Шпаргалка по "Социологии"

 

51. Інститулізація, її ознаки(навести приклади).

На певному етапі суспільно розвитку виникає потреба у суспільних взірцях соц. взаємодії. Цей процес наз. Інститулізацією (- це зміна спонтанної поведінки на передбачувану, очікувану, що регулюється).

Ознаки інст. як процесу—

Оформлення  соц.групи, для якої певна діяльність стає професійною

Діяльність  стає цілеспрямованою

Поява спец.закладів, у яких відбувається діяльність.

Пр.—Виник нещодавно  інститут служби зайнятості. Раніше безроьіття не було... 

52.Найважливіші  соціальні інститути сучасного  українського суспільства, проблеми їхньої взаємодії.

• економічні, забезпечує виробництво, розподіл товарів і благ;

• політичні, що регулюють соціальні зв'язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу.

-інститут сімї:регулює процес біологічного відтворення населення і соціалізує підростаюче покоління.

-освіти: передача знань і цінностей від покоління до покоління

-релігії: підтримання солідарності та згоди в суспільстві;

• культури та соціалізації, діяльність яких зв'язана з розвитком і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соціальних цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соціальні цінності, що накопичуються в процесі соціальної діяльності, залучають індивідів до певних суб-культур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки.

Усі соціальні інститути  у своїй діяльності взаємозв'язані.

 

53. Політика  як соціальний інститут,його ф-ції..

Політика — це діяльність класів, соціальних груп, індивідів, яка проявляється у владних відносинах, спрямованих на завоювання, утримання, перерозподіл і використання влади. Це випливає із усталеного загальносоціологічного уявлення про владу як здатність однієї частини суспільства пригноблювати іншу частину, нав”язувати її свою волю, здійснювати певний вплив на її свідомість і поведінку з метою забезпечення власного інтересу і потреб, що за ним стоять.. 
Хоча політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини можуть носити як інституційний, так і неінституційний характер. Інститути , хоч вони мають діяльність, відіграюь суттєву роль у політичному розвиткові суспільства. Соціологія політики вивчає сутність влади, її природу і прояви з погляду конкретної людини, а також соціальних груп, верств, громадських організацій та об’єднань. Саме тому для соціології політики предметом особливої ваги виступає розгляд особистості як суб’єкта політичного життя, бо кожна людина в суспільстві є і об’єктом і суб’єктом політичних відносин. 
функції: 1Загальноорганізаційної основи суспільства

2Конкретної контрольно-регулятивної  сфери або системи, що спрямовує  життя, діяльність, відносини людей,  соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн.

 

54.Релігія  як соц. Інститут,ефективність його функцій

Релігія як соціальний інститут є історично сформованим комплексом вірувань, символів, дух цінностей, що містяться у духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується  і контролюється релігійна діяльність людей. 
Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях:

1) ціннісно-нормативному, що є складною системою вірувань  символів, цінностей, духовних заповідей,  які містяться у релігійню  текстах (у християн — Біблія, у мусульман — Коран). В

Вони здатні змінювати  поведінку людини, їхній зміст включає моральні цінності й установки, які акумулюють у собі норми і правила людського співжиття, що вироблялися протягом віків.

2) організаційному(церковному)У  структуру церкви входять церковнослужителі  прості віруючі. 
Функції: Інтегративна функція притаманна всім релігіям, її глибоко вивчив Дюркгейм. Прийняття певної релігії, її символів, ціннос¬тей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів об'єднує людей.

Регулятивна функція полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та у здійсненні соціаль-ного контролю.

 Соціальний  контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально - через заохочування й покарання ві-руючих церковними організаціями, так і неформально — самими ві-руючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Ціннісно-нормативна бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релі-гійними канонами.

Психотерапевтична ф полягає в тіім, що різні релігійні дійства породжують поз емоції, вселядть упевненість, захищають від стресів.

 Комунікативна  реаліз в процесі взаємного спілкування віруючих.

 

55. ЗМІ,як соціальнийінститут,його функції

ЗМІ займають особливе місце  у системі інститутів громадянського суспільства. Інформуючи про події в світі та в державі, про політичне і громадське життя, вони впливають на формування поглядів людей, громадської думки, яка є важливим інститутом демократичної системи врядування і ознакою функціонуючої “сфери відкритості”.

Одним з найголовніших  засобів масової інформації в  Україні є телебачення.

Функ.: -- інформування та формування громадської думки.

-- вони є виразниками цінностей соціальної структури та диференціації,

передають іміджі різних соціальних груп, сприяючи зростанню чи зниженню їх престижу.

--  здійснюють  соціокультурну структурацію аудиторії.

Формування громадської  думки – найважливіша функція ЗМІ з погляду громадянського суспільства.

 

56.Соціологічне  тлумачення соц..організаціїі саморганізації

Термін «організація» вживається в різних значеннях як такий, що позначає:

1) процес (певну діяльність з налагодження стійких зв'язків, упорядкування різнонапрямленої активності індивідів, груп);

2) атрибут якого-небудь об'єкта, його властивість мати упорядковану структурну організацію;

3) групу інституційного характеру, яка виконує певну суспільну функцію (сім'я – народження дітей і їх виховання і подібне).

Внутрішня структура  соціальних організацій є високо формалізованою в тому сенсі, що правила, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів.

Організації є складними  соціальними утвореннями. Центральним  елементом будь-якої організації  є соціальна структура. Вона репрезентується нормативною системою (нормативною структурою) і фактичним порядком (поведінською структурою).

Надзвичайно важливими  в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль – це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використовуючи свою активність, члени організації для вдоволення колективних потреб.

Важливою складовою  організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу займати певні позиції в соціальній структурі і виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведінської структури

 

57. .сутність теорії соціальної стратифікації.

Соціална стратифікація- (або розшарування) це існуюча в

 суспільстві,  а також в спільнотах і групах, нерівність, що виявляється в  неоднаковому доступі до основних соц. Благ і ресурсів. Виникає стратифікація у зв»язку суспільного розподілу результатів праці..

У соціології цей термін був використаний П. Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Стратифікація – це визнання існування в суспільстві вищих та нижчих прошарків – страт.

Страти – це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна й соціальна нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв'язки, фізичні та психологічні особливості тощо). соціальна нерівність, зв'язана з відмінностями, що зумовлені соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько) тощо.

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархізованим. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг як порівняти з іншими. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості.  

58. Історичні типи стратифікації.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

•  рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати;

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними группами(характеризує відкрите суспільство)

 

59.Основні  чинники та критерії соціальної  стратифікації.

Так марксизм, першопричиною нерівності вважає економічний чинник – відносини власності, первинний розподіл матеріальних благ.

Функціоналізм пояснює нерівність, виходячи із диференціації соціальних функцій, що виконуються різними прошарками, класами, спільнотами.

 критерії стратифікації  визначив П.Сорокін. Він зазначав, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: економічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кількість критеріїв ( рівень освіти).

Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід – кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час.  Влада проявляється у можливості нав’язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає з-н, можновладці мають привілеї і доступ до соц. благ. Престижність професії – повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять.

Виходячи з названих критеріїв, у сусп. виділяють вищу, середні та нижчі страти, які в  свою чергу поділяються на вищу та нижчу.

 

60.Соціальна нерівність як основа стратифікації.

Соціальна нерівність, що є підставою стратифікації суспільства, сприймається як основна його властивість. Історія людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не існувало. У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи.

Історично першою системою соціальної стратифікації є рабство – економічна, соціальна й правова форма поневолення людей з позбавленням їх будь-яких прав.

Формою стратифікації, яка передувала класам, є верстви – соціальні групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов'язки, закріплені звичаями та законами. Промислова революція зруйнувала цю систему і привела до формування класів. Клас – головний елемент стратифікації капіталізму.

 

61.Теорія  соціального статусу в концепції  соціальної стратифікації.

Складовою частиною концепції  соціальної стратифікації є теорія соціального статусу. Статус – соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо.

Будь-яка людина має  цілу низку статусів (брат, батько, чоловік, мер міста, член політичної партії тощо), бо вона є членом багатьох соціальних груп і організацій. Уся сукупність статусів однієї людини називається статусним набором. Цей термін разом із терміном «ролевий набір», що означає сукупність ролей одного статусу.

Статуси поділяються  на:

Вроджені – стать, раса, національність;

Приписні – син, дочка, брат, сестра;

Набуті – студент, інженер, менеджер, актор.

Статусні групи посідають певне місце у статусній ієрархії. Остання утворюється громадською думкою. Місце певної статусної групи в ієрархії називається рангом. Ранги можуть бути високими, середніми і низькими. Чим більше суспільство цінує статус, тим вищий у нього ранг, тим більше у нього привілеїв, благ, пошанування, символів, слави.

 

62.Сутність  та роль середнього класу у  стабілізації суспільства.

За визначенням німецького вченого Л.Ергарда середній клас – це та верства населення, яка об'єднує або прагне об'єднати людей, що власною трудовою діяльністю забезпечують своє існування. Англійський соціолог Е.Гідденс звертає увагу на неоднорідність середнього класу, його три рівні:

• вищий – власники великого бізнесу, приватних магазинів, фермерських господарств;

• середній – менеджери і фахівці, які мають вищу освіту іпрестижну роботу;

• нижчий – службовці, учителі тощо.

Більшість учених упевнена, що саме середній клас, а не пролетаріат чи селянство є основою сучасного суспільства. Нині особливо актуальною стає гіпотеза, обґрунтована Г.Зіммелем, що стабільність суспільства залежить від питомої ваги й ролі середнього класу. Його існування та добробут є запорукою добробуту всього суспільства. Що більшою є питома вага середнього класу, то сильніший вплив він здатний справляти на ситуацію в державі, на політику, економічні зміни, свідомість громадян, громадську думку.