Соціальна діагностика в технологіях соціальної роботи

Тернопільський національний педагогічний університет імені В.Гнатюка

Інститут педагогіки і психології

 

Кафедра соціальної педагогіки та соціальної роботи

 

 

 

ІНДЗ

На тему:

«Соціальна діагностика в технологіях соціальної роботи»

 

 

                                                       Підготувала: студентка групи СП-41

Лісняк Ірина

Перевірила: доктор педагогічних наук,

                                                                                    професор Олексюк Н.С.

 

 

 

 

 

 

Тернопіль 2014

 

План

Вступ

1. Загальні проблеми та принципи соціальної діагностики

2. Діагностичні методи  в соціальній роботі

3. Технологія соціальної  роботи в роботі з клієнтом

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Складність і багатозначність проблем, що виникають перед працівниками соціальних служб, передбачає серйозний підхід до пошуку шляхів їх вирішення. Безліч зв'язків і відносин, існуючих у суспільстві, зміни, які відбуваються, обумовлені суто певними причинами, вимагає в кожному конкретному випадку глибокого розуміння їх природи, характеру і сутності, виявлення яких і становить суть соціальної діагностики. Ефективність рішень будь-якої соціальної задачі або проблеми багато в чому буде залежати від того, наскільки точно була проведена діагностика, наскільки об'єктивно було оцінено стан соціального об'єкта і наскільки вірно були обрані орієнтири, нормативи діагностуючої сфери життєдіяльності.

Уявлення про патології стану суспільства, або індивідів і груп у цьому суспільстві, як про соціально хворих, утвердилося разом із зародженням соціальної роботи. Це пояснює той факт, що значна частина термінології соціальної роботи як галузі знання і практичної діяльності подібна з медичною термінологією, так само як термінологія, яка визначає зміст і організаційне оформлення деяких «наскрізних» для всіх видів соціальної роботи технологій: соціальна діагностика, соціальна терапія, профілактика і т.д. Як видається, це пояснюється не тільки зручністю використання добре розробленого понятійного апарату, а й схожістю цих двох областей діяльності.

Об'єкт - соціальна діагностика як технологія соціальної роботи.

Предмет - сутність і характеристика соціальної діагностики.

Завдання:

- Вивчення соціальної  діагностики як соціальної технології

- Вивчення постановки  соціального діагнозу

- Аналіз принципів соціальної  діагностики

- Установка етапів соціальної  діагностики

- Вивчення методів соціальної діагностики

 

1.Загальні проблеми  та принципи соціальної діагностики

Термін «діагностика» (здатність розпізнавати) використовується в медицині для позначення процесу розпізнавання хвороби, постановки діагнозу.

Уявлення про патології стану суспільства, або індивідів і груп у цьому суспільстві, як про соціальні хвороби затвердилося разом із зародженням соціальної роботи. Розпізнавання соціальної патології, яку бажано зжити, або соціальної проблеми, яку необхідно розв'язати, викликає в першу чергу питання про те, що розуміється під патологією, нормою, проблемою. У самому загальному смислі можна сказати, що патологія — це об'єктивне відхилення від норми, а проблема - це усвідомлена патологія, відхилення, що викликає занепокоєння людей, мотивує їхню перетворюючу діяльність. Поняття соціальної норми внутрішньо суперечливе. Його прийнято розглядати на двох рівнях: з одного боку, це те, що характеризує погляди й поведінку більшості, те, що в соціальній дійсності математично описується як нормальний розподіл; з іншого боку, це загальновизнане правило, те, що пропонується всім як зразок поведінки та відчування.

Чим більш розвинене й структурно різноманітне суспільство, тим більше типів норми може існувати в ньому одночасно і рівноправно. Якщо в традиційних або тоталітарних соціумах нормальним, тобто припустимим, санкціонованим владою, визнавався один варіант, а всі інші, як і їхні носії, переслідувалися, а іноді й знищувалися, то в модернізованому демократичному суспільстві допускаються різноманітні норми - за умови, що вони не суперечать закону або не заважають існуванню інших людей, які дотримуються інших норм. [3, C 24-25]

З іншого боку, суспільство, абсолютизуюче норми, є ригідним, нездатним до розвитку, і внаслідок цього нежиттєздатним.

Соціальні працівники, які вивчили помилки попередників і знали соціальну філософію, покликані об'єктивно вивчати й оцінювати дійсність. Але хто може сьогодні безапеляційно стверджувати, наприклад, що альтернативні форми шлюбу («візитні» союзи, шлюб людей однієї статі та ін.) є патологією, а не першими проявами якоїсь нової моделі сімейних відносин.

Соціальна робота в цілому і соціальне обслуговування як її структурна частина покликані забезпечувати соціальне функціонування індивідів і сприяти забезпеченню їхніх соціальних прав. Однак у зміст цієї діяльності крім об'єктивних, чітко фіксованих аспектів, входять також суб'єктивні аспекти, які досить важко формалізувати, помістити в рамки, піддати кількісному аналізу. У суспільстві можуть існувати складніші труднощі, але протягом тривалого часу на них не звертають увагу, хоча наука вже зафіксувала й обнародувала цей факт. Це закономірне явище: те або інше соціальне відхилення може (або не може) бути патологією з погляду об'єктивних тенденцій соціального розвитку, загального ходу подій. У той же час соціальна патологія усвідомлюється як соціальна проблема, тобто утруднення, яке порушує план життя і яке необхідно виправити, імовірно, тільки в тому випадку, коли, по-перше, вони деформують функціонування суспільства й, по-друге, коли суспільство виявляється досить зрілим і підготовленим, щоб їх побачити й усвідомити. [4, C 75]

Виходячи зі сказаного, можна припустити, що соціальна діагностика - це:

1) діяльність з розпізнавання  та аналізу соціальних патологій  і проблем;

2) процес такого аналізу  з формулюванням обґрунтованого  висновку про предмет розгляду;

3) галузь соціальних наук, присвячена методам одержання  знання про суспільство.

Оскільки саме поняття досить багатозначне, то, говорячи про соціальну діагностику, ми маємо на увазі або, одиничне дослідження соціальної ситуації клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу, або необхідний етап будь-якого впливу в соціальній роботі, технологічний імператив соціального обслуговування, або сукупність наукових методів, що обґрунтовують правильність отриманої інформації. Відповідно, цією діяльністю займаються фахівці різних органів і установ, які використовують широкий спектр технологій і методів соціальних (іноді також природних – у випадку медико-соціальної роботи) наук на різних рівнях із різними цілями.

Методи соціальної діагностики ґрунтуються на принципах, як загальних для всіх соціальних наук, так і специфічних. Насамперед це принцип об'єктивності, який слід розглядати у двох аспектах. По-перше, дослідник не повинен залежaти від впливу зовнішніх факторів (наприклад, бажання і переваг начальства). На жаль, соціальна діагностика може розкривати негативні факти, які іноді різко відкидаються не тільки представниками органів керування, але й шокованою громадськістю. Усвідомлено або не усвідомлено спотворюючи дійсну картину в силу небажання подібної реакції, соціальний діагност тим самим блокує можливість корекції соціальної патології, яку він досліджував.

По-друге, соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати проведеного їм аналізу внутрішніх факторів - власних забобонів, незнання, аберації власного життєвого, сімейного досвіду. У зв'язку з цим необхідно також використовувати принцип верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її вірогідності, можливості перевірки за допомогою інших процедур або інших джерел даних.

Внаслідок цього необхідно застосовувати й принцип системності в діагностиці, тому що абсолютно всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто їхнє зародження і розвиток визначаються не однією причиною, а декількома, часто навіть системою, мережею причин. У зв'язку з цим, для того щоб визначити джерело й способи вирішення життєвих труднощів клієнта, треба проаналізувати його мікросоціальне середовище, його сімейні взаємини; необхідно також мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, про стан його здоров'я. Зрозуміло, соціальний працівник ні в якій мірі не може бути фахівцем у всіх названих областях, але він зобов’язаний виявити наявність труднощів й порекомендувати професіонала, який здатний зробити поглиблену діагностику.

Специфічним принципом діагностики в соціальній роботі можна вважати принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв'язків і опосередкування соціальної ситуації з погляду інтересів і прав індивідуального або групового клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави та суспільства, їхніх окремих установ або організацій.

Соціальний працівник захищає інтереси клієнта (зрозуміло, якщо це не входить у конфлікт із законом) із урахуванням цієї позиції будує свою діяльність.

Можна відзначити також регіональний (територіальний) рівень організації соціальної діагностики, що проводиться як силами наукових підрозділів у державі, так і відповідними службами при регіональних адміністраціях. Якщо організації державного рівня (наукові або управлінські) докладно досліджують який-небудь конкретний регіон, це є сполучення методів і завдань двох рівнів. При соціальній діагностиці регіонального рівня використовують результати всеукраїнських досліджень стосовно д відповідної території (і в порівнянні з іншими територіями); крім того, організуються дослідження на місцях. Подібний аналіз необхідний на регіональному рівні не тільки для того, щоб знати стан і динаміку процесів соціального функціонування в тому або іншому регіоні, і на її основі рекомендувати різні зміни, але й для практичних організаційних заходів. Адресна соціальна допомога незаможним верствам населення заснована на конкретних соціальних показниках вартості життя, прожиткового мінімуму, середньої заробітної плати середньої пенсії і т.д., які значно розрізняються на різних територіях. У регіонах приймається нормативний акт, що фіксує величину сімейного (на одного члена сім’ї) доходу, який дає право на одержання матеріальної допомоги. Зрозуміло, такі управлінські рішення повинні обґрунтовуватися постійним соціально-економічним територіальним моніторингом.

Розходження характеру й насиченості територіальних соціальних досліджень можуть бути пояснені різними причинами. По-перше, невисокий інтерес до них можна пояснити тим, що соціальне самопочуття населення території не є соціальною проблемою, тобто не викликає занепокоєння у громадськості і в органах, які приймають рішення, немає проявів соціальної, національної й іншої напруженості (таке можна припустити в наш досить неспокійний час), мабуть, відносно лише деяких територій із сильно вираженими рисами традиційності в регулюванні суспільства. По-друге, наявність або відсутність у регіоні наукових або навчальних закладів, які мають кадри кваліфікованих соціологів, соціальних психологів, економістів, статистиків, демографів, у значній мірі впливає на рівень розвиненості прикладних соціальних досліджень. По-третє, немаловажним є суб'єктивний фактор в організації цих робіт, забезпеченні й фінансуванні наукового замовлення: якщо адміністрація регіону або керівники окремих її органів (керування соціального захисту, комітету зі справ сім'ї і дітей і т.п.) зацікавлені в одержанні об'єктивної, достовірної і всебічної інформації про стан соціальних процесів і самопочуття населення, вони знаходять можливість проведення дослідницьких процедур понад мінімум, обумовлений змістом діяльності органа керування. Більше того, отримана інформація не просто приймається до відома, а є основою для вжиття заходів, спрямованих на повне (що малоймовірно) або часткове усунення існуючих труднощів.

Нарешті, найбільш тісна взаємодія з клієнтами, найбільш всебічне вивчення соціального функціонування на локальному й індивідуальному рівні припускає проведення соціальної діагностики, здійснюваної безпосередньо фахівцями в установах соціального обслуговування населення.[6, C 37-45]

2.Діагностичні методи в соціальній роботі

Систему методів соціальної діагностики умовно можна розділити на 2 основні групи: методи проведення діагностичного дослідження і методи аналізу діагностичної інформації.

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, - валідність, надійність, однозначність, точність. Є ще ряд додаткових вимог:

• надавати перевагу методу найбільш простому із всіх можливих і найменш трудомісткому з тих, що дають можливість отримати бажаний результат;
• метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, а й для клієнта за мінімуму фізичних і психічних зусиль, необхідних для його використання;
• технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою, має налаштовувати клієнта на довірливе ставлення до соціального працівника, на співробітництво.

На етапі збору і аналізу даних про соціальну ситуацію використовують два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні. Історико-генетичні методи повинні визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, прослідкувати ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта, бо ж ряд соціальних патологій має спадкову природу чи соціально успадковується.

Структурно-функціональні методи діагностики передбачають отримання даних про поточний стан соціальної проблеми, структуру соціального об'єкта і зв'язки, що поєднують його елементи. Структурно функціональні методи застосовуються як при аналізі групових клієнтів (сім'ї, класу, трудового чи студентського колективу), так і особистості. Необхідно вивчити її соціальну сітку, функціонування в соціальному оточенні, внутрішній стан, структуру самої особистості, гармонійність чи дисгармонійність її внутрішніх елементів і т.ін.[2, C 29]

Зупинимось на найважливіших методах діагностики.

На початковому етапі ведення діагностики доцільно використати метод збору первинної інформації, ознайомитися з наявними документами і статистичними матеріалами. Поширеним методом соціальної діагностики є бесіда - метод отримання і коригування інформації на основі вербальної комунікації. Основними технологічними умовами, що забезпечують успіх бесіди, є: вміння зацікавити співбесідника пропонованою темою бесіди; створення атмосфери взаємної поваги та довіри; майстерне використання методів переконання і навіювання.