гордість прізвища;
• господарсько-побутова. Відображається господарсько-побутова функція сім’ї у веденні домашнього і особистого допоміжного господарства, садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуговуванні членів сім’ї, в підтримці належного санітарного становища і гігієни в житлі, додержанні сімейного бюджету;
• виховна. Виховна соціальна функція сім’ї визначаєвідповідальність батьків за духовно-моральне, політичне, естетичне виховання дітей; народна мудрість гласить: “Батько не той, хто дитину народив, а той, хто виховав”;
• взаємне піклування членів сім’ї один за одного, особливо про літніх; мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків, їх забезпечення і спокійну старість, а також постійну і взаємну морально-психологічну підтримку, всебічне піклування;
• організація та використання вільного часу, насамперед – дозвілля. Її мета – допомогти членам сім’ї найплодотворніше реалізувати свої здібності і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку.

Ще виділяються функції  сім’ї: соціалізації особи, духовного  спілкування, співробітництва в  процесі виховання та ін. Але важливо  не стільки старання детальнішого перерахування всіх функцій сім’ї, аніж поділ їх, з одного боку, на задоволення переважно матеріальні, господарсько-побутові, а з другого – переважно емоціональні і соціально-психологічні потреби людей. Зрозуміло, відтворення населення має не тільки біологічний, а й соціальний аспект, зв’язаний з вихованням і навчанням дітей. Встановлено, що у вихованні і навчанні дітей сім’ю замінити ніякими суспільними установами неможна. Тільки в сім’ї дитина природно і найефективніше одержує першу соціаілізацію своєї особи, здобуває своє Я. В сучасних умовах рідко яка сім’я може дати своїй дитині ту підготовку, яку може дати їй суспільство, соціальні інститути (сім’я, школа, технікум, ліцей, вищий навчальний заклад та ін.). Але той морально-психологічний потенціал, що захладає дитині сім’я, залишається на тривалий період, а то й на все життя. Саме в сім’ї дитина пізнає ази життя, зустрічається і з відносинами авторитету – посадового, батьківського і функціонального, заснованого на вищій компетентності батьків або старших братів і сестер, їх розвинутих навиків та уміння, успішності їх діяльності. Репродуктивна і економічна діяльність сім’ї найтісніше зв’язана з життям суспільства і тому державі не байдуже, як ці проблеми вирішуються. Якщо тривалий період вважалось, що виховання дітей не стільки державна, скільки сугубо особиста справа кожного, то тепер виховання дітей і державна, і сімейна справа. Ось чому виховна функція сім’ї тісно зв’язана з репродуктивною, коли мова йде про соціальне відтворення населення. В сучасних умовах середня сім’я в Україні складається здебільшого з 3 душ і майже третина сімей – з 4-5 душ. І, хоча з першої половини 90-х років кількість таких сімей значно зменшилась, все ж просте відтворення знаходиться під загрозою. Поки цей процес триває, зберігається реальна можливість депопуляції населення. Уже тепер смертність переважає народжуваність. На репродуктивну функцію сім’ї негативно впливають розлучення. Тому суспільство не може байдуже ставитись до такого явища. Величезне значення надається здоров’ю подружжя, їх здатної ті відтворювати самих себе. Статистичні дані свідчать, що до 30% сімей страждають бездітністю, причому 40% з них з причин безплідності чоловіка. Тоді як збільшення двох-трьохдітних сімей стримується не лише особистими прагненнями подружжя, а й економічними умовами і правовим становищем. Це і пояснює причини того, що починаючи з середини 90-х років в Україні смертність перевищує народжуваність. На поведінці молоді відбивається рівень знання про всебічність сімейного життя. Соціологічні дослідження свідчать, що рівень культури статевих взаємовідносин між подружжям, як правило, дуже низький. Тим часом формування правильних рекомендацій молоді в інтимній сфері є однією з важливих складових її виховання. В сучасних умовах значна частина молоді або зовсім не одержує інформації про сім’ю, про її інтимні відносини, або одержує її дуже обмежено, що негативно впливає і на дієздатність сім’ї і на стабільність шлюбів.

Виховання – велика справа: ним вирішується участь, доля людини. Виховання здійснюється в процесі повсякденного спілкування дитини з членами сім’ї, рідними, всіма людьми, з якими сім’я вчить дитину жити серед людей, прищеплює їй основи певних ідейно-політичних поглядів, світоглядних рекомендацій, моральних норм і правил Дитина в сім’ї пізнає і освоює моральні норми. У дитини формуються первинні навики і зразки поведінки, шліфуються індивідуальні морально-психологічні риси, закладається фундамент психологічного здоров’я Та й в період навчання дитини в школі, технікумі, ліцеї, вищому навчальному закладі, в період праці на виробництві виховна функція сім’ї не відмирає, виховний вплив на підростаюче покоління не припиняється. Людина, яка виросла в нормальній сім’ї, в своїх вчинках, як правило, керується не лише думкою всього суспільства або членів трудового колективу, а й значно і думкою своїх рідних. Світ існує не для того, щоб його пізнавали, а для того, щоб виховувались в ньому. Народжуються слабкими – потрібна сила, народжуються безпорадними – потрібна допомога, народжуються байдужими – потрібна розсудливість. Все, чого не мають від народження і без чого не можна обійтись, ставши дорослим, дається вихованням. І будь-яка особа реалізує себе, насамперед, в суспільно-корисній діяльності. Звичайно, щорічно працьовита людина одержує професійну відпустку, іноді, якщо дуже повезе, попадає в будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, їздить на курорти та в інші місця для відновлення своїх сил. Але основним осередком для відновлення сил все-таки є сім’я, де людина знаходить фізичну, матеріальну, моральну, психологічну підтримку, допомогу та ін. Та практично по-різному складаються відносини в сім’ї – і позитивно і негативно, що по-різному і впливають на людину. Ось тут-то важливу роль відіграє комунікативна функція сім’ї – задоволення потреб людини в спілкуванні і в уособленні. В сучасних умовах спілкування стало складніше, виділяється ряд сфер і видів спілкування. Особливе значення мають форми професійного ділового спілкувіння, що характеризуються високим ступенем формалізації, інша справа – домашня обстановка, де, як правило, поводяться з людьми, по-перше, соціальне і психологічно близькими, а по-друге, де делікатно, шанобливо ставляться до особи кожного. Тут задовольняються потреби в інтимному спілкуванні, у взаєморозумінні і взаємопідтримці. Зрозуміло, що таку функцію може реалізувати лише здорова сім’я, де панує повна повага кожного члена сім’ї, взаємоузгоджений, дружній морально-психологічний клімат.

2. Проблеми, перспективи розвитку сімейно-шлюбних відносин.

 

Дослідження проблем, пов’язаних з сім’єю, стає дедалі важливішим як у теоретичному, так і в практичному, життєвому плані. Відомо, що нестабільність шлюбу та сім’ї, яка виявляється в зростанні кількості розлучень, характерна практично для всіх розвинених країн світу. Це пояснюється впливом урбанізації і викликаної нею інтенсивної міграції населення, емансипацією жінок, науково-технічною революцією, причинами соціально-економічного, культурного, етнічного, релігійного характеру.

Сучасні тенденції в  розвитку сім’ї характеризуються такими соціальними особливостями:

• Шлюб, який є основною сім’ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб, союзом жінки і чоловіка.
• Додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання.
• Нині створюються реальні передумови для подолання суперечностей між коханням і обов’язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті людини.
• Суспільна цінність сім’ї все більше визнається її роллю в примноженні, передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва ( фермерів і ремісників), організації споживання і побуту тощо.

У теперішній час інститут сім’ї переживає скрутні часи. Відпало багато чинників, стабілізуючих сім’ю ззовні: економічна залежність жінки від чоловіка, юридична, релігійна, моральна заборона або осуд розлучень. У цих умовах визначальне значення для стабільності шлюбу набувають внутрішні чинники, властиві сім’ї. Численні соціологічні дослідження показують: в основі розлучення в переважній більшості випадків лежить конфлікт між подружжям, який досягнув такого степеня, що розв’язати його можна лише шляхом розірвання шлюбу.

Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.

1. Психофізіологічний – дисгармонія з’являється в порушеннях сексуального життя. У цілому явище це зустрічається досить часто, проте як основну причину рішення про розлучення його відзначають лише окремі.
2. Психологічний – в сім’ї створюється нездоровий клімат, який виявляється в постійних сварках, взаємних причіпках, дратівливості, яка найчастіше виміщується на дітях.
3. Соціально-рольовий – симптоми порушення стабільності цього рівня – неправильне, нерівномірний розподіл сімейно-побутового навантаження, хаотичність сімейного укладу.
4. Соціокультурний (духовний) – конфлікти набувають форму нерозуміння подружжям одне одного, неповаги, відсутності інтересу чи незадоволення спілкуванням з партнером, неприйняття його життєвих цінностей, ідеалів.

Проте більша частина  розлучень відбувається, зрозуміло, через причин, які виникають безпосередньо  у результаті спільного життя. Найбільша  кількість розірваних шлюбів припадає на вік 25-30 років, коли подружжя стає досить самостійним в матеріальному плані, встигли непогано дізнатися недоліки одне одного і переконатися в неможливості жити разом. Тим часом вони досить молоді, щоб створити нову повноцінну сім’ю і мати дітей. Також велика кількість розлучень припадає на вік близько 40 років. Це пов’язано з тим, що діти виросли та немає потреби зберігати сім’ю заради них, а в одного з подружжя фактично є інша сім’я.