Шпаргалка по "Социологии"

 

41. Суспільство як соціальна система та соціальне явище

Суспільство — це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об'єднання, у рамках якого відбувається більш-менш постійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття «суспільство» використовується досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всього людства, проте в соціології під суспільством розуміється об'єднання людей, що характеризується:

•    спільністю території їхнього проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, у рамках якого складаються і розвиваються взаємозв'язки і взаємодії членів даного суспільства;

•      цілісністю і стійкістю;

•     самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютному, а відносному змісті;

•    таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв'язків.

Соціальна система — це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв'язок — це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються не з примусу людей, а об'єктивно. Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випробують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільності чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини — це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

Соціальне явище — це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок.

42. Основні ознаки сус-ва та типологія сус-ва.

Сус-во є обєднанням, що відповідає таким ознакам(за Шілзом)-

1. Воно не є частиною якоїсь більшої системи

2. Шлюби укладаються,як правило, між представниками цього обєднання

3. Поповнення за рахунок дітей представників сус-ва

4. Власна територія

5. Власна назва і історія

6. Власна система управління

7. Існує довше середньої тривалості життя одного індивіда

8. Його обєднує заг.система цінностей(культура,...)

Типологізація за різними критеріями-

1. За способом виробництва- сус-во мисливців та збирачів, садівниче сус-во, аграрне, промислове.

2. Коли за основу беруться ціннісні критерії- традиційне сус-во, сусп. Кероване з-середини(посилюється роль вибору), сусп. Кероване з-зовні(людина орієнтується на оцінки колег, друзів)

3. Розшарування сус-ва—просте(всі рівні), складне(відбулось класове розшарування)

4. За політичним режимом—тоталітарне, авторитарне(відпускається економіка), демократичне.

43. Характерні особливості сучасного (постіндустріального) суспільства.

Для визначення сучасного  сусп. Белл ввів термін постіндустріальне – стадія сусп. розвитку, що приходить на зміну індустріальному сусп. У ньому у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення, вир-во товарів набагато перевищує власні потреби. Велику роль відіграють наукові дослідження та освіта. Соціальні зв’язки ускладнюються, максимально ускладнюється маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Відбувається рольовий характер взаємодії. Відносини між людьми регулюються на основі контрактів, договорів, з-нів. Гол. фактором виробництва є інф. Власність перестає бути головною ознакою соціальної диференціації, а стає – знання та контроль над інф. В пол. сфері відбувається децентралізація пол. влади, яка все частіше делегується згори до низу. Пол. боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив над держ. Постріундустріальне сусп. хар-ться виникненням нових сист.: телекомунікацій та освіти. Сучасне сусп. ще називається інформаційним.

 

44. Особливості розвитку сучасного українського суспільства.

Розвиток сусп. або  перехід від однієї суспільної якості до іншої отримав назву модернізації. Виділяють два види: органічну – промислова революція в Англії – (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку і підготовлена внутрішньою еволюцією сусп., починається з культури та освіти), неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з пол. та ек.). Проте сліпе наслідування соц.-екон. моделей розвинутих країн може привести до формування ірраціонального індустріального сусп. Це спостерігається і в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль влади та потребує широкої соц. опори, для цього потрібен потужний середній клас. Укр. перебуває в стані “посттоталітарного” синдрому. Чим швидше населення зрозуміє і осягне надбане знання щодо сусп. буття і скористається ними з урахуванням власних особл., тим більшою є надія, що Укр. ввіллється в світову цивілізацію. Розрізняють декілька типів соц. розв.: еволюційні (поступові зміни) та революційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчих ступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих), імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причини соціального розвитку: внутрішні та зовнішні.

 

45. Основні теоретико-методологічні підходи до вивчення суспільства

Сутність  сусп. – осн. питання соціології. Виділяють декілька основних підходів до трактування сутності сусп.: 1) системний – сусп. – цілісна система елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв’язку, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і хар-ся соціокультурною ідентичністю його членів. Сусп. складається з індивідів, що знаходяться в системі різноманітниї зв’зків (кореляція, субординація), які мають об’єктивний характер. 2) детерміністський – марксизм – сусп. складається з підсистем, кожна з яких перебуваєу причинно-наслідковій залежності від інших, усі підсистеми складають ієрархічну структуру; 3) функціональний – Спенсер – сусп. – цілісний організм, що складається з багатьох частин, кожна з яких може існувати тільки в рамках цілісності, де виконує визначені функції (задоволення певної сусп. потреби).

 

46. Соціальна структура суспільства, її складові.

Соціальна структура суспільства- це сукупність його елементів(індивідів, соц. спільностей та інститутів), взаємозвязок між ними. Виникає соц.структура з сусп. поділом праці.

.Соціальні спільноти - це такі об'єднання людей, які виникають та формуються на основі:

1. культурно-історичної  самобутності (народи, нації);

2. родинних зв’язків  та схожості стадії життя (сімейні,  статево-вікові та ін.).

Соціальні спільноти  також розрізняються за професійно-кваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками.

Основні види соціальних спільностей:

• За ступенем стійкості:
1. тимчасові,  нестійкі (туристична   група, пасажири вагона, мітингова група);
2. середньостійкі (трудовий   колектив   заводу, шкільний клас, бригада   будівельників);
3. стійкі (клас, нація)
• За розмірами:
1. великі  (класи,  соціальні   прошарки, верстви   населення, нації);  
2. середні   (мешканці міста, робітники підприємства-гіганта); 
3. малі (сім'я, екіпаж космічного корабля, колектив малого підприємства) 
• За змістом:

1. соціально-класові (класи, соціальні групи);

2. соціально-етнічні (нації, народності та ін.);
3. соціально-демографічні (жінки, чоловіки, діти, молодь, пенсіонери);
4. соціально-професійні (лікарі, викладачі, шахтарі та ін.);
5. соціально-територіальні (мешканці міста, села, району, області, країни)

Соціальні інститути - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

 

47. Група як складова соц. стр-ри суп-ва. Класифікація груп.

У соц. групи людей об’єднують соц. інтереси, що є реальними причинами дій і формуються в різних індивідів у зв’язку з різним становищем і роллю у сусп. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох групах, чим і обмежує себе, і отримує певні переваги. Сила соц. групи тим більша, чим більше вона здатна впливати на розвиток сусп. і відстоювати свої інтереси. Соц. групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією; 2) високим ступенем спільності; 3) чітко вираженою однорідністю складу; 4) входженням у більш широкі єдності як структурні угрупування. Класифікація: 1) залежно від членів (малі – від 2 до 15; великі – більше 15); 2) від форми здійснення зв’язків (первинні, вторинні). Озн. малої групи: малий склад, просторова близькість членів, довгостроковість існування, єдність групових цінностей, добровільність вступу до групи, неформальний контроль за поведінкою групи.

 

48. Соц. відносини, їх роль у формуванні соц. стр-ри сус-ва.

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії.

Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий -  відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову,  населення – на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.

 

49. Поняття соц. інституту, його види

Соціальний інститут – це стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Взаємозв’язки та взаємодії елементів соц. стр-ри організовуються та регулюються соц. інститутами. Існують різні класифікації. Ян Щепанський виділив 5 типів:

• Економічні (вир-во, розподіл, обмін, споживання товарів та послуг) – ринок, банк
• Політичні (встановлення, підтримка та виконання влади) – держава, суд, армія, політичні партії
• Культурні і виховні (зміцнення культури, соціалізація молодого покоління) – наука, освіта, сім’я
• Релігійні – церква
• Власне соціальні (суспільні або особистісні контакти) – РАГЗ

 

50. Роль та ф-ції соціальних інститутів у життєдіяльності суспільства.

 Кожний інститут виконує свою, притаманну йому соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як певних видів соціальної системи. Представники інституціональної школи соціології, виділили чотири основні функції соціальних інститутів:

1) відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю ф-цію, є родина, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі як держава;

2) соціалізація – передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки й способів діяльності – інститути родини, освіти, релігії та ін.;

3) виробництво й розподіл. Ця ф-ція забезпечується економічно-соціальними інститутами управління й контролю – органами влади;

4) ф-ції управління й контролю здійснюються через систему соціальних норм, які реалізують відповідні типи поведінки: моральні й правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т.ін. Соціальні інститути управляють поведінкою індивіда через систему заохочень і санкцій.

Визначення ролі соціальних інститутів у соціальних змінах і  розвитку можна звести до таких двох взаємозв'язаних дій:

1) забезпечення переходу  до якісно нового стану соціальної  системи, її прогресивного розвитку;

2) руйнування соціальної  системи чи принаймні її дезорганізація. 

Інституціональний аналіз дає змогу з'ясувати причини  негативних явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів дезорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуацію, яку Е.Дюркгейм назвав анемією, тобто таку ситуацію, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами суспільства і не визнають найбільш значущі соціальні норми.