Расизм і работоргівля. Наука проти расизму

2. НАУКА ПРОТИ РАСИЗМУ

 

Поряд з вивченням антропологічного матеріалу ще на початку XIX ст. в зарубіжній Європі і в США широко поширилися різні «теорії» , автори яких намагалися кін групою історичного процесу за допомогою даних, запозичених з антропології . Ці лжетеорії , не маючи ніякої наукової цінності, тим не менш, заслуговують розгляду, будучи в області ідеології найважливішими знаряддями пропаганди ворожої гуманізму ідеї нерівності різних народів і націй.

З расистської точки зору людство ділиться на «вищі » і «нижчі » раси, причому відмінності між ними спадкові і не можуть змінюватися під впливом зовнішніх умов, внаслідок чого ніякі соціальні перетворення не можуть перетворити « нижчу » расу в «вищу » або навіть згладити їх відмінності. «Нижчі» раси , за твердженням расистів, завжди підпорядковувалися «вищим», а в тих випадках, коли з яких-небудь випадкових обставин цього не відбувалося, культура деградувала, і засобом для її відродження могло служити тільки приведення «нижчої» раси до покірності або повне її знищення.

Антропологія була використана для «доказ» того, що всі ті явища, які в 
дійсності неминуче випливають з певної системи відносин на сучасному історичному етапі(зосередження багатства в руках незначного числа власників, боротьба за колонії, безробіття, надприбутки нікчемної меншості і злидні і розорення мільйонів трудящих і подібне), суть нібито проявів незмінних 
законів природи і спадкової нерівності людей.

Зрозуміло, що для підбору доказів подібного положення не могла служити справжня наука про людину. Для цієї мети була створена особлива галузь тенденційної реакційної публіцистики, що має деяку зовнішню схожість з антропологією, але насправді найменше зацікавлена ​​у фактах та їх науковому освітленні. В якості ідеологічного знаряддя імперіалізму расизм став одним з джерел найбільших нещасть для всього людства двадцятого сторіччя.[4]

 

 

3. ФОРМИ ПРОЯВУ РАСИЗМУ ТА РАБОТОРГІВЛЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

 

Саме слово «раса» довгий час використовувалося і в повсякденному спілкуванні, і в літературі, включаючи наукову, для позначення самих різних груп людей, не тільки власне рас, але і етносів, груп етносів, культурно-мовних і мовних спільнот, класів і т. п. Тільки в XX в. за ним закріпилася більш-менш певне значення.

Раси, як вони розуміються в антропологічної науці, суть сукупності людей, кожна з яких володіє особливим набором що передаються у спадщину тілесних (морфологічних) ознак. Цей набір ріднить всіх людей, що належать до тієї чи іншої раси, і одночасно відрізняє їх від усіх людей, що відносяться до інших рас.

До початку 70-х р. склався загальний зовнішній вигляд і атрибутика – поголені голови, важкі черевики, підтяжки, татуювання і т. п. – кін групою гнів і бунт молодих хлопців, переважно вихідців з робочих шарів проти буржуазного ладу. Як не парадоксально значний внесок у подальший розвиток внесли англійські панки

До 1972 року колишній рух практично затихає. І лише в 1976 році скіни з’явилися знову. У той час панки вели війну зі стилягами, одні зі скінів підтримували їх, інші вставали на сторону стиляг. По суті справи відбувся розподіл на старих і нових скінів. Саме тоді став вимальовуватися той звичний нам сьогодні вигляд скіна: крайній націоналізм, чоловічий шовінізм, прихильність до відверто насильницьких методів.

На сьогоднішній день більшість англійських бритоголових неприязно відноситься до чорних, євреїв, іноземців і гомосексуалістів. Хоча й існують ліві чи червоні скіни, так називані red skins і навіть організація «Скінхеди проти расового насильства» (SHARP). Тому сутички між червоними скінами і скінами-нацистами – звичайна справа. Скінхеди-неонацисти різних країн являють собою активно діючі бойові угруповання. Це вуличні бійці, що виступають проти расового змішання, що поширилося, як зараза, по усьому світі. Вони прославляють чистоту раси і мужній стиль життя.

У Німеччині вони борються проти турків, в Угорщині, Словаччині і Чехії проти циганів, у Британії – азіатів, у Франції – негрів, у США проти расових меншостей і іммігрантів і у всіх країнах проти гомосексуалістів, і «вічного ворога», євреїв; крім того, у багатьох країнах, вони ганяють бомжів, наркоманів і інших покидьків суспільства.

У Британії на сьогоднішній день нараховується приблизно від 1 500 до 2 000 скінів. Найбільша кількість бритоголових у Німеччині (5 000), Угорщині і Чехії (більш ніж 4 000 у кожній), США (3 500), Польщі (2 000), Великобританії, Бразилії і Італії (по 1 500) і Швеції (близько 1 000). В Франції, Іспанії, Канаді і Голландії їхня чисельність приблизно по 500 чоловік у кожній. Існують скіни в Австралії, Новій Зеландії і навіть Японії.

Загальний рух бритоголових охоплює більш ніж 33 країни, на всіх шести континентах. По усьому світі їхнє число складає не менш 70 000 чоловік.

Основною організацією скінхедів вважається «Честь і Кров», структура, заснована в 1987 р. Яном Стюартом Дональдсоном – на сцені виступаючого під ім’ям «Ян Стюарт» – скінхедовським музикантом, що загинув в автомобільній катастрофі в Дербширі наприкінці 1993 р. Група Стюарта, Skrewdriver («Викрутка») протягом багатьох років була найпопулярнішою кін групою у Британії і в усьому світі. За назвою Klansmen («Ку-Клукс-Клановец») група зробила кілька записів для американського ринку – одна з їхніх пісень має характерну назву Fetch the Rope («Неси мотузку»). Стюарт завжди волів називати себе просто «нацистом», а не «неонацистом». В інтерв’ю однієї з лондонських газет він сказав: «Я захоплююся всім тим, що зробив Гітлер, крім одного – його поразки».

Спадщина Стюарта, «Честь і Кров» (ця назва є перекладом есесівського девізу) жвава й донині. Це не стільки політична організація, скільки «неонацистський вуличний рух». Поширившись по всій Європі і США, «Кров і Честь» діє сьогодні як головна організація, що поєднує більш 30 скінівских рок-груп, видає свій журнал (з однойменною назвою), широко використовує сучасні засоби електронного зв’язку, поширюючи по усьому світі свої ідеї. Їхня аудиторія нараховує кілька тисяч користувачів.

Напади на іноземців і гомосексуалістів стали звичайним проявом діяльності бритоголових, також як і опоганення синагог і єврейських цвинтарів. Улаштований у південно-східному Лондоні протест-марш проти расового насильства був перерваний раптовим нападом скінів, що закидали маніфестантів каменями і порожніми пляшками. Потім їхнє невдоволення перекинулося на поліцейських, яких вони спробували змусити відступити, закидаючи кругляками.

Ввечері 11 вересня 1993 р. 30 скінів-неонацистів промарширували по одній з вулиць, що вважається серцем азіатського району, розбиваючи вітрини магазинів і викрикуючи погрози жителям. «Нас позбавили того, що належить нам», заявив, через кілька днів, один з учасників, «але ми знову вступаємо в битву!»

Зв’язки з украй правими характерні для бритоголових усього світу. В одних країнах вони відкрито підтримують тісні контакти з неонацистськими політичними партіями. В інші воліють робити їм приховану підтримку. Підтримуючи зв’язки з правими політичними партіями, скінхеди, у своїй більшості скептично відносяться до можливості приходу до влади парламентським шляхом. Вони прагнуть домогтися своїх цілей скоріше шляхом дезорганізації суспільства шляхом прямого насильства і залякування своїх супротивників. Як правило, більшість населення хоча і побоюється висловлювати свою згоду з діями цих угруповань, однак у глибині душі схвалює їх. Гасла типу «Іноземці геть!» у крайній формі виражають сховані сподівання багатьох простих обивателів.

Особливо це відноситься до Німеччини. Ейфорія від об’єднання Західної і Східної Німеччини незабаром поступилася місцем потрясінню від деяких сторін життя «західного раю». Молоді східні німці, бачачи, що перевага в об’єднаній Німеччині віддається не їм, «братам по крові», а емігрантам із третіх країн, почали створювати угруповання, що нападають на іноземних робітників. Багато західних німців, співчувають їм, хоча і побоюються відкрито висловлювати свої погляди.

Німецький уряд не відразу зумів ефективно відреагувати на ріст подібних настроїв. Зате швидко відреагували праві партії, що привело до значного посилення расистських тенденцій. Однак, уже маючи досвід у справі «денацифікації», німецький уряд сьогодні прикладає всі сили, щоб приборкати новий рух. У Німеччині існують «драконівські закони», спрямовані проти діяльності правих партій. (Так, наприклад, заборонено віддавати вітання нацистським салютом. Але німці не розгубилися і просто стали здіймати нагору не праву, а ліву руку.)

Так само в Чехії й Угорщині багато жителів цих країн схильні розглядати скінхедів як своїх захисників, тому що їхні дії спрямовані проти циганів.

У США, навпроти, сила скінів не в суспільній підтримці, яка практично відсутня, але в їхній відкритій прихильності до грубого насильства і відсутності страху перед покаранням.

Хоча останнім часом багато соціологів констатують занепад руху, однак, більшість дослідників цього явища, вважають, що воно являє собою щось більше, ніж минаюче захоплення, що підтверджується більш ніж двадцятьма роками його існування, з періодичними злетами і падіннями. Воно, проте, продовжує викликати відгук серед молоді і залучати її у свої ряди.[5]

Не зважаючи на те, що Людина (її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека) визнана Українською державою найвищою соціальною цінністю, гарантом захисту і забезпечення прав якої є Конституція України, вона не застрахована від ймовірності бути перетвореною на жертву користолюбства шахраїв.

Найбільш ураженою сферою суспільно корисної діяльності для аферистів (мова йде здебільшого про організовані форми співучасті) є ринок праці. Винахідливі «працедавці» не зволікають часом, коли мова йде про можливість отримати чималий прибуток від задоволення попиту шукачів гідної зарплатні (проте поняття «гідної» звичайно оціночне, навіть персоніфіковане).  
Про що йдеться? Торгівля людьми, а також кожен конкретний випадок експлуатації й приниження гідності особистості, як порушення прав людини та виклик громадській безпеці – одна з найбільш гострих й актуальних проблем сучасності. Сексуальна експлуатація, примусова праця, боргова кабала, використання дитячої праці, «домове» рабство, жебракування, насильницьке використання людей у збройних формуваннях, торгівля людьми з метою трансплантації органів й тканин – жахливий перелік варіативних форм одного злочину.

«Работоргівля» відноситься до глобальних явищ сьогодення, яке шириться більшістю країн світу. Нерідко жертвами цинічного злочину стають чоловіки й діти, однак у більшості випадків потерпають від рук зухвалих шахраїв жінки і дівчата, котрі піддаються сексуальній експлуатації.

За даними експертів ООН торгівля людьми за рівнем прибутковості посідає рівноцінне місце поряд з торгівлею наркотичними засобами та зброєю, перевага подібного виду злочинної діяльності полягає у відносно мінімальному ризику для ділків. Специфічною ознакою торгівлі людьми чи іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, на відміну від збуту зброї чи наркотичних засобів, є можливість неодноразового використання в торговому обігу тих самих людей. Подібна фінансова кмітливість дозволяє отримувати «торговцям душ» багаторазовий дохід.

Привабливі риси злочинного промислу привертають увагу транснаціональної організованої злочинності, котра не визнає кордонів і не виокремлює країни за рівнем соціально-економічного розвитку.

Запрошення на роботу за кордон для громадян, пригнічених довготривалою економічною нестабільністю, високим рівнем безробіття, соціальною незахищеністю, здається дуже принадливою пропозицією. Втім реальна дійсність демонструє доволі безвідрадну картину: експлуатовані «волонтери» отримують мізерні копійки, а безпосередні організатори капітального бізнесу – сотні тисяч.  
«Живий товар» експортують до Туреччини, Італії, Іспанії, Німеччини, Балканських країн, Угорщини, Греції, Чехії, Росії, Арабських Еміратів, Ізраїлю, Сполучених Штатів, Скандинавії тощо. Чоловіків залучають до будівництва, гірничих робіт, серед жінок високо оцінюються домогосподарки, швачки, посудомийки, але найбільш популярною сферою експлуатації «слабкої статі» залишається галузь сексуального бізнесу.

Згідно інформації, наданої Міністерством закордонних справ України, на заробітки за межі нашої держави щороку виїжджає понад 100 тис. осіб. Попитом українців здебільшого користується Росія, на теренах якої «мозолять руки» більше 1 млн. наших співвітчизників, Польща – 300 тис., Італія – близько 300 тис., Португалія – 230 тис., Чехія – 200 тис., Іспанія – 130 тис. і Греція – 100 тис. Слід зважити на те, що представлений цифровий покажчик носить офіційний характер, втім можна припустити, що фактична кількість мігрантів, котрі працюють за межами країни, значно більша – щонайменше вісім мільйонів громадян, посеред яких лише незначний відсоток з упевненістю можна вважати соціально захищеними у трудових відносинах з іноземними роботодавцями, оскільки вони витримали процедуру легального працевлаштування і працюють за контрактами. Та, нажаль, більша когорта громадян перебуває за кордоном у статусі нелегальних мігрантів.

Блок держав, які підписали Конвенцію ООН щодо протидії транснаціональній організованій злочинності й додаткові Протоколи, до якого приєдналася і Україна, взяли на себе зобов’язання щодо запобігання й припинення торгівлі людьми шляхом проведення і підтримки програм, орієнтованих на інформування населення, надання захисту особам, які постраждали від злочину.  
Але питання донині не втрачає свою актуальність…[3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Незважаючи на те, що наукова спроба обґрунтування расизму показала свою повну неспроможність, расизм не перестав існувати. Причина цього в соціальних і психологічних властивостях як окремого індивіда, так і груп, на які діють механізми, що сприяють конкуренції , а потім і ворожнечі між різними групами.

Поява расизму в суспільстві ґрунтується на низці причин, одними з яких є ментальність даного етносу, іншими – економічні фактори і рівень життя в державі. Також велике значення мають соціальні фактори низького рівня культури і усвідомленості громадян країни, які є додатковими каталізаторами расизму.

Тим не менш, це дозволяє стверджувати , що проблема расизму може бути скомпенсирована і досить успішно вирішена при комплексному підході державних структур і засобів управління , що враховують всі впливають фактори.[4]

Деякі уроки ми все ж таки засвоїли з війни. Ми знаємо, що сприяло росту ненависті та агресії й дозволило носіям примітивного маразму безперешкодно поширити заразу. Ми знаємо й наслідки. В період гострої кризи ми не маємо права нехтувати знаннями, просяклими кров’ю та стражданням. За те, що ми ставимо людей, які вирізняються, під загрозу, за те, що нічого не робимо, щоб протидіяти поширенню ненависті та насильства, ми несемо безпосередню відповідальність тут й тепер.