Соціальна діагностика в технологіях соціальної роботи

На більш високих рівнях соціальна діагностика може бути окремою галуззю діяльності, виконуваної спеціальними співробітниками, які інтерпретують зібрані ними дані (можлива також внутрішня диференціація: збір даних роблять одні підрозділи або організації, інтерпретацію - інші). За підсумками цієї роботи можуть бути розпочаті які-небудь дії, але не обов'язково. Соціальна діагностика - необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-яких сферах обслуговування, з будь-якою категорією клієнтів і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особисто, ні організаційно не відділена від інших етапів соціального втручання. Жоден соціальний працівник не займається тільки соціальною діагностикою, але кожний соціальний працівник поряд з іншими обов'язками повинен виконувати функції соціального діагноста. [8, C 42-46]

Ще одна особливість соціальної діагностики - обмежене використання кількісних співвідношень і математичних методів. Соціальна ситуація клієнта завжди унікальна, неповторна, тому найпоширеніші технології емпіричного спостереження, аналіз одиничних даних, поки ще не занадто розвинені інструментальні технології, що пояснюється недавнім виникненням соціальних технологій (і діагностичних, зокрема) і тим, що соціальний працівник розглядає самого себе як інструмент вивчення та перетворення соціальної ситуації. За допомогою нескладних приладів можна виміряти клієнтові артеріальний тиск і визначити важливі показники його здоров'я, але «виміряти тиск» внутрісімейних або внутрігрупових протиріч досить складно. Нарешті, остання відмінність технологій соціальної діагностики, обумовлена розглянутими відмінностями: данні технології в значній мірі визначаються не тільки знаннями, але й уміннями та навичками. Їхнє вивчення не може ґрунтуватися тільки на засвоєнні теорії. Необхідна передача технологій, наставництво досвідчених фахівців і практичне навчання початківців. [7, C 87]

Незалежно від застосовуваних методів будь-який технологічний процес у соціальній діагностиці має подібну структуру, окремі елементи якої міняються залежно від конкретних умов. Початковим етапом завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Сам індивід, який є центром уваги такої проблеми, може не усвідомлювати її наявності (дитина, розумово відстала людина, алкоголік або наркоман, який не розглядає свій стан як життєве утруднення або не знає, що може звернутися по допомогу). Тому співробітники соціальних служб не можуть обмежуватися вирішенням проблем винятково тих клієнтів, які звернулися в установу соціального обслуговування, - при всіх організаційних та інших складностях у функції територіального центра входить виявлення соціальних проблем на підвідомчих територіях.

Практика показує, що далеко не всі клієнти мають навички серйозного соціального аналізу, більшість з них приучені до пошуку простих, однозначних відповідей на важкі запитання або дають перевагу зручним формам ілюзій, самообману для пояснення своїх труднощів. Тому наступний етап діагностичного процесу - збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичний і структурно-функціональний.

Успадковуються багато захворювань, у тому числі психічних. Уроджені передумови обумовлюють темперамент, багато рис характеру, інтелектуальний статус індивіда. Може бути, ще більше значуще питання соціальної спадковості.

Мимоволі, можливо навіть не бажаючи того, індивіди сприймають мову й способи мислення свого етносу, моральні норми й типи емоційних реакцій свого суспільства, переваги й забобони своєї родини.

Збір відомостей про генезис соціальної проблеми передбачає використання методів соціальних біографій (або сімейних біографій), методу генограми, особливо часто застосовуваного в соціальній роботіз родиною, і т.д. Соціальний працівник цілеспрямовано збирає відомості, розпитуючи клієнта й (або) його близьких; іноді виникає необхідність використання архівних даних (наприклад, у випадку протиправної поведінки когось із попереднього покоління, наявності захворювань батьків або прабатьків).

Відомості, які збираються соціальним працівником, повинні бути необхідними і достатніми: їхній обсяг повинен з максимальною повнотою відповідати змісту проблеми, не залишаючи нерозкритих її сторін, крім надмірності матеріалу для аналізу.

З арсеналу засобів соціальний працівник використовує спостереження, що дозволяє, по-перше, впізнати оцінку ситуації клієнтом (клієнтами), познайомитися з його трактуванням наявної проблеми. У процесі спостереження фахівець сприймає як вербальну (словесну), так і невербальну інформацію (міміка й інтонація клієнта, його жести). Ці два потоки інформації, як правило, не збігаються, оскільки вербальне спілкування - це само презентація клієнта, який підкоряється деяким соціальним правилам навіть у тому випадку, якщо клієнт не зацікавлений у свідомому обмані. Кожна людина при комунікативній взаємодії приховує риси свого характеру, які вона уважає своїми недоліками; кожний хоче виглядати найбільше привабливо й проявляти свої кращі якості. Однак в конкретних умовах привабливими для клієнта можуть вважатися саме його недоліки. Клієнт з великим артистизмом, видимою щирістю й переконливістю може створювати бажаний образ, щоб маніпулювати фахівцем, який йому допомагає. [9, C 112-114]

Спостереження - це професійний атрибут спілкування соціального працівника із клієнтом, використовуваний постійно, незалежно від того, на якому етапі технологічного процесу відбувається взаємодія - діагностичному, терапевтичному, етапі кризової інтервенції і т.д. Проявляючи емпатійне співчуття до важкої життєвої ситуації клієнта, фахівець повинен одночасно аналізувати результати спостереження, крім впливу емоцій. Можливо, у результаті однократного контакту це зробити складно, але фахівець діагностує ситуацію протягом усього процесу взаємодії. На основі поведінки людини, сукупності її вербальних і невербальних повідомлень робиться висновок про її особистісні особливості, характер її соціальних ролей. Спостереження за сімейними (груповими) взаєминами дозволяє зробити висновок про їхній стан і функціонування.

Важливе значення на даному етапі має також залучення до соціальної діагностики фахівців суміжних областей діяльності. Так, діагностика інтелектуального статусу й психічного здоров'я індивідів (особливо дітей), проведена психологами й психіатрами, може не тільки представити дані, украй необхідні для розуміння сутності труднощів клієнтів і їхніх родин, але й стати основою для вибору стратегії наступної роботи з ними.

Залучення юристів, а в деяких випадках співробітників органів внутрішніх справ допомагає визначити правовий статус клієнта - наприклад, відрізнити дійсного біженця від професійного жебрака, який використовує такий статус для свого промислу. У випадку якщо знань самого фахівця із соціальної роботи недостатньо, щоб розібратися в деяких казусних випадках правового положення клієнта, юрист, спираючись на існуюче законодавство (досить, втім, непослідовне), намагається знайти правові підстави для захисту соціальних прав клієнта. Нарешті, у ряді випадків (особливо при розгляді ситуації осіб з обмеженими можливостями) фахівець звертається до лікаря: медичний висновок також використовується в ході соціальної діагностики клієнта. Звичайно, було б чудово, якби кожний громадянин у результаті регулярної диспансеризації добре знав стан свого здоров'я й міг вчасно реагувати на його погіршення, але ситуація як у соціальній сфері в цілому, так і в охороні здоров'я, зокрема, виключає можливість постійного контролю за самопочуттям людей, тому соціальний працівник на основі свого знайомства з медико-соціальними дисциплінами, життєвого досвіду й суб'єктивних скарг клієнта повинен уміти робити висновок про наявність або відсутність медичних проблем і необхідність звернення до медичної установи.

Зібрані в такий спосіб відомості аналізуються: зіставлення ряду даних, їхнє сортування на важливі й малозначні, диференціація ознак.

Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, поки фахівець працює з клієнтом. Можливо, у процесі їхньої взаємодії виявляться факти, які змусять якщо не переглянути, то скоригувати зроблений висновок. Вирішення будь-якої проблеми може актуалізувати інші проблеми, які були замасковані або відсунуті на задній план при вирішенні проблеми, яка спочатку здавалася найбільш актуальною. Тому соціальна діагностика як контроль за станом ситуації клієнта й відстеження змін у ній здійснюється протягом всієї діяльності з надання допомоги даному клієнту. Подібні методики використовуються і по закінченні процесу трансформації особистості або вирішенні ситуації клієнта, якщо він має потребу в соціальному нагляді (вилікувані алкоголіки, особи, які робили спроби суїциду, замічені в недостатньому опікуванні своїх дітей і т.д.).

Соціальна діагностика належить до найбільш загальних комплексних соціальних технологій, які використовуються на всіх етапах соціальної роботи і соціального обслуговування. Вивчення наукових знань і оволодіння навичками, які дозволяють займатися діагностичною діяльністю, належить до числа необхідних умінь фахівців із соціальної роботи в будь-якій галузі діяльності.[10, C 93-95]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Таким чином, проаналізувавши можна дійти висновку, що соціальна діагностика - це методологічний інструмент, який дає управлінським органам необхідні знання, на основі яких розробляються різні соціальні прогнози і проекти, вивчається громадська думка та морально-психологічний клімат у суспільстві. Вона грає важливу роль у формуванні та розвитку технологій, як соціальної роботи, так і всіх сфер соціального життя.

Соціальна діагностика - найважливіший компонент соціальної технології і сфера діяльності практичного соціального працівника. Технологія соціальної діагностики містить у собі принципи, алгоритм, процедуру і способи перевірки різних методів дослідження соціальних процесів. В основі діагностики лежить проблема аналізу та узагальнення факторів, що характеризують соціальний розвиток людини, соціальних груп, суспільства.

Соціальна діагностика є необхідною ланкою перетворювальної практики в циклі: діагноз - прогноз - програма - впровадження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Б.Н.Алмазов, М.А.Беляева, Н.Н.Бессонова и др.; Под ред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахаева. - М.: Издат.центр "Академия", 2002.

2. Методологія і методи соціально-педагогічних досліджень: Навч.посібник. - Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ ім. М. Гоголя, 2002.

3. Сірий Є.В. Соціологія: загальна  теорія, історія розвитку, спеціальні  та галузеві теорії: Навч.посібник. - К.: Атіка, 2004.

4. Технологии социальной  работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.

5. Технология социальной  работы: Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

6. Шакурова М. В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2002. - 272с.

7. Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і методика соціальної роботи. — М., 1994.

8. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200с.

9.  Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської. - К., 2000. - 372с.

10. Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М., 1993.